Рішення № 42374452, 24.12.2014, Шевченківський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Дзержинський районний суд м. Харкова)

Справа № 638/3358/14-ц

2/638/2717/14

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 грудня 2014 року м. Харків

Дзержинський районний суд м. Харкова у складі:

Головуючого - судді Цвірюка Д.В.,

за участю секретаря Долгової К.С.,

позивача ОСОБА_1,

представника позивача ОСОБА_2,

представника відповідача ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про визнання договору позики укладеним та стягнення суми боргу, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, в якому просить визнати укладеним усний договір позики 110 000 гривень від 02 серпня 2012 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 та стягнути з відповідача зазначені грошові кошти у сумі 110 000 гривень.

В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що 02 серпня 2012 року між сторонами було укладено усний безстроковий договір позики, відповідно до якого нею було передано у власність відповідача грошові кошти у сумі 110 000 гривень, а відповідач зобов'язався повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів. Однак, існування договору та боргу відповідачем заперечується. 10.12.2013 року ОСОБА_1 було направлено письмову вимогу щодо повернення отриманих в позику грошових коштів, однак ОСОБА_4 не виконала цю вимогу, тому позивач звертається до суду з даним позовом.

Позивач та його представник у судовому засіданні підтримали позовні вимоги. В своїх поясненнях посилалися на обставини, викладені у позові.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнала, надала суду письмові заперечення, в яких зазначила, що з 2013 року відповідач жодних грошових коштів у ОСОБА_1 не позичала, позовні вимоги є безпідставними, оскільки доказів передання грошей відповідачу остання не надала.

Суд, вислухавши пояснення позивача, представників сторін, дослідивши матеріали справи, оцінивши кожний доказ окремо та у їх сукупності, дійшов наступного висновку.

Стаття 129 Конституції України встановлює змагальність сторін та свободу в наданні ними до суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно положень ст. 10 Цивільного процесуального кодексу України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Відповідно до ст.ст. 212, 213 ЦПК України, законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Судом, належними доказами по справі, встановлено, що позивач ОСОБА_1 направляла письмову вимогу від 10.12.2013 року відповідачу ОСОБА_4 про повернення коштів в сумі 110 000 гривень (а.с. 6,7).

З пояснень, наданих представником відповідача у судовому засіданні вбачається, що ОСОБА_4 жодних грошових коштів у ОСОБА_1 не позичала.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.208 ЦК України, правочини фізичних осіб на суму, що перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян належить вчиняти у письмовій формі.

Наслідком порушення письмової форми правочину є те, що у разі заперечення його учасниками факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків. Визнання існування правочину, встановлення його змісту може ґрунтуватися на письмових доказах.

Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди х усіх істотних умов договору.

Згідно зі ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, відповідно до ст. 207 ЦК України його укладення може бути здійснено як у формі окремої угоди, так і шляхом обміну листами, телеграмами тощо. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника. У відповідності до ст. 1047 УК України, договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менше як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа - незалежно від суми. На підтвердження укладеного договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

З наданих суду позивачем доказів, досліджених судом в їх сукупності, не вбачається дотримання вищенаведених вимог закону.

Оскільки зі слів позивача ОСОБА_1 за обставинами, наведеними в позові, сума позики складає 110 000 гривень, то договір позики повинен був бути укладений у письмовій формі.

Стаття 218 ЦК України передбачає, що заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків.

Частиною 2 статті 59 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Таким чином, саме розпискою чи іншим борговим документом за вказаним договором позики за нормами матеріального закону, а не іншими засобами доказування, підтверджується передання грошей за договором позики та отримання їх позичальником. Законодавцем визначено, що під час розгляду справи категорії про стягнення боргу за договором позики, підлягає доказуванню факт укладення такого договору та факт невиконання або неналежного виконання позичальником своїх зобов'язань щодо повернення позики. Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику, тому суд не має можливості встановити факт укладення договору позики і факт передачі грошової суми позивачем позичальнику (відповідачу), оскільки ОСОБА_1 не надано суду на виклад обставин укладення договору позики з відповідачем будь-яких доказів.

Відповідно до роз'яснень, викладених у правових позиціях Верховного Суду України про стягнення боргу за договором позики від 18.09.2013 року, за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.

Згідно ст. 57 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень свідків, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звіко- і відеозаписів, висновків експертів.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За таких обставин, суд вважає, що ОСОБА_1 не надала докази на підтвердження своїх доводів відносно заявлених позовних вимог згідно наведеної норми закону.

Таким чином, виходячи з сукупності досліджених по справі доказів, при їх системному аналізі і співмірності з вимогами чинного закону, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про визнання договору позики укладеним та стягнення боргу за усним договором не ґрунтуються на законі і в їх задоволення слід відмовити. В силу вимог ст. 88 ЦПК України, не підлягають і задоволенню вимоги позивача про стягнення судових витрат.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст.ст. 208, 218, 638, 1046, 1047 ЦК України, ст.ст. 3,10, 11, 14, 16, 57, 60, 88, 208, 212-215, 218 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про визнання договору позики укладеним та стягнення суми боргу - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Харківської області через Дзержинський районний суд м.Харкова шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення рішення суду.

Головуючий -суддя: Д.В.Цвірюк