Постанова № 42382249, 26.12.2014, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 грудня 2014 р. Справа № 804/19352/14 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Турової О.М.

розглянувши в порядку письмового провадження у м. Дніпропетровську адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до начальника Квартирно-експлуатаційного відділу м. Дніпропетровська, третя особа-1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Міністерство оборони України, третя особа-2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Генеральний штаб Збройних Сил України, про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, -

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 звернулася до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до начальника Квартирно-експлуатаційного відділу міста Дніпропетровська, третя особа-1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Міністерство оборони України, третя особа-2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Генеральний штаб Збройних Сил України, в якому просила: визнати протиправною бездіяльність начальника Квартирно-експлуатаційного відділу м. Дніпропетровська, яка виразилася у не розгляді заяви позивача №2849 від 17.11.2014р. по суті в порядку, передбаченому Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду» та у невжитті заходів, передбачених цим Законом, та зобов'язати відповідача розглянути вказану заяву позивача у порядку, встановленому Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду» та видати розпорядження щодо приватизації квартири, яку займає позивач на підставі ордеру №1031 від 17.08.1992р.

В обґрунтування пред'явленого позову зазначалося, що ОСОБА_1 з метою приватизації квартири, в якій він мешкає на підставі ордеру №1031 від 17.08.1992р., відповідно до приписів ст. ст. 40, 47 Конституції України, ст. ст. 1, 2, 6 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», Наказу Міністра оборони України №1 від 03.01.1993р., Наказу Міністра оборони України №569 від 15.09.2011 р. «Про безоплатну передачу військового майна в комунальну власність територіальних громад», звернулася до відповідача, що є уповноваженим органом з питань приватизації в смт Гвардійське, з відповідною заявою від 17.11.2014р.Однак, в порушення приписів Положення про порядок передачі квартир, (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян, затвердженого Наказом МЖКГ № 396 від 16.12.2009р., відповідач за вищевказаною заявою позивача не прийняв відповідного рішення, чим порушив встановлену процедуру, а надав лише відписку про те, що військове містечко смт Гвардійське включено до числа «закритих», яке не підпадає під приватизацію житлового фонду.

Позивач у судове засідання з розгляду справи не з'явилася, про час, дату та місце розгляду справи була повідомлена належним чином, надала заяву про розгляд справи за її відсутності в порядку письмового провадження.

Відповідач пред'явлений адміністративний позов не визнав, подав на нього письмові заперечення, в яких просив повністю відмовити у його задоволенні, посилаючись на те, що заява ОСОБА_1 про передачу у приватну власність квартири, яку остання займає на підставі ордеру №1031 від 17.08.1992р., була належним чином розглянута відповідачем та неї було надано відповідь у встановлений законом строк листом від 18.11.2014р. за вих. №3468. При цьому Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду» не передбачено порядку розгляду заяв громадян, тому такі звернення розглядаються відповідно до приписів Закону України «Про звернення громадян». Також відповідач зазначав, що вжити заходи щодо приватизації вищеозначеної квартири позивача немає можливості, оскільки вона розташована у закритому військовому містечку - смт Гвардійське, а згідно ч.2 ст.2 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» такі квартири приватизації не підлягають.

Представник відповідача у судове засідання також не з'явився, про час, дату та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, причини неявки суду не повідомив, заяв про відкладення розгляду справи не надавав.

Третя особа-1 також надала письмові заперечення на адміністративний позов, в яких підтримала позицію відповідача та просила відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

Третя особа-2 правом на подання письмових пояснень або заперечень до позову не скористалася.

Представники третіх осіб до суду також не з'явилися, про час, дату та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, причини неявки суду не повідомили, заяв про відкладення розгляду справи не надавали.

Зважаючи на приписи ч.4 ст.122, ч.4, ч.6 ст.128 КАС України, а також на строки розгляду адміністративних справ, встановлені приписами ст.122 КАС України, суд розглянув дану справи в порядку письмового провадження.

Дослідивши матеріали справи та надані сторонами докази, проаналізувавши зміст норм матеріального та процесуального права, що регулюють спірні правовідносини, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог, з огляду на наступне.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 дійсно проживає в АДРЕСА_1 на підставі ордеру №1031 від 17.08.1992р., виданого Гвардійською КЕЧ району, який є єдиним документом, що надає право на зайняття вказаної житлової площі (а.с.14).

17 листопада 2014 року ОСОБА_1 звернулася до начальника Квартирно-експлуатаційного відділу м. Дніпропетровська з заявою про оформлення передачі у приватну власність вищеозначеної квартири, що вона займає, відповідно до приписів Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» (а.с.15).

Означена заява була зареєстрована відповідачем 17.11.2014р. за вх. №2849.

На означену заяву позивача відповідач надав відповідь листом від 18.11.2014р. за вих.№3468, в якому зазначив, що згідно листа квартирно-експлуатаційного управління Збройних Сил України №303/22/1/850 від 05.09.2013р. військове містечко, в якому мешкає позивач, включено до числа закритих, які не підпадають під приватизацію житлового фонду; інших керівних документів щодо надання повноважень КЕВ м. Дніпропетровська розпоряджатися житловим фондом військових містечок не надходило, тому, на підставі наведеного, оформити передачу вищеозначеної квартири позивача у приватну власність відповідач не має повноважень (а.с.16).

Так, приписами ст.1 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України» встановлено, що військове майно - це державне майно, закріплене за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України (далі - військові частини). До військового майна належать будинки, споруди, передавальні пристрої, всі види озброєння, бойова та інша техніка, боєприпаси, пально-мастильні матеріали, продовольство, технічне, аеродромне, шкіперське, речове, культурно-просвітницьке, медичне, ветеринарне, побутове, хімічне, інженерне майно, майно зв'язку тощо.

Порядок вилучення військового майна з оперативного управління військових частин, закладів, установ та організацій Збройних Сил (далі - військові частини), та його безоплатної передачі до сфери управління центральних або місцевих органів виконавчої влади, інших органів, уповноважених управляти державним майном (далі - органи, уповноважені управляти державним майном), самоврядним установам і організаціям, які провадять свою діяльність в інтересах національної безпеки і оборони (далі - самоврядні установи і організації), та у комунальну власність територіальних громад сіл, селищ, міст або у їх спільну власність врегульовано приписами Порядку вилучення і передачі військового майна Збройних Сил України, який затверджено Постановою Кабінету Міністрів України №1282 від 29.08.2002р.

Згідно абз.3 п.2 вказаного Порядку військове містечко - це майновий комплекс будівель, споруд, іншого нерухомого військового майна разом із житловим фондом, об'єктами соціальної та інженерної інфраструктури, які використовуються для його обслуговування, розміщений на відокремленій земельній ділянці, яка належить до категорії земель оборони.

Відповідно до п.2-1 цього Порядку об'єктами передачі згідно з цим Порядком є: 1)військові містечка, що вивільняються в процесі реформування Збройних Сил і не плануються до використання за цільовим призначенням; 2)нерухоме майно (будівлі, споруди, об'єкти незавершеного будівництва, приміщення, інше нерухоме майно); 3)інше окреме індивідуально визначене (рухоме) майно; 4)житловий фонд, інші об'єкти соціальної та інженерної інфраструктури, що перебувають в оперативному управлінні військових частин і передаються не у складі майнових комплексів.

За змістом пункту 4 Порядку передача військового майна органам, уповноваженим управляти державним майном, самоврядним установам і організаціям та у комунальну власність територіальних громад сіл, селищ, міст або у їх спільну власність проводиться за рішенням: 1)Кабінету Міністрів України - щодо об'єктів, визначених у підпунктах 1 і 2 пункту 2-1 цього Порядку; 2)Міноборони - щодо об'єктів, визначених у підпунктах 3 і 4 пункту 2-1 цього Порядку.

При цьому відповідно до наданого позивачем суду Наказу Міністра оборони України №569 від 15.09.2011р. «Про безоплатну передачу військового майна в комунальну власність територіальних громад» начальнику Головного квартирно-експлуатаційного управління Збройних Сил України було доручено, зокрема, організувати безоплатне вилучення з балансу Гвардійської квартирно-експлуатаційної частини району військового майна та його безоплатну передачу в комунальну власність територіальних громад згідно з Переліком військового майна, що безоплатно передається в комунальну власність територіальної громади селища Гвардійське Новомосковського району Дніпропетровської області (додаток 1 до наказу) (а.с.7-9).

Однак, начальником Генерального штабу Головнокомандувачем Збройних Сил України генерал-полковником Замана В.М. 19.08.2013р. був затверджений перелік закритих військових містечок, які мають у своєму складі житловий фонд, в який увійшли смт Черкаське та смт Гвардійське. Також, у примітках до цього переліку вказано, що житловий фонд зазначених військових містечок не підлягає передачі органам місцевого самоврядування та приватизації.

Крім того, листом від 11.09.2013р. за №303/4/15/1183 Головного квартирно-експлуатаційного управління Збройних Сил України, підписаного полковником Прогонюком С.Т., було визначено, що до числа закритих військових містечок включені наступні військові містечка: військове містечко №4 смт Гвардійське, військове містечко №3 смт Черкаське, військове містечко №6 смт Орловщина Дніпропетровської області.

Згідно Розпорядження начальника Головного квартирно-експлуатаційного управління Збройних Сил України №303/4/17/418 від 28.07.2014р. військові містечка № 3 смт Черкаське та № 4 смт Гвардійське залишено в Переліку закритих військових містечок, які мають у своєму складі житловий фонд.

Разом з тим, відповідного рішення відносно вказаних об'єктів передачі у розумінні приписів п.2-1 цього Порядку вилучення і передачі військового майна Збройних Сил України, який затверджено Постановою Кабінету Міністрів України №1282 від 29.08.2002р., органом, уповноваженим приймати такі рішення, яким у даному випадку є саме Міноборони, окрім Наказу Міністра оборони України №569 від 15.09.2011р. «Про безоплатну передачу військового майна в комунальну власність територіальних громад», не приймалося. А вищенаведені листи та розпорядження таким рішенням згідно п.2-1 вказаного Порядку не є.

Правовідносини щодо приватизації державного житлового фонду врегульовані Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду» №2482-XXII від 19.06.1992р. (далі - Закон України №2482-XXII).

Відповідно до ч.1 ст.1 Закону України №2482-XXII приватизація державного житлового фонду (далі - приватизація) - це відчуження квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках, призначених для проживання сімей та одиноких осіб, кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т. ін.) державного житлового фонду на користь громадян України.

Законом України №2482-XXII передбачений порядок набуття права власності на житло громадянами України, які користуються державним житловим фондом на законних підставах, з обмеженням на приватизацію, визначеним ч.2 ст.2 цього Закону.

Згідно ч.2 ст.2 Закону України №2482-XXII не підлягають приватизації: квартири-музеї; квартири (будинки), житлові приміщення у гуртожитках, розташовані на територіях закритих військових поселень.

Стаття 3 Закону України №2482-XXII визначає спосіб приватизації, згідно до якої приватизація здійснюється шляхом безоплатної передачі громадянам квартир з розрахунку санітарної норми 21 квадратний метр загальної площі на наймача і кожного члена його сім'ї та додатково 10 квадратних метрів на сім'ю.

Частиною 5 статті 5 Закону України №2482-XXII передбачено, що кожний громадянин України має право приватизувати займане ним житло безоплатно в межах номінальної вартості житлового чеку або з частковою доплатою один раз.

За змістом приписів ч.1 ст.8 Закону України №2482-XXII приватизація державного житлового фонду здійснюється уповноваженими на це органами, створеними місцевою державною адміністрацією, та органами місцевого самоврядування, державними підприємствами, організаціями, установами, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких знаходиться державний житловий фонд.

Частиною 3 статті 8 цього Закону встановлено, що передача квартир (будинків) у власність громадян здійснюється на підставі рішень відповідних органів приватизації, що приймаються не пізніше місяця з дня одержання заяви громадянина.

Згідно ч.10 ст.8 Закону України №2482-XXII органи приватизації, органи місцевого самоврядування не мають права відмовити мешканцям квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках у приватизації займаного ними житла, крім випадків, передбачених законом.

Таким чином, вищенаведеними приписами закону чітко визначено порядок розгляду заяв громадян про передачу квартир (будинків) у їх власність та встановлено, що результатом такого розгляду має бути саме прийняття уповноваженим органом відповідного рішення або про передачу квартири (будинку) у власність громадянина або про відмову у здійсненні такої передачі, що має бути прийнято не пізніше місяця з дня одержання заяви громадянина.

При цьому, як зазначалося вище, судом встановлено, що на заяву ОСОБА_1 від 17.11.2014р. про оформлення передачі у приватні власність квартири АДРЕСА_1, що займає позивач на підставі ордеру №1031 від 17.08.1992р., відповідачем було надано відповідь листом від 18.11.2014р., який за своїм змістом фактично не є рішенням уповноваженого органу з цього питання у розумінні приписів ст.8 Закону України №2482-XXII, та не містить конкретної відповіді про здійснення такої передачі або про відмову у її здійсненні.

Разом з тим, відповідно до приписів ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Судом також встановлено, що відповідного рішення за вказаною заявою позивача відповідачем станом на час розгляду справи прийнято не було.

Отже, відповідачем допущено протиправну бездіяльність відносно неприйняття відповідного рішення за результатом розгляду вищеозначеної заяви позивача.

Оскільки розгляд і вирішення питання про вжиття заходів щодо приватизації квартири має розглядати орган приватизації, яким у спірних правовідносинах є саме Квартирно-експлуатаційний відділ м. Дніпропетровська, суд зобов'язує відповідача прийняти рішення по суті заяви ОСОБА_1 від 17.11.2014р. вх.№2849 про передачу у приватну власність квартири АДРЕСА_1, що займає позивач на підставі ордеру №1031 від 17.08.1992р., згідно Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду».

За таких обставин, позовні вимоги ОСОБА_1 у вищенаведеній частині підлягають задоволенню.

Разом з тим, суд не вбачає підстав для задоволення частини позовних вимог відносно зобов'язання відповідача вжити заходи щодо приватизації цієї квартири, оскільки суд не вправі втручатись у внутрішню діяльність суб'єкта владних повноважень та переймати на себе його дискреційні повноваження, вказуючи на те, яке саме рішення він має прийняти за результатами розгляду певної заяви.

Зважаючи на наведене, суд відмовляє у задоволенні даної позовної вимоги.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить із того, що позивачем при подачі позову до суду понесені судові витрати у вигляді сплати судового збору у сумі 73,08грн., що підтверджується квитанцією, наявною в матеріалах справи (а.с.2), а відповідно до ч.1 ст.94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Таким чином, судові витрати, понесені позивачем та підтверджені вищенаведеними належними доказами підлягають стягненню з Державного бюджету України на користь позивача у розмірі 73,08грн.

Керуючись ст. ст. 122, 160-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

п о с т а н о в и в :

Адміністративний позов ОСОБА_1 до начальника Квартирно-експлуатаційного відділу м. Дніпропетровська, третя особа-1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Міністерство оборони України, третя особа-2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Генеральний штаб Збройних Сил України, про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність начальника Квартирно-експлуатаційного відділу м. Дніпропетровська щодо неприйняття рішення за заявою ОСОБА_1 від 17.11.2014р. вх.№2849 про передачу у приватну власність квартири АДРЕСА_1, що займає позивач на підставі ордеру №1031 від 17.08.1992р., згідно Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду».

Зобов'язати начальника Квартирно-експлуатаційного відділу м. Дніпропетровська прийняти рішення по суті заяви ОСОБА_1 від 17.11.2014р. вх.№2849 про передачу у приватну власність квартири АДРЕСА_1, що займає позивач на підставі ордеру №1031 від 17.08.1992р., згідно Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду».

У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Стягнути з Державного бюджету на користь ОСОБА_1 судові витрати із сплати судового збору у сумі 73,08грн. (сімдесят три гривні вісім копійок).

Постанова суду набирає законної сили відповідно до вимог ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в порядку та у строки, встановлені ст. 186 цього Кодексу до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги через Дніпропетровський окружний адміністративний суд з одночасним направленням копії апеляційної скарги особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Суддя О.М. Турова