Ухвала суду № 42369549, 15.12.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 грудня 2014 року м. Київ К/9991/55622/11

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого судді Пилипчук Н.Г.

суддів Ланченко Л.В.

Цвіркуна Ю.І.

розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Житомирі

на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 11.05.2011

та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 28.07.2011

у справі № 2а-9745/10/0670

за позовом Відкритого акціонерного товариства «Верстатуніверсалмаш»

до Державної податкової інспекції у м. Житомирі

про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 11.05.2011, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 28.07.2011, позов задоволено повністю. Визнано нечинним податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Житомирі від 26.11.2010 № 0009641702/0 про визначення податкового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб у загальній сумі 359,05 грн., в тому числі: 359,05 грн. основного платежу та 718,10 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

ДПІ у м. Житомирі подала касаційну скаргу, в якій просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позову, обґрунтовуючи такі вимоги обставинами, з яких відповідач виходив при прийнятті оспорюваного податкового повідомлення-рішення та наводив судам попередніх інстанцій, заперечуючи проти позову.

Заслухавши доповідь судді-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що підставою для визначення позивачу за податковим повідомленням-рішенням від 26.11.2010 № 0009641702/0 податкового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб у загальній сумі 1077,15 грн., в тому числі: 359,05 грн. основного платежу та 718,10 грн. штрафних (фінансових) санкцій, слугували висновки виїзної планової перевірки, викладені в акті від 10.11.2010 № 8539/23-1/00222172/0110, про порушення вимог п.п. 4.2.1 п. 4.2 ст. 4, п. 7.1 ст. 7 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» від 22.05.2003 № 889-ІV (далі - Закону № 889-ІV). Порушення полягало у тому, що позивачем не нараховано та не утримано податок з доходів фізичних осіб з доходів, виплачених як відшкодування працівникам позивача вартості транспортних квитків згідно із авансовими звітами про відрядження. При цьому податковий орган виходить з того, що належних документів, які б підтверджували використання вказаних коштів на перевезення працівників, не надано. Відповідач вважає, що лише зареєстровані в органах ДПС транспортні квитки можуть вважатися належним доказом здійснення розрахункової операції.

Суд касаційної інстанції вважає за правильне погодитись з висновками судів попередніх інстанцій про безпідставність віднесення податковим органом виплачених на відшкодування працівникам позивача коштів з вартості транспортних квитків, до доходів таких працівників, які є об'єктом оподаткування згідно із Законом № 889-ІV.

Відповідно до вимог п.п. 5.4.8. п. 5.4 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 № 334/94-ВР (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) до валових витрат включаються витрати на відрядження фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з таким платником податку, у межах фактичних витрат особи, яка відряджена, на проїзд (включаючи перевезення багажу) як до місця відрядження і назад, так і за місцем відрядження, включаючи будь-які збори і податки, що підлягають сплаті у зв'язку зі здійсненням таких витрат.

Зазначені витрати можуть бути включені до складу валових витрат платника податку лише за наявності підтверджуючих документів, що засвідчують вартість цих витрат у вигляді транспортних квитків або транспортних рахунків (багажних квитанцій) тощо.

Зі змісту положень п.п. 6, 12 розділу ІІ Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 13.03.1998 № 59, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 31.03.1998 за №218/2658, вбачається, що за час перебування у відрядженні працівникові відшкодовуються витрати на проїзд (у тому числі на перевезення багажу, бронювання транспортних квитків, оплату аеропортних зборів, користування постільними речами в поїздах) до місця відрядження і назад, а також за місцем відрядження (у тому числі на орендованому транспорті) лише за наявності документів в оригіналі, що засвідчують вартість цих витрат, а саме: транспортних квитків або транспортних рахунків (багажних квитанцій), у тому числі електронних квитків за наявності посадкового талона та документа про сплату за всіма видами транспорту, в тому числі чартерних рейсів тощо.

Таким чином, транспортні квитки є документами, які підтверджують фактичне отримання послуг з перевезення. При цьому законодавством не передбачено обов'язку реєстрації таких документів в органах ДПС, тому податковий орган помилково визначає вказану реєстрацію виключною підставою для визнання проїзних документів такими, що засвідчують вартість понесених на перевезення витрат.

Враховуючи наведене, витрати на відрядження працівників платника податку, у межах фактичних витрат особи, яка відряджена, на проїзд (включаючи перевезення багажу) як до місця відрядження і назад, так і за місцем відрядження, є витратами підприємства, які включаються до складу його валових витрат на підставі проїзних документів, у даному випадку, транспортних квитків, у зв'язку з чим підстави для включення їх до оподатковуваних доходів працівників позивача відсутні.

Враховуючи наведене, підстав для задоволення касаційної скарги та скасування оскаржуваних судових рішень не вбачається.

Керуючись ст. ст. 220, 2201, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Житомирі залишити без задоволення, а постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 11.05.2011 та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 28.07.2011 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, за заявою про перегляд даної ухвали, поданою через Вищий адміністративний суд України у порядку, встановленому статтями 236-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Н.Г. Пилипчук

Судді Л.В. Ланченко

Ю.І. Цвіркун