Рішення № 42389434, 14.01.2015, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/25112/14 14.01.15

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «ІТАТІ», м.Київ, ЄДРПОУ 33102834

до відповідача: Публічного акціонерного товариства «Міський комерційний банк», м.Київ, ЄДРПОУ 34353904

про зобов'язання виконати платіжні доручення

Суддя Любченко М.О.

Представники сторін:

від позивача: Кіча А.І. - по дов.

від відповідача: не з'явився

СУТЬ СПРАВИ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «ІТАТІ», м.Київ звернулось до господарського суду міста Києва із позовом до відповідача, Публічного акціонерного товариства «Міський комерційний банк», м.Київ про зобов'язання перерахувати грошові кошті згідно з платіжними дорученнями №1147 від 26.09.2014р., №1148 від 30.09.2014р., №1150 від 02.10.2014р., №1151 від 02.10.2014р., №1153 від 03.10.2014р., №1154 від 03.10.2014р., №1155 від 03.10.2014р., №1156 від 03.10.2014р., №1157 від 08.10.2014р., №1158 від 21.10.2014р., №1159 від 21.10.2014р., №1160 від 21.10.2014р., №1161 від 21.10.2014р.

В обґрунтування позовних вимог заявник посилається на порушення відповідачем умов договору №23/240-ЮО від 08.05.2012р. банківського рахунку в частині належного виконання платіжних доручень клієнта.

Відповідач у судове засідання 14.01.2015р., як і в попередні засідання суду, не з'явився, представника не направив, відзиву на позов не надав, правами, що передбачені господарським процесуальним кодексом України, не скористався. Проте, за висновками суду, Публічне акціонерне товариство «Міський комерційний банк» було належним чином повідомлене про час та місце розгляду спору з огляду на наступне.

За приписами ст.65 Господарського процесуального кодексу України ухвала про порушення провадження у справі надсилається учасникам судового процесу за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

Відповідно до п.11 листа №01-8/123 від 15.03.2007р. Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році» до повноважень господарських судів не віднесено встановлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Статтею 93 Цивільного кодексу України встановлено, що місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку.

Згідно із ч.4 ст.89 вказаного Кодексу України відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.

Частиною 1 ст.16 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» визначено, що Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

За змістом наявного у матеріалах справи витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців місцезнаходженням позивача на теперішній час є: 03141, м.Київ, Солом'янський район, вул.Солом'янська, буд.33.

На вказану адресу судом на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України було скеровано, в тому числі, ухвалу від 03.12.2014р. з метою повідомлення Публічного акціонерного товариства «Міський комерційний банк» про час та місце розгляду спору.

Направлена судом кореспонденція була вручена 10.12.2014р. вказаному учаснику судового процесу, що підтверджується наявним в матеріалах справи поштовим повідомленням №0103032146310.

З огляду на неявку відповідача в судове засідання, господарський суд зазначає, що відповідно до ст.22 Господарського процесуального кодексу України прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони. Разом з цим, норми вказаної статті зобов'язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Статтею 77 зазначеного Кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст.69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Згідно з п.3.9.2 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Судом, враховано, що в силу вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).

Судом також прийнято до уваги, що з 19.11.2014р. (дата отримання ухвали про порушення провадження, що підтверджується поштовим повідомленням №0103032143672) у відповідача було достатньо часу для висловлення своєї правової позиції по суті спору на надання витребуваних документів.

Одночасно, суд зазначає, що ухвалою від 03.12.2014р. явка сторін у судове засідання обов'язковою не визнавалась.

За таких обставин, незважаючи на те, що відповідач під час розгляду спору так і не скористався всіма правами, що передбачені Господарським процесуальним кодексом України, за висновками суду, наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення у відповідності до вимог ст.75 Господарського процесуального кодексу України, а неявка вказаного учасника судового спору не перешкоджає вирішенню справи по суті.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши всі представлені заявником документи, господарський суд встановив:

За змістом ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За приписами ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договору.

Згідно зі ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст.ст.6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За договором банківського рахунку банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком (ч.1 ст.1066 Цивільного кодексу України).

Як вбачається з матеріалів справи, 08.05.2012р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «ІТАТІ» (клієнт) та Публічним акціонерним товариством «Міський комерційний банк» (банк) було укладено договір №23-240/ЮО банківського рахунку, відповідно до п.1.1 якого банк відкриває клієнту поточний рахунок №260061228701 та здійснює його розрахунково-касове обслуговування, отримує плату за обслуговування клієнта згідно з тарифами на операції та послуги банку.

За умовами п.10.3 договору №23-240/ЮО від 08.05.2012р. банк здійснює розрахунково-касове обслуговування клієнта за допомогою системи «Клієнт-Банк» на умовах укладеного між сторонами правочину з урахуванням особливостей, передбачених договором, що укладається між сторонами про використання вказаної вище системи.

У п.8.1 договору №23-240/ЮО від 08.05.2012р. контрагентами погоджено, що правочин набирає чинності з дня його підписання та діє до закриття всіх рахунків клієнта.

Наразі, матеріали справи доказів припинення спірного правочину не містять, позивачем під час розгляду спору жодних заяв з приводу закінчення терміну дії договору не заявлялось. Доказів закриття рахунків Товариства з обмеженою відповідальністю «ІТАТІ» матеріали справи також не містять.

За своїм змістом та правовою природою укладений між сторонами договір є договором банківського рахунку, який підпадає під правове регулювання норм статей 1066-1076 Цивільного кодексу України.

08.05.2012р. між сторонами також було укладено договір №23-240/ЮО/1 до договору банківського рахунку, згідно з п.1.1 якого банк зобов'язався проводити розрахункове обслуговування клієнта в системі електронних платежів «Клієнт-Банк», а саме проводити розрахункові операції за дорученням клієнта з використанням розрахункових документів в електронній формі, які були передані каналами електронного зв'язку.

Дана угода набирає чинності з моменту її підписання та діє протягом терміну дії договору банківського рахунку (п.8.1 договору №23-240/ЮО/1 від 08.05.2012р.).

З огляду на встановлений ст.204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги договори №23-240/ЮО від 08.05.2012р. та №23-240/ЮО/1 від 08.05.2012р. як належні підстави, у розумінні норм ст.11 названого Кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов'язків.

Згідно із ст.526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За змістом ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства. (ст.530 Цивільного кодексу України).

За приписами ст.ст.525, 615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов договору не допускаються.

У ст.1068 Цивільного кодексу зазначено, що банк зобов'язаний вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка. Банк зобов'язаний зарахувати грошові кошти, що надійшли на рахунок клієнта, в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не встановлений договором банківського рахунка або законом. Банк зобов'язаний за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунка грошові кошти в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунка або законом.

Банк може списати грошові кошти з рахунка клієнта на підставі його розпорядження. Грошові кошти можуть бути списані з рахунка клієнта без його розпорядження на підставі рішення суду, а також у випадках, встановлених законом чи договором між банком і клієнтом (ст.1071 Цивільного кодексу України).

Банки виконують розрахункові документи відповідно до черговості їх надходження та виключно в межах залишку коштів на рахунках платників, крім випадків надання платнику обслуговуючим його банком кредиту. Ініціювання переказу здійснюється за такими видами розрахункових документів: 1) платіжне доручення; 2) платіжна вимога-доручення; 3) розрахунковий чек; 4) платіжна вимога; 5) меморіальний ордер. Клієнт банку має право самостійно обирати види розрахункового документа (крім платіжної вимоги), які визначені цим Законом, для ініціювання переказу (ст.22 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні»).

Частиною 1 ст.8 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в р?озрахунковому документі, який надійшов протягом операційного часу банку, в день його надходження.

Відповідно до п.1.9 Постанови №22 від 21.01.2004р. Правління Національного банку України «Про затвердження Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті» доручення платників про списання коштів зі своїх рахунків банки приймають до виконання виключно в межах залишку коштів на цих рахунках або якщо договором між банком та платником передбачено їх приймання та виконання в разі відсутності/недостатності коштів на цих рахунках. Аналогічні положення закріплено стосовно виконання платіжних вимог в іноземній валюті в п.3.5 Постанови №216 від 28.07.2008р. Правління Національного банку України «Про затвердження Положення про порядок виконання банками документів на переказ, примусове списання і арешт коштів в іноземних валютах та банківських металів і змін до деяких нормативно-правових актів Національного банку України».

У п.п.2.3, 2.4 договору №23-240/ЮО від 08.05.2012р. контрагенти погодили, що платежі з рахунку клієнта проводяться за його дорученням на підставі розрахункових документів у межах залишку коштів на рахунку на початок операційного дня. Розрахункові документи подаються до банку як на паперових носіях, так і у вигляді електронних документів з використанням системи «Клієнт-Банк» за умови укладання окремого договору.

Розрахункові документи клієнта на переказ грошових коштів з рахунку банк приймає і виконує в день їх надходження, якщо вони подані в банк в операційний час. У разі надходження документів після операційного часу вони приймаються як «вечірні» і виконуються наступного дня.

Як вказувалось вище, сторонами було укладено договір №23-240/ЮО від 08.05.2012р. щодо здійснення розрахункового обслуговування із застосуванням електронної системи «Клієнт-Банк», у п.2.1 якого зазначено, що розрахункове обслуговування проводиться з використанням документів в електронній формі, в тому числі, платіжних доручень.

У п.5.1 вказаного правочину контрагенти зобов'язались зберігати порядок проведення розрахункових операцій в електронній системі.

Банк зобов'язався обслуговувати клієнта у визначений час з 09:00 год. до 16:00 год., крім суботи, неділі й святкових днів.

Як вбачається з наявних в матеріалах справи витягів з електронної системи «Клієнт-Банк» позивачем було направлено на виконання відповідачу, в тому числі, наступні платіжні доручення: №1147 від 26.09.2014р. на суму 1 658 257,05 грн., №1148 від 30.09.2014р. на суму 30 000 грн., №1150 від 02.10.2014р. на суму 1 700 000 грн., №1151 від 02.10.2014р. на суму 172 884 грн., №1153 від 03.10.2014р. на суму 1 650 грн., №1154 від 03.10.2014р. на суму 30 416,60 грн., №1155 від 03.10.2014р. на суму 21 380,91 грн., №1156 від 03.10.2014р. на суму 23 104 грн., №1157 від 08.10.2014р. на суму 40 505,04 грн., №1158 від 21.10.2014р. на суму 4 500 000 грн., №1159 від 21.10.2014р. на суму 50 000 грн., №1160 від 21.10.2014р. на суму 20 252,40 грн., №1161 від 21.10.2014р. на суму 9 953 000 грн.

Ухвалами від 14.11.2014р. та від 03.12.2014р. відповідача було зобов'язано надати заперечення щодо отримання вище перелічених платіжних доручень.

Проте, відповідачем вимоги господарського суду виконано не було, факт отримання вказаних платіжних інструментів не спростовано. При цьому, суд зазначає, що з 19.11.2014р. (дата отримання ухвали про порушення провадження, що підтверджується поштовим повідомленням №0103032143672) у відповідача було достатньо часу для висловлення своєї правової позиції по суті спору.

Господарський судом встановлено, що станом на момент звернення до банку з переліченими вище платіжними дорученнями, на рахунку Товариства з обмеженою відповідальністю «ІТАТІ» було достатньо грошових коштів для їх перерахування визначеному клієнтом отримувачу. Вказані обставини підтверджуються представленими до матеріалів справи виписками з банківського рахунку заявника.

Проте, всупереч приписам чинного законодавства та умовам укладеного між сторонами правочину щодо строків виконання платіжних доручень клієнта банком у визначені терміни перерахування грошових коштів виконано не було.

При цьому, жодних належних та допустимих у розумінні ст.34 Господарського процесуального кодексу України доказів мотивованого повернення без виконання платіжних доручень матеріали справи не містять.

Ухвалами від 14.11.2014р. та від 03.12.2014р. відповідача було зобов'язано надати докази повного або часткового виконання своїх зобов'язань за договором №23 240/ЮО від 08.05.2012р. в частині виконання платіжних доручень №1147 від 26.09.2014р., №1148 від 30.09.2014р., №1150 від 02.10.2014р., №1151 від 02.10.2014р., №1153 від 03.10.2014р., №1154 від 03.10.2014р., №1155 від 03.10.2014р., №1156 від 03.10.2014р., №1157 від 08.10.2014р., №1158 від 21.10.2014р., №1159 від 21.10.2014р., №1160 від 21.10.2014р., №1161 від 21.10.2014р.

Однак, як неодноразово зазначалось судом, Публічним акціонерним товариством «Міський комерційний банк» вимоги суду виконано не було, факт порушення своїх зобов'язань за договором №23-240/ЮО від 08.05.2012р. в частині здійснення розрахункового обслуговування Товариства з обмеженою відповідальністю «ІТАТІ» належними та допустимими у розумінні ст.34 Господарського процесуального кодексу України доказами не спростовано.

За таких обставин, судом встановлено, що банк, отримавши від позивача платіжні доручення щодо перерахування належних останньому грошових коштів, не виконав свої зобов'язання зі здійснення розрахунково-касового обслуговування у строки, встановлені договором №23-240/ЮО від 08.05.2012р., чим порушив майнове право позивача на вільне володіння та розпорядження належним Товариству з обмеженою відповідальністю «ІТАТІ» майном, яким у розумінні ст.ст.177, 190 Цивільного кодексу України є грошові кошти.

Однак, виходячи з принципу повного та всебічного розгляду всіх обставин справи в їх сукупності, господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «ІТАТІ» підлягають залишенню без задоволення з урахуванням наступного.

Згідно зі ст.1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Відповідно до ст.ст.4-2, 4-3 Господарського процесуального кодексу України правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Згідно зі ст.ст.33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона за допомогою належних та допустимих доказів повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Судовими доказами, за визначенням ст.ст.32-36 Господарського процесуального кодексу України, слід вважати документи, які можуть підтвердити або спростувати обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України визначено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

При цьому, виходячи із змісту ст.ст. 15, 16 Цивільного кодексу України, ст.20 Господарського кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного суб'єктивного права (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством), і відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову.

У відповідності до ч.1 ст.1074 Цивільного кодексу України обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов'язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму, передбачених законом.

Таким чином, приймаючи до уваги викладені вище положення законодавства, при зверненні до суду з розглядуваним позовом, позивачем повинно бути доведено відсутність обмежень прав Товариства з обмеженою відповідальністю «ІТАТІ», як клієнта банку, розпоряджатися грошовими коштами.

Як встановлено судом, на підставі Постанови №732 від 20.11.2014р. правління Національного банку України «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Міський комерційний банк»» до категорії неплатоспроможних» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб 20.11.2014р. прийнято рішення №124 про запровадження з 21.11.2014р. по 20.02.2015р. тимчасової адміністрації та призначення уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію.

Зазначена інформація відображена на офіційному сайті Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (http://www.fg.gov.ua) та Національного банку України (http://www.bank.gov.ua), а тому в розумінні ст.35 Господарського процесуального кодексу України є загальновідомою і не потребує доказуванню.

За таких обставин, станом на момент спору по суті у відповідача було запроваджено тимчасову адміністрацію.

Процедура щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків врегульована Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», який є спеціальним законом у даних правовідносинах.

Згідно з ч.2 ст.1 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» метою даного Закону України є захист прав і законних інтересів вкладників банків, зміцнення довіри до банківської системи України, стимулювання залучення коштів у банківську систему України, забезпечення ефективної процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків.

Пунктом 6 ст.2 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» визначено, що тимчасова адміністрація - це процедура виведення банку з ринку, що запроваджується Фондом стосовно неплатоспроможного банку в порядку, встановленому Законом.

У відповідності до ч.1 ст.36 вказаного нормативно-правового акту з дня призначення уповноваженої особи Фонду призупиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Уповноважена особа Фонду від імені Фонду набуває всі повноваження органів управління банку та органів контролю з дня початку тимчасової адміністрації і до її припинення.

З приписів п.1 ч.5 ст.36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» вбачається, що під час тимчасової адміністрації не здійснюється, в тому числі, задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку.

При цьому, згідно з п.1 ч.6 ст.36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» обмеження, встановлене пунктом 1 частини п'ятої цієї статті, не поширюється на зобов'язання банку щодо виплати коштів за вкладами вкладників за договорами, строк яких закінчився, та за договорами банківського рахунку вкладників. Зазначені виплати здійснюються в межах суми відшкодування, що гарантується Фондом.

Однак, у даному випадку виключення, що передбачені п.1 ч.6 ст.36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», до спірних правовідносин не застосовуються, тому що позивач є кредитором банку, а не вкладником, оскільки відповідно до ст.2 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» вклад - це кошти в готівковій або безготівковій формі у валюті України або в іноземній валюті, які залучені банком від вкладника (або які надійшли для вкладника) на умовах договору банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або шляхом видачі іменного депозитного сертифіката, включаючи нараховані відсотки на такі кошти. Вкладник - це фізична особа (крім фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності), яка уклала або на користь якої укладено договір банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або яка є власником іменного депозитного сертифіката.

Згідно з ч.1 ст.2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» кредитор банку - це юридична або фізична особа, яка має документально підтверджені вимоги до боржника щодо його майнових зобов'язань.

Виходячи з положень ч.1 ст.1066 Цивільного кодексу України за договором банківського рахунка банк, зокрема, зобов'язується виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.

За змістом пункту 1.24 статті 1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» переказ коштів - це рух певної суми коштів з метою її зарахування на рахунок отримувача або видачі йому у готівковій формі. Ініціатор та отримувач можуть бути однією і тією ж особою. Отже, враховуючи вище наведені положення, та, зокрема, положення статей 177, 190, 509 Цивільного кодекс України, зобов'язання щодо переказу коштів з рахунку позивача, відкритого у відповідача, на його рахунок в іншому банку чи на рахунок контрагента позивача є майновим зобов'язанням.

Таким чином, з урахуванням наведених вище приписів чинного законодавства, суд дійшов висновку, що Товариство з обмеженою відповідальністю «ІТАТІ» є саме кредитором банку, вимоги якого у відповідності до змісту ст.36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» під час дії тимчасової адміністрації у Публічному акціонерному товаристві «Міський комерційний банк» не задовольняються. Аналогічну правову позицію наведено у постанові від 23.12.2014р. Вищого господарського суду України по справі №910/9228/14.

Розглядаючи спір по суті, судом враховано, що відповідно до п.3 ч.2 ст.37 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» уповноважена особа Фонду має право продовжувати, обмежувати або припиняти здійснення банком будь-яких операцій. У матеріалах справи відсутні докази про те, що уповноважена особа Фонду дала дозвіл на продовження виконання відповідачем спірних платіжних доручень позивача.

Відтак, виконання Публічним акціонерним товариством «Міський комерційний банк» платіжних доручень Товариства з обмеженою відповідальністю «ІТАТІ» після запровадження тимчасової адміністрації та призначення уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на підставі Постанови №732 від 20.11.2014р. правління Національного банку України «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Міський комерційний банк»» до категорії неплатоспроможних» є неможливим та таким, що не відповідає приписам ст.36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Враховуючи все вищезазначене, суд дійшов висновку, що вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «ІТАТІ» до Публічного акціонерного товариства «Міський комерційний банк» про зобов'язання перерахувати грошові кошті згідно з платіжними дорученнями №1147 від 26.09.2014р., №1148 від 30.09.2014р., №1150 від 02.10.2014р., №1151 від 02.10.2014р., №1153 від 03.10.2014р., №1154 від 03.10.2014р., №1155 від 03.10.2014р., №1156 від 03.10.2014р., №1157 від 08.10.2014р., №1158 від 21.10.2014р., №1159 від 21.10.2014р., №1160 від 21.10.2014р., №1161 від 21.10.2014р. підлягають залишенню без задоволення.

Згідно зі ст.49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір залишається за позивачем.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.22, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Відмовити в задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «ІТАТІ», м.Київ до Публічного акціонерного товариства «Міський комерційний банк», м.Київ про зобов'язання перерахувати грошові кошті згідно з платіжними дорученнями №1147 від 26.09.2014р., №1148 від 30.09.2014р., №1150 від 02.10.2014р., №1151 від 02.10.2014р., №1153 від 03.10.2014р., №1154 від 03.10.2014р., №1155 від 03.10.2014р., №1156 від 03.10.2014р., №1157 від 08.10.2014р., №1158 від 21.10.2014р., №1159 від 21.10.2014р., №1160 від 21.10.2014р., №1161 від 21.10.2014р.

У судовому засіданні 14.01.2015р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Повне рішення складено 19.01.2015р.

Суддя Любченко М.О.