Рішення № 42388323 від 13.01.2015 , Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/25981/14 13.01.15

За позовом Ірпінської фінансово-юридичної академії у формі Товариства з обмеженою відповідальністю

до Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський акціонерний банк»

про зобов'язання вчинити дії

Суддя Ломака В.С.

Представники сторін:

від позивача: не з'явився;

від відповідача: Куликов Ю.Ю. за довіреністю № 8 від 28.11.2014 р.;

У судовому засіданні присутній вільний слухач Козяр Д.О.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Ірпінська фінансово-юридична академія у формі Товариства з обмеженою відповідальністю (далі - позивач) звернулась до господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський акціонерний банк» (далі - відповідач) про зобов'язання перерахувати кошти з рахунку № 26009090100280 на рахунки згідно платіжних доручень від 05.01.2014 р., 07.11.2014 р. та 17.11.2014 р.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказував на те, що 17.02.2014 р. між ним та відповідачем було укладено Договір про відкриття банківських рахунків та здійснення розрахунково-касового обслуговування, в порушення умов якого відповідачем зобов'язання з переказу грошових коштів за платіжними дорученнями від 05.01.2014 р., 07.11.2014 р. та 17.11.2014 р. належним чином не виконано, що стало підставою для звернення позивача з позовом про зобов'язання відповідача перерахувати відповідні грошові кошти за такими платіжними дорученнями в примусовому порядку.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 24.11.2014 р. порушено провадження у справі № 910/25981/14, її розгляд призначено на 09.12.2014 р.

У судовому засіданні 09.12.2014 р. від представника позивача надійшли додаткові документи у справі.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 09.12.2014 р. розгляд справи було відкладено на 13.01.2015 р.

25.12.2014 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від відповідача надійшли додаткові документи у справі та відзив на позовну заяву, в якому він вказує на те, що платіжне доручення № 41 від 07.11.2014 р. на суму 873, 41 грн. було виконано в повному обсязі, що підтверджено банківською випискою. У свою чергу, інші платіжні доручення, за поясненнями відповідача, не були виконані з огляду на запровадження з 21.11.2014 р. тимчасової адміністрації у відповідача.

Представник позивача в судове засідання 13.01.2015 р. не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на те, що неявка представника позивача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 ГПК України, не знаходить підстав для повторного відкладення розгляду справи.

Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі «Смірнова проти України»).

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України від 25 січня 2006 р. № 1-5/45, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання «розумності» строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

У судовому засіданні 13.01.2015 р. судом проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника відповідача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

17.02.2014 р. між позивачем, як клієнтом, та відповідачем, як банком, було укладено Договір про відкриття банківських рахунків та здійснення розрахунково-касового обслуговування № 26009090100280 (далі - Договір), відповідно до п. 1. якого банк зобов'язався відкрити клієнту поточний рахунок № 26009090100280 у 980 (валюта рахунку) та надавати послуги з розрахунково-касового обслуговування відповідно до умов цього Договору, внутрішніх положень банку, чинних законодавчих актів України та нормативно-правових актів Національного банку України.

Згідно з п. 2.1.2. Договору банк взяв на себе зобов'язання своєчасно здійснювати розрахункові операції, приймання та видачу готівки відповідно до умов обслуговування рахунку, чинного законодавства України та нормативно-правових актів Національного банку України, та відповідно до п. 2.1.3. Договору виконувати доручення клієнта, що містяться в розрахунковому документі, в строки, встановлені чинним законодавством України.

Пунктом 7.1. Договору сторони визначили, що він укладений на невизначений строк, набуває чинності з дня його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками.

Як вбачається з матеріалів справи, під час дії вказаного Договору позивач звернувся до відповідача з платіжними дорученнями:

- № 42 від 17.11.2014 р. про перерахування 44 000, 00 грн. на рахунок № 26007053135998 в ПАТ КБ «Приватбанк», МФО 321842;

- № 34 від 04.11.2014 р. про перерахування 1315, 25 грн. на рахунок № 31111063700007 в УК у м. Ірпінь, МФО 821018;

- № 33 від 04.11.2014 р. про перерахування 12 736, 25 грн. на рахунок № 33219800700007 в УДКС у м. Ірпінь, МФО 821018;

- № 36 від 04.11.2014 р. про перерахування 2 772, 55 грн. на рахунок № 37192201001031 в УДКСУ у м. Ірпінь, МФО 821018;

- № 35 від 04.11.2014 р. про перерахування 40 196, 72 грн. на рахунок № 37192201001031 в УДКСУ у м. Ірпінь, МФО 821018;

- № 37 від 04.11.2014 р. про перерахування 12 718, 35 грн. на рахунок № 33217812700003 в УДК у Хмельницькій області, МФО 815013;

- № 38 від 04.11.2014 р. про перерахування 122 000, 00 грн. на рахунок № 33216812700009 в УДКС у м. Ірпінь, МФО 821018;

- № 39 від 04.11.2014 р. про перерахування 39 891, 94 грн. на рахунок № 29244825509100 в ПАТ КБ «Приватбанк», МФО 305299;

- № 40 від 04.11.2014 р. про перерахування 25 123, 40 грн. на рахунок № 29244825509100 в ПАТ КБ «Приватбанк», МФО 305299;

- № 41 від 07.11.2014 р. про перерахування 873, 41 грн. на рахунок № 37311001002765 в УДКУ у Київській області, МФО 821018.

Як стверджує позивач, вказані платіжні доручення були прийняті відповідачем до виконання, однак в порушення умов Договору відповідні суми грошових коштів так і не були перераховані на вказані у таких платіжних дорученнях рахунки, не зважаючи на те, що станом на 04.11.2014 р. у позивача був залишок на рахунку в сумі 310 111, 18 грн.

З урахуванням зазначеного, з метою захисту своїх прав та законних інтересів, позивач вирішив звернутись з даним позовом до суду.

Під час провадження у даній справі відповідач проти заявлених позовних вимог заперечив, відзначивши, що платіжне доручення № 41 від 07.11.2014 р. на суму 873, 41 грн. було виконано в повному обсязі, що підтверджено банківською випискою, проте як інші платіжні доручення не були виконані з огляду на запровадження з 21.11.2014 р. тимчасової адміністрації у відповідача.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково з наступних підстав.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором банківського рахунку.

Так, у відповідності до п. 1. ст. 1066 Цивільного кодексу України, за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.

Згідно зі ст. 1068 Цивільного кодексу України, банк зобов'язаний вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка.

Банк зобов'язаний зарахувати грошові кошти, що надійшли на рахунок клієнта, в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не встановлений договором банківського рахунка або законом.

Банк зобов'язаний за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунка грошові кошти в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунка або законом.

Відповідно до ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних випадках ставляться.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

У відповідності до ст. 1073 Цивільного кодексу України, у разі несвоєчасного зарахування на рахунок грошових коштів, що надійшли клієнтові, їх безпідставного списання банком з рахунка клієнта або порушення банком розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів з його рахунка банк повинен негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта або належного отримувача, сплатити проценти та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом.

Згідно з ч. 1 ст. 1089 Цивільного кодексу України, за платіжним дорученням банк зобов'язується за дорученням платника за рахунок грошових коштів, що розміщені на його рахунку у цьому банку, переказати певну грошову суму на рахунок визначеної платником особи (одержувача) у цьому чи в іншому банку у строк, встановлений законом або банківськими правилами, якщо інший строк не передбачений договором або звичаями ділового обороту.

Частиною 3 статті 1090 Цивільного кодексу України визначено, що платіжне доручення платника приймається банком до виконання за умови, що сума платіжного доручення не перевищує суми грошових коштів на рахунку платника, якщо інше не встановлено договором між платником і банком.

Відповідно до ч. 1 ст. 1091 Цивільного кодексу України, банк, що прийняв платіжне доручення платника, повинен перерахувати відповідну грошову суму банкові одержувача для її зарахування на рахунок особи, визначеної у платіжному дорученні.

Згідно з ч. 1 і 2 ст. 1092 Цивільного кодексу України, у разі невиконання або неналежного виконання платіжного доручення клієнта банк несе відповідальність відповідно до цього кодексу та закону.

У разі невиконання або неналежного виконання платіжного доручення, у зв'язку з порушенням правил розрахункових операцій виконуючим банком відповідальність може бути покладена судом на цей банк.

Відповідно до п. 8.4. ст. 8 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», міжбанківський переказ виконується в строк до трьох операційних днів.

Згідно з ч. 3 ст. 51 Закону України «Про банки і банківську діяльність», безготівкові розрахунки проводяться на підставі розрахункових документів на паперових носіях чи в електронному вигляді.

Частинами 1 і 2 статті 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» визначено, що відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.

Банк зобов'язаний докладати максимальних зусиль для уникнення конфлікту інтересів працівників банку і клієнтів, а також конфлікту інтересів клієнтів банку.

У відповідності до п. 1.15 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління НБУ від 21.01.2004 р. № 22, доручення платників про списання коштів зі своїх рахунків і зарахування коштів на рахунки отримувачів банки здійснюють у термін, встановлений законодавством України.

Пунктом 8.1. ст. 8 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», та п. 2.19 вищезазначеної Інструкції встановлено, що розрахункові документи, що надійшли до банку протягом операційного часу, він виконує в день їх надходження. Розрахункові документи, що надійшли після операційного часу, банк виконує наступного робочого дня.

Зважаючи на вищенаведені норми законодавства та умови укладеного сторонами правочину, суд приходить до висновку, що невиконанням договору було порушене майнове право позивача на вільне володіння та розпорядження належним йому майном, яким, у розумінні статей 177, 190 Цивільного кодексу України, є грошові кошти, у т.ч., враховуючи положення пункту 3.1 статті 3 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», які існують у формі запису на поточному рахунку позивача, відкритому у банку.

Разом з тим, судом встановлено, що на підставі постанови Правління Національного банку України від 20.11.2014 р. № 733 «Про віднесення публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський акціонерний банк» до категорії неплатоспроможних», виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 20.11.2014 р. № 123 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «ВіЕйБі Банк», згідно з яким з 21.11.2014 р. запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію в Публічне акціонерне товариство «Всеукраїнський акціонерний банк», код ЄДРПОУ 19017842, МФО 380537, місцезнаходження: вул. Дегтярівська, 27 т, м. Київ, 04119, Україна.

Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію в ПАТ «ВіЕйБі Банк» призначено провідного професіонала з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Джуса Юрія Микитовича.

Тимчасову адміністрацію в ПАТ «ВіЕйБі Банк» запроваджено строком на три місяці з 21.11.2014 р. по 20.02.2015 р.

Зазначена інформація відображена на офіційному сайті Фонду (http://www.fg.gov.ua/payments/vab-bank-100.html) та у розумінні статті 35 Господарського процесуального кодексу України є загальновідомою, і не потребує доказування.

Відповідно до ч. 1 ст. 1074 Цивільного кодексу України (із змінами і доповненнями, внесеними згідно із законами України від 18.05.2010 р. № 2258-VI, від 04.11.2010 № 2677-VI) обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов'язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму, передбачених законом.

Отже, починаючи з 09.03.2011 р. (дата набрання чинності Законом України від 04.11.2010 р. № 2677-VI про внесення змін) випадки обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, можуть бути передбачені в спеціальному законі.

Процедура щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків врегульована Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», який є спеціальним законом у даних правовідносинах.

Пунктом 16 статті 2 зазначеного Закону встановлено, що тимчасова адміністрація - процедура виведення банку з ринку, що запроваджується фондом стосовно неплатоспроможного банку в порядку, встановленому цим Законом, а відповідно до пункту 6 статті 2 Закону ліквідація банку - це процедура припинення банку як юридичної особи відповідно до законодавства.

Відтак, у спорах пов'язаних з виконанням банком, у якому введена тимчасова адміністрація чи почата процедура його ліквідації, своїх зобов'язань перед його кредиторами, норми Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» є спеціальними, і цей Закон є пріоритетним відносно інших законодавчих актів України у цих правовідносинах.

Згідно з ч. 2 ст. 1 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» метою цього Закону є захист прав і законних інтересів вкладників банків, зміцнення довіри до банківської системи України, стимулювання залучення коштів у банківську систему України, забезпечення ефективної процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків.

Статтею 36 даного Закону врегульовані наслідки запровадження тимчасової адміністрації.

Так, відповідно до п. 1 ч. 5 ст. 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» під час тимчасової адміністрації не здійснюється задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку.

При цьому, за змістом п. 1 ч. 6 ст. 36 даного Закону передбачено, що обмеження, встановлене пунктом 1 частини п'ятої цієї статті, не поширюється на зобов'язання банку щодо виплати коштів за вкладами вкладників за договорами, строк яких закінчився, та за договорами банківського рахунку вкладників. Зазначені виплати здійснюються в межах суми відшкодування, що гарантується фондом.

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» у цьому Законі термін «вкладник» вживається у значенні «фізична особа (крім фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності), яка уклала або на користь якої укладено договір банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або яка є власником іменного депозитного сертифіката».

Відтак, враховуючи дану норму, фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності та юридичні особи не підпадають під визначення поняття «вкладник» у розумінні вищевказаного Закону. Тому, на них не поширюється виняток з обмеження встановленого п. 1 ч. 5 ст. 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Отже, оскільки позивач в розумінні п. 4 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» не є вкладником відповідача та не є його кредитором відповідно до приписів ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність», тому обмеження, встановлені ч. 5 ст. 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», не поширюються на їх правовідносини.

Відповідної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України в постанові від 18.12.2014 р. у справі № 910/11139/14.

За таких обставин, враховуючи те, що наявні у справі матеріали свідчать про обґрунтованість вимог позивача щодо зобов'язання виконати платіжні доручення: