Постанова № 42388661, 12.12.2014, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Київ

12 грудня 2014 року №826/12137/14

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Літвінової А.В., при секретарі судового засідання Давиденко Л.В., розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом

приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Інтер-поліс»

до

державної податкової інспекції у Голосіївському районі головного управління Міністерства доходів і зборів у місті Києві

про

визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення від 13.05.2014 №0004692202 та податкової вимоги від 04.08.2014 №6930-25,

СТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Інтер-поліс» звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва із позовом до державної податкової інспекції у Голосіївському районі головного управління Міністерства доходів і зборів у місті Києві про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення від 13.05.2014 №0004692202 та податкової вимоги від 04.08.2014 №6930-25.

Позовні вимоги мотивовано тим, що державною податковою інспекцією у Голосіївському районі головного управління Міністерства доходів і зборів у місті Києві на підставі хибних висновків акту перевірки від 29.04.2014 №156/1-26-50-22-02-19350062, необґрунтовано прийнято податкове повідомлення-рішення від 13.05.2014 №0004692202 і, як наслідок, податкову вимогу від 04.08.2014 №6930-25.

Відповідач проти позову заперечив з огляду на обґрунтованість висновків акту перевірки від 29.04.2014 №156/1-26-50-22-02-19350062 та, відповідно, податкового повідомлення-рішення від 13.05.2014 №0004692202 та податкової вимоги від 04.08.2014 №6930-25 через заниження позивачем бази оподаткування податком на прибуток.

Розгляд справи здійснено в письмовому провадженні відповідно до приписів частини четвертої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України.

Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд,

ВСТАНОВИВ:

Державною податковою інспекцією у Голосіївському районі головного управління Міністерства доходів і зборів у місті Києві проведено документальну планову виїзну перевірку приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Інтер-поліс» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2011 по 31.12.2013.

Перевіркою встановлено порушення приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Інтер-поліс» підпункту 4.1.6 пункту 4.1 статті 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та підпунктів 135.5.14 та 135.5.15 пункту 135.5 статті 135 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на прибуток від діяльності іншої, ніж страхова на загальну суму 207 604,00 грн.

За наслідками перевірки державною податковою інспекцією у Голосіївському районі головного управління Міністерства доходів і зборів у місті Києві складено акт від 29.04.2014 №156/1-26-50-22-02-19350062 та прийнято податкове повідомлення-рішення від 13.05.2014 №0004692202, яким позивачеві визначено грошове зобов’язання з податку на прибуток у розмірі 230 283,00 грн., в тому числі за основним платежем – 192 321,00 грн., штрафні (фінансові) санкції – 37 962,00 грн.

Також, державною податковою інспекцією у Голосіївському районі головного управління Міністерства доходів і зборів у місті Києві прийнято податкову вимогу від 04.08.2014 №6930-25, в якій визначено суму грошового зобов’язання з податку на прибуток у розмірі 212 122,29 грн.

Досліджуючи надані сторонами докази, аналізуючи наведені міркування та заперечення, оцінюючи їх в сукупності, суд бере до уваги наступне.

Відповідно до підпунктів 135.5.14 та 135.5.15 пункту 135.4.5 статті 135 Податкового кодексу України інші доходи включають: суми коштів (інших видів компенсації), отримані платником податку як оплата товарів (виконаних робіт, наданих послуг), відвантажених у період перебування такого платника на спрощеній системі оподаткування, обліку та звітності, з яких не був сплачений єдиний податок, включаються до доходу (без урахування сум податку на додану вартість, що надійшли у вартості таких товарів (виконаних робіт, наданих послуг) у звітному податковому періоді отримання таких коштів (інших видів компенсації) та інші доходи платника податку за звітний податковий період.

Як вбачається з акту перевірки державної податкової інспекції у Голосіївському районі головного управління Міністерства доходів і зборів у місті Києві від 29.04.2014 №156/1-26-50-22-02-19350062 висновки щодо порушення позивачем приписів податкового законодавства зроблено з огляду на те, що укладені приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Інтер-поліс» із ПАТ СК «Скайд» договори страхування та перестрахування спрямовані на надання податкової вигоди третім особам з метою штучного формування валових витрат, здійснені без мети настання реальних правових наслідків, порушують публічний порядок, а отже, є нікчемними. З огляду на що відповідач дійшов висновку про завищення позивачем розміру податку на прибуток від страхової діяльності на суму валових внесків, одержаних позивачем за результатами укладення договорів страхування та перестрахування. Також відповідач вважає, що договори про співпрацю в галузі факультативного перестрахування не могли бути виконані, а тому, внаслідок невключення до валових доходів сум безповоротної фінансової допомоги, отриманої за такими договорами, позивачем занижено доходи страховика від діяльності іншої, ніж страхова.

Суд не може погодитися із правомірністю дій контроюючого органу щодо нарахування приватному акціонерному товариству «Страхова компанія «Інтер-поліс» податкових зобов'язань з податку на прибуток, з огляду на наступне.

Підпунктом 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», чинного на час виникнення спірних правовідносин, передбачено, що дохід від страхової діяльності юридичних осіб-резидентів не підлягає оподаткуванню за ставкою, встановленою у пункті 10.1 статті 10 Закону, та оподатковується: за ставкою 0 відсотків - при отриманні доходу внаслідок виконання договорів з довгострокового страхування життя та пенсійного страхування у межах недержавного пенсійного забезпечення у разі виконання вимог до таких договорів, визначених пунктом 1.37 та пунктом 1.42 статті 1 Закон; за ставкою 3 відсотки - при отриманні доходу внаслідок виконання договорів з інших видів страхування.

Для цілей оподаткування страхової діяльності під оподатковуваним доходом слід розуміти суму страхових платежів, страхових внесків, страхових премій (далі - сума валових внесків), одержаних (нарахованих) страховиками-резидентами протягом звітного періоду за договорами страхування і перестрахування ризиків на території України або за її межами, зменшених на суму страхових платежів (страхових внесків, страхових премій), сплачених страховиком за договорами перестрахування з резидентом.

За змістом наведеної норми умовою зменшення оподатковуваного доходу страховика є сплата ним страхових платежів за договорами перестрахування.

В свою чергу, здійснення розрахунків за договорами перестрахування є підставою для зменшення оподатковуваного доходу страховика відповідно до підпункту 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Відповідно до статті 987 Цивільного кодексу України за договором перестрахування страховик, який уклав договір страхування, страхує в іншого страховика (перестраховика) ризик виконання частини своїх обов'язків перед страхувальником. Страховик, який уклав договір перестрахування, залишається відповідальним перед страхувальником у повному обсязі відповідно до договору страхування.

Стаття 12 Закону України «Про страхування» визначає перестрахування як страхування одним страховиком (цедентом, перестрахувальником) на визначених договором умовах ризику виконання частини своїх обов'язків перед страхувальником у іншого страховика (перестраховика) резидента або нерезидента, який має статус страховика або перестраховика, згідно з законодавством країни, в якій він зареєстрований.

За результатами проведеної перевірки контролюючим органом було встановлено, що в період з 01.01.2011 по 31.12.2013 приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Інтер-поліс» передано за договорами перестрахування до публічного акціонерного товариства «Страхова компанія «Скайд» страхові платежі на загальну суму 1 025 981,00 грн.

Вказані господарські операції підтверджуються копіями договорів, що містяться в матеріалах справи.

Доводи контролюючого органу щодо відсутності реального змісту господарських взаємовідносин із перестрахування належним чином не підтверджені і ґрунтуються на припущеннях.

Так, позиція державної податкової інспекції у Голосіївському районі головного управління Міністерства доходів і зборів у місті Києві ґрунтується на акті державної податкової інспекції у Вишгородському районі Київської області від 15.07.2013 №746/22-00/16295210 «Про результати планової виїзної перевірки публічного акціонерного товариства «Страхова компанія «Скайд» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2010 по 31.12.2012», відповідно до якого контролюючим органом встановлено укладення публічним акціонерним товариством «Страхова компанія «Скайд» завідомо нікчемних правочинів, що призвело до передачі у перестрахування страхових ризиків компаніям, які задіяні у схемі мінімізації податкових зобов’язань та не забезпечують реальний захист прийнятих ризиків.

Разом з тим, суд критично оцінює посилання відповідача щодо передання сплачених позивачем перестрахувальникам коштів іншим страховим компаніям, як підставу для притягнення позивача до відповідальності за порушення податкового законодавства у зв'язку з тим, що позивач не може нести відповідальності за дії контрагентів тих страхових компаній, з якими ним було укладено договори перестрахування. Адже відносини між учасниками наступних ланцюгів постачань послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Крім цього, необхідно зазначити, що і практика Європейського суду з прав людини, яка відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права, свідчить про те, якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкту, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку (Рішення Європейського суду з прав людини від 09.01.2007 у справі «Інтерсплав проти України»).

Також, суд наголошує на тому, що відповідачем під час розгляду не надано будь-яких доказів та не зазначено будь-яких обставин, які б ставили під сумнів фактичне здійснення господарських операцій позивача та правосуб'єктність їх учасників.

Стосовно доводів відповідача про заниження задекларованих позивачем доходів за рахунок не включення сум безповоротної фінансової допомоги до складу доходів, суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 1.21 статті 1 Закону України «Про оприбуткування прибутку підприємств» доходи з джерелом їх походження з України - будь-які доходи, отримані резидентами або нерезидентами від будь-яких видів їх діяльності на території України, включаючи проценти, дивіденди, роялті та будь-які інші види пасивних доходів, сплачених резидентами України, доходи від надання резидентам або нерезидентам в оренду (користування) майна, розташованого в Україні, включаючи рухомий склад транспорту, приписаного до портів, розташованих в Україні, доходи від продажу нерухомого майна, розташованого в Україні, доходи, отримані у вигляді внесків та премій на страхування і перестрахування ризиків на території України, а також доходи страховиків-резидентів від страхування ризиків страхувальників-резидентів за межами України, інші доходи від господарської діяльності на митній території України або на територіях, що перебувають під контролем митних служб України (у зонах митного контролю, на спеціалізованих ліцензійних митних складах тощо).

Поняття безповоротної фінансової допомоги визначено підпунктом 1.22.1 пункту 1.22 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», згідно якої безповоротною фінансовою допомогою є сума коштів, передана платнику податку згідно з договорами дарування, іншими подібними договорами, які не передбачають відповідної компенсації чи повернення таких коштів (за винятком бюджетних дотацій і субсидій), або без укладання таких угод; сума безнадійної заборгованості, відшкодована кредитору позичальником після її списання, якщо така безнадійна заборгованість була попередньо включена до складу валових витрат кредитора; сума заборгованості платника податку перед іншою юридичною чи фізичною особою, що залишилася нестягнутою після закінчення строку позовної давності; основна сума кредиту або депозиту, наданих платнику податку без встановлення строків повернення такої основної суми, за винятком кредитів, наданих під безстрокові облігації, та депозитів до запитання у банківських установах, а також сума процентів, нарахованих на таку основну суму, але не сплачених (списаних); сума процентів, умовно нарахованих на суму поворотної фінансової допомоги, що залишається неповерненою на кінець звітного періоду, у розмірі облікової ставки Національного банку України, розрахованої за кожний день фактичного використання такої поворотної фінансової допомоги.

Відповідно до підпункту 14.1.257 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України безповоротна фінансова допомога - це: сума коштів, передана платнику податків згідно з договорами дарування, іншими подібними договорами або без укладення таких договорів; сума безнадійної заборгованості, відшкодована кредитору позичальником після списання такої безнадійної заборгованості; сума заборгованості одного платника податків перед іншим платником податків, що не стягнута після закінчення строку позовної давності; основна сума кредиту або депозиту, що надані платнику податків без встановлення строків повернення такої основної суми, за винятком кредитів, наданих під безстрокові облігації, та депозитів до запитання у банківських установах, а також сума процентів, нарахованих на таку основну суму, але не сплачених (списаних); сума процентів, умовно нарахованих на суму поворотної фінансової допомоги, що залишається неповерненою на кінець звітного періоду, у розмірі облікової ставки Національного банку України, розрахованої за кожний день фактичного використання такої поворотної фінансової допомоги.

З аналізу зазначеної норми вбачається, що законодавцем чітко встановлений перелік підстав для визначення поняття безповоротної фінансової допомоги.

Відповідачем як контролюючим органом не доведено, що позивач при здійсненні страхової діяльності отримував безповоротну фінансову допомогу у розумінні названих приписів законодавства.

Так, дохід від здійснення страхової діяльності не підпадає під визначення безповоротної фінансової допомоги, як то визначено підпунктом 1.22.1 пункту 1.22 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та підпунктом 14.1.257 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України.

Аналогічна правова позиція була висловлена також Вищим адміністративним судом України, зокрема, в ухвалі від 08.12.2014 №К/800/28836/14.

Враховуючи викладене суд приходить до висновку, що відповідачем не доведено порушення приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Інтер-поліс» підпункту 4.1.6 пункту 4.1 статті 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», а відтак висновок податкового органу про заниження приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Інтер-поліс» податку на прибуток від діяльності іншої, ніж страхова у сумі 207 604,00 грн. є необґрунтованим, а тому оскаржувані податкове повідомлення-рішення від 13.05.2014 №0004692202 та податкова вимога від 04.08.2014 №6930-25 є такими, що не ґрунтуються на положеннях чинного законодавства та підлягають скасуванню.

Згідно з вимогами статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Керуючись статтями 69, 70, 71 та 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва,

П О С Т А Н О В И В:

Позов задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення державної податкової інспекції у Голосіївському районі головного управління Міністерства доходів і зборів у місті Києві від 24.10.2012 №000526/2270 та податкову вимогу від 04.08.2014 №6930-25.

Постанова набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України. Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Літвінова А.В.