Рішення № 42375740, 21.01.2015, Вознесенський міськрайонний суд Миколаївської області

Справа № 473/4462/14-ц

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" січня 2015 р. Вознесенський міськрайонний суд Миколаївської області в складі: головуючого - судді Вуїва О.В., при секретарях Данилевич Т.О., Ніколаєнко Г.О., Заблоцькій М.М.,

за участю: представника позивача Короташ А.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Вознесенську цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про передачу предмета іпотеки в управління іпотекодержателя та зобов'язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В :

У вересні 2014 року ПАТ КБ «ПриватБанк» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про передачу предмета іпотеки в управління іпотекодержателя та зобов'язання вчинити певні дії.

Ухвалою від 25 вересня 2014 року судом відкрито провадження по справі.

В подальшому позивач надав уточнений позов до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про передачу предмета іпотеки в управління іпотекодержателя та зобов'язання вчинити певні дії в якому вказував, що 23 травня 2005 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк» (правонаступником якого є позивач) та ОСОБА_2 був укладений кредитний договір № NKVZGK04042087, відповідно до якого банк надав позичальнику на придбання квартири та внесення страхових платежів кредитні кошти у вигляді непоновлювальної кредитної лінії в загальному розмірі 21 900 доларів США на строк до 22 травня 2015 року, а останній зобов'язався вчасно повернути кредит шляхом щомісячного повернення його чергової частини згідно узгодженого сторонами графіку, а також сплачувати проценти за користування ним в розмірі 12 % річних від суми залишку заборгованості та щомісячно комісію за обслуговування кредиту в розмірі 0,12 % від суми кредиту.

Наслідками порушення його умов в частині своєчасного виконання зобов'язань позичальником є обов'язок останнього сплачувати відсотки у підвищеному розмірі - 28,32 % річних, неустойку (пеню) в розмірі 0,15% від суми простроченого платежу, але не менше суми, еквівалентної 1 грн. за кожен день прострочення, а також право позивача вимагати дострокового повернення всієї суми кредиту.

В порядку забезпечення виконання умов кредитного договору 23 травня 2005 між банком та позичальником було також укладено договір іпотеки за яким останній передав позивачу в іпотеку належну йому на праві власності квартиру за адресою: АДРЕСА_1, вартістю за домовленістю сторін 101 000 грн.

Проте позичальник умови договору в частині вчасного повернення кредиту, сплати процентів за користування ним та комісії виконував не належним чином в зв'язку з чим станом на 10 січня 2013 року виникла заборгованість по кредитному договору, а саме:

залишок боргу по кредиту та прострочена частина кредиту - 14 280,54 доларів США; заборгованість по строковим та простроченим процентам за користування кредитом - 6 835,10 доларів США; заборгованість по строковій та простроченій комісії - 816 доларів США; нарахована пеня за порушення умов договору - 5 582,14 долари США, а всього 27 513,78 доларів США, що в національній валюті України еквівалентно 219 835,10 грн.

Заочним рішенням Вознесенського міськрайонного суду від 11 квітня 2013 року в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором звернуто стягнення на предмет іпотеки - квартиру за адресою: АДРЕСА_1.

В зв'язку з цим, виходячи з положень ст. 34 Закону України «Про іпотеку» позивач просив передати в його управління на період до реалізації предмета іпотеки або виконання умов кредитного договору квартиру за адресою: АДРЕСА_1, а також зобов'язати відповідачів повністю звільнити спірну квартиру від будь-яких осіб та їх майна (у тому числі власної присутності та майна).

Ухвалою суду від 02 грудня 2014 року в якості відповідача залучено ОСОБА_3

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 уточнені позовні вимоги підтримав у повному обсязі. Необхідність передачі предмета іпотеки (спірної квартири) в управління банку обґрунтовував наявністю судового рішення про звернення стягнення на вказаний предмет іпотеки та неможливість його виконання в зв'язку з відсутністю доступу до приміщень квартири, необхідність зобов'язання відповідачів повністю звільнити спірну квартиру від будь-яких осіб та їх майна (у тому числі власної присутності та майна) обґрунтовував небажанням відповідачів звільнити житлове приміщення добровільно.

Відповідачі ОСОБА_2, ОСОБА_3 в судове засідання не з'явилися, судом відповідно д ч. 5 ст. 74 ЦПК України вважаються належним чином повідомленими про час та місце розгляду справи за місцем їх реєстрації, причини неявки суду не повідомили.

Суд вважав можливим провести розгляд справи в заочному порядку з ухваленням заочного рішення, оскільки представник позивача не заперечував проти такого вирішення справи.

Заслухавши пояснення представника позивача ОСОБА_1, дослідивши матеріали справи в межах заявлених позовних вимог та на підставі наявних у ній доказів, суд прийшов до наступного.

Зокрема судом встановлено, що 23 травня 2005 року ЗАТ КБ «ПриватБанк» (правонаступником якого є позивач) уклав з ОСОБА_2 кредитний договір № NKVZGK04042087 в якому сторони узгодили всі його умови.

З договору та інших письмових доказів, що містяться в матеріалах справи вбачається те, що банк зобов'язався видати, а в подальшому надав позичальнику на придбання квартири та внесення страхових платежів кредитні кошти у вигляді непоновлювальної кредитної лінії в загальному розмірі 21 900 доларів США на строк до 22 травня 2015 року.

Зі своєї сторони позичальник зобов'язався вчасно повернути кредит шляхом щомісячного повернення його чергової частини згідно узгодженого сторонами графіку, а також сплачувати проценти за користування ним в розмірі 1 % на місяць від суми залишку заборгованості та щомісячно комісію за обслуговування кредиту в розмірі 0,12 % від суми кредиту.

Згідно кредитного договору наслідками порушення його умов щодо своєчасного виконання зобов'язань позичальником є сплата ним банку відсотків в підвищеному розмірі - 2,36 % на місяць, неустойки (пені) в розмірі 0,15% від суми простроченого платежу, але не менше суми, еквівалентної 1 грн. за кожен день прострочення, а також право банку вимагати дострокового повернення всієї суми кредиту.

В забезпечення виконання умов кредитного договору в день його укладення між банком та позичальником було також укладено договір іпотеки за яким останній передав позивачу в іпотеку належну йому на праві власності квартиру за адресою: АДРЕСА_1, вартістю за домовленістю сторін 101 000 грн.

Проте позичальник умови договору в частині вчасного повернення кредиту, сплати процентів за користування ним та комісії виконував не належним чином в зв'язку з чим станом на 10 січня 2013 року виникла заборгованість по кредитному договору, а саме:

залишок боргу по кредиту та прострочена частина кредиту - 14 280,54 доларів США; заборгованість по строковим та простроченим процентам за користування кредитом - 6 835,10 доларів США; заборгованість по строковій та простроченій комісії - 816 доларів США; нарахована пеня за порушення умов договору - 5 582,14 долари США, а всього 27 513,78 доларів США, що в національній валюті України еквівалентно 219 835,10 грн.

Заочним рішенням Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 11 квітня 2013 року в рахунок погашення вказаної заборгованості звернуто стягнення на предмет іпотеки - належну ОСОБА_2 квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1

Порядок задоволення вимог іпотекодержателя за рахунок предмета іпотеки передбачено розділом 5 Закону України «Про іпотеку» .

Один із таких способів визначено положеннями ст. 34 вказаного Закону, де передбачено, що після прийняття рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки і з метою отримання продукції, плодів та доходів, забезпечення належного господарського використання переданого в іпотеку нерухомого майна згідно з його цільовим призначенням предмет іпотеки на підставі договору між іпотекодавцем і іпотекодержателем або за рішенням суду може бути переданий іпотекодержателю або іншій особі в управління на період до його реалізації у порядку, встановленому цим Законом. Управління майном здійснюється відповідно до законодавства.

Продукція, плоди і доходи, отримані в результаті управління предметом іпотеки, спрямовуються на задоволення забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя, якщо інше не встановлено договором або рішенням суду.

Статтею 39 Закону України «Про іпотеку» встановлено, що у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначається заходи щодо забезпечення збереження предмету іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні.

З аналізу наведених правових норм вбачається, що передача майна в управління не є безумовною в разі звернення стягнення на предмет іпотеки.

Так, підставою передачі іпотечного майна в управління законодавець визначив, як наявність мети отримання продукції, плодів та доходів, так і необхідність в забезпеченні належного господарського використання іпотечного майна відповідно до його цільового призначення та з зазначенням умов управління відповідно до вимог Закону.

ПАТ КБ «Приватбанк» на наявність вказаних обставин не посилався, а як підставу позовних вимог через свого представника в судовому засіданні зазначив сам факт наявності судового рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки та неможливість його виконання в зв'язку з відсутністю доступу до приміщень спірного об'єкта нерухомого майна.

Однак, як вказано вище, з даними обставинами законодавець не пов'язує настання наслідків на які розраховує позивач, а саме передачу майна в управління. Не узгоджено таких умов сторонами й в іпотечному договорі.

Вказане свідчить про відсутність підстав для передачі предмета іпотеки в управління банку, як іпотекодержателя.

Що стосується вимог ПАТ КБ «ПриватБанк» про зобов'язання відповідачів повністю звільнити спірну квартиру від будь-яких осіб та їх майна (у тому числі власної присутності та майна), то суд виходить з наступного.

Стаття 34 Закону України «Про іпотеку», на яку посилається позивач, не містить положень щодо обов'язку мешканців іпотечного житла, щодо якого розпочата процедура звернення стягнення, звільнити приміщення від своєї присутності, присутності інших осіб та майна.

За загальним правилом особа може захистити свої права не будь-яким, а цілком конкретним, визначеним законом способом.

При цьому законом чітко визначено порядок звільнення мешканцями житлового будинку чи житлового приміщення, що передане в іпотеку та щодо якого здійснюється процедура звернення стягнення.

Зокрема, відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 40 Закону України «Про іпотеку», ч. 3 ст. 109 ЖК України звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом.

Після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. ОСОБА_2 мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

На зазначене ПАТ КБ «Приватбанк», пред'являючи вимоги, уваги не звернув, а просив про звільнення приміщення у спосіб, що не передбачений законом.

Разом з тим з матеріалів справи, зокрема адресної довідки та довідки ОСББ "Кобзар" слідує, що ОСОБА_2 в іпотечній квартирі за адресою: АДРЕСА_1 не зареєстрований та не мешкає.

В матеріалах справи також відсутні жодні докази, що в переданій в іпотеку квартирі знаходяться будь-які належні ОСОБА_2 речі від яких підлягає звільненню житлове приміщення.

Таким чином в матеріалах справи відсутні достатні докази, що б підтвердили той факт, що ОСОБА_2 добровільно не звільнив іпотечну квартиру.

Що стосується іншого відповідача, а саме ОСОБА_3, то з довідки ОСББ "Кобзар" вбачається, що вона зареєстрована за вказаною адресою, хоча й не мешкає. Проте письмова вимога іпотекодержателя про необхідність добровільного звільнення житлового приміщення вважається доставленою адресату лише 06 січня 2015 року (згідно відбитку штампу УДППЗ "Укрпошта" дата закінчення зберігання листа та повернення його адресанту) , тобто на момент ухвалення рішення не сплив строк для добровільного виконання вимоги, а тому відсутні підстави для вирішення питання про її виселення.

Доказів наявності інших мешканців в спірній квартирі в матеріалах справи немає.

З врахуванням встановлених обставин в своїй сукупності суд не вбачає підстав для задоволення як вказаної вимоги, так і позову ПАТ КБ "ПриватБанк" в цілому.

В силу ст. 88 ЦПК України також не підлягають компенсації понесені позивачем судові витрати.

Керуючись ст.ст. 88, 209, 212, 213, 214, 215, 226, 228, 233 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

В задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про передачу предмета іпотеки в управління іпотекодержателя та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте за письмовими заявами відповідачів, які можуть бути подані протягом десяти днів з дня отримання ними копії рішення.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Миколаївської області через міськрайонний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя: О.В. Вуїв