Постанова № 42384947, 20.01.2015, Одеський апеляційний господарський суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

__________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" січня 2015 р.Справа № 916/4006/14 Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Шевченко В.В.

суддів: Головея В.М., Колоколова С.І.

при секретарі судового засідання:

за участю представників сторін: Ляшенко М.І.

від позивача: не з'явився

від відповідача: Латій О.В. - за дорученням

від 3-ї особи: не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі

апеляційну скаргу Служби автомобільних доріг в Одеській області

на рішення господарського суду Одеської області

від 01 грудня 2014 року

у справі № 916/4006/14

за позовом Державного підприємства Український державний інститут з проектування об'єктів дорожнього господарства "Укрдіпродор" в особі Одеської філії Державного підприємства "Українського державного інституту з проектування об'єктів дорожнього господарства "Укрдіпродор" - "Одесадіпродор"

до Служби автомобільних доріг в Одеській області

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Головного Управління Державної казначейської служби України в Одеській області

про стягнення 178.700 грн. 40 коп.

ВСТАНОВИЛА:

01.10.2014 р. Державне підприємство Український державний інститут з проектування об'єктів дорожнього господарства "Укрдіпродор" в особі Одеської філії Державного підприємства "Українського державного інституту з проектування об'єктів дорожнього господарства "Укрдіпродор" - "Одесадіпродор" (далі позивач, Підприємство) звернулось до господарського суду Одеської області з позовом до Служби автомобільних доріг в Одеській області (далі відповідач, Служба), з залученням до участі в розгляді справи в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Головного Управління Державної казначейської служби України в Одеській області (далі Управління) про стягнення грошових коштів у сумі 178.700 грн. 40 коп.

Позов мотивовано тим, що відповідач не виконав свої зобов'язання за укладеним між сторонами у справі договором № 2610 від 14.12.2011 р. щодо своєчасної та повної оплати виконаних робіт з розробки проектно-кошторисної документації на реконструкцію автомобільної дороги державного значення (регіональна) Рені - Орлівка - Ізмаїл на ділянці км 13+000 - км 17+820, Одеська область, внаслідок чого має борг по їх оплаті в сумі 178700 грн. 40 коп., а тому повинний сплатити Підприємству не лише зазначену суму боргу, а також відшкодувати понесені судові витрати по справі на сплату судового збору за подання позову в сумі 3673 грн. 81 коп.

У відзиві Служба позовні вимоги Підприємства не визнавала та просила відмовити у їх задоволенні, посилаючись на те, що, по-перше, відповідач є державною неприбутковою організацією, яка фінансується з Державного бюджету України. При цьому, процедура закупівлі робіт у позивача відбулась у 2011 р., у той час як фінансування отримане лише у 2013 р., через що в органах казначейства не вдалось зареєструвати бюджетні зобов'язання; по-друге, проектна документація, з метою виготовлення якої сторонами укладено угоду, Службі не передавалась, у зв'язку з чим остання не змогла прийняти роботи та перевірити їх якість; по-третє, договір на виконання робіт розірвано 10.02.2014 р., внаслідок чого підстави для задоволення позову - відсутні.

У письмових поясненнях позивач заперечував проти поданого Службою відзиву на позов, посилаючись на те, що не дивлячись на відсутність фінансування, Служба не повідомляла Підприємство про призупинення робіт до отримання коштів. Крім того, отримавши проектну документацію, відповідач не надав обґрунтованої письмової відмови від прийняття результатів робіт, а тому розірвання угоди не звільняє від виконання зобов'язань, які виникли до дати припинення дії правочину.

Управління свої міркування щодо спору між сторонами у справі місцевому суду не надало та його представник у судове засідання не з'явився.

Рішенням господарського суду Одеської області від 01.12.2014 р. (суддя Лічман Л.В.) позов задоволено у повному обсязі та з відповідача на користь позивача стягнуто: 178700 грн. 40 коп. - боргу та 3574 грн. - понесених судових витрат по справі на сплату судового збору за подання позову.

Повернуто з Державного бюджету України на користь позивача надмірно сплачений судовий збір у сумі 99 грн. 80 коп.

Рішення суду мотивовано тим, що відповідач не виконав свої зобов'язання за укладеним між сторонами у справі договором № 2610 від 14.12.2011 р. щодо своєчасної та повної оплати виконаних робіт з розробки проектно-кошторисної документації на реконструкцію автомобільної дороги державного значення (регіональна) Рені - Орлівка - Ізмаїл на ділянці км 13+000 - км 17+820, Одеська область, внаслідок чого має борг по їх оплаті в сумі 178700 грн. 40 коп., а тому повинний сплатити Підприємству не лише зазначену суму боргу, а також відшкодувати понесені судові витрати по справі на сплату судового збору за подання позову у сумі 3574 грн. 80 коп.

На підставі п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України „Про судовий збір" від 08.07.2011 р. № 3674-VІ (зі змінами) судом повернуто позивачеві з Державного бюджету України надмірно сплачений судовий збір у сумі 99 грн. 80 коп.

В апеляційній скарзі відповідач просить рішення місцевого суду скасувати, оскільки воно не відповідає фактичним обставинам і матеріалам справи, ухвалено з порушеннями норм матеріального та процесуального права та постановити нове рішення, яким у задоволені позову відмовити у повному обсязі.

Скарга мотивована тим, що, по-перше, відповідач є державною неприбутковою організацією, яка фінансується з Державного бюджету України. При цьому, процедура закупівлі робіт у позивача відбулась у 2011 р., у той час як фінансування отримане лише у 2013 р., через що в органах казначейства не вдалось зареєструвати бюджетні зобов'язання; по-друге, проектна документація, з метою виготовлення якої сторонами укладено угоду, Службі не передавалась, у зв'язку з чим остання не змогла прийняти роботи та перевірити їх якість; по-третє, договір на виконання робіт розірвано 10.02.2014 р., внаслідок чого підстави для задоволення позову - відсутні.

В судовому засідання представники скаржника доводи апеляційної скарги підтримали у повному обсязі.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Управління було своєчасно та належним чином повідомлено про день, час і місце розгляду справи, але не скористалось своїм правом на участь в розгляді справи апеляційним судом.

Клопотання позивача про перенесення судового засідання на іншу дату у зв'язку з хворобою його представника визнано колегією суддів необґрунтованим та відхилено з огляду на те, що заявником не надано доказів хвороби його представника, а крім того, вказана заявником у клопотанні причина про перенесення судового засідання не є достатньою, оскільки представництво інтересів позивача може здійснюватися також любою іншою особою в силу повноваження, що ґрунтується на довіреності. Поважною причиною перенесення судового засідання може вважатися та, існування якої зумовлено факторами об'єктивного характеру, які не залежать від волі заявника, тобто ні за яких обставин не можуть бути ним змінені чи усунуті, а таких обставин, у даному випадку - немає.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представника скаржника, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга необґрунтована та не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи і правильно встановлено судом першої інстанції 14.12.2011 р. між сторонами у справі укладено договір № 2610 (далі - договір), за умовами якого відповідач доручив, а позивач зобов'язався у 2011-2012 р. р. виконати роботи з розробки проектно-кошторисної документації на реконструкцію автомобільної дороги державного значення (регіональна) Рені - Орлівка - Ізмаїл на ділянці км 13+000 - км 17+820, Одеська область, а останній прийняти ці роботи та оплатити їх вартість відповідно до умов цього договору.

У п. 9.1. сторонами встановлено, що договір набирає чинності з моменту підписання і діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань.

Відповідно до п. 1.2. договору, термін виконання та здачі робіт визначається календарним планом робіт, який є невід'ємною частиною цього Договору і може бути змінений, про що складається додаткова угода.

Пунктом 4.1. договору сторони визначений термін виконання робіт, зокрема: початок - 14.12.2011 р., закінчення - 13.04.2012 р.

Додатковими угодами до договору сторони декілька разів вносили зміни до нього щодо визначення терміну виконання робіт та остаточно, додатковою угодою № 4 від 04.07.2013 р., яка підписана уповноваженими представниками обох сторін та скріплена їх печатками та є невід'ємною частиною договору, - визначили, що початком робіт є грудень 2011 р., а кінець - червень 2014 р. Додатком до цієї додаткової угоди виступає календарний план робіт, яким встановлено строки виконання етапів робіт: топогеодезичні вишукування (ціна етапу з ПДВ - 74787 грн.) та інженерно-геологічні вишукування (ціна етапу з ПДВ - 103912,80 грн.) (всього - 178700,40 грн.) - грудень 2013 р.

У п. 4.7.1 договору сторонами погоджено, що виготовлена проектно-кошторисна документація передається позивачем відповідачеві у 4-х примірниках по накладній та 1 примірник на електронному носії, а виконані роботи по акту здачі-приймання виконаних робіт, який останній зобов'язується прийняти, підписати акт та передати позивачеві в 15-денний термін від дати отримання або надати письмову мотивовану відмову від прийняття робіт виконаних позивачем.

Як вбачається з матеріалів справи на виконання умов договору позивачем проведено топогеодезичні та інженерно-геологічні вишукування, у зв'язку чим оформлено матеріали вишукувань, топографічних знімань та висновки по інженерно-геологічним умовами в 2-х томах, примірники яких досліджено місцевим судом у процесі розгляду справи, що вбачається з протоколу судового засідання від 10.11.2014 р. (а.с.60).

04.02.2014 р. позивачем оформлено та направлено відповідачеві для підписання акт здачі-приймання робіт № 3 та накладна № 3, разом з якими передано результати робіт вартістю 178700 грн. 40 коп., про що свідчать зміст накладної, а також лист позивача № 123/1.

Згідно п. 5.1.2. договору, відповідач зобов'язаний прийняти роботи згідно акту здачі-приймання виконаних робіт, підписати його та передати позивачеві в 15-денний термін від дати отримання або надати письмову мотивовану відмову від прийняття робіт.

З матеріалів справи видно, що 06.02.2014 р. відповідач отримавши від позивача вищевказані документи направив останньому лист-відповідь з повідомленням про неможливість прийняти та оплатити роботи за договором, оскільки не спроможний зареєструвати бюджетні зобов'язання, що й стало підставою для звернення позивача з відповідним позовом до суду.

Вищенаведені матеріали справи однозначно свідчать про те, що єдиною підставою неможливості прийняття та оплатити виконаних позивачем роботи за договором є неспроможність відповідача зареєструвати бюджетні зобов'язання, а ніяким чином не факт не отримання останнім акту здачі-приймання робіт № 3 та накладної № 3, разом з якими передано результати робіт вартістю 178700 грн. 40 коп., внаслідок чого суд першої інстанції підставне не прийняв до уваги протилежні доводи скаржника.

Посилання скаржника на те, що строк оплати за договором для нього ще не настав є необґрунтованими та правомірно не прийняті місцевим судом до уваги, оскільки умови наявності бюджетного фінансування по мірі надходження державних коштів не є підставою звільнення відповідача від своєчасного виконання своїх зобов'язань відповідно до вимог ст. 854 ЦК України та п. 3.3 договору, за умовами якого оплата за виконані роботи мала бути здійснена протягом 183 календарних днів з дати підписання акту здачі-приймання виконаних робіт, виходячи з фактичного виділення коштів бюджету відповідного рівня.

В матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази не отримання відповідачем бюджетних коштів для оплати виконаних позивачем робіт та таких доказів, всупереч вимогам ст. 33 ГПК України, ані Управлінням, ані відповідачем суду не надано.

Посилання скаржника на те, що акт здачі-приймання виконаних робіт з боку відповідача не підписано, а тому цей акт не є належним доказом у справі є необґрунтованими та правомірно не прийняті місцевим судом до уваги, оскільки згідно п. п. 3.2 та 4.7.1 договору відповідач вправі не приймати роботи лише за умови надання письмової мотивованої відмови. Аналогічні положення містяться в абз. 2 ч. 4 ст. 882 ЦК України, де передбачено, що акт, підписаний однією стороною, може бути визнаний судом недійсним лише у разі, якщо мотиви відмови другої сторони від підписання акта визнані судом обґрунтованими.

Колегія суддів погоджується з висновками місцевого суду про те, що в даному випадку відмова відповідача від підписання акту здачі-приймання виконаних робіт, яка ґрунтується на неможливості проведення реєстрації бюджетних зобов'язань, тому що процедура закупівлі робіт відбулась у 2011 р., у той час як фінансування надійшло лише у 2013 р., суперечить умовам договору, які пов'язують право позивача на оплату вартості результатів робіт лише з виділенням бюджетних коштів, а не з їх реєстрацією у вигляді бюджетних зобов'язань. При цьому в разі, якщо відповідач не міг оплатити роботи з вини органу казначейства, він повинен був оскаржити бездіяльність останнього в передбаченому законом порядку, не відмовляючи позивачеві у прийнятті робіт.

Доводи скаржника про те, що проектно-кошторисна документація йому не передавалась є необґрунтованими та безпідставними, та правомірно не прийняті місцевим судом до уваги, оскільки повністю спростовуються змістом отриманої ним накладної від 04.02.2014 р. № 3, додатком до якої згідно п. 4.7.1 договору зазначено результати робіт вартістю 178700 грн. 40 коп. Про той факт, що проектно-кошторисна документація одержана Службою, свідчить і текст її листа від 06.02.2014 р. № 02-240/10, в якому відповідач повідомив про неможливість прийняття та оплати робіт внаслідок неспроможності зареєструвати бюджетні зобов'язання, а не із-за відсутності будь-яких документів, внаслідок чого протилежні твердження скаржника не можуть бути прийняті до уваги.

Крім того, слід зазначити, що відповідно до ч. 1 ст. 96 ГК України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями, а ст. ст. 525, 526 ЦК України, ст. 193 ГК України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання, або одностороння зміна його умов не допускається. Зобов'язання повинно виконуватися належним чином відповідно до вимог договору, ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Також, за змістом ч. 1 ст. 229 ГК України та ч. 1 ст. 625 ЦК України, за невиконання грошового зобов'язання боржник відповідає, хоч би його виконання стало неможливим не тільки в результаті його винних дій чи бездіяльності, а і внаслідок дії непереборної сили або простого випадку. Відповідальність боржника означає можливість стягнення за рахунок майна боржника суми невиконаного грошового зобов'язання, тобто боржник не звільняється від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання грошового зобов'язання за будь-яких обставин.

Згідно ч. 2 ст. 218 ГК України - відсутність у боржника необхідних коштів, а також порушення зобов'язань контрагентами правопорушника не вважаються обставинами, які є підставою для звільнення боржника від господарсько-правової відповідальності.

Відповідно до ч. 2 ст. 617 ЦК України не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх зобов'язань контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів, тому, є помилковим посилання скаржника на відсутність бюджетних коштів як на підставу для відмови у задоволення позову, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 617 ЦК України, ч. 2 ст. 218 ГК України відсутність бюджетних коштів не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання.

Таким чином, саме відповідач відповідно до вищезазначених норм закону, зобов'язаний вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання ним обов'язків за договором, внаслідок чого протилежні доводи скаржника не можуть бути прийнятими до уваги.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками місцевого суду про те, що відсутність бюджетних коштів та неперерахування їх відповідачу Управлінням не виправдовує невиконання обов'язків відповідачем та не є підставою для звільнення його від здійснення розрахунків. До того ж у разі відсутності коштів для розрахунків, відповідач повинний був призупинити виконання умов договору з моменту виявлення відсутності коштів для оплати робіт, що останнім зроблено не було.

Ці висновки місцевого та апеляційного суду ґрунтуються на матеріалах справи, нормах чинного законодавства та сформованій судовій практиці, зокрема, рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Терем ЛТД, Чечеткін та Юліус проти України" від 18.10.2005 р. та постанові Верховного Суду України від 15.05.2012 року по справі № 11/446, яка відповідно до ст. 111-26 ГПК України, є обов'язковою для всіх суб'єктів владних повноважень.

Посилання скаржника на те, що 10.02.2014 р. договір було розірвано, а тому підстави для задоволення позову відсутні є необґрунтованими та безпідставними та правомірно не прийняті місцевим судом до уваги, оскільки відповідно до ч. 3 ст. 653 ЦК України у випадку розірвання договору за згодою сторін зобов'язання припиняється з моменту досягнення відповідної домовленості контрагентами, а тому, розірвання договору 10.02.2014 р. ніяким чином не впливає на обов'язок відповідача сплатити позивачу борг за роботи, виконані до названої дати, внаслідок чого протилежні твердження скаржника не можуть бути прийняті до уваги.

Оскільки, відповідач ані в строк до 19.02.2014 р., ані до сьогоднішнього часу не виконав свої зобов'язання за названим договором щодо повної оплати виконаних позивачем робіт та має заборгованість по їх оплаті в сумі 178700 грн. 40 коп., то суд першої інстанції підставне, відповідно до вимог ст. ст. 525, 526, 530 ЦК України, стягнув з відповідача на користь позивача зазначену суму боргу.

Правомірно відповідно до приписів ст. 44 , 49 ГПК України судові витрати по справі на сплату судового збору за подання позову покладені місцевим судом на відповідача.

Правильно, згідно п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України „Про судовий збір" від 08.07.2011 р. № 3674-VІ (зі змінами), судом повернуто позивачеві з Державного бюджету України надмірно сплачений судовий збір у сумі 99 грн. 80 коп.

При викладених обставинах колегія суддів вважає, що рішення місцевого суду прийнято з дотриманням норм матеріального і процесуального права, відповідає фактичним обставинам і матеріалам справи, а підстави, передбачені ст. 104 ГПК України, для його зміни чи скасування відсутні.

Керуючись ст. ст. 99, 101- 105 ГПК України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Рішення господарського суду Одеської області від 01.12.2014 р. по справі № 916/4006/14 - залишити без змін, а апеляційну скаргу Служби автомобільних доріг в Одеській області - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови виготовлено та підписано 21.01.2015 року.

Головуючий суддя: Шевченко В.В.

Судді: Головей В.М.

Колоколов С.І.