Рішення № 42388257, 13.01.2015, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/25237/14 13.01.15

За позовом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Тернопільській області

до Публічного акціонерного товариства «Брокбізнесбанк»

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача

Управління Державної служби охорони при УМВС України в Тернопільській області

про стягнення 923, 24 грн.

Суддя Ломака В.С.

Представники учасників судового процесу:

від позивача: Федоровський В.Г. за довіреністю № 50 від 12.12.2014 р.;

від відповідача: Голуб'ятникова Ю.А. за довіреністю № 500/03 від 28.11.2014 р.;

від третьої особи: не з'явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Регіональне відділення Фонду державного майна України по Тернопільській області (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства «Брокбізнесбанк» (далі - відповідач) про стягнення 606, 98 грн., в тому числі 522, 00 грн. основного боргу, 32, 72 грн. пені та 52, 20 грн. штрафу.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказував на те, що відповідно до укладеного між сторонами договору він передав відповідачу в оренду нерухоме майно, а відповідач у свою чергу зобов'язався сплачувати орендну плату. Оскільки взяті на себе зобов'язання відповідач не виконує належним чином, внаслідок чого за ним утворилась заборгованість перед позивачем, останній вирішив звернутись з даним позовом до суду.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 17.11.2014 р. порушено провадження у справі № 910/25237/14, її розгляд призначено на 02.12.2014 р. При цьому, в порядку ст. 27 ГПК України залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Відділ Державної служби охорони при УМВС України в Тернопільській області.

28.11.2014 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від позивача надійшли додаткові документи у справі та клопотання про збільшення розміру позовних вимог, відповідно до якої він просить стягнути з відповідача суму заборгованості з орендної плати, пені та штрафу в розмірі 815, 02 грн.

02.12.2014 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від третьої особи надійшло клопотання про розгляд справи без участі її представника.

Від відповідача 02.12.2014 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва надійшли додаткові документи у справі та відзив на позовну заяву, в якому він проти позову заперечує, вказуючи на те, що 28.02.2014 р. Правлінням Національного банку України прийнято постанову № 107 «Про віднесення Публічного акціонерного банку «Брокбізнесбанк» до категорії неплатоспроможних», з огляду на що рішенням дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 28.02.2014 р. № 9 запроваджено тимчасову адміністрацію строком до 02.06.2014 р., а з 11.06.2014 р. розпочато ліквідацію відповідача. Враховуючи зазначені обставини, відповідач вказує на те, що у нього відсутні підстави для задоволення вимог позивача, оскільки під час тимчасової адміністрації задоволення вимог кредиторів банку не здійснюється, а під час ліквідації не виникає додаткових зобов'язань.

У судовому засіданні 02.12.2014 р. судом було прийнято до розгляду заяву позивача про збільшення розміру позовних вимог.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 02.12.2014 р. розгляд справи було відкладено на 18.12.2014 р.

04.12.2014 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від позивача надійшли додаткові документи у справі, в тому числі розрахунок заборгованості відповідача, за змістом якого основний борг становить 704, 15 грн., пеня - 40, 47 грн., штраф - 70, 40 грн.

08.12.2014 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від відповідача надійшли додаткові документи у справі.

08.12.2014 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від позивача надійшли додаткові документи у справі.

11.12.2014 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від позивача надійшли додаткові документи у справі та повторно заява про збільшення розміру позовних вимог, відповідно до якої він просить стягнути з відповідача суму заборгованості з орендної плати, пені та штрафу в розмірі 815, 02 грн.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 18.12.2014 р. розгляд справи було відкладено на 13.01.2015 р.

22.12.2014 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від позивача надійшли додаткові документи у справі та письмові заперечення на відзив відповідача, в яких позивач вказує на те, що у спірних правовідносинах відповідач може виконувати зобов'язання по укладеному між сторонами Договору, не зважаючи на тимчасову адміністрацію та процедуру ліквідації.

12.01.2015 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від позивача надійшли додаткові документи у справі та письмові пояснення, в яких він повідомляє про те, що листом від 05.11.2014 р. він повідомив відповідача про припинення укладеного між сторонами Договору з огляду на порушення відповідачем зобов'язань зі сплати орендної плати.

Також, 12.01.2015 р. від позивача надійшла заява про збільшення розміру позовних вимог, відповідно до якої він просить суд стягнути з відповідача 784, 55 грн. орендної плати (за липень 2014 року - 171, 43 грн., за серпень 2014 року - 172, 81 грн., за вересень 2014 року - 177, 82 грн., за жовтень 2014 року - 182, 09 грн., з 01.11.2014 р. по 13.11.2014 р. - 80, 40 грн.), 56, 80 грн. пені, 81, 89 грн. штрафу, 210, 29 грн. неустойки за період з 14.11.2014 р. по 30.11.2014 р.

13.01.2015 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від відповідача надійшли додаткові пояснення, в яких він вказує на те, що оскільки 10.06.2014 р. було розпочато процедуру ліквідації відповідача, то відповідно укладений між сторонами Договір є припиненим з вказаної дати.

Представник третьої особи в судове засідання 13.01.2015 р. не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на те, що неявка представника третьої особи не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 ГПК України, не знаходить підстав для повторного відкладення розгляду справи.

Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі «Смірнова проти України»).

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України від 25 січня 2006 р. № 1-5/45, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання «розумності» строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

У судовому засіданні 13.01.2015 р. судом було прийнято до розгляду заяву позивача про збільшення розміру позовних вимог, подану до суду 12.01.2015 р. в частині розгляду вимог про стягнення з відповідача 784, 55 грн. орендної плати (за липень 2014 року - 171, 43 грн., за серпень 2014 року - 172, 81 грн., за вересень 2014 року - 177, 82 грн., за жовтень 2014 року - 182, 09 грн., з 01.11.2014 р. по 13.11.2014 р. - 80, 40 грн.), 56, 80 грн. пені, 81, 89 грн. штрафу.

Водночас, суд вирішив не приймати до розгляду вказану заяву в частині вимог про стягнення 210, 29 грн. неустойки за період з 14.11.2014 р. по 30.11.2014 р., оскільки така вимога при зверненні до суду не заявлялась, тобто фактично є пред'явленням іншого позову в межах вже порушеного провадження у справі, що процесуальним законодавством не передбачено.

Також, в судовому засіданні суд встановив вірну назву третьої особи та замінив її найменування у даному провадженні.

У судовому засіданні 13.01.2015 р. судом проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

19.03.2013 р. між позивачем, як орендодавцем, та відповідачем, як орендарем, було укладено Договір оренди № 860 нерухомого майна, що належить до державної власності (далі - Договір), відповідно до п. 1.1. якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне нерухоме майно: частину кладової поз. 4, площею 2,0 кв.м., розміщеної на першому поверсі будівлі, інвентарний номер 1010745, реєстровий номер 08597014.1ЖЖАИКУ053, розміщеної за адресою: вул. Збаразька, 35, м. Тернопіль, що перебуває на балансі Відділу Державної служби охорони при УМВС України в Тернопільській області, ідентифікаційний код ЄДРПОУ 08597014 (балансоутримувач), вартість якого визначена згідно зі звітом про оцінку майна станом на 30.09.2012 р. становить 6 520, 00 грн. без ПДВ.

Відповідно до п. 1.2. Договору майно передається в оренду з метою розміщення банкомату.

Згідно п. 2.1 Договору було визначено, що орендар вступає у строкове платне користування майном у термін, указаний у договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього договору та акта приймання-передавання майна.

Обов'язок щодо складання акта приймання-передавання покладається на сторону, котра передає майно (п. 2.4 Договору).

Факт передачі позивачем та відповідно прийняття відповідачем вказаного приміщення підтверджується Актом приймання-передавання орендованого майна від 19.03.2013 р.

За змістом п. 3.1. Договору сторонами було погоджено, що розмір орендної плати визначається на підставі Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 р. за № 785 і становить без ПДВ за базовий місяць оренди (січень 2013 року) - 217, 99 грн. Орендна плата за перший місяць оренди (березень 2013 року) визначається шляхом коригування орендної плати за базовий місяць оренди (січень 2013 року) на індекси інфляції за лютий - березень 2013 року.

Орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць (п. 3.3. Договору).

Відповідно до п. 3.5. Договору орендна плата перераховується до державного бюджету та балансоутримувачу у співвідношенні 70 % до 30 % щомісяця не пізніше 15 числа місяця, наступного за звітним, відповідно до пропорцій розподілу, установлених Кабінету Міністрів України і чинних на кінець періоду, за який здійснюється платіж.

Згідно з п. 3.6. Договору орендна плата, перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, підлягає індексації і стягується до бюджету та балансоутримувачу у визначеному пунктом 3.5. співвідношенні відповідно до чинного законодавства України, з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ на дату нарахування пені від суми заборгованості за кожний день прострочення, включаючи день оплати.

Відповідно до п. 3.7. Договору у разі, якщо на дату сплати орендної плати заборгованість за нею становить загалом не менше ніж три місяці, орендар також сплачує штраф у розмірі 10 % від суми заборгованості.

Пунктом 10.1. Договору було передбачено, що його укладено на 2 роки 11 місяців і він діє з 19.03.2013 р. до 18.02.2016 р.

Як вбачається з матеріалів справи, у зв'язку з тим, що відповідач тривалий період не виконував зобов'язань зі сплати орендної плати, у нього утворився борг перед позивачем, з огляду на що останній звертався до відповідача з листами від 26.06.2014 р., 22.07.2014 р., 08.08.2014 р., 04.09.2014 р., якими попереджав про наявність боргу та вимагав його погашення разом зі сплатою штрафних санкцій.

Зокрема, як стверджує позивач, станом на час розгляду даного спору за відповідачем рахується борг зі сплати орендної плати в сумі 784, 55 грн., в тому числі за липень 2014 року - 171, 43 грн., за серпень 2014 року - 172, 81 грн., за вересень 2014 року - 177, 82 грн., за жовтень 2014 року - 182, 09 грн., з 01.11.2014 р. по 13.11.2014 р. - 80, 40 грн.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором оренди.

Договір оренди є одним з видів зобов'язального майнового найму, правовідносини за яким регламентуються загальними нормами зобов'язального права та майнового найму.

Своєчасне внесення орендної плати за користування майном є одним з основних обов'язків наймача (орендаря), належне виконання якого вимагається законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Частиною 1 ст. 762 Цивільного кодексу України передбачено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Аналогічні положення містить ч. 1 ст. 283 Господарського кодексу України.

Згідно з ч. 3 ст. 285 Господарського кодексу України орендар зобов'язаний берегти орендоване майно відповідно до умов договору, запобігаючи його псуванню або пошкодженню, та своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату.

Строки внесення орендної плати визначаються в договорі (ч. 4 ст. 286 Господарського кодексу України).

Як зазначалось вище, сторони передбачили, що орендна плата перераховується до державного бюджету та балансоутримувачу у співвідношенні 70 % до 30 % щомісяця не пізніше 15 числа місяця, наступного за звітним, відповідно до пропорцій розподілу, установлених Кабінету Міністрів України і чинних на кінець періоду, за який здійснюється платіж.

Відповідно до ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних випадках ставляться.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Під час провадження у справі відповідач проти заявлених позовних вимог заперечив, посилаючись на обставини введення тимчасової адміністрації та неможливості погашати вимоги кредиторів банку, а також на те, що наразі триває процедура ліквідації, у зв'язку з чим, на його думку, вимоги позивача не можуть бути задоволені.

Даючи оцінку вказаним доводам, судом встановлено, що спірна заборгованість відповідача з орендної плати перед позивачем виникла у період процедури ліквідації ПАТ «Брокбізнесбанк».

Так, рішенням Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 28.02.2014 р. № 9 у ПАТ «Брокбізнесбанк» запроваджено тимчасову адміністрацію на період з 03.03.2014 р. до 02.06.2014 р.

Постановою Національного банку України від 10.06.2014 р. № 339 відкликано банківську ліцензію ПАТ «Брокбізнесбанк» та розпочато ліквідацію останнього.

Рішенням Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 11.06.2014 р. № 45 розпочато ліквідацію ПАТ «Брокбізнесбанк» з відшкодуванням з боку Фонду гарантування вкладів фізичних осіб коштів за вкладами з 11.06.2014 та призначено уповноважено особою на ліквідацію провідного професіонала з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасово адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Куреного Олександра Вікторовича на період з 11.06.2014 р. до 10.06.2015 р.

Приписами статті 76 Закону України «Про банки і банківську діяльність» встановлено, що Національний банк України не пізніше дня, наступного за днем прийняття рішення про віднесення банку до категорії неплатоспроможних, повідомляє про це рішення Фонд гарантування вкладів фізичних осіб для вжиття ним заходів, передбачених Законом.

Правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків визначається Законом.

Статтею 1 Закону встановлено, що його метою є захист прав і законних інтересів вкладників банків, зміцнення довіри до банківської системи України, стимулювання залучення коштів у банківську систему України, забезпечення ефективної процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків. Відносини, що виникають у зв'язку із створенням і функціонуванням системи гарантування вкладів фізичних осіб, виведенням неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків, регулюються цим Законом, іншими законами України, нормативно-правовими актами Фонду та Національного банку України.

Відповідно до пункту 6 статті 2 Закону тимчасова адміністрація - процедура виведення банку з ринку, що запроваджується Фондом стосовно неплатоспроможного банку в порядку, встановленому цим Законом.

Згідно з пунктом 16 статті 2 Закону ліквідація банку - процедура припинення банку як юридичної особи відповідно до законодавства.

Частиною п'ятою статті 36 Закону встановлено, що під час тимчасової адміністрації не здійснюється: задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку; примусове стягнення коштів та майна банку, звернення стягнення на майно банку, накладення арешту на кошти та майно банку; нарахування неустойки (штрафів, пені), інших фінансових (економічних) санкцій за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань перед кредиторами та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів); зарахування зустрічних однорідних вимог, якщо це може призвести до порушення порядку погашення вимог кредиторів, встановленого цим Законом.

При цьому, слід зауважити, що у ч. 4 ст. 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» визначено, що початок тимчасової адміністрації не є підставою для припинення, розірвання або невиконання договорів про надання послуг (виконання робіт), які забезпечують господарську діяльність банку, зокрема договорів про оренду нерухомого майна, надання комунальних послуг, послуг зв'язку, охорони. У разі припинення, розірвання або порушення умов таких договорів з боку контрагентів банку Фонд має право вимагати відшкодування збитків у порядку, встановленому законодавством України.

Отже, відповідно до п. 2 ч. 6 ст. 36 Закону, обмеження, визначене пунктом 1 ч. 5 статті 36 Закону не поширюється на зобов'язання банку щодо витрат, пов'язаних із забезпеченням його операційної діяльності відповідно до частини четвертої цієї статті.

Водночас, що стосується процедури ліквідації, то відповідно до приписів п. 1 ч. 2 та ч. 3 ст. 46 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» визначено, що з дня призначення уповноваженої особи Фонду припиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів)) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Якщо в банку, що ліквідується, здійснювалася тимчасова адміністрація, з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку тимчасова адміністрація банку припиняється. Керівники банку звільняються з роботи у зв'язку з ліквідацією банку. Під час здійснення ліквідації у банку не виникає жодних додаткових зобов'язань (у тому числі зі сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), крім витрат, безпосередньо пов'язаних із здійсненням ліквідаційної процедури. Вимоги за зобов'язаннями банку, що виникли під час проведення ліквідації, можуть пред'являтися тільки в межах ліквідаційної процедури та погашаються у сьому чергу відповідно до статті 52 цього Закону.

Так, відповідно до частини першої статті 45 Закону Фонд не пізніше робочого дня, наступного за днем отримання рішення Національного банку України про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку, розміщує інформацію про це на своїй офіційній сторінці в мережі Інтернет.

Згідно з частиною другою статті 45 Закону Фонд здійснює опублікування відомостей про ліквідацію банку та призначення уповноваженої особи фонду у газетах «Урядовий кур'єр» та «Голос України» не пізніше ніж через сім днів з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

Частиною п'ятою статті 45 Закону встановлено, що протягом 30 днів з дня опублікування відомостей про відкликання банківської ліцензії, ліквідацію банку та призначення уповноваженої особи Фонду кредитори мають право заявити уповноваженій особі Фонду про свої вимоги до банку. Вимоги фізичних осіб-вкладників у межах гарантованої Фондом суми відшкодування за вкладами не заявляються.

Відповідно до частини першої статті 49 Закону уповноважена особа Фонду припиняє приймання вимог кредиторів після закінчення 30 днів з дня опублікування відомостей відповідно до частини другої статті 45 цього Закону. Будь-які вимоги, що надійшли після закінчення цього строку, вважаються погашеними, крім вимог вкладників у межах гарантованої Фондом суми відшкодування за вкладами.

Таким чином, після запровадження у ПАТ «Брокбізнесбанк» тимчасової адміністрації (з метою виведення цього банку з ринку) та переходу до процедури ліквідації банку, задоволення вимог кредиторів відбувається у особливому, передбаченому зазначеним спеціальним законом порядку з дотриманням принципів черговості, передбаченої статтею 52 Закону та виходячи з того, що найвищий пріоритет мають зобов'язання банку за вкладами фізичних осіб, гарантованими Фондом.

З урахуванням зазначеного, суд відмовляє у задоволенні заявлених позовних вимог, оскільки вимоги позивача можуть розглядатись лише у особливому, передбаченому зазначеним спеціальним законом порядку з дотриманням принципів черговості, передбаченої статтею 52 Закону.

При цьому, суд звертає увагу на те, що про початок процедури ліквідації ПАТ «Брокбізнесбанк» було здійснено публікацію у газеті «Голос України» № 113 (5863) від 14.06.2014 р.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Позивачем не надано доказів пред'явлення у строк, визначений ст. 49 Закону, вимог до відповідача на спірну суму, або ж звернення до уповноваженої особи Фонду з заявою про поновлення відповідного строку за обставин його пропуску.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено, що заявлені позовні вимоги є необґрунтованими, вони задоволенню не підлягають.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. В задоволенні позовних вимог відмовити.

2. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 19.01.2015 р.

Суддя В.С. Ломака