Постанова № 42384821, 20.01.2015, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" січня 2015 р. Справа№ 910/9679/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Самсіна Р.І.

суддів: Гончарова С.А.

Шаптали Є.Ю.

За розглядом апеляційних скарг Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» та Приватного акціонерного товариства «Сєвєродонецьке об'єднання АЗОТ» на рішення Господарського суду міста Києва від 18.06.2014р. (суддя Підченко Ю.О.) у справі № 910/9679/14

За позовом Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний

промислово-інвестиційний банк»

до 1. Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк

«Надра»

2. Приватного акціонерного товариства «Сєвєродонецьке

об'єднання АЗОТ»

про стягнення боргу по кредитному договору та гарантії

представники сторін:

від позивача: Коваленко С.В. (довіреність № 09-32/335 від 12.05.2014р.);

від відповідача-1 (скаржник):

Кренець О.С. (довіреність № 13-11-3196 від 05.03.2014р.);

від відповідача-2 (скаржник):

Вєдєрнікова О.С. (довіреність № 05/70 від 25.12.2013р.);

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 18.06.2014р. задоволено позов Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк», вирішено:

- стягнути з Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» на користь Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» прострочену заборгованість за кредитом у сумі 129 540 493, 78 грн.; прострочені проценти за користування кредитом у сумі 413 809, 94 грн.; пеню за прострочення сплати кредиту в сумі 5 775 478, 42 грн.; пеню за прострочення сплати процентів у сумі 10 085, 53 грн. та судовий збір у розмірі 36 540 грн.;

- стягнути з Приватного акціонерного товариства «Сєвєродонецьке об'єднання АЗОТ» на користь Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» прострочену заборгованість за кредитом у сумі 129 540 493, 78 грн.; прострочені проценти за користування кредитом у сумі 413 809, 94 грн.; пеню за прострочення сплати кредиту в сумі 5 775 478, 42 грн.; пеню за прострочення сплати процентів у сумі 10 085, 53 грн. та судовий збір у розмірі 36 540 грн..

Ухвалою суду від 18.07.2014р. прийнято до провадження апеляційні скарги Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» та Приватного акціонерного товариства «Сєвєродонецьке об'єднання АЗОТ».

Ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 01.10.2014р. про зупинення апеляційного провадження у даній справі скасовано постановою Вищого господарського суду України від 26.11.2014р..

Згідно доводів апеляційної скарги ПАТ «КБ «Надра», господарський суд не з'ясував характер спірних правовідносин, зокрема залишив поза увагою, що позивачем заявлена до стягнення сума боргу позичальника за кредитним договором; однак в порушення вимог чинного законодавства позивач вимагав стягнути одну й ту ж суму з кожного відповідача окремо; в зв'язку з неналежним з'ясуванням обставин справи суд допустив подвійне стягнення однієї і тієї ж суми з кожного відповідача.

Також, скаржник стверджує, що суд при ухваленні оскаржуваного рішення не з'ясував належним чином умови Гарантії повернення кредиту № І/131122/GTY/419 від 22.11.2013р., зокрема суд не звернув уваги на абзаци 5 та 8 стор. 2 Гарантії, які чітко встановлюють, що відповідальність ПАТ «КБ «Надра», як гаранта, в будь-якому випадку обмежується сплатою суми, на яку її видано та відповідно встановлюють відсутність підстав щодо сплати гарантом бенефіціару будь-яких інших сум, в тому числі пені (неустойки) за кредитним договором.

За апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства «Сєвєродонецьке об'єднання АЗОТ», рішення суду у справі підлягає скасуванню, оскільки прийняте поза межами позовних вимог, з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для вирішення справи та з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Так, відповідачем-2 зазначено, що Господарський суд міста Києва при вирішенні даної судової справи не створив для учасників процесу необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, чим порушив приписи ст. 4-3 ГПК України.

Стверджуючи про вихід суду за межі позовних вимог, скаржник посилався на те, що суд першої інстанції, без дослідження правомірності та обґрунтування позовних вимог до кожного з відповідачів, стягнув з кожного відповідача по 135 739 867, 67 гривень, що при додаванні цих сум дорівнює 271 479 735, 34 гривень.

Окрім того, на думку відповідача-2, в оскаржуваному рішенні суд першої інстанції стягнув з обох відповідачів однакову суму, нічим не обґрунтувавши стягнення в такій пропорції; фактично таке стягнення являє собою стягнення з солідарних боржників, однак відповідач-1 та відповідач-2 не є такими в силу ст. 541 ЦК, згідно якої солідарний обов'язок виникає у випадках встановлених договором або законом; проте ні кредитним договором, ні нормами Цивільного кодексу, що регулюють відносини гарантії, не встановлено солідарного обов'язку боржника за основним договором (принципала) і гаранта.

Клопотання відповідача-2 про призначення у справі судової експертизи відхилено під час розгляду апеляційної скарги через наступне.

У п. 2 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 4 від 23.03.2012р. «Про деякі питання практики призначення судової експертизи» зазначено, що судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування.

У наведеному пункті постанови, також, міститься висновок, що неприпустимо ставити перед судовими експертами правові питання, вирішення яких чинним законодавством віднесено до компетенції суду, зокрема, про відповідність окремих нормативних актів вимогам закону, про правову оцінку дій сторін тощо.

Заявлені позивачем вимоги обґрунтовані посиланням на обставини, які підтверджені представленими до матеріалів справи доказами що підлягають оцінці судом в порядку передбаченому нормами процесуального кодексу (ст. 43 ГПК України).

Питання щодо відповідності вимогам чинного законодавства нарахування інфляційних втрат за прострочення грошового зобов'язання в іноземній валюті є правовим, відповідь на вказане питання висвітлена, зокрема і у розділі 8 постанови пленуму ВГСУ№ 14 від 17.12.2013р. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», а з'ясування вказаних обставин взагалі немає відношення до предмету даного спору, оскільки позивачем суми інфляційних втрат на суму кредитної заборгованості чи заборгованості по відсотках за договором № 20-3703/2-1 від 22.11.2013р. взагалі не нараховувались і до стягнення не заявлялись.

За розглядом матеріалів справи, при дослідженні наявних доказів, враховуючи доводи скаржників викладені в апеляційних скаргах, судом відзначається про наявність підстав для часткового скасування судового рішення при врахуванні наступного.

Матеріалами справи підтверджено, не заперечується сторонами та встановлено під час розгляду справи судом першої інстанції, що 22.11.2013р. на умовах кредитного договору про відкриття кредитної лінії № 20-3703/2-1 укладеного між Публічним акціонерним товариством «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» та Приватним акціонерним товариством «Сєвєродонецьке об'єднання АЗОТ» на користь останнього перераховано грошові кошти в сумі 50 000 000 доларів США, що еквівалентно 399 650 000 гривень (підтверджено меморіальним ордером № 420010 від 22.11.2013р., аркуш справи 21).

В силу положень ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Про стан виконання кредитного договору свідчать надані до справи виписки, що підтверджують рух коштів, погашення кредиту за рахунок отриманих оплат, зарахування по винесенню простроченої заборгованості та інше (аркуш справи 28-37).

Згідно зі ст.ст. 14, 526 Цивільного кодексу України між сторонами у справі виникли цивільні права і обов'язки (зобов'язання), які мають виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, договору.

У відповідності до ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно п. 2.2, 3.2 кредитного договору № 20-3703/2-1 від 22.11.2013р.:

- кінцевий термін повернення кредиту - не пізніше 14 березня 2014 року..;

- …проценти, нараховані за поточний місяць, сплачуються позичальником у валюті, в якій позичальнику було надано кредит, щомісячно 1 числа місяця, наступного за місяцем, в якому відбулося нарахування процентів, а при закінченні терміну дії кредиту - в дату, до якої позичальник має право користуватись кредитом; проценти, що нараховуються на прострочену заборгованість за кредитом після настання кінцевого терміну повернення кредиту, що вказаний в п. 2.2, сплачуються позичальником щоденно…

Строк виконання зобов'язань щодо повернення грошових коштів закінчився 14.03.2014р. (п. 2.2 договору), однак умови договору щодо повернення кредиту позичальником не виконані, заборгованість Приватного акціонерного товариства «Сєвєродонецьке об'єднання АЗОТ» залишилась непогашеною в сумі 11 137 291, 03 доларів США, згідно приведеного банком розрахунку заборгованості ПАТ «Сєвєродонецьке об'єднання АЗОТ» допущено прострочення сплати процентів за користування коштами.

Заборгованість станом на 11.06.2014р. визначена по розрахунку позивача в сумі 11 137 291, 03 доларів США боргу по кредиту, 35 577, 46 доларів США - сума заборгованості по відсотках, розрахунок боргу за кредитом, процентів та виписки, що підтверджують неотримання коштів залучені до справи.

Розрахунок позивача підтверджений, зокрема і довідкою ПАТ «Сєвєродонецьке об'єднання АЗОТ» за вих. № 35ФО-0654 від 23.12.2014р. щодо проведених оплат, які враховані в обліку підприємства. Станом на час прийняття рішення суду у даній справі - 18.06.2014р. сума прострочених відсотків з урахуванням усіх проведених оплат на вказану дату (оплати за період з 03.12.2013р. по 03.06.2014р.) заявлена до стягнення в сумі 35 577, 46 доларів США (несплачені відсотки нараховані на 11.06.2014р.).

Згідно приписів п. 12 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 7 від 17.05.2011р. «Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України» частиною першою статті 104 ГПК не передбачено можливості скасування або зміни рішення у зв'язку із зміною стану розрахунків між сторонами (наприклад, зменшення або збільшення заборгованості), якщо така зміна сталася після прийняття рішення місцевого господарського суду.

Подальше проведення оплат, що мало місце в періоді після прийняття судового рішення у справі (за довідкою відповідача-2 такі обставини мали місце в періоді з 02.07.2014р. по 03.12.2014р.) не може бути підставою для скасування чи зміни прийнятого судового рішення у справі, а враховується вже при його виконанні.

Оскільки договір є обов'язковим для виконання відповідно до ст. 629 ЦК України, враховуючи відсутність доказів сплати основного боргу по кредиту та відсотках за користування коштами, вимоги про стягнення вказаних сум обґрунтовано визнані судом першої інстанції такими, що підлягають задоволенню в частині їх стягнення з позичальника - ПАТ «Сєвєродонецьке об'єднання АЗОТ».

Згідно ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені законом або договором.

Положеннями п. 5.3 кредитного договору передбачено, що за несвоєчасну сплату сум кредиту та/або процентів за користування кредитом, та/або плати за кредит, та/або процентів за неправомірне користування кредитом позичальник сплачує пеню, яка обчислюється щоденно за методом «факт/факт» від суми простроченого платежу, у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діє у період прострочення.

Згідно з ч. 2 вказаного п. 5.3 договору, за несвоєчасну сплату процентів за користування кредитом, та/або плати за кредит, та/або процентів за неправомірне користування кредитом, що нараховані після настання кінцевої дати повернення кредиту, що вказана у п. 2.2 договору пеня не нараховуюється.

Виходячи з наведених положень договору, перевіривши здійснений позивачем розрахунок сум пені за прострочення сплати кредиту та пені за прострочення сплати відсотків, судом відхиляються доводи апеляційної скарги ПАТ «Сєвєродонецьке об'єднання АЗОТ» про неправомірне задоволення позову в цій частині, оскільки:

- нарахування пені здійснено позивачем у відношенні суми заборгованості по процентам в розмірі 181 187, 67 доларів США, тобто на суму процентів нарахованих станом на 14.03.2014р. (аркуш справи 61 - 12 рядок таблиці, аркуш справи 62 - розрахунок пені за період прострочення з 18.03.2014р. по 01.04.2014р.), а на проценти, які нараховувались після дати повернення кредиту (14.03.2014р.) пеня не нараховувалась, як те і передбачено п. 5.3 договору, до стягнення в межах заявленого позову не заявлялась;

- у відношенні простроченого кредиту пеня нараховувалась виходячи із суми боргу по кредиту, який виник станом на 14.03.2014р. - 30 313 740, 68 доларів США починаючи з 15.03.2014р. та з урахуванням зменшення боргу за рахунок погашення кредиту в періоді по 10.06.2014р..

Належного виконання зобов'язання по сплаті кредитних коштів та відсотків за користування кредитом відповідно до умов договору № 20-3703/2-1 від 22.11.2013р. позичальником (ПАТ «Сєвєродонецьке об'єднання АЗОТ») суду не надано, у зв'язку з чим правильним є рішення суду щодо стягнення заявленої позивачем до стягнення з ПАТ «Сєвєродонецьке об'єднання АЗОТ» у гривневому еквіваленті заборгованості по кредиту в розмірі 11 137 291, 03 доларів США (129 540 493, 78 грн.); боргу по процентам нарахованим на 11.06.2014р. в сумі 35 577, 46 доларів США (413 809, 94 грн.); пені по простроченому кредиту в сумі 509 974, 46 доларів США (5 775 478, 42 грн.); пені по простроченим відсоткам в розмірі 967, 99 доларів США (10 085, 53 грн.).

Натомість за рішенням суду у даній справі, таку ж саму суму заборгованості за кредитним договором № 20-3703/2-1 від 22.11.2013р. разом із сумами нарахованої пені стягнуто на користь позивача також і з Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра», яким видано гарантію повернення кредиту № І/131122/GTY/419 від 22.11.2013р..

З урахуванням обов'язковості рішення господарського суду в силу положень ст. 115 ГПК України, виконання рішення у даній справі передбачає стягнення сум заборгованості в однакових розмірах з обох відповідачів (основного боржника та гаранта), що суперечить суті забезпечувального зобов'язання, яким є гарантія.

Згідно з ч. 1 ст. 546 ЦК України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Поняття гарантії вміщено у ст. 560 Цивільного кодексу України та передбачає, що за гарантією банк, інша фінансова установа, страхова організація (гарант) гарантує перед кредитором (бенефіціаром) виконання боржником (принципалом) свого обов'язку.

Таким чином, законодавством безпосередньо не визначено договірного характеру вказаного виду забезпечення, зобов'язання гаранта перед кредитором визначені гарантією, гарантом може бути банк, фінансова установа, страхова організація.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 563 ЦК України, у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого гарантією, гарант зобов'язаний сплатити кредиторові грошову суму відповідно до умов гарантії; вимога кредитора до гаранта про сплату грошової суми відповідно до виданої ним гарантії пред'являється у письмовій формі; до вимоги додаються документи, вказані в гарантії.

Під час розгляду справи суду не було представлено доказів виконання гарантом вимоги платежу за вих. № 29-02/87 від 24.03.2014р. пред'явленої позивачем до закінчення терміну дії гарантії № І/131122/GTY/419 від 22.11.2013р. при підтвердженні порушення основним боржником свого зобов'язання за кредитним договором № 20-3703/2-1 від 22.11.2013р. (неповернення у строк визначений договором суми кредиту та несплата відсотків за користування кредитними коштами).

Гарантія, за правовою природою має схожі риси із порукою, однак основною відмінністю гарантії від поруки є те, що при поруці, за загальним правилом, настає солідарна відповідальність поручителя і боржника, а при гарантії - субсидіарна (додаткова), що застосовується лише у разі непогашення заборгованості за рахунок коштів самого боржника. Якщо при поруці кредитору (банку) належить право вибору, до кого звернути вимогу про погашення боргу (до позичальника чи до поручителя) незалежно від наявності коштів у боржника, то при гарантії можливості такої альтернативи не існує.

Суд повністю погоджується з доводами позивача щодо наявності підстав для звернення з вимогами про погашення боргу до гаранта при невиконанні останнім вимоги платежу за вих. № 29-02/87 від 24.03.2014р., однак, оскільки позивач свої вимоги заявив і до основного боржника, то відповідальність гаранта настає лише у разі непогашення боргу основним боржником, чого не враховано судом першої інстанції при вирішенні спору у даній справі.

За встановлених обставин, судом апеляційної інстанції відхиляються посилання позивача на положення постанови пленуму Вищого господарського суду України № 1 від 24.11.2014р., оскільки останні застосовуються у відносинах поруки, де поручитель виступає солідарним боржником, і рішення суду приймається щодо стягнення із солідарних боржників суми боргу в рахунок погашення однієї суми заборгованості, тоді як при вирішенні даного спору, на користь позивача стягнуто суму боргу із основного боржника, і таку ж суму боргу стягнуто з гаранта.

Окрім того, неправомірними та такими, що суперечать умовам гарантії № І/131122/GTY/419 від 22.11.2013р. та приписам ст. 566 ЦК України є вимоги позивача щодо стягнення з Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» за виданою гарантією, нарахованих за кредитним договором № 20-3703/2-1 від 22.11.2013р. сум пені по кредиту та пені за прострочення сплати відсотків.

Згідно з ч. 1 ст. 566 ЦК України, обов'язок гаранта перед кредитором обмежується сплатою суми, на яку видано гарантію.

За умовами виданої Публічним акціонерним товариством «Комерційний банк «Надра» гарантії повернення кредиту № І/131122/GTY/419 від 22.11.2013р. відповідач-1 зобов'язувався сплатити на користь позивача за його вимогою суму, або суми, які не перевищують 51 810 000 доларів США, внаслідок чого позивач, як бенефіціар за гарантією отримував право на звернення до банку-гаранта з вимогою про сплату тіла кредиту та/або відсотків відповідно до договору (абзац 3 гарантії).

На другій сторінці гарантії зазначено, що дана гарантія не включає обов'язкові податкові платежі (в т.ч. ПДВ) та не розповсюджується на будь-які штрафні санкції (неустойку), які можуть виникнути у процесі виконання/невиконання зобов'язань за договором та обмежується сумою гарантії.

У відповідності з іншою частиною ст. 566 ЦК України, у разі порушення гарантом свого обов'язку його відповідальність перед кредитором не обмежується сумою, на яку видано гарантію, якщо інше не встановлено у гарантії.

Зазначеними положеннями передбачена можливість застосування до гаранта відповідальності за порушення гарантом виконання свого обов'язку, і така відповідальність не може тлумачитись, як сплата гарантом будь-якої заборгованості основного боржника.

Про застосування відповідальності гаранта згідно з положеннями ст. 566 ЦК України зазначено, зокрема, у розділі «Особливості відповідальності за порушення грошового зобов'язання в окремих видах правовідносин» у листі Верховного суду України від 01.07.2014р. «Аналіз практики застосування ст. 625 Цивільного кодексу України в цивільному судочинстві».

Згідно з викладеною у вказаному листі позицією:

- зобов'язання гаранта сплатити кредиторові грошову суму відповідно до умов гарантії є грошовим;

- відповідно до ст. 566 ЦК у разі порушення гарантом свого обов'язку його відповідальність перед кредитором не обмежується сумою, на яку видано гарантію, якщо інше не встановлено у гарантії;

- таким чином, за відсутності в гарантії інших умов кредитор має право вимагати від гаранта, що порушив свій обов'язок, сплатити грошову суму, виплатити проценти, передбачені ч. 2 ст. 625 ЦК.

Розмір неустойки має бути визначений, або актом цивільного законодавства, яким врегульовано відповідні відносини, або договором сторін (ч. 2 ст. 551 ЦК України), тоді як нарахована позивачем пеня за несвоєчасне погашення кредиту та несвоєчасну сплату відсотків по кредитному договору не передбачена як вид відповідальності гаранта за невиконання свого обов'язку за гарантією.

Виходячи із встановлених під час апеляційного провадження обставин, наявними є підстави для часткового скасування судового рішення від 18.06.2014р. в частині задоволених вимог до гаранта.

Керуючись статтями 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 18.06.2014р. у справі 910/9679/14 в частині задоволення позовних вимог до Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» скасувати, прийняти нове рішення, яким в цій частині заявлених вимог позивачу відмовити.

3. В частині задоволення вимог Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» про стягнення з Приватного акціонерного товариства «Сєвєродонецьке об'єднання АЗОТ» на користь Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» простроченої заборгованості за кредитом у сумі 129 540 493, 78 грн.; прострочених процентів за користування кредитом у сумі 413 809, 94 грн.; пені за прострочення сплати кредиту в сумі 5 775 478, 42 грн.; пені за прострочення сплати процентів у сумі 10 085, 53 грн., 36 540 грн. судового збору, рішення Господарського суду міста Києва від 18.06.2014р. у справі 910/9679/14 залишити без змін.

4. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» (01001, м. Київ, пров. Шевченка 12, ідент. код 00039002) на користь Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» (04053, м. Київ, вул. Артема 15, ідент. код 20025456) 18 270 грн. (вісімнадцять тисяч двісті сімдесят гривень) витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.

5. У задоволенні апеляційної скарги Приватного акціонерного товариства «Сєвєродонецьке об'єднання АЗОТ» відмовити.

6. Матеріали справи № 910/9679/14 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів.

Головуючий суддя Р.І. Самсін

Судді С.А. Гончаров

Є.Ю. Шаптала