Ухвала суду № 42386086, 15.01.2015, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 січня 2015 р.Справа № 816/3240/14Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Зеленського В.В.

Суддів: П'янової Я.В. , Чалого І.С.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Гадяцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 04.11.2014р. по справі № 816/3240/14

за позовом Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Україна"

до Гадяцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області

про скасування податкового повідомлення - рішення,

ВСТАНОВИЛА:

Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Україна" (далі по тексту - позивач) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Гадяцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області (далі по тексту - відповідач) в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просив суд скасувати податкове повідомлення - рішення відповідача №0000582200 від 31.03.2014 року.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 04.11.2014 року адміністративний позов задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення відповідача від 31.03.2014 року № 0000582200 в частині збільшення грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 121 978 грн. 32 коп. (сто двадцять одна тисяча дев'ятсот сімдесят вісім гривень тридцять дві копійки), в тому числі, за основним платежем - 13 038 грн. (тринадцять тисяч тридцять вісім гривень), за штрафними (фінансовими) санкціями - 108 940 грн. 32 коп. (сто вісім тисяч дев'ятсот сорок гривень тридцять дві копійки).

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Відповідач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального права, а також неповне з'ясування обставин справи, просив скасувати постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 04.11.2014 року в частині задоволення адміністративного позову та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позову.

Колегія суддів відповідно ст. 197 Кодексу адміністративного судочинства України вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами.

У відповідності до ч. 1 ст. 195 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що позивач (ідентифікаційний код 03773240) зареєстрований як юридична особа 24.05.2000 і як сільськогосподарське підприємство є суб'єктом спеціального режиму оподаткування податком на додану вартість з 01.01.2009 року.

У період з 10.02.2014 року по 28.02.2014 року відповідачем було проведено позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2011 року по 31.12.2013 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2011 року по 31.12.2013 року, за результатами якої складено акт №150/22-03773240 від 07.03.2014 року.

Згідно висновків вищевказаного акту було зафіксовано наступні порушення позивачем:

- пункту 44.1 статті 44 пунктів 198.1., 198.3. статті 198 Податкового кодексу України (далі по тексту - ПК України), в результаті чого занижено податок на додану вартість на 40518,63 грн.;

- пункту 209.2 статті 209 ПК України, пункту 4 Порядку акумуляції сільськогосподарськими підприємствами сум податку на додану вартість на спеціальних рахунках, відкритих у банках та/або органах, що здійснюють казначейське обслуговування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.01.2011 № 11, в частині використання не за цільовим призначенням сум, що залишаються у розпорядженні підприємства, у розмірі 84544,65 грн.

На підставі цього ж акту перевірки відповідачем було винесено податкове повідомлення-рішення №0000582200 від 31.03.2014 року, яким збільшено позивачу суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 159 787,33 грн., у тому числі 43 285,21 грн. - за основним платежем, 116 502,12 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

За результатами адміністративного оскарження позивачем податкового повідомлення-рішення рішенням Головного управління Міндоходів у Полтавській області від 13.06.2014 за №1235/10/16-31-10-04-12 та рішенням Міністерства доходів і зборів України від 08.07.2014 року за №12331/26/99-44-10-01-15 податкове повідомлення-рішення №0000582200 від 31.03.2014 було залишено без змін, а скарги позивача - без задоволення.

Позивач, не погодившись з вищевказаним податковим повідомленням-рішенням, звернувся з позовом до суду.

Приймаючи рішення про часткове задоволення позову суд першої інстанції виходив з того, що спірне податкове повідомлення-рішення в частині збільшення позивачу грошового зобов'язання з податку на додану вартість за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 116 502,12 є правомірним лише в частині - 7 561,80 грн., в іншій частині - 108 940,32 грн. є протиправним.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції на підставі такого.

Згідно з пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України визначено, що податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.2 ст. 198 ПК України визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 ст. 198 ПК України визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку із, зокрема, придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Крім того, п. 198.6 ст. 196 ПК України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до п. 201.10 ст. 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний надати покупцю податкову накладну та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Пунктом 44.1. ст. 44 ПК України передбачено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що господарська операція - це дія або подія, що викликає зміни у структурі активів і зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Згідно положень частин 1, 3 ст. 9 вищевказаного Закону бухгалтерський облік полягає, зокрема, у складанні та прийнятті до обліку первинних документів, які фіксують факти здійснення господарських операцій, складенні на їх підставі зведених облікових документів, систематизації інформації первинних документів на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов'язаних рахунках бухгалтерського обліку.

Отже, податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути фактично здійснений і підтверджений належним чином складеними податковими накладними, первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Як вбачається з матеріалів справи 01.09.2012 року між позивачем (покупець) та ТОВ "Стіомі-Холдінг" (продавець) було укладено договір поставки товару №240423, за умовами якого останній зобов'язувався поставити у власність позивача нафтопродукти, якими згідно додатків № 1 -3 до договору було визначено дизельне паливо.

Згідно пункту 2.3. зазначеного договору сторонами було погоджено форму поставки - наливом у вказану покупцем ємкість.

Відповідно до пункту 4.1. договору, з урахуванням положень додатків до договору, товар поставляється продавцем покупцю на умовах "EХW - склад Продавця", місце поставки (місцезнаходження складу продавця) - с. Солобківці, Ярмолинецького району Хмельницької області.

Пунктом 4.5. договору було передбачено, що днем поставки (передачі) товару покупцю вважається дата підписання уповноваженими представниками сторін видаткової накладної.

На підтвердження факту поставки нафтопродуктів ТОВ "Стіомі-Холдінг" виписано видаткові накладні, які підписано також уповноваженими особами позивача, а також податкові накладні.

Податкові накладні ТОВ "Стіомі-Холдінг" містили необхідні реквізити згідно статті 201 ПК України були підписані і скріплені печаткою товариства. В акті перевірки відповідачем також не встановлено будь-яких порушень в оформленні податкових накладних.

На дизельне паливо позивачу видано паспорт якості, сертифікат відповідності.

Відповідно до акту звірки взаємних розрахунків між позивачем та ТОВ "Стіомі-Холдінг", платіжного доручення № 1 від 03.01.2013 оплату отриманого дизельного палива здійснено позивачем у повному обсязі.

Щодо використання у господарській діяльності отриманого товару, колегія суддів зазначає, що на підставі договору по перевезенню вантажів від 01.09.2012 № 240423/1 між позивачем та ТОВ "Стіомі-Холдінг", позивач здійснював перевезення вантажів на замовлення ТОВ "Стіомі-Холдінг", в тому числі, у листопаді 2012 року, що підтверджується актами здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 30.11.2012 року, 01.12.2012 року, товарно-транспортними накладними, подорожніми листами автомобілів позивача.

Отже дизельне паливо, придбане позивачем у листопаді 2012 року у ТОВ "Стіомі-Холдінг", було використано для заправки вантажних автомобілів, якими здійснювалися перевезення на замовлення ТОВ "Стіомі-Холдінг" у цьому ж місяці, що підтверджується відмітками у подорожніх листах, а також картка рахунку 203 щодо оприбуткування та списання дизельного палива, розшифровка видаткових накладних і заправок по ТОВ "Стіомі-Холдінг".

Також в акті перевірки контролюючим органом підтверджено, що списання дизельного палива проводилося позивачем на автомобілі НОМЕР_2 (ОСОБА_1.), КАМАЗ НОМЕР_3 (ОСОБА_2.), КАМАЗ НОМЕР_3 (ОСОБА_6), КАМАЗ НОМЕР_4 (ОСОБА_7). Матеріали справи підтверджують, що вищевказані автомобілі перебували у власності та оренді позивача , водії знаходилися у трудових відносинах із позивачем. Зазначені автомобілі і водії вказувалися у подорожніх листах та товарно-транспортних накладних.

Колегія суддів відхиляє посилання податкового органу щодо ненадання позивачем на перевірку товарно-транспортних накладних, що підтверджують фактичне відвантаження та транспортування товару, оскільки в ході розгляду справи встановлено, що транспортування нафтопродуктів до місцезнахоження позивача не здійснювалося з огляду на те, що дизельне паливо наливалось у цистерни позивача та використовувалося для заправки автомобілів позивача під час перевезень на тій же території, де здійснювалася поставка палива.

Крім того, доводи податкового органу щодо відсутності у ТОВ "Стіомі-Холдінг" власних складських, торгових приміщень, устаткування та транспортних засобів, внаслідок чого здійснення послуг по перевезенню вантажів не підтверджується, колегія суддів оцінює критично, оскільки вказані обставини не підтверджено належними доказами.

Щодо наявного в матеріалах справи акту про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ "Стіомі-Холдінг" від 17.10.2013 №1757/26-55-22-01/32827667 за період серпень, вересень, листопад, грудень 2012 року, січень, лютий, липень, серпень 2013 року, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до п. 3 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом ДПА України від 22.12.2010 №984, передбачено, що результати документальних перевірок оформлюються у формі акта або довідки. У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт, а у разі відсутності порушень - довідка.

Відповідно до п. 7 Порядку проведення органами державної податкової служби зустрічних звірок, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2010 №1232, за результатами проведеної зустрічної звірки складається довідка.

Отже, висновок податкового органу щодо правильності або неправильності декларування та сплати платником податків сум податків та зборів за відображеними в податковій звітності показниками господарських операцій можуть бути викладені виключно в акті перевірки або довідці зустрічної звірки. В акті про неможливість проведення зустрічної звірки мають зазначатись лише обставини, котрі зумовили її непроведення.

Крім того, колегія суддів зазначає, що отримання податковим органом акту про неможливість проведення зустрічної звірки контрагента позивача, не звільняє такий орган від виконання обов'язку по самостійному встановленню та доведенню факту вчинення платником податків порушення закону, акт перевірки контрагента не має преюдиціального значення при розгляді справи судом та не є документом, що достовірно та безсумнівно підтверджує фактичні обставини.

Таким чином колегія суддів вважає, що господарська операція позивача з ТОВ "Стіомі-Холдінг" щодо поставки дизельного палива мала реальний характер, викликаючи зміни в структурі активів позивача, підтверджена документами первинного бухгалтерського обліку, тому формування позивачем у листопаді 2012 року податкового кредиту з податку на додану вартість у розмірі 11049,92 грн., на підставі належним чином оформлених податкових накладних, ґрунтується на вимогах ПК України.

Також колегія суддів зазначає, що 05.05.2012 між позивачем (замовник) та ПП "Валга" (перевізник) було укладено договір про надання транспортно-експедиційних послуг №02/12, за умовами якого ПП "Валга" зобов'язується перевозити вантажі, що належать СТОВ "Україна" від пунктів завантаження до пунктів призначення та видавати їх уповноваженим на одержання вантажів особам, а замовник зобов'язується оплачувати встановлену цим договором плату за надані послуги.

В ході виконання господарської операції сторонами підписано акти виконаних робіт, в яких зазначено дати перевезень, номери ТТН, пункти навантаження і розвантаження, найменування товару, що перевозився, його вага, пробіг та ін. На підтвердження виконання перевезень ПП "Валга" надано товарно-транспортні накладні. Також ПП "Валга" було видано позивачу податкові накладні від 03.12.2012 за №112, 113, які містять необхідні реквізити, підписані і скріплені печаткою підприємства. Позивач здійснив оплату вказаних послуг, що підтверджується відповідними платіжними дорученнями.

Доводи контролюючого органу про те, що згідно акту ДПІ у м. Полтаві про результати перевірки з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства № 417/22.5-10/30285569 від 08.04.2013 року не підтверджено операції з придбання та поставки товарів (робіт, послуг) за період з 01.02.2010 року по 01.03.2013 року, колегія суддів оцінює критично з огляду на таке.

Зі змісту акту за №417/22.5-10/30285569 від 08.04.2013 року вбачається, що це не акт перевірки, а акт про неможливість проведення зустрічної звірки ПП "Валга", а тому в цьому акті мають зазначатись лише ті обставини, котрі зумовили її непроведення, а не висновки щодо непідтвердження господарських операцій підприємства.

Отже, колегія суддів вважає, що господарська операція позивача з ПП "Валга" щодо надання транспортних послуг мала реальний характер, викликаючи зміни в структурі активів позивача, підтверджена документами первинного бухгалтерського обліку, а тому формування позивачем у грудні 2012 року податкового кредиту з податку на додану вартість у розмірі 1988,08 грн., на підставі належним чином оформлених податкових накладних ґрунтується на вимогах ПК України.

Щодо формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість за листопад 2011 року по господарським операціям з Приватним підприємством "Виробничо-комерційна фірма "Експостач" (надалі - ПП ВКФ "Експостач"), колегія суддів зазнає наступне.

01.11.2011 року між позивачем (замовник) та ПП ВКФ "Експостач" (перевізник) було укладено договір про надання послуг по перевезенню вантажів №1/11.

За умовами договору ПП ВКФ "Експостач" зобов'язувався перевозити вантажі, що належать позивачу від пунктів завантаження до пунктів призначення та видавати їх уповноваженим на одержання вантажів особам, а замовник зобов'язувався оплачувати встановлену цим договором плату за надані послуги.

В ході виконання вказаного договору ПП ВКФ "Експостач" було видано позивачу податкову накладну № 263 від 30.11.2011 року щодо надання автопослуг на загальну суму 22 518,45 грн., в тому числі податок на додану вартість - 3753,08 грн. Суму податку на додану вартість згідно вказаної податкової накладної позивачем включено до податкового кредиту за листопад 2011 року та відображено у декларації з податку на додану вартість (скороченій) за листопад 2011 року.

Разом з цим, суму податку на додану вартість згідно цієї ж податкової накладної віднесено позивачем повторно до податкового кредиту за грудень 2011 року, про що свідчить декларація з податку на додану вартість за грудень 2011 та додаток 2 "Розшифровки податкових зобов'язань і податкового кредиту в розрізі контрагентів ".

20.02.2012 року позивачем було подано уточнюючий розрахунок податкових зобов'язань з податку на додану вартість у зв'язку з виправленням самостійно виявлених помилок за грудень 2011 року та додаток 2 до неї "Розшифровки податкових зобов'язань і податкового кредиту в розрізі контрагентів", якими фактично втретє включено податкову накладну №263 від 30.11.2011 року на суму 3753,08 грн. до податкового кредиту.

Відповідно до положень статті 50 ПК України, у разі якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу) платник податків самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявляє помилки, що містяться у раніше поданій ним податковій декларації (крім обмежень, визначених цією статтею), він зобов'язаний надіслати уточнюючий розрахунок до такої податкової декларації за формою чинного на час подання уточнюючого розрахунку.

Платник податків має право не подавати такий розрахунок, якщо відповідні уточнені показники зазначаються ним у складі податкової декларації за будь-який наступний податковий період, протягом якого такі помилки були самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявлені.

Платник податків, який самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявляє факт заниження податкового зобов'язання минулих податкових періодів, зобов'язаний, за винятком випадків, установлених пунктом 50.2 цієї статті:

а) або надіслати уточнюючий розрахунок і сплатити суму недоплати та штраф у розмірі трьох відсотків від такої суми до подання такого уточнюючого розрахунку;

б) або відобразити суму недоплати у складі декларації з цього податку, що подається за податковий період, наступний за періодом, у якому виявлено факт заниження податкового зобов'язання, збільшену на суму штрафу у розмірі п'яти відсотків від такої суми, з відповідним збільшенням загальної суми грошового зобов'язання з цього податку.

Якщо після подачі декларації за звітний період платник податків подає нову декларацію з виправленими показниками до закінчення граничного строку подання декларації за такий самий звітний період або подає у наступних податкових періодах уточнюючу декларацію внаслідок виконання вимог пункту 169.4 статті 169 цього Кодексу, то штрафи, визначені у цьому пункті, не застосовуються.

Платник податків під час проведення документальних планових та позапланових перевірок не має права подавати уточнюючі розрахунки до поданих ним раніше податкових декларацій за будь-який звітний (податковий) період з відповідного податку і збору, який перевіряється контролюючим органом.

У разі якщо платник податків подає уточнюючий розрахунок до податкової декларації, поданої за період, що перевірявся, або не подає уточнюючий розрахунок протягом 20 робочих днів після дати складення довідки про проведення електронної перевірки, якою встановлено порушення податкового законодавства, відповідний контролюючий орган має право на проведення позапланової перевірки платника податків за відповідний період.

Згідно положень розділу IV «Внесення змін до податкової звітності» Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість, затвердженого наказом Мінфіну від 25.11.2011 за №1492 , у разі якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 розділу II Кодексу) платник податків самостійно виявляє помилки, що містяться у раніше поданій ним декларації, він зобов'язаний надіслати уточнюючий розрахунок до такої декларації за формою, встановленою на дату подання уточнюючого розрахунку.

Внесення змін до податкової звітності за результатами самостійного виявлення помилок здійснюється у порядку, визначеному статтею 50 розділу II Кодексу.

У разі виправлення помилок у рядках поданої раніше декларації, до яких повинні додаватися додатки, до уточнюючого розрахунку чи декларації, до якої включені уточнені показники, повинні бути подані відповідні додатки, що містять інформацію щодо уточнених показників.

Колегія суддів зазначає, що у зв'язку з тим, що позивачем подано основний документ «Уточнюючий розрахунок з податку на додану вартість» не в комплекті з додатком №2, а в додатку № 2 податок на додану вартість в сумі 3753,08 грн. відображено із знаком "+", а не " - ", при цьому не проведено нарахування в картці особового рахунку на суму збільшення ПДВ, що залишається в розпорядженні підприємства, в розмірі 3753,08 грн., не перераховано дані кошти на спеціальний рахунок підприємства та не сплачено до бюджету штрафну санкцію в розмірі 3% (112,59 грн.), колегія суддів вважає, що позивачем не було виправлено помилки за грудень 2011 року у відповідності до вимог ПК України, натомість втретє включено до податкового кредиту суму податку на додану вартість в розмірі 3753,08 грн.

Отже, позивачем було порушено встановлений ст. 198 ПК України порядок формування податкового кредиту з податку на додану вартість, а тому висновки податкового органу про заниження позивачем податку на додану вартість у розмірі 7506,16 грн. є обґрунтованим.

Стосовно висновку контролюючого органу щодо формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість у листопаді 2013 році у розмірі 19544,47 грн. за результатами господарських операцій з ПрАТ "Полтавське хлібоприймальне підприємство", колегія суддів зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи позивачем було включено до податкового кредиту за листопад 2013 року суму податку на додану вартість в розмірі 19544,47 грн. на підставі податкової накладної ПрАТ "Полтавське хлібоприймальне підприємство" №19157 від 20.11.2013 року, про що свідчить декларація з податку на додану вартість за листопад 2013 року, додаток № 5 до неї, реєстр виданих та отриманих податкових накладних за листопад 2013 року.

Зазначена податкова накладна ПрАТ "Полтавське ХПП" не була зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних, що підтверджується витягом з реєстру.

Згідно з п. 201.10 ст. 201 ПК України відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних та/або порушення порядку заповнення податкової накладної не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту та не звільняє продавця від обов'язку включення суми податку на додану вартість, вказаної в податковій накладній, до суми податкових зобов'язань за відповідний звітний період.

Водночас у разі відмови продавця товарів/послуг надати податкову накладну або в разі порушення ним порядку її заповнення та/або порядку реєстрації в Єдиному реєстрі покупець таких товарів/послуг має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву із скаргою на такого постачальника, яка є підставою для включення сум податку до складу податкового кредиту. До заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку у зв'язку з придбанням таких товарів/послуг або копії первинних документів, складених відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", що підтверджують факт отримання таких товарів/послуг.

Отже, колегія суддів зазначає, що платник податку має право включити до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі податкової накладної, не зареєстрованої в Єдиному реєстрі податкових накладних, лише за умови подання до декларації за звітний податковий період заяви із скаргою на такого постачальника із копіями товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку у зв'язку з придбанням таких товарів/послуг або копій первинних документів, складених відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", що підтверджують факт отримання таких товарів/послуг.

Згідно пункту 11 підрозділу розділу ІІ розділу ХХ "Перехідні положення" ПК України реєстрація податкових накладних платниками податку на додану вартість - продавцями в Єдиному реєстрі податкових накладних запроваджується для платників цього податку, у яких сума податку на додану вартість в одній податковій накладній становить: понад 1 мільйон гривень - з 1 січня 2011 року; понад 500 тисяч гривень - з 1 квітня 2011 року; понад 100 тисяч гривень - з 1 липня 2011 року; понад 10 тисяч гривень - з 1 січня 2012 року. Податкова накладна, в якій сума податку на додану вартість не перевищує 10 тисяч гривень, не підлягає включенню до Єдиного реєстру податкових накладних.

Таким чином податкова накладна ПрАТ "Полтавське хлібоприймальне підприємство" №19157 від 20.11.2013 року підлягала реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних, але не була включена до такого реєстру, а тому позивач мав право включити суму податку на додану вартість до податкового кредиту лише за умови дотримання вимог пункту 201.10 ст. 201 ПК України щодо подання заяви із скаргою на постачальника.

Колегія суддів зазначає, що позивачем по справі було подано додаток №8 «Заява про відмову постачальника надати податкову накладну (порушення ним порядку заповнення та/або порядку реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних)» до декларації з податку на додану вартість за листопад 2013 року, в якому заявлено про порушення порядку реєстрації податкової накладної ПрАТ "Полтавське хлібоприймальне підприємство" від 20.11.2013 року. Разом з цим у додатку позивачем не було зазначено номер податкової накладної.

Крім того, позивачем не було додано копій підтверджуючих документів по операціях з придбання товарів (послуг), порядок надання яких визначений пунктом 201.10 ст. 201 ПК України (розрахункові документи, що засвідчують факт сплати податку у зв'язку з придбанням товарів/послуг або копії первинних документів, складених відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", що підтверджують факт отримання товарів/послуг).

Колегія суддів вважає, що позивач, не надавши до податкового органу належним чином оформлену заяву (скаргу) на постачальника із обов'язковими додатками до неї, не набув права включити до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі такої заяви.

Отже, висновок перевірки про завищення позивачем суми податкового кредиту в сумі 19544,47 грн. за результатами господарських відносин із ПрАТ "Полтавське хлібоприймальне підприємство" ґрунтується на нормах податкового законодавства та встановлених обставинах.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що спірне податкове повідомлення-рішення в частині збільшення позивачу грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем в сумі 43 285,21 грн. є правомірним в частині збільшення грошового зобов'язання в сумі 30 247,21 грн. (19 544,47 + 7506,16 + 430 + 2 766,58), натомість в частині збільшення грошового зобов'язання в сумі 13038 грн. (11049,92 + 1988,08) не є правомірним та обґрунтованим.

Оцінюючи спірне податкове повідомлення-рішення в частині визначення суми штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 116 502,12 грн., колегія суддів зазначає наступне.

Як вбачається із розрахунку штрафних санкцій контролюючим органом було застосовано штрафні санкції відповідно до пунктів 123.1, 123.2. ст. 123 ПК України:

- 84 544,65 грн. - сума нецільового використання;

- 31 957,47 грн. - 25 % від суми визначеного зобов'язання за основним платежем та суми нецільового використання.

Щодо висновку контролюючого органу щодо нецільового використання позивачем коштів, акумульованих на спецрахунку суб'єкта спеціального режиму оподаткування, колегія суддів зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач - як сільськогосподарське підприємство зареєстроване суб'єктом спеціального режиму оподаткування податком на додану вартість з 01.01.2009 року, що підтверджується свідоцтвом № 200042254.

Позивачем згідно платіжного доручення №11 від 10.01.2013 року із спецрахунку №26042349871300 перераховано ТОВ "Полсід" 51344,00 грн. заборгованості за отримані послуги та оренду основних засобів, у тому числі 17745,00 грн. за оренду транспортних засобів згідно актів виконаних робіт № АІ 456 від 31.10.2012, № ІА 549 від 30.11.2012, № ІА 655 від 31.12.2012, № ІА 455 від 31.10.2012, № ІА 562 від 30.11.2012, № ІА 658 від 31.12.2012, № ІА 457 від 31.10.2012, № ІА 563 від 30.11.2012, № ІА 659 від 31.12.2012.

Також, позивачем було перераховано із спецрахунку №240623749871300 ПП ВКФ "Експостач" кошти за послуги по перевезенню кукурудзи в сумі 66 799,68 грн. згідно платіжних доручень №343 від 21.12.2011 на суму 17886,75 грн., №344 від 21.12.2011 - 22518,45 грн., №353 від 27.12.2011 - 26394,45 грн.

Згідно висновків перевірки суму коштів в розмірі 84 544,68 грн. використано товариством не за цільовим призначенням з огляду на те, що оренда вантажних транспортних засобів та отримання автотранспортних послуг по перевезенню продукції не відноситься до виробничих факторів.

Перевіряючи правомірність вказаного висновку, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з п. 209.1 статті 209 ПК України резидент, який провадить підприємницьку діяльність у сфері сільського і лісового господарства та рибальства і відповідає критеріям, установленим у пункті 209.6 цієї статті (далі - сільськогосподарське підприємство), може обрати спеціальний режим оподаткування.

Відповідно до п. 209.2 статті 209 ПК України передбачено, що згідно із спеціальним режимом оподаткування сума податку на додану вартість, нарахована сільськогосподарським підприємством на вартість поставлених ним сільськогосподарських товарів/послуг, не підлягає сплаті до бюджету та повністю залишається в розпорядженні такого сільськогосподарського підприємства для відшкодування суми податку, сплаченої (нарахованої) постачальнику на вартість виробничих факторів, за рахунок яких сформовано податковий кредит, а за наявності залишку такої суми податку - для інших виробничих цілей.

Зазначені суми податку на додану вартість акумулюються сільськогосподарськими підприємствами на спеціальних рахунках, відкритих в установах банків та/або в органах, які здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів у порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 3 Порядку акумулювання сільськогосподарськими підприємствами сум податку на додану вартість на спеціальних рахунках, відкритих у банках та/або органах, які здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.01.2011 року №11 передбачено, що сума податку на додану вартість, що підлягає сплаті (перерахуванню) сільськогосподарським підприємством відповідно до податкової декларації за операціями з постачання вироблених (наданих) ним сільськогосподарських товарів (послуг) на власних або орендованих основних фондах, а також на давальницьких умовах (крім підакцизних товарів, за винятком виноматеріалів за кодами згідно з УКТЗЕД 2204 29 і 2204 30, які поставляються підприємствами первинного виноробства), тобто різниця між сумою податкового зобов'язання за звітний (податковий) період та сумою податкового кредиту за такий період перераховується сільськогосподарським підприємством з поточного рахунка на спеціальний рахунок у строки, встановлені статтею 203 Кодексу для перерахування суми податку на додану вартість до державного бюджету.

Згідно з п. 4 Порядку сума податку на додану вартість, що акумулюється на спеціальному рахунку, не підлягає вилученню до державного бюджету і використовується сільськогосподарським підприємством відповідно до пункту 209.2 ст. 209 Кодексу, а починаючи з 1 січня 2018 року перераховується на поточний рахунок сільськогосподарського підприємства.

У разі нецільового використання суми податку на додану вартість сільськогосподарське підприємство несе відповідальність відповідно до законодавства.

Таким чином , п. 209.2 ст. 209 ПК України та п. 3 Порядку акумулювання сільськогосподарськими підприємствами сум податку на додану вартість на спеціальних рахунках, відкритих у банках та/або органах, які здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів встановлено виключно цільовий характер використання сум податку на додану вартість, перерахованих на окремі рахунки, а саме: такі кошти сільськогосподарські підприємства можуть використовувати лише для відшкодування суми податку, сплаченої (нарахованої) постачальнику на вартість виробничих факторів, за рахунок яких сформовано податковий кредит, а за наявності залишку такої суми податку - для інших виробничих цілей.

Підпунктом 209.15.1. п. 209.15 статті 209 ПК України наведено поняття виробничих факторів, за рахунок яких сформовано податковий кредит.

Зокрема, згідно п. "а" пп. 209.15.1 пункту 209.15 ПК України до виробничих факторів, за рахунок яких сформовано податковий кредит, віднесено товари/послуги, які придбаваються сільськогосподарським підприємством для їх використання у виробництві сільськогосподарської продукції, а також основні фонди, які придбаваються (споруджуються) з метою їх використання у виробництві сільськогосподарської продукції

Як вбачається з матеріалів справи позивачем було укладено із ТОВ "Полсід" (попередня назва - ТОВ "Торговий Дім "Інтер-Агро ЛТД") договори оренди (найму) транспортних засобів від 20.06.2012 року, 01.03.2012 року, 01.10.2012 року, 01.08.2012 року, за умовами яких згідно актів приймання - передачі транспортних засобів ТОВ "Полсід" передало в оренду позивачу транспортні засоби: с/г техніку та вантажні автомобілі.

На виконання умов договору сторонами було підписано акти наданих послуг з оренди транспортних засобів від 31.10.2012 року, 30.11.2012 року, 31.12.2012 року. ТОВ "Полсід" було виписано відповідні податкові накладні.

Отримані послуги з оренди транспортних засобів позивачем оплачено із спецрахунку №26042349871300, відкритого у ПАТ "УкрСиббанк" згідно договору від 23.09.2011 року, що підтверджується свідчить виписка із спецрахунку

Згідно копії товарно-транспортних накладних, згідно з якими орендованими вантажними автомобілями здійснювалися перевезення с/г продукції до елеваторів.

Колегія суддів зазначає, що згідно оборотно-сальдових відомостей позивача вбачається, що орендовані транспортні засоби обліковуються у товариства на рахунку 01, а послуги по оренді автомобілів - на субрахунку 234, в кінці року - на субрахунку 231, після чого враховуються у фактичній калькуляції продукції на субрахунку 271.

Відповідно до положень Інструкції про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств і організацій, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 30.11.1999 № 291 (надалі - Інструкція), рахунок 23 "Виробництво" призначений для узагальнення інформації про витрати на виробництво продукції (робіт, послуг).

За дебетом рахунку 23 "Виробництво" відображаються прямі матеріальні, трудові та інші прямі витрати, а також розподілені загальновиробничі витрати і втрати від браку продукції (робіт, послуг) з технологічних причин, за кредитом - вартість фактичної виробничої собівартості завершеної виробництвом готової продукції (у дебет рахунків 26, 27), вартість виконаних робіт і послуг (у дебет рахунку 90), собівартість виготовлених у допоміжних (підсобних) виробництвах виробів, робіт, послуг (інструменту, енергії, ремонтно-транспортних послуг тощо).

Рахунок 27 "Продукція сільськогосподарського виробництва" призначено для обліку й узагальнення інформації про наявність та рух сільськогосподарської продукції.

Сільськогосподарська продукція оприбутковується за справедливою вартістю, зменшеною на очікувані витрати на місці продажу.

За дебетом рахунку 27 "Продукція сільськогосподарського виробництва" відображається надходження сільськогосподарської продукції, за кредитом - вибуття сільськогосподарської продукції внаслідок продажу, безоплатної передачі тощо.

На цьому рахунку обліковують продукцію, одержану від власних рослинницьких, тваринницьких та промислових підрозділів підприємства, яка призначена для продажу на сторону та для іншого невиробничого споживання (видачі й продажу працівникам, передачі в невиробничу сферу, наприклад в дитячі садки, їдальні тощо); продукцію, яка призначена для споживання в тваринницьких підрозділах як корми або для виробництва кормів у кормоцехах; продукцію, яка вирощена для годівлі худоби, наприклад зелену масу, корм, плоди тощо, а також побічну продукцію та відходи, одержані при доведенні товарної продукції та насіння до належних кондицій; насіння та посадкового матеріалу, включаючи саджанці, призначені для закладання та ремонту власних насаджень.

Отже, у бухгалтерському обліку позивача витрати на оренду транспортних засобів ТОВ "Полсід" відображено у безпосередньому зв'язку із виробництвом готової продукції.

Згідно з ст. 8 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" бухгалтерський облік на підприємстві ведеться безперервно з дня реєстрації підприємства до його ліквідації. Підприємство самостійно визначає за погодженням з власником (власниками) або уповноваженим ним органом (посадовою особою) відповідно до установчих документів облікову політику підприємства.

Наказом позивача за № 1-ОП від 01.01.2012 року "Про облікову політику підприємства та організацію бухгалтерського обліку" визначено основні принципи облікової політики товариства та порядок бухгалтерського обліку. Додатком 8 до наказу встановлено перелік і склад статей калькуляції виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) у рослинництві, додатком 9 - перелік і склад статей калькуляції виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) у тваринництві, із змісту яких вбачається, що при калькуляції собівартості враховуються вартість послуг власного та залученого автомобільного, тракторного та гужового транспорту, вартість послуг виробничого характеру, наданих сторонніми підприємствами. Додатком № 7 до наказу до складу загальновиробничих витрат підприємства віднесено суму орендної плати за користування основними фондами, нематеріальними активами й іншими необоротними матеріальними активами загальновиробничого призначення.

В силу положень п. 138.8. ст. 138 ПК України собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме: прямих матеріальних витрат; прямих витрат на оплату праці; амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; загальновиробничі витрати, які відносяться на собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку; вартості придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; інших прямих витрат, у тому числі витрат з придбання електричної енергії (включаючи реактивну);

Згідно пп. 138.8.5. п. 138.8. ст. 138 ПК України, пп. 15.4 п. 15 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 "Витрати" до складу загальновиробничих витрат включаються витрати на утримання, експлуатацію та ремонт, страхування, оперативну оренду основних засобів, інших необоротних активів загальновиробничого призначення.

Відповідно до п. 2.7. Методичних рекомендацій з планування, обліку і калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг) сільськогосподарських підприємств, затверджених наказом Міністерства аграрної політики України від 18.05.2001 № 132, собівартість реалізованої продукції (робіт, послуг) складається з виробничої собівартості продукції (робіт, послуг), яка була реалізована протягом звітного періоду, розподілених загальновиробничих та наднормативних виробничих витрат. До виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) включаються: а) прямі матеріальні витрати; б) прямі витрати на оплату праці; в) інші прямі витрати; г) загальновиробничі витрати.

Згідно з п. 2.21. Методичних рекомендацій до складу загальновиробничих витрат (в сільськогосподарських підприємствах вони не діляться на постійні і змінні) включаються, зокрема, витрати на утримання, експлуатацію та ремонт, страхування, операційну оренду основних засобів, інших необоротних активів загальновиробничого призначення.

Отже, колегія суддів вважає, що послуги з оренди вантажних автомобілів ТОВ "Полсід", були пов'язані із виробництвом сільськогосподарської продукції позивача, вплинули на визначення собівартості виробленої сільськогосподарської продукції, тому їх оплату із спецрахунку здійснено позивачем відповідно до вимог ст. 209 ПК України.

Крім того, колегія суддів зазначає, що позивач (замовник) мав договірні відносини з ПП ВКФ "Експостач" (перевізник) щодо надання автомобільних послуг по перевезенню вантажів, договір № 1/11 від 01.11.2011 року.

На виконання умов договору сторонами було підписано акти виконаних робіт від 30.11.2011 року, 12.12.2011 року, 19.12.2011 року, із яких вбачається, що ПП ВКФ "Експостач" здійснювалися перевезення кукурудзи позивача до елеваторів.

Факт вказаних перевезень підтверджено також товарно-транспортними накладними.

Отримані автопослуги позивачем було оплачено із спецрахунку №26042349871300, про що свідчить виписка із спецрахунку.

Колегія суддів зазначає, що із оборотно-сальдових відомостей позивача вбачається, що автопослуги обліковано на субрахунку 231, тобто на рахунку, призначеного для узагальнення інформації про витрати на виробництво продукції (робіт, послуг).

Отже, автопослуги, надані ПП ВКФ "Експостач", були пов'язані із виробництвом сільськогосподарської продукції позивача, тому їх оплату із спецрахунку здійснено позивачем відповідно до вимог ст. 209 ПК України.

Таким чином отримані від ТОВ "Полсід", ПП ВКФ "Експостач" послуги були безпосередньо пов'язані з виробництвом сільськогосподарської продукції позивача, а тому оплата за дані послуги є цільовим використанням коштів зі спецрахунку податку на додану вартість, а отже висновок відповідача про їх нецільове використання є неправомірним.

Згідно з п. 123.1. ст. 123 ПК України визначено, що у разі якщо контролюючий орган самостійно визначає суму податкового зобов'язання, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків на підставах, визначених підпунктами 54.3.1, 54.3.2, 54.3.4, 54.3.5, 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, тягне за собою накладення на платника податків штрафу в розмірі 25 відсотків суми визначеного податкового зобов'язання, завищеної суми бюджетного відшкодування.

Пунктом 123.2 ст. 123 ПК України визначено, що використання платником податків (посадовими особами платника податків) сум, що не сплачені до бюджету внаслідок отримання (застосування) податкової пільги, не за призначенням та/або всупереч умовам чи цілям її надання згідно із законом з питань відповідного податку, збору, платежу додатково до штрафів, передбачених пунктом 123.1 цієї статті, - тягне за собою стягнення до бюджету суми податків, зборів, платежів, що підлягали нарахуванню без застосування податкової пільги. Сплата штрафу не звільняє таких осіб від відповідальності за умисне ухилення від оподаткування.

Колегія суддів зазначає, що враховуючи те, що висновок податкового органу про порушення позивачем п. 209.2 ст. 209 ПК України, пункту 4 Порядку акумуляції сільськогосподарськими підприємствами сум податку на додану вартість на спеціальних рахунках, відкритих у банках та/або органах, що здійснюють казначейське обслуговування, в частині використання не за цільовим призначенням сум, що залишаються у розпорядженні підприємства, у розмірі 84544,65 грн., не відповідає вимогам податкового законодавства та обставинам справи, застосування до позивача штрафних санкцій відповідно до п. 123.1., 123.2. ст.123 ПК України у розмірі суми, використаної не за призначенням, 84544,65 грн., а також у розмірі 25 % від вказаної суми - 21136,16 грн. є необґрунтованим.

Крім того, враховуючи те, що спірне податкове повідомлення-рішення в частині збільшення позивачу грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем в сумі 43 285,21 грн. є правомірним лише в частині збільшення грошового зобов'язання в сумі 30 247,21 грн., а тому згідно п. 123.1. ст. 123 ПК України правомірним є застосування до позивача штрафних санкцій в розмірі 7 561,8 грн (30 247,21 х 25 %), а в іншій частині 3259,5 грн. (13038 х 25 %) є безпідставним та неправомірним.

Таким чином, спірне податкове повідомлення-рішення в частині збільшення позивачу грошового зобов'язання з податку на додану вартість за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 116 502,12 є правомірним лише в частині 7 561,80 грн., в іншій частині - 108 940,32 грн. є протиправним та необґрунтованим.

Відповідно до статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Отже, відповідачем по справі не було підтверджено правомірність податкового повідомлення-рішення №0000582200 від 31.03.2014 року у повному обсязі, у зв'язку з чим зазначене податкове повідомлення - рішення є неправомірним та необґрунтованим в частині збільшення грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 121 978 грн. 32 коп., в тому числі, за основним платежем - 13 038 грн. , за штрафними (фінансовими) санкціями - 108 940 грн. 32 коп..

Таким чином, колегія суддів вважає, що постанова Полтавського окружного адміністративного суду від 04.11.2014 року по справі №816/3240/14 відповідає вимогам ст. 159 КАС України, а тому відсутні підстави для її скасування та задоволення апеляційних вимог апелянта, відповідача у справі.

Відповідно до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 197, п.1 ч.1 ст. 198, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.ст.206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Гадяцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області залишити без задоволення.

Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 04.11.2014р. по справі №816/3240/14 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий суддя Зеленський В.В.Судді Пянова Я.В. Чалий І.С.