Постанова № 42389323, 17.11.2014, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

17 листопада 2014 року № 826/16218/14

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Погрібніченка І.М., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справуза позовом ОСОБА_1 до Генеральної прокуратури Українипро визнання дій протиправними, скасування наказу в частині та зобов'язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду м. Києва звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач) з адміністративним позовом до Генеральної прокуратури України (далі - відповідач) (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог) про:

- визнання дій відповідача, направлених на звільнення позивача з посади заступника Головного військового прокурора - начальника слідчого управління Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України, протиправними;

- зобов'язання відповідача утриматись від вчинення дій, направлених на звільнення позивача з посади заступника Головного військового прокурора - начальника слідчого управління Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України у порядку, передбаченому Законом України «Про очищення влади»;

- визнання протиправними дій відповідача щодо зазначення дати звільнення з органів прокуратури ОСОБА_1 09.03.2011;

- визнання протиправним та скасування наказу про звільнення від 09.03.2011 в частині зазначеної дати звільнення з органів прокуратури ОСОБА_1, а саме 09.03.2011;

- зобов'язання відповідача змінити дату звільнення з органів прокуратури ОСОБА_1 з 09.03.2011 на 22.02.2011;

- зобов'язання відповідача внести зміни до трудової книжки ОСОБА_1 в частині зміни дати та підстави звільнення та в частині кількості відпрацьованих днів в органах прокуратури.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідно до Довідки № 10/4-84вих-14 від 21.10.2014 року, виданої Генеральною прокуратурою України в особі начальника відділу роботи з кадрами Головної військової прокуратури Бевза В.В, погодженої із заступником Генерального прокурора України - Головним військовим прокурором Матіосом А.В., ОСОБА_1 у відповідності до порядку, визначеного у пункті 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про очищення влади» підлягає звільненню з посади заступника Головного військового прокурора - начальника слідчого управління Генеральної прокуратури України.

Позивач вважає висновки, викладені у вказаній Довідці незаконними, а відповідні дії, направлені на його звільнення з займаної посади протиправними та такими, що порушують його права і свободи, як громадянина України.

Окрім цього, позивач зазначає, що згідно даних трудової книжки, відповідно до наказу Генеральної прокуратури України № 350-к його було звільнено з органів прокуратури 09.03.2011 року, а не 22.02.2011 року, як того вимагає Кодекс законів про працю України.

А тому, на думку позивача, зазначення вказаної дати звільнення є протиправною та такою, що призводить до порушення його конституційних прав.

Представник відповідача подав заперечення проти адміністративного позову, в яких зазначає, що законні права та інтереси позивача не порушено, будь-яких перешкод у реалізації ним своїх прав та обов'язків діями або бездіяльністю Генеральної прокуратури України не створено та не створювалося.

У судове засідання представники позивача та відповідача не з'явились, подали до суду клопотання про розгляд справи за їх відсутності.

У зв'язку з подачею клопотань всіма особами, які беруть участь у справі, суд на підставі ч. 4 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України, дійшов висновку про можливість подальшого розгляду справи в порядку письмового провадження

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, враховуючи принципи рівності сторін, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Наказом Генеральної прокуратури України № 1971ц від 29.08.2014 року ОСОБА_1 призначено на посаду заступника Головного військового прокурора - начальника слідчого управління Генеральної прокуратури України.

21 жовтня 2014 року позивачем отримано довідку Генеральної прокуратури України за № 10/4-84вих.-14, відповідно до якої за даними особової справи № 727 у період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року він обіймав сукупно не менше одного року (1 рік 0 місяців 14 днів) посаду заступника прокурора міста Києва (з 25.02.2010 по 09.03.2011), яка віднесена до категорії «керівника, заступника керівника територіального (регіонального) органу прокуратури України», у зв'язку із чим у відповідності до порядку, визначеного у пункті 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про очищення влади» підлягає звільненню з посади заступника Головного військового прокурора - начальника слідчого управління Генеральної прокуратури України.

Незгода з діями направленими на звільнення позивача з займаної посади обумовили останнього звернутися до адміністративного суду з даним позовом.

Оцінивши за правилами статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України надані сторонами докази та пояснення, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, Окружний адміністративний суд міста Києва частково погоджується з доводами ОСОБА_1, виходячи з наступного.

Згідно зі статтею 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 462 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 року № 1789-XII (далі - Закон 1789-XII) прокурори і слідчі можуть бути звільнені з роботи на загальних підставах, передбачених законодавством про працю. Військовослужбовці військових прокуратур можуть бути звільнені з військової служби відповідно до законодавства, що регулює порядок її проходження.

Трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини регулюється Кодексом законів про працю України.

Зокрема, відповідно до ч. 1 ст. 38 Кодексу законів про працю України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною-інвалідом; догляд за хворим членом сім'ї відповідно до медичного висновку або інвалідом I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

Якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору.

Працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.

Згідно ч. 1 ст. 47 Кодексу законів про працю України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

При цьому, відповідно до ст. 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації або у фізичної особи понад п'ять днів. Трудові книжки ведуться також на позаштатних працівників при умові, якщо вони підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню.

Працівникам, що стають на роботу вперше, трудова книжка оформляється не пізніше п'яти днів після прийняття на роботу.

До трудової книжки заносяться відомості про роботу, заохочення та нагороди за успіхи в роботі на підприємстві, в установі, організації; відомості про стягнення до неї не заносяться.

Порядок ведення трудових книжок визначається Кабінетом Міністрів України.

Водночас, відповідно до п. 2.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 р. № 58 до трудової книжки вносяться:

- відомості про працівника: прізвище, ім'я та по батькові, дата народження;

- відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення;

- відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіхи в роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України;

- відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв'язку з цим винагороди.

Пунктом 2.3 Інструкції передбачено, що записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону.

Згідно п. 2.4 вказаної Інструкції усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Аналіз вказаних вище норм чинного законодавства свідчить про те, що працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноваженого ним органу письмово за два тижні. Останній в свою чергу в день звільнення зобов'язаний видати працівникові належно оформлену трудову книжку з відповідними відомостями про звільнення з посиланням на відповідну статтю, пункт закону.

Як вбачається з матеріалів справи, зокрема, копії трудової книжки позивача, останнього було звільнено з посади заступника прокурора м. Києва 09.03.2011 року за власним бажанням (ст. 38 Кодексу законів про працю України).

У той же час, з наданої копії опису вкладення поштового відправлення від 04.02.2011 року вбачається, що позивачем на адресу Генеральної прокуратури України було направлено рапорт про звільнення від 04.02.2011 року, який отримано відповідачем 08.02.2011 року, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення.

Вказане свідчить, що саме з 08.02.2011 року Генеральна прокуратура Україна була повідомлена про намір ОСОБА_1 звільнитися з посади заступника прокурора м. Києва, тобто з вказаної дати, згідно ч. 1 ст. 38 Кодексу законів про працю України, має відраховуватися двохтижневий термін (останнім днем є 22.02.2011 року).

Втім, як свідчать матеріали справи, відповідачем за результатами розгляду поданого позивачем рапорту прийнято наказ № 350к про його звільнення лише 09.03.2011 року, тобто після спливу зазначеного вище строку.

Як зазначав позивач, ним в рапорті конкретної дати звільнення вказано не було, так само як і не було зазначено причин, які були підставою до такого звільнення, а тому суд приходить до переконання, що відповідач при розгляді рапорту ОСОБА_1 мав керуватися ч. 1 ст. 38 Кодексу законів про працю України і прийняти рішення про його звільнення в межах строків, визначених вказаною нормою.

Таким чином, вказане вище свідчить про протиправність дій Генеральної прокуратури України щодо зазначення дати звільнення з органів прокуратури ОСОБА_1 09.03.2011 року.

За вказаних обставин підлягає до задоволення і вимога про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення від 09.03.2011 в частині зазначеної дати звільнення з органів прокуратури ОСОБА_1, а саме 09.03.2011 року.

Разом з тим, з метою належного захисту прав позивача, суд вважає за необхідне зобов'язати Генеральну прокуратуру України змінити дату звільнення з органів прокуратури ОСОБА_1 з 09.03.2011 року на 22.02.2011 року та внести зміни до трудової книжки ОСОБА_1 в частині дати звільнення.

У той же час, вимога позивача щодо зобов'язання відповідача внести зміни до його трудової книжки в частині кількості відпрацьованих днів в органах прокуратури задоволена бути не може, оскільки такі дані в трудовій книжці згідно Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників не відображаються, а вираховуються відповідним кадровим підрозділом, з урахуванням даних які в ній містяться.

Суд також звертає увагу на ту обставину, що позивачем підстава його звільнення, яка зазначена в оскаржуваному наказі не заперечувалася.

Втім, щодо інших вимог позивача, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Водночас, пунктом 8 частини 1 статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України зазначено, що позивач - особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано адміністративний позов до адміністративного суду, а також суб'єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подана позовна заява до адміністративного суду.

Отже, до адміністративних судів можуть бути оскаржені рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, які породжують, змінюють або припиняють права та обов'язки у сфері публічно-правових відносин, вчинених ним при здійсненні владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень, якщо позивач вважає, що цими рішеннями, діями чи бездіяльністю його права чи свободи порушуються, створено або створюють перешкоди для реалізації або мають місце інші ущемлення прав чи свобод.

Під час розгляду даної адміністративної справи, позивачем доказів, які б свідчили про порушення його прав, свобод чи охоронюваних законом інтересів внаслідок вчинення відповідачем дій направлених на звільнення його з посади заступника Головного військового прокурора - начальника слідчого управління Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України у порядку, передбаченому Законом України «Про очищення влади» надано не було.

Таких обставин не було і встановлено судом під час розгляду вказаної справи.

У той же час, суд зазначає, що Довідка Генеральної прокуратури України від 21.10.2014 року № 10/4-84 вих-14, що складена на підставі даних особової справи позивача, не є рішенням суб'єкта владних повноважень, а також не передбачена чинним законодавством, як обов'язкова умова для прийняття рішення щодо розірвання трудового договору.

А тому, вимога позивача щодо визнання дій відповідача, направлених на його звільнення з посади заступника Головного військового прокурора - начальника слідчого управління Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України, протиправними, задоволена бути не може.

Не підлягає до задоволення і вимога щодо зобов'язання відповідача утриматись від вчинення дій, направлених на звільнення позивача з посади заступника Головного військового прокурора - начальника слідчого управління Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України у порядку, передбаченому Законом України «Про очищення влади», оскільки вказана вимога спрямована на майбутнє, та не відповідає меті, передбаченій ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Згідно з частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого: суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. ст. 69, 70 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Докази суду надають особи, які беруть участь у справі. Суд може запропонувати надати додаткові докази або витребувати додаткові докази за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, або з власної ініціативи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням обставин зазначених вище, суд прийшов до переконання про часткове задоволення позовних вимог.

Відповідно до ч. 3 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

З урахуванням ч. 3 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України суд присуджує на користь позивача здійснені ним документально підтверджені витрати по сплаті судового збору у розмірі 48, 72 грн. з Державного бюджету України.

Керуючись ст. ст. 69-71, ст. 94, ст. 128, ст. ст. 158-163, ст. 167, ст. 254, ст. 267 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

2. Визнати протиправними дії Генеральної прокуратури України щодо зазначення дати звільнення з органів прокуратури ОСОБА_1 09.03.2011 року.

3. Визнати протиправним та скасувати наказ Генеральної прокуратури України № 350к від 09.03.2011 року в частині дати звільнення з органів прокуратури ОСОБА_1, а саме 09.03.2011 року.

4. Зобов'язати Генеральну прокуратуру України змінити дату звільнення з органів прокуратури ОСОБА_1 з 09.03.2011 року на 22.02.2011 року.

5. Зобов'язати Генеральну прокуратуру України внести зміни до трудової книжки ОСОБА_1 в частині дати звільнення.

6. В задоволені інших позовних вимог ОСОБА_1 - відмовити.

7. Присудити з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 понесені ним витрати по сплаті судового збору у розмірі 48, 72 грн. (сорок вісім гривень 72 коп.).

Постанова набирає законної сили відповідно до ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

.

Суддя І.М. Погрібніченко