Рішення № 42387008, 13.01.2015, Господарський суд Херсонської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

73000, м. Херсон, вул. Горького, 18

тел. /0552/ 49-31-78

Веб сторінка : ks.arbitr.gov.ua/sud5024/

____________________________

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 січня 2015 р. Справа № 923/1616/14

Господарський суд Херсонської області у складі судді Соловйова К.В. при секретарі Степановій Н.Д., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м. Херсон,

до Публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк "Аваль", м. Херсон,

про визнання правочину недійсним

за участю представників сторін:

від позивача - не прибув;

від відповідача - Колібабчук О.А., уповн. представник, довіреність № 296/14 від 18.06.2014р.

Обставини справи: провадження у справі порушено за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (позивач) до Публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк "Аваль" (відповідач) з наступними вимогами:

- визнати протиправними дії відповідача щодо надання кредиту позивачу, як резиденту України, в іноземній валюті заздалегідь для розрахунку цією валютою з іншими резидентами України на території України;

- визнати бездіяльність відповідача щодо здійснення контролю за цільовим використанням кредитних коштів, в даному випадку - за тим, щоб позичальник використав отриману в нього (банку) валюту, саме на розрахунки з іншими резидентами України;

- визнати недійсною укладену між позивачем та ВАТ "Райффайзен Банк Аваль" Генеральну кредитну угоду № 010/04-02/1349 від 20.03.2007р.;

- визнати недійсним укладений між позивачем та ВАТ "Райффайзен Банк Аваль" кредитний договір № 010/04-02/1349-1 від 20.03.2007р.

Позов обґрунтовано нормами ст.ст. 5, 6, 14, 33, 198, 345 Господарського кодексу України, ст.ст. 3, 4, 6, 8, 11-16, ч. 3 ст. 91, ч. 2 ст. 192, 202, 203, 207, 215, 216, 220, 227, 229, 230, 509, 511, 524, 526, 530, 533, 540, 546-548, 553-559, 601, 627-632, 634, 638-640, 1048-1054 Цивільного кодексу України, ст. 6 Закону України "Про фінансові послуги та ринок фінансових послуг в Україні", ст.ст. 1, 15-1 Закону України "Про захист від недобросовісної конкуренції", глави 10 Закону України "Про банки та банківську діяльність, ст. 3 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні", ст.3 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання та валютного контролю, ст.ст. 6, 7 постанови Національного банку України № 200 від 30.05.2007р. "Про затвердження Правил використання готівкової іноземної валюти на території України", п.2.1. та п.2.4 постанови Національного банку України № 168 від 10.05.2007р. "Про затвердження правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупної вартості кредиту".

У позовній заяві (на її стор.№ 3), зокрема, вказано: "Згідно з ст.ст. 3,5 п.4 п.п. "г" Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання та валютного контролю № 15-93 від 1993р. національна валюта України - гривня - є єдиним засобом платежу на території України, а використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави можливе лише за умови отримання одним з учасників такої операції індивідуальної ліцензії Національного банку України. Разом з тим, згідно з п. 1.11. Положення "Про порядок видачі Національним банком України резидентам і нерезидентам індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу", затвердженого постановою Правління Національного банку України від 09.11.2004р. за № 1429/10028, не може бути видана індивідуальна ліцензія на проведення валютної операції, що здійснюється за рахунок іноземної валюти, отриманої як кредит (позика), або купленої на гривні на міжбанківському валютному ринку України. З огляду на наведене, використання на території України іноземної валюти як засобу платежу, в разі, якщо ця валюта отримана за рахунок кредиту, є незаконним в будь-якому випадку. Таким чином, надання кредитів в іноземній валюті одному резиденту України заздалегідь для розрахунку цією валютою з іншими резидентами України на території України, є дією направленою на створення правопорушення. Така дія суперечить ст. 68 Конституції України."

Також, у позовній заяві (на її стор.№ 7, 8), зокрема, вказано: "Позичальник уклав спірний договір, маючи на увазі інші умови договору, ніж ті, що в ньому викладені, та які саме і роблять його недійсним. Насправді він (позичальник) мав на увазі, що фактично отримує в кредит не іноземну валюту, а національну валюту України - гривню, а іноземна валюта в цих угодах була не грошима - засобами платежу - а лише засобом обміну на гривню, такими собі цінними паперами, які він міг використати лише для обміну її на гривню..

Кінцевою метою звернення до банку було отримання коштів саме для розрахунків з іншими резидентами України.... Це безумовно підтверджує, що позичальник звернувся до банку з метою отримати в кредит гривню...".

Ухвалою суду від 31.10.2014р. за цим позовом порушено провадження у даній справі.

Відповідач надав відзив на позовну заяву, згідно з яким заперечує проти позову, просить відмовити повністю в його задоволенні, з підстав необґрунтованості позову.

Ухвалою суду від 13.11.2014р. справа передана за підсудністю до господарського суду м. Києва.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 05.12.2014р. вказану ухвалу від 13.11.2014р. по справі скасовано, справу направлено до господарського суду Херсонської області для розгляду по суті.

Ухвалою суду від 23.12.2014р. строк розгляду справи продовжено понад встановлені ст. 69 ГПК України строки, розгляд справи призначено на 13.01.2015р., зобов'язано сторони забезпечити явку представників в засідання.

Сторони, зокрема, позивач належним чином повідомлені судом про час та місце розгляду справи. До суду повернулося та залучено до матеріалів справи поштове повідомлення про вручення 08.01.2015р. позивачу ухвали суду від 23.12.2014р. по справі (т.2 а.с.3).

Відповідно до ст. 77 ГПК України неявка представника сторони у судове засідання є підставою для відкладення розгляду справи у разі, якщо за його відсутності неможливо розглянути певну справу. З урахуванням фактичних обставин справи, суд дійшов висновку про те, що неявка представника позивача не унеможливлює розгляд справи.

Представник відповідача в судовому засіданні 13.01.2015р. заперечує повністю проти задоволення позову, обґрунтовуючи заперечення вказаними у відзиві на позовну заяву нормами законодавства та фактичними обставинами.

Після завершення розгляду справи в судовому засіданні 13.01.2015р., у відповідності до ст. 85 ГПК України, оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Вивчивши матеріали справи та заслухавши представника відповідача, суд, -

в с т а н о в и в:

У відповідності до ч. 2 ст. 35 ГПК України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Рішенням господарського суду Херсонської області від 13.03.2014р. по справі № 923/31/14 за позовом Публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення 67207,58 дол. США, яке набрало законної сили, встановлено, що: "Між АТ "Райффайзен Банк Аваль" та ФОП ОСОБА_1 укладено генеральну кредитну угоду № 010/04-02/1349 від 20.03.2007р. з додатковою угодою до неї № 010/04-02/1349/1 від 04.04.2013р. (далі за текстом - генеральна кредитна угода). В рамках генеральної кредитної угоди укладено кредитний договір № 010/04-02/1349-1 від 20.03.2007р., з додатковими угодами до нього № 010/04-02/1349-1/1 від 27.07.2012р. та № 010/04-02/1349-1/2 від 04.04.2013р.

Відповідно до умов генеральної кредитної угоди та кредитного договору АТ"Райффайзен Банк Аваль" надав ФОП ОСОБА_1 кредит в сумі 150 000,00 дол. США строком до 19.03.2021р. зі сплатою 12% річних на розвиток бізнесу.

Порядок надання кредитних коштів встановлено пунктом 5.1. кредитного договору, у відповідності до якого банк відкрив позичальнику позичковий рахунок НОМЕР_3 та, на підставі його письмової заяви, надав з нього кредитні кошти шляхом їх перерахування на транзитний рахунок з метою конвертування на міжбанківському валютному ринку у гривню з подальшим зарахуванням на поточний рахунок позичальника № НОМЕР_1.

Надання кредитних коштів проводилося 22.03.2007р. та 02.04.2007р. на підставі письмових заяв позичальника від 21.03.2007р. та від 02.04.2007р. шляхом безготівкового перерахування коштів на рахунок позичальника. 22.03.2007р. надано 80 000,00 дол. США та 02.04.2007р. - 70 000,00 дол. США...

У відповідності до пунктів 3.1, 3.2, 3.3, 5.3, 6.1, 6.14 кредитного договору відповідач зобов'язався повертати кредит та відсотки за користування кредитними коштами у валюті, що відповідає валюті кредиту, в сумі та строки встановлені графіком.".

У справі № 923/1616/14 суд на підставі ч. 2 ст. 35 ГПК України приймає вказані факти, які встановлені рішенням господарського суду Херсонської області від 13.03.2014р. по справі № 923/31/14.

Разом з тим, суд констатує про наявність у матеріалах даної справи (№ 923/1616/14) копій укладених між АТ "Райффайзен Банк Аваль" (надалі - банк) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (позивач) генеральної кредитної угоди №010/04-02/1349 від 20.03.2007р., з додатковою угодою до неї № 010/04-02/1349/1 від 04.04.2013р. (надалі - Генеральна угода), та кредитного договору № 010/04-02/1349-1 від 20.03.2007р., з додатковими угодами до цього договору № 010/04-02/1349-1/1 від 27.07.2012р. та № 010/04-02/1349-1/2 від 04.04.2013р. (надалі - кредитний договір) (т.1 а.с.46-69), що містять у собі положення, що вказані у рішенні господарського суду Херсонської області від 13.03.2014р. по справі № 923/31/14.

Також, суд констатує про наявність у матеріалах справи № 923/1616/14 доказів отримання позивачем від банку кредитних коштів у загальному розмірі 150 000,00 дол. США, а саме: письмових заяв позивача від 21.03.2007р. та від 02.04.2007р. щодо безготівкового перерахування кредитних коштів на розрахунковий рахунок позивача, меморіальними валютними ордерами № 1 та № 2 від 22.03.2007р. на суму 80 000,00 дол. США, меморіальними валютними ордерами № 1 та № 4 від 02.04.2007р. на суму 70 000,00 дол. США (т.1 а.с.70-75).

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону та договору. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України. Згідно з ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язання крім випадків, передбачених законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 345 Господарського кодексу України кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, що укладається між кредитором і позичальником у письмовій формі. У кредитному договорі передбачаються мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов'язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту. Згідно з ч. 1 ст. 348 Господарського кодексу України банк здійснює контроль за виконанням умов кредитного договору, цільовим використанням, своєчасним та повним погашенням позички в порядку встановленому законодавством.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит і сплатити відсотки. Згідно з ч. 2 ст. 1054 Цивільного кодексу України до відносин за кредитним договором застосовуються норми Цивільного кодексу України щодо позики, якщо інше не встановлено нормами цього ж Кодексу щодо кредиту, не випливає з суті кредитного договору.

Відповідно до ст. 1055 Цивільного кодексу України кредитний договір укладається у письмовій формі.

Відповідно до ч. 1 ст. 1056 Цивільного кодексу України кредитодавець має право відмовитися від надання позичальникові передбаченого договором кредиту частково або в повному обсязі у разі порушення процедури визнання позичальника банкрутом або за наявності інших обставин, які явно свідчать про те, що наданий позичальникові кредит своєчасно не буде повернений. Згідно з частиною 2 цієї ж статті позичальник має право відмовитися від одержання кредиту частково або в повному обсязі, повідомивши про це кредитодавця до встановленого договором строку його надання, якщо інше не встановлено договором або законом. Згідно з частиною 3 цієї ж статті, у разі порушення позичальником встановленого кредитним договором обов'язку цільового використання кредиту кредитодавець має право також відмовитися від подальшого кредитування позичальника за договором.

Відповідно до ч. 2 ст. 43 ГПК України та ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також, інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору. Ці дані встановлюються письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів, поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, які (пояснення) на вимогу суду, мають бути викладені письмово. Згідно з ч. 1 ст. 35 ГПК України обставини, які визнаються сторонами можуть не доказуватися перед судом, якщо у суду не виникає сумніву щодо достовірності цих обставин та добровільності їх визнання. Відповідно до ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розглядові в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

1) Стосовно позовних вимог про визнання протиправними дії відповідача щодо надання кредиту позивачу, як резиденту України, в іноземній валюті заздалегідь для розрахунку цією валютою з іншими резидентами України на території України, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно з ст. 192 Цивільного кодексу України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках та в порядку, встановлених законом.

Згідно із ч. 1 та ч. 2 ст.198 Господарського кодексу України платежі за грошовими зобов'язаннями, що виникають у господарських відносинах, здійснюються у безготівковій формі або готівкою через установи банків, якщо інше не встановлено законом. При цьому, грошові зобов'язання учасників господарських відносин повинні бути виражені і підлягають оплаті у гривнях, але грошові зобов'язання можуть бути виражені в іноземній валюті лише у випадках, якщо суб'єкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в іноземній валюті відповідно до законодавства, виконання зобов'язань, виражених в іноземній валюті, здійснюється відповідно до закону.

Згідно наведених у ст. 2 Закону України "Про банки та банківську діяльність" визначень термінів, "банківським кредитом" є будь-яке зобов'язання банку, в тому числі, зобов'язання надати певну суму грошей, в обмін на зобов'язання боржника щодо повернення заборгованості суми, а також, зобов'язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми, а "коштами" є гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент. Відповідно до ч. 1 ст. 19 Закону України "Про банки та банк діяльність" банк має право здійснювати банківську діяльність тільки після отримання банківської ліцензії.

Відповідно до п. 3 ч. 1 та п. 1 ч. 2 ст. 47 Закону України "Про банки та банківську діяльність" банки мають право здійснювати банківські операції щодо розміщення залучених коштів від свого імені та на власних умовах, а також операції з валютними цінностями. Згідно з ст. 49 цього ж Закону такі операції є кредитними.

Можливість надання кредиту резиденту в іноземній валюті прямо передбачена і п. 4 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" від 19.02.1993р. № 15-93.

Статтею 5 цього Декрету передбачено, що Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом. Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв'язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання. Індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції.

Відповідно до п.п. "в", "г" ч. 4 ст. 5 цього ж Декрету індивідуальної ліцензії потребують операції щодо надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо термін і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі, а також операції щодо використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави. Чинним на час укладення спірних кредитних договорів, як і чинним за станом на теперішній час законодавством не передбачено розмірів сум валютних кредитів, надання й отримання яких резидентами у валюті потребує індивідуальної ліцензії. З огляду на зазначене, для видачі кредиту у валюті у будь-якій сумі, банк повинен мати правосуб'єктність, обсяг якої підтверджується ліцензією на право здійснення валютних операцій.

АТ "Райффайзен Банк Аваль" є банком, зареєстрованим у встановленому законодавством України порядку, що підтверджується свідоцтвом про його державну реєстрацію як юридичної особи. Національним банком України 11.10.2006р. видано АТ "Райффайзен Банк Аваль" банківську ліцензію № 10, дозвіл здійснення операцій з валютними цінностями №10-4 від 11.10.2006р., додаток до цього дозволу № 10-4 від 11.06.2006р., відповідно до яких АТ "Райффайзен Банк Аваль" надано право здійснювати операції щодо розміщення іноземної валюти на валютному ринку України.

Відповідно до ст. 44 Закону України "Про Національний банк України" при застосуванні законодавства України про валютне регулювання і валютний контроль Національний банк України (надалі - НБУ) діє як уповноважена державна установа, при цьому до компетенції Національного банку у сфері валютного регулювання та контролю належить видання нормативно-правових актів щодо ведення валютних операцій.

Так, відповідно до Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженої Постановою Правління НБУ України № 492 від 12.11.2003, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17.12.2003р. за №1172/8493 (надалі - Інструкція), банки мають право відкривати юридичним особам по рахунки у іноземній валюті. При цьому, порядок використання коштів за поточними рахунками юридичних осіб у іноземній валюті встановлений цією постановою передбачає операції з зарахування та перерахування коштів в іноземній валюті, зокрема:

1) у п. 5.3. Інструкції вказано, що на поточні рахунки в іноземній валюті юридичних осіб - резидентів зараховуються: "куплені, обміняні уповноваженим банком України за дорученням власника рахунку за національну або іншу іноземну валюту відповідно до законодавства України; валюта, перерахована як кредит, позика, фінансова допомога, відповідно до договору;

2) у п. 5.4. Інструкції вказано, що з поточного рахунку в іноземній валюті проводяться такі операції, як перерахування для погашення заборгованості за отриманим кредитом в іноземній валюті (у тому числі проценти, комісійні, неустойка);

3) у п. 5.6. Інструкції зазначено, що зарахування коштів на поточний рахунок в іноземній валюті фізичної особи - резидента, яка є підприємцем, та використання коштів з цього рахунку здійснюється за режимом поточного рахунку в іноземній валюті юридичних осіб - резидентів.

Таким чином, законодавство України у сфері банківської діяльності не містить приписів, які б забороняли банкам надавати кредити юридичним особам в іноземній валюті. Також, цим законодавством передбачена можливість використання іноземної валюти для виконання грошового зобов'язання, в тому числі здійснення розрахунків за Кредитним договором, за яким кредит наданий у іноземній валюті,

Доводи позивача про порушення банком при укладанні Генеральної угоди та кредитного договору вимог Постанови НБУ № 168 від 10.05.2007р. "Про затвердження правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупної вартості кредиту", відхиляються судом, оскільки, Генеральну угоду та кредитний договір було підписано банком та позивачем 20.03.2007р. Тобто, раніше у часі, ніж видано зазначену постанову НБУ № 168 від 10.05.2007р. Також, суд не приймає до уваги наведені за текстом позовної заяви положення Закону України "Про захист прав споживачів", оскільки, кредит видавався позивачу, як суб'єкту підприємницької діяльності фізичній особі-підприємцю. Відповідно ж до п. 22 ст. 1 Закону України "Про захист прав споживачів" споживач - це фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати, чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника. За вказаних встановлених судом фактичних обставин та на підставі наведених правових норм позовні вимоги про визнання протиправними дій банку відповідача щодо надання позивачеві як резиденту України в іноземній валюті заздалегідь для розрахунку цією валютою з іншими резидентами України на території України задоволенню не підлягають. В задоволенні позовних вимог в цій частині має бути відмовлено.

2) Стосовно позовних вимог про визнання недійсними Генеральної угоди та кредитного договору, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно з позовної заявою фактичними підставами для визнання недійсними Генеральної угоди та кредитного договору позивачем вказано невідповідність цих угоди та договору нормам законодавства України та укладання цих угоди та договору позивачем під впливом помилки.

Відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Відповідно до ч. 1 ст.215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього ж Кодексу. Статтею 203 Цивільного кодексу України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме :

- зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (частина перша цієї статті);

- особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (частина друга цієї статті);

- волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (частина третя цієї статті);

- правочин має вчинятися у формі, встановленій законом (частина четверта цієї статті);

- правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (частина п'ята цієї статті);

- правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей (частина шоста цієї статті).

Відповідно до ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). Згідно з ч.3 ст.215 Цивільного кодексу України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ст. 229 Цивільного кодексу України , якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

Доводи про наявність підстав для визнання недійсними Генеральної угоди та кредитного договору через невідповідність цих угоди та договору нормам законодавства України відхиляються судом з урахуванням наведених раніше за текстом даного рішення встановлених судом фактичних обставин справи та правових норм.

Доводи позивача про укладання ним цих Генеральної угоди та кредитного договору під впливом помилки не підтверджено будь-якими доказами. Разом з тим, з наявних у матеріалах справи доказів слідує, що позивач звертався до банку, саме, за отримання кредиту в іноземній валюті.

Так, у п.1.1. Генеральній угоді вказано, що банк на підставі цієї угоди зобов'язується надавати позивачу кредитні кошти в порядку та на умовах, визначених у кредитних договорах, укладених в рамках цієї угоди, і які є її невід'ємними частинами. Згідно з п.1.3. Генеральної угоди строки користування кредитними коштами, розмір кожного кредиту, відсоткові ставки за користування кредитними коштами, об'єкти кредитування встановлюються сторонами за їх взаємною згодою окремо в кожному кредитному договорі, укладеному в рамках цієї Генеральної угоди.

У п.1.1. кредитного договору вказано, що банк, на положеннях та умовах Генеральної угоди та цього договору, надає позивачу невідновлювальну кредитну лінію у сумі 150 000,00 доларів США (ліміт кредитування).

Пунктом 5.1. кредитного договору передбачено надання кредиту шляхом перерахування кредитних коштів з позичкового рахунку позивача на транзитний рахунок з метою конвертування на міжбанківському валютному ринку у гривню з подальшим зарахуванням на поточний рахунок позичальника. Згідно з п.4.1. кредитного договору при отриманні кредиту позивачем підтверджено, що умови даного договору для нього зрозумілі, відповідають його інтересам, є розумними та справедливими, а також, що позивач, укладаючи цей договір не знаходиться під впливом омани, обману, насильства, погрози, зловмисної угоди або збігу важких для позивача обставин. Доказів іншого позивачем не надано.

Про прагнення позивача отримати кредит, саме, в іноземній валюті свідчить й поведінка позивача протягом періоду дії зазначених Генеральної угоди та кредитного договору.

Згідно письмових заяв позивача від 21.03.2007р. та від 02.04.2007р. щодо безготівкового перерахування кредитних коштів на розрахунковий рахунок позивача, позивач звертався до банку, саме, щодо перерахування кредитних коштів, саме, в іноземній валюті, доларах США.

В подальшому, позивач двічі відмовився від пропозиції банку здійснити рефінансування (конвертацію) поточної заборгованості позивача в іноземній валюті за кредитним договором в українську гривню з метою мінімізації ризику подальшого значного та непрогнозованого впливу курсів валют. Це підтверджується відповідними письмовими зверненнями банку до позичальника від 29.09.2009р. № 04-01/360 та від 24.07.2012р. №116-1/1867, з розписками позивача від вказаного запропонованого банком рефінансування заборгованості (т.1 а.с.78-81). Крім цього, при укладанні додаткових угод від 04.04.2013р. до Генеральної угоди та від 27.07.2012р., від 04.04.2013р. кредитного договору, за цими угодами передбачалося надання позивачу кредитних коштів саме в іноземній валюті, доларах США та сплату платежів за користування кредитів у валюті кредиту (тобто, у доларах США) (т.1 а.с. 49-59, 65-69).

За вказаних встановлених судом фактичних обставин та на підставі наведених правових норм позовні вимоги про визнання недійсними укладених між ВАТ "Райффайзен Банк Аваль" та позивачем Генеральної кредитної угоди від 20.03.2007р. № 010/04-02/1349 та кредитного договору від 20.03.2007р. № 010/04-02/1349-1 не підлягають задоволенню. В задоволенні позовних вимог в цій частині має бути відмовлено.

3) Стосовно позовних вимог про визнання бездіяльності відповідача щодо здійснення контролю за використанням позивачем кредитних коштів в іноземній валюті за цільовим призначенням для здійснення позивачем (позичальником) на розрахунки з іншими резидентами України, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно з Генеральною угодою позивач (позичальник) зобов'язався:

- використати отримані кредитні кошти відповідно до умов кредитних договорів, укладених в рамках цієї угоди (за п. 5.1. Генеральної угоди);

- надавати банку, за запитом банку матеріали з контролю щодо використання кредиту (за п. 5.2. цієї угоди);

- надавати банку усі необхідні документи та не чинити банку перешкоди при проведенні перевірок цільового використання кредитних коштів (за п. 5.4. цієї угоди).

Згідно з п.2.1. кредитного договору кредитні кошти призначені на розвиток бізнесу.

Згідно з кредитним договором позивач (позичальник) зобов'язався:

- використати кредит на зазначені у договорі цілі (п. 6.1. кредитного договору);

- надавати банку, за запитом банку матеріали з контролю щодо використання кредиту (п. 6.5. цього ж договору);

- надавати банку усі необхідні документи для здійснення перевірки цільового використання кредитних коштів та сприяти у здійсненні такої перевірки (п. 6.8. цього ж договору).

Відповідно до п. 6.1., п. 6.5. Генеральної угоди та п. 7.1. кредитного договору банк має право перевіряти цільове використання кредитних коштів.

Матеріалами справи, а саме, наданими позивачем банку письмовими поясненнями про використання кредитних коштів, з копіями відповідних документів (т.1 а.с.76, 82-86) підтверджується здійснення банком контролю за цільовим використанням позивачем кредитних коштів. Також, суд зазначає про те, що Генеральною угодою та кредитним договором не передбачено постійності та/або систематичності здійснення банком контролю за цільовим використанням кредитних коштів.

За вказаних встановлених судом фактичних обставин та на підставі наведених правових норм позовні вимоги про визнання бездіяльності відповідача щодо здійснення контролю за цільовим використанням кредитних коштів не підлягають задоволенню. В задоволенні позовних вимог в цій частині має бути відмовлено.

Крім цього, щодо позовних вимог в цій частині, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути:

1) визнання права;

2) визнання правочину недійсним;

3) припинення дії, яка порушує право;

4) відновлення становища, яке існувало до порушення;

5) примусове виконання обов'язку в натурі;

6) зміна правовідношення;

7) припинення правовідношення;

8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди;

9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди;

10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Наведена правова норма не передбачає такого способу захисту цивільних прав та інтересів, як визнання бездіяльності (факту бездіяльності). Не встановлений такий спосіб захисту оспорюваними Генеральною кредитною угодою та кредитним договором або ж будь-яким законом України.

Фактично, позовні вимоги у зазначеній частині не спрямовані на поновлення будь-яких прав позивача. Доказів іншого позивачем не надано.

Таким чином, позивачем невірно обраний спосіб захисту в цій частині позовних вимог, що є додатковою підставою для відмови у позові в цій частині вимог.

Відповідно до ст. 44 ГПК України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Згідно з п. 2.1 ч. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" встановлено, що за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру сплачується судовий збір за ставкою 2 відсотки ціни позову, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 60 розмірів мінімальних заробітних плат.

Згідно п. 2.2. ч. 2 ст. 4 цього ж Закону встановлено, що за подання до господарського суду позовної заяви немайнового характеру сплачується судовий збір за ставкою сплачується судовий збір за ставкою, що дорівнює 1 розміру мінімальної заробітної плати. При цьому, ставки судового збору визначаються виходячи із встановленого законом розміру мінімальної заробітної плати, у місячному її розмірі, станом на 01 січня календарного року, в якому відповідна заява подається до суду.

У п. 2.11. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013р. № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України", із змінами та доповненнями, якщо в позовній заяві об'єднано дві або більше вимог немайнового характеру, пов'язаних між собою підставами виникнення або поданими доказами, судовий збір сплачується окремо з кожної з таких вимог.

Відповідно до ч. 1 ст. 49 ГПК України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У зв'язку з відмовою в повному обсязі у задоволенні позову, судовий збір повністю покладається на позивача.

Оскільки, згідно з позовною заявою позивачем заявлено чотири вимоги немайнового характеру (про визнання протиправними дій відповідача, про визнання недійсною генеральної кредитної угоди, про визнання недійсним кредитного договору та про визнання факту бездіяльності відповідача), а сплачено 1 218,00 грн. судового збору, як за одну вимогу немайнового характеру, стягненню з позивача до Державного бюджету підлягає 3 654,00 грн.

Керуючись ст.ст. 49, 82-85 ГПК України, суд -

в и р і ш и в:

1. Відмовити в задоволенні позовних вимог.

2. Стягнути з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1; ідентифікаційний номер НОМЕР_2) до спеціального рахунку державного бюджету (р/р №31215206783002, МФО 852010, код ЄДРПОУ - 37959779, одержувач УДКСУ у місті Херсоні, Банк ГУДКСУ у Херсонській області) 3 654 (три тисячі шістсот п'ятдесят чотири) грн. 00 коп. судового збору.

Стягувач: Державна податкова інспекція у м.Херсоні Головного Управління ДФС у Херсонській області (ідентифікаційний код юридичної особи 21296163, м. Херсон, вул. І.Кулика, буд. 143-А).

3) Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 21.01.2015р.

Суддя К.В. Соловйов