Ухвала суду № 42381957, 19.01.2015, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 січня2015року м. Київ

Колегія суддів судової палати з цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі:

головуючого: Корчевного Г.В.,

суддів: Лапчевської О.Ф., Оніщука М.І.,

при секретарі Бугай О.О.,

Розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційні скарги відповідача ОСОБА_1 та представника позивача ПАТ КБ «ПриватБанк» - Шуліки АліниВолодимирівни на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 17лютого 2014 року в цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний Банк «Приват Банк» до ОСОБА_1 про звернення стягнення та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до акціонерного товариства Комерційний Банк «Приват Банк» про розірвання кредитного договору, колегія суду, -

В С Т А Н О В И Л А:

У вересні 2013 року представник ПАТ «Приват Банк» - Тулба Екатерина Григорівна звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про звернення стягнення на майно, а саме квартиру НОМЕР_2 загальною площею 79,50 кв.м., житловою площею 45,10 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, шляхом продажу вказаного предмету іпотеки.

Обгрунтовувала свої вимоги тим, що 26.07.2007 року між сторонам був укладений договір № KILOGA00000101, відповідно до умов якого відповідачу було надано кредит у розмірі 60 280 тис доларів США зі сплатою 11, 04% річних з кінцевим терміном повернення 25.07.2017 року.

Вказує, у зв'язку з тим, що відповідач умови кредитного договору належним чином не виконує, не погашає кредит і не сплачує нараховані проценти за користування кредитними коштами, станом на 08.08.2013 р. загальна заборгованість за кредитним договором складає суму 45 127, 25 доларів США., згідно курсу НБУ станом на 08.08.2013 року становить 360 566 грн. 69 коп.

З метою виконання зобов'язання було укладено договір іпотеки № KILOGA00000101, згідно умов якого відповідач надав в іпотеку нерухоме майно, а саме квартиру на АДРЕСА_1, обумовлена ціна якої 1 061 545 грн. 00 коп., яка належить йому на праві власності.

В позовній заяві позивач ПАТ «Приват Банк» просив звернути стягнення на зазначене майно, в рахунок стягнення заборгованості за кредитним договором.

Унікальний номер справи: 755/21183/13-ц№ апеляційного провадження: 22-ц/796/5353/2014Головуючий у суді першої інстанції: Бартащук Л.П.Доповідач у суді апеляційної інстанції: Корчевний Г.В.У грудні 2012 року відповідач ОСОБА_1 звернувся до суду із зустрічним позовом про розірвання кредитного договору, в обґрунтування кого зазначав, що кредит він не отримав, а банк відповідь на заяву про розірвання кредитного договору від 26.07.2007 року не надав.

В позовній заяві зазначав, що банком фактично виданий кредит в розмірі 50000 тис. доларів США на споживчі потреби, решта суми 10280 доларів США сторонами була передбачена на сплату страхових платежів тільки у випадках, визначених договором.

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 17 лютого 2014 року у задоволенні позову Публічного акціонерного товариства Комерційний Банк «Приват Банк» до ОСОБА_1 про звернення стягнення відмовлено.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до акціонерного товариства Комерційний Банк «Приват Банк» про розірвання кредитного договору відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду відповідач ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу та просив суд апеляційної інстанції рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 17 лютого 2014 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити зустрічний позов.

Пославшись на порушення судом норм матеріального та процесуального закону.

В апеляційній скарзі відповідач зазначає, що він не підписував заяву №1 від 26.07.2008 р. на отримання кредитних коштів, так як згідно п.7.6 кредитного договору від 26.07.2007 р. він був підписаний за адресою: м. Київ, вул. Сосюри, 5, а за вказаною в договорі іпотеки адресою: м. Київ, вул. Ванди Василевської, 12/16 не перебував того дня, вказаний факт підтвердив в суді представник ПАТ КБ «Приват Банк».

Зазначає, що договір іпотеки був укладений між ним та ЗАТ КБ «Приват Банк», але ж не з філією «Київське КРУ» ЗАТ КБ «Приват Банк», також зазначає, що код ЄДРПОУ 14359302 філії «Київське КРУ» ЗАТ КБ «Приват Банк» відрізняється від коду ЄДРПОУ 14360570 ЗАТ КБ «Приват Банк».

Посилається, що видача готівкової іноземної валюти відповідно до актів цивільного законодавства можлива лише з поточного рахунку клієнта банку, а 26.07.2007 р. відповідач не оформляв договір міни у вигляді заяви на видачу готівки з поточного банківського рахунку, отже заява на видачу готівки №1 від 26.07.2008 р. відповідно до ч.2 ст. 185 ЦПК України є фальшивим доказом.

Відтак вважає вказаний кредитний договір нікчемним правочином.

Не погоджуючись з рішенням суду представник позивача ПАТ КБ «Приват Банк» - ШулікаАліна Володимирівна подала апеляційну скаргу та просила суд апеляційної інстанції змінити рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 17 лютого 2014 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог та ухвалити в цій частині нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги ПАТ КБ «Приват Банк» про звернення стягнення на предмет іпотеки у повному обсязі, а в іншій частині рішення залишити без змін.

Пославшись на порушення судом норм матеріального та процесуального закону.

В апеляційній скарзі представник позивача зазначає, що суд необґрунтовано відмовив у задоволенні первісного позову у зв'язку із не співмірністю заборгованості та оціненою сумою заставленого в іпотеку майна, так як норми законодавства, що регулюють правовідносини із звернення стягнення на предмет іпотеки регулюються спеціальними нормами, які не містять жодних застережень щодо не співмірності простроченої суми заборгованості по кредиту та вартості іпотеки.

Посилається, що згідно ч.1 ст. 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання, іпотеко держатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, таким чином у позивача виникло право на захист свого порушеного права вказаним вище шляхом.

Ухвалою колегії суддів Апеляційного суду м. Києва від 16 червня 2014 року клопотання ОСОБА_1 задоволено. Провадження всправі за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний Банк «Приват Банк» до ОСОБА_1 про звернення стягнення та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до акціонерного товариства Комерційний Банк «Приват Банк» про розірвання кредитного договору зупинено до розгляду та набрання законної сили рішенням Дніпровського районного суду міста Києва у справі №755/7159/14-ц за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Приват Банк» про захист прав споживачів та про визнання недійсним кредитного договору.

Рішенням Дніпровського районного суду м.Києва від 04 вересня 2014 року в задоволені позову ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Приват Банк» про захист прав споживачів та про визнання недійсним кредитного договору відмовлено.

Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 25 листопада 2014 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено. Рішення Дніпровського районного суду м.Києва від 04 вересня 2014 року залишено без змін.

Ухвалою колегії суддів Апеляційного суду м. Києва від 27 листопада 2014 року відновлено провадження у справі за апеляційними скаргами відповідача ОСОБА_1 та представника позивача ПАТ КБ «ПриватБанк» - Шуліки Аліни Володимирівни на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 17лютого 2014 року в цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний Банк «Приват Банк» до ОСОБА_1 про звернення стягнення та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до акціонерного товариства КомерційнийБанк «Приват Банк» про розірвання кредитного договору. Розгляд справи призначено на 08 грудня 2014 року.

Розглянувши справу в межах доводів апеляційних скарг, перевіривши законність і обґрунтованість рішення, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з огляду на таке.

Судом першої інстанції встановлено, що 26.07.2007р. між ЗАТ КБ «ПриватБанк» (в подальшому перейменоване на ПАТ КБ «ПриватБанк») та ОСОБА_1 був укладений договір № КІL0GА00000101 (кредитний договір).

Відповідачем не заперечується факт підписання ним особисто вказаного договору.

Згідно з ст. 61 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню. Обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Таким чином доводи апеляційної скарги ОСОБА_1, що вказаний кредитний договір є нікчемним правочином, не знайшли підтвердження матеріалами справи, оскільки рішенням Дніпровського районного суду м.Києва від 04 вересня 2014 року в задоволені позову ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Приват Банк» про захист прав споживачів та про визнання недійсним кредитного договору відмовлено, вказане рішення ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 25 листопада 2014 року залишено без змін.

Крім того, колегія суду зазначає, що посилання апелянта ОСОБА_1 не можуть бути взяті до уваги так як, відповідно до п. 15 Постанови Пленуму Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 30 березня 2012 року передбачено, що при вирішенні спорів щодо розірвання кредитного договору з посиланням, зокрема, на світову фінансову кризу чи інші суттєві обставини суд має враховувати положення частини другої статті 652 ЦК України і виходити з того, що закон пов'язує можливість розірвання договору безпосередньо не з наявністю істотної зміни обставин, а з наявністю одночасно чотирьох умов, визначених частиною другою цієї статті, при істотній зміні обставин.

Відносно доводів апеляційної скарги ПАТ «Приват Банк» колегія суддів зазначає, що вони не знаходять підтвердження матеріалами справи з огляду на таке.

Умовами п.7.1. кредитного договору сторони визначено, що банк зобов'язується надати позичальнику кредитні кошти шляхом надання готівкою через касу банку на строк з 26.07.2007р. по 07.2017р. включно у вигляді не поновлювальної лінії (кредит) у розмірі 60280 дол. США на наступні цілі: 50000 дол. США на споживчі цілі, а також у розмірі 10280 дол. США на сплату страхових платежів у випадку та в порядку, передбачених п.п. 2.1.3, 2.2.7 даного Договору, зі сплатою за користування ом відсотків у розмірі 0, 92% на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 1,5 % від суми виданого кредиту у момент надання кредиту та винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 0,2 % від суми виданого кредиту щомісяця у період сплати, відсотків за дострокове погашення кредиту згідно з п. 3.11 даного договору та періодом ати вважати період з 08 по 15 число кожного місяця. Щомісяця в період сплати позичальник повинен надавати банку кошти (щомісячний платіж) у сумі 794, 23 дол. США, для погашення заборгованості за кредитним договором, що складається з заборгованості по кредиту, відсоткам, винагороди.

Згідно заяви про видачу готівки №1 від 26.07.2007р., оригінал якої був досліджений судом першої інстанції в засіданні, на підставі пред'явленого позичальником документу - паспорту НОМЕР_1 виданого 01.06.2007р. Дніпровським РУГУ МВС України в м. Києві, Київським ГРУ « ПриватБанку» ОСОБА_1 були видані грошові кошти в сумі 50000 дол. США.

Судом першої інстанції обґрунтовано не взято до уваги доводи відповідача про невідповідність зазначеної заяви вимогам ст. ст. 59, 64 про допустимість письмових доказів, оскільки Законом України «Про банки і банківську діяльність», Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» №15-93 від 19.02.1993р., постанови Пленуму ВССУ з розгляду цивільних і кримінальних справ №5, банки мають право здійснювати кредитні операції в іноземній валюті на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу на здійснення операцій з валютними цінностями. Право здійснення операцій з готівковою іноземною валютою ЗАТ КБ «ПриватБанк» передбачено банківською ліцензією №22 від 19.03.1992р.; виписки по рахунку, надані представником банку в судовому засіданні для огляду, свідчать здійснення відповідачем проплат за кредитним договором, а відсутність будь-яких претензій, заяв, вимог до банку з приводу ненадання йому кредиту підтверджують факт отримання ним грошових коштів споживчі потреби в розмірі та на умовах, передбачених кредитним договором.

Згідно ч.1 ст. 613 Цивільного кодексу України кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він мовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов'язку. Якщо кредитор не вчинив дії, до вчинення яких боржник не міг виконати свій обов'язок, виконання зобов'язання може бути відстрочене час прострочення кредитора.

Як вбачається з матеріалів справи, банк не надав доказів надання ОСОБА_1 грошових коштів в кредит в сумі 10280 дол. США, яка передбачена умовами договору.

Однак, суду не надано і доказів звернення відповідача до банку за отриманням вказаної частини кредиту на сплату страхових платежів у випадку та в порядку, передбачених п.п. 2.1.3, 2.2.7 даного договору або пред'явлення відповідачем відповідної вимоги/претензії банку.

Відтак суд першої інстанції вірно прийшов до висновку, що доводи відповідача про те, що банк залишається перед ним боржником в частині надання кредиту в сумі 10280 дол. США, та не має права вимоги до нього про повернення кредиту, що відповідно свідчить про наявність правових підстав для розірвання кредитного договору з підстав його невиконання, є необґрунтованими.

Зобов'язання припиняється з підстав, передбачених договором або законом (частина перша статті 598 ЦК). Такі підстави, зокрема, зазначені у статтях 599- 601, 604- 609 ЦК.

Враховуючи відсутність доказів на підтвердження передбачених вказаними положеннями Закону підстав , а також з огляду на вищенаведені обставини, суд першої інстанції вірно дійшов до висновку про відсутність підстав для задоволення зустрічного позову.

Як вбачається з матеріалів справи, а саме з розрахунку заборгованості, не знайшли підтвердження доводи відповідача ОСОБА_1 та його представника про те, що всі розрахунки заборгованості здійснені банком, виходячи з розміру кредиту 60280 дол. США, оскільки розрахунок містить дані про виданий ОСОБА_1 кредит в сумі 50000 дол. США.

Відповідно до розрахунку заборгованості, наданого ПАТ КБ «ПриватБанк», - заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором на 08.08.2013 року становить 45127.25 доларів США (за курсом НБУ 7.99 грн. дол. США станом на 08.08.2013 року складає 360566.69 грн.) та складається з: 31914.94 дол. США - заборгованість за кредитом; 9664.95 дол. США - заборгованість по процентам за користування кредитом; 2 дол. США - заборгованість по комісії за користуванням кредитом; 572.82дол. США - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором, а також штрафи відповідно до Договору: 31.29 дол. - штраф (фіксована частина), 2147.43 дол. США грн. - штраф (процентна складова).

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу та інших актів цивільного законодавства.

Позивачем доведений факт порушення відповідачем умов кредитного договору, внаслідок чого утворилася заборгованість, тому, доводи представника ПАТ КБ «ПриватБанк» про необхідність виконання відповідачем умов кредитного договору судом вірно прийняті до уваги.

Судом першої інстанції встановлено, та знайшло підтвердження матеріалами справи, що в забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором 26.07.2007 ПАТ КБ «ПриватБанк» і ОСОБА_1 уклали договір іпотеки № КІL0GА00000101.

Згідно з договором іпотеки, відповідач надав в іпотеку нерухоме майно, а саме: квартиру загальною площею 79.50 кв.м., житловою площею 45.10 кв.м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, яка належить йому на праві власності на підставі свідоцтва про право власності. Згідно з ч. 1 ст. 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання боржником основного в'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Відповідно до ст. 39 Закону України «Про іпотеку» у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки в рішенні суду зазначаються і спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом ведення публічних торгів або із застосуванням процедури продажу, встановленою ст. З 8 цього Закону, передбачає право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки будь-якій особі-покупцеві.

Пунктами 41, 42 Постанови №5 Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ передбачено, що при вирішенні спору про звернення стягнення на предмет іпотеки суд має дати оцінку співмірності суми заборгованості за кредитом та вартості іпотечного майна, якщо допущене боржником або іпотекодавцем, якщо він є відмінним від боржника, порушення основного зобов'язання чи іпотечного договору не завдає збитків іпотекодержателю і не змінює обсяг прав.

Оскільки вказане положення закону є оціночним, то суд має належним чином його мотивувати, співставити обставини зі змістом цього поняття, визначитись, чи не суперечить його застосування загальному змісту та призначенню права, яким урегульовано конкретні відносини (зокрема про право на першочергове задоволення вимог за рахунок предмета застави), та врахувати загальні засади цивільного законодавства - справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України).

При цьому, резолютивна частина рішення суду в разі задоволення позову про звернення стягнення предмет іпотеки має відповідати вимогам як статті 39 Закону України «Про іпотеку», так і положенням пункту 4 частини першої статті 215 ЦПК. Зокрема, у ньому в обов'язковому порядку має зазначатись: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; спосіб реалізації предмета іпотеки - шляхом проведення прилюдних торгів застосування процедури продажу шляхом надання права іпотекодержателю на продаж предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації (при цьому суд може зазначити, що початкова ціна встановлюється на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час ведення виконавчих дій).

Суд першої інстанції на підставі наявного в матеріалах справи розрахунку заборгованості відповідача за Кредитним договором, відсутності доказів на підтвердження узгодженої сторонами початкової вартості предмета іпотеки, оскільки заявлена банком вимога про звернення стягнення на предмет іпотеки не шляхом проведення публічних торгів, передбачена сторонами в договорі іпотеки вартість предмета іпотеки, що в три рази перевищує розмір заборгованості прийшов до правильного висновку про те, що обраний позивачем спосіб захисту свого права шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки вартістю не є співмірним із заборгованістю відповідача.

Згідно з частиною четвертою статті 9, статті 109 Житлового кодексу України, ст.ст. 39, 40 Закону України «Про іпотеку» виселення мешканців із житлового будинку чи житлового приміщення, яке є предметом іпотеки, проводиться в порядку, встановленому законом.

При цьому, примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду тільки за певних умов: мешканці добровільно не звільнили житловий будинок чи житлове приміщення, на яке звернуто звернення як на предмет іпотеки, протягом одного місяця з дня отримання письмової вимоги іпотекодержателя або нового власника або в інший погоджений сторонами строк.

Власник предмета іпотеки не змінився, доказів отримання відповідачем письмової вимоги про виселення предмета іпотеки суду не надано, як і доказів такої відмови відповідача.

На підставі вищевказаного, судом обґрунтовано визначено, що позовні вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення усіх мешканців з квартири, яка є предметом іпотеки, є необгрунтованими і задоволенню не підгають з підстав недоведеності позивачем викладених у позовній заяві обставин.

Крім того, підписавши спірний договір, сторони встановили факт досягнення згоди між собою щодо всіх істотних умов кредитного договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Укладати кредитний договір із банком це право клієнта, який може вибрати як будь - який банк - надавача кредиту, так і вибрати умови отримання кредиту згідно ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначені умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Доказування не може грунтуватися на припущеннях.

Інші доводи апеляційних скарг висновків в рішенні суду не спростовують та містяться лише на формальних міркуваннях.

Тому колегія суду вважає, що рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 17 лютого 2014 року обґрунтоване та законне і скасуванню не підлягає.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 303, 304, 308, 312-315 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційні скарги ОСОБА_1 та представника позивача ПАТ КБ «ПриватБанк» - Шуліки Аліни Володимирівни - відхилити.

Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 17 лютого 2014 року - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий:

Судді: