Ухвала суду № 42385326, 20.01.2015, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

і м е н е м У к р а ї н и

20 січня 2015 рокусправа № 804/6878/14

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Дадим Ю.М.

суддів: Богданенка І.Ю. Уханенка С.А.

за участю секретаря судового засідання: Сколишева О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Кіровському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25 червня 2014 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Авальбудсервіс" до Державної податкової інспекції у Кіровському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В :

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25 червня 2014 року адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Авальбудсервіс" до Державної податкової інспекції у Кіровському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення - задоволено повністю: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення форми "Р" №0003722203 від 10.12.2013 року, яке прийняте Державною податковою інспекцією у Кіровському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області, яким Товариству з обмеженою відповідальністю "Авальбудсервіс" збільшено грошові зобов'язання з податку на додану вартість на суму 39837 грн. 50 коп., в тому числі за основним платежем в сумі 31870 грн. 00 коп. та штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 7967 грн. 50 коп..

Не погодившись з постановою суду, Державна податкова інспекція у Кіровському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області подала апеляційну скаргу, в якій просила скасувати постанову суду першої інстанції та винести нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог позивача.

Перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду в межах оскарження та доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга позивача не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, посадовими особами відповідача на підставі наказу від 11.11.2013 року №396 та відповідно до пп. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20, пп. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України проведено документальну позапланову невиїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю "Авальбудсервіс" (код за ЄДРПОУ 38299956) з питання дотримання вимог податкового законодавства по податку на додану вартість по взаємовідносинам з платником податків ТОВ "Голдлайн" (код за ЄДРПОУ 38329524) за період червень 2013 року, за результатами якої складено акт №1019/04-65-22-03/38299956 від 25.11.2013 року.

В акті перевірки відповідачем зроблені висновки про порушення позивачем: п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VІ (із змінами та доповненнями) занижено податок на додану вартість в червні 2013 року у розмірі 31870 грн. 00 коп.; п. 180.1 ст. 180, п. 185.1 ст. 185, п. 186.1 ст. 186, п. 187.1 ст. 187, п. 188.1 ст. 188, п. 198.2, п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України віл 02 грудня 2010 року №2755-VІ, у зв'язку з чим неможливо підтвердити реальність здійснених операцій.

На підставі вказаного акту перевірки, відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення №0003722203 від 10.12.2013 року, яким ТОВ "Авальбудсервіс" збільшено грошові зобов'язання з податку на додану вартість на суму 39837 грн. 50 коп., в тому числі за основним платежем в сумі 31870 грн. 00 коп. та штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 7967 грн. 50 коп..

Правомірність та обґрунтованість податкового повідомлення-рішення, прийнятого на підставі акту перевірки, є предметом спору, переданого на вирішення суду.

Вирішуючи спір між сторонами та задовольняючи позовні вимоги позивача у повному обсязі, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем як суб'єктом владних повноважень не доведено правомірність своїх висновків викладених в акті перевірки, вказані висновки не підкріплені належними доказами. За викладених обставин, суд першої інстанції дійшов висновку, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення, винесене на підставі акту перевірки, висновки яких не знайшли свого підтвердження судовим розглядом справи, підлягають скасуванню.

Суд апеляційної інстанції погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

У відповідності до вимог п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України (далі - ПК України) для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Статтею 1 Закону України від 16.07.99 р. №996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (далі - Закон України №996-XIV) передбачено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Таким чином, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Враховуючи викладене, для підтвердження даних податкового обліку необхідно брати до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Відповідно до ст. 1 Закону України №996-XIV господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Отже, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

У відповідності до пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий кредит визначено як суму, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно до п.п. 198.1, 198.2 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п.п. 198.3, 198.6 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Таким чином, наведеними нормами матеріального права передбачається, що податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути фактично здійснений і підтверджений належними первинними документами, складеними у відповідності до закону, що в свою чергу відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Встановлені обставини справи свідчать про те, що позивач у перевіряємому періоді мав взаємовідносини з ТОВ "Голдлайн".

Так, судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що між позивачем та ТОВ "Голдлайн" було укладено договори поставки, субпідряду та виконання робіт.

На підтвердження здійснення вказаних господарських операцій, позивачем були надані як під час перевірки відповідачу, так і до суду, копії первинних бухгалтерських та податкових документів, а саме: договори, податкові накладні, накладні на придбання та реалізацію товару, акти виконаних робіт, платіжні доручення.

Дослідивши вищезазначені первинні документи, колегія суддів приходить до висновку, що дані первинні документи відповідають вимогам встановленим Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", містять всі необхідні реквізити (печатки підприємств, підписи уповноважених осіб тощо) як наслідок - вони є такими, які підлягають обов'язковому врахуванню як в бухгалтерському, так і в податковому обліку.

Матеріалами справи також підтверджується, що позивачем придбані у постачальника товари за договорами в подальшому були використані у власній господарській діяльності, а саме реалізовано замовникам/покупцям: Обласне комунальне підприемсіво "Аптечне об'єднання "Фармація" (код ЄДРПОУ 02124953, м. Запоріжжя, вул. Складська, 4), Державний вищий навчальний заклад "Національний гірничий університет" (код ЄДРПОУ 02070743, м. Дніпропетровськ, пр. К. Маркса, 19), КП "Марганецьке ВУВКГ" ДОР" (код ЄДРПОУ 3340989, м. Марганець, вул. К. Лібкнехта, 2а), ТОВ "ЕГ "Континент" (код ЄДРПОУ 25017237, м. Дніпропетровськ, вул. Ю. Савченко, 4), ДПВШ "Укрводшлях" (код ЄДРПОУ 03150102, м. Київ, вул, П. Сагайдачної о, 12), Ерастівська Дослідна станція інституту сільського господарства степової зони Національної академії аграрних наук (код ЄДРПОУ 00496656, Дніпропетровська область, П'ятихатський район, смт. Вишневе, вул. Тімірязева, 6.4), ПАТ "Криворіжжитлобуд" (код ЄДРПОУ 01239246, м. Кривий Ріг, Довгинцівський район, вул. Леоніда Бородача, б. 21Б), що також підтверджується копіями договорів, видаткових та податкових накладних, долучених до матеріалів справи.

Щодо посилань в акті перевірки податкового органу на відсутність в день перевірки товарно-транспортних накладних, колегія суддів зазначає, що наявність чи відсутність товарно-транспортних накладних є лише дотриманням чи порушенням правил перевезень автомобільним транспортом, які не пов'язані з дотриманням вимог податкового законодавства та не є підтвердженням факту придбання товарно-матеріальних цінностей.

Товарно-транспортна накладна не може бути первинним документом, який підтверджує здійснення господарської операції з поставки товарів та відповідно набуття права власності на нього, оскільки не відображає відомості про господарську операцію з поставки товару, а відображає відомості про господарську операцію перевезення. З огляду на викладене, безпідставним є твердження податкового органу про те, що внаслідок відсутності товарно-транспортних накладних господарські операції з поставки товарно-матеріальних цінностей не мали місце (не здійснювалися).

З урахуванням зазначеного, колегія суддів приходить до висновку, що фактичні обставини справи об'єктивно засвідчують здійснення господарської діяльності між позивачем і його контрагентом та підтверджують правомірність формування позивачем податкового кредиту по спірним господарським операціям відповідно до досліджених судом первинних бухгалтерських документів.

Окрім того, як вбачається з матеріалів справи, в акті перевірки відповідач посилається на акт Західно-Донбаської ОДПІ ГУ Міндоходів у Дніпропетровській області від 23.08.2013 pоку №9/22/З-З8329524 "Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ "Голдлайн", щодо підтвердження господарських відносин із платниками податків та зборів за період з 01.02.13 року по 31.01.13 року". Відповідно до висновків вказаного акту ТОВ "Голдлайн" за юридичною адресою не знаходяться, фактично згідно податкової звітності та проведених заходів встановлено відсутність виробничого обладнання, складських та торгівельних приміщень, транспорту та торгівельного обладнання, сировини, матеріалів для здійснення основного виду діяльності, визначеного згідно довідки з ЄДРПОУ.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що податковим законодавством не ставиться в залежність право платника податку на додану вартість на податковий кредит від дій або бездіяльності його контрагентів чи відсутності їх за місцезнаходженням, так само відсутності у контрагентів основних фондів, кваліфікованого персоналу тощо. В разі порушення контрагентом податкової дисципліни відповідальність та негативні наслідки мають настати саме для цієї особи.

Чинне законодавство не зобов'язує платника податків перевіряти безпосереднього контрагента на предмет виконання ним вимог податкового законодавства та його безпосередню наявність за місцезнаходженням перед тим, як відносити відповідні суми витрат до валових витрат та суми податку на додану вартість до податкового кредиту.

Також, слід відзначити, що в силу положень Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" позивач та його контрагент є окремими суб'єктами права зі статусом юридичної особи, а відтак за змістом Податкового кодексу України, позивач та контрагент позивача є окремими платниками податку на додану вартість.

За таких обставин, межі юридичної відповідальності кожного платника ПДВ, яка (слід розуміти - відповідальність) відповідно до ст. 61 Конституції України має індивідуальний характер, поширюються на діяння, що визнаються законом протиправними та були вчинені саме цим платником. Притягнення суб'єкта права до юридичної відповідальності за діяння, що було вчинено іншою особою, згідно з законом є неможливим.

Вищенаведене узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини у справі "Булвес" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03). Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати податок на додану вартість вдруге, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Згідно з ст. 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.

У відповідності до ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Отже, дослідивши вищевикладені обставини справи, колегія суддів вважає, що у діях платника податків (позивача) немає порушень тих норм законів, на які посилається відповідач і приходить до висновку, що твердження податкового органу про наявність таких порушень ґрунтуються на припущеннях та належним чином не доведені, доводи відповідача не ґрунтуються на законі та спростовуються наявними у матеріалах справи доказами.

Згідно до п.п. 1,3 ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Отже, проаналізувавши вищевикладені обставини справи та правовідносини, що їм відповідають та оцінивши докази надані сторонами по справі у їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що податкове повідомлення-рішення форми "Р" №0003722203 від 10.12.2013 року, прийняте Державною податковою інспекцією у Кіровському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області не відповідає п.п. 1,3 ч. 3 ст. 2 КАС України, оскільки винесене відповідачем на підставі, у межах повноважень, але не у спосіб, передбачений законодавством та без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, отже є протиправним та підлягає скасуванню, а позовні вимоги позивача є цілком обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Таким чином, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції викладене достатньо повно, обґрунтовано та мотивовано з посиланням на конкретні пункти законів України, які регулюють спірні правовідносини, що свідчить про відсутність підстав для його скасування.

З огляду на встановлені судом першої інстанції фактичні обставини справи та обрану правову позицію, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги.

Керуючись ст. 198, ст. 200, ст. 205, ст. 206, ст. 212 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Кіровському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області - залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25 червня 2014 року - залишити без змін.

Ухвала Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду набирає законної сили з моменту її постановлення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів.

Головуючий: Ю.М. Дадим

Суддя: І.Ю. Богданенко

Суддя: С.А. Уханенко