Ухвала суду № 42369316, 09.12.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 грудня 2014 року м. Київ К/9991/5459/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.

суддів: Голубєвої Г.К.

Карася О.В.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Біляївському районі Одеської області

на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 15 грудня 2010 року

та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 21 грудня 2011 року

у справі № 2а-7372/10/1570

за позовом Міського комунального підприємства «Теплодарводоканал»

до Державної податкової інспекції у Біляївському районі Одеської області

про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 15 грудня 2010 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 21 грудня 2011 року, адміністративний позов Міського комунального підприємства «Теплодарводоканал» (далі - МКП «Теплодарводоканал»; позивач) до Державної податкової інспекції у Біляївському районі Одеської області (далі - ДПІ у Біляївському районі Одеської області; відповідач) задоволено. Скасовано податкове повідомлення-рішення № 002742300/0 від 17 листопада 2006 року.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями у справі, відповідач оскаржив їх в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.

В поданій касаційній скарзі, ДПІ у Біляївському районі Одеської області, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, просить скасувати постановлені у справі судові рішення та прийняти нове - про повну відмову в задоволенні адміністративного позову.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційну скаргу слід відхилити, виходячи з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем проведено виїзну планову перевірку МКП «Теплодарводоканал» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 липня 2005 року по 30 червня 2006 року, за результатами якої складено акт № 512/23/31250097 від 09 листопада 2006 року.

На підставі зазначеного акту перевірки контролюючим органом прийнято податкове повідомлення-рішення № 002742300/0 від 17 листопада 2006 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 42 922,43 грн. (28 614,95 грн. - основний платіж; 14 307,48 грн. - штрафні (фінансові) санкції).

Перевіркою встановлено порушення підприємством підпункту 7.4.3 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 168/97-ВР) у зв'язку з непроведенням при отриманні дотацій коригування податкового кредиту з податку на додану вартість в сторону зменшення на суму податку, сплачену за придбані послуги водопостачання та водовідведення (в подальшому реалізовані населенню м. Теплодар), яка відповідає частці використання послуг в неоподатковуваних операціях.

Задовольняючи адміністративний позов, суди попередніх інстанцій виходили з наступних мотивів, з якими погоджується суд касаційної інстанції.

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Придбання послуг водопостачання та водовідведення здійснювалось позивачем з метою їх поставки населенню, а тому, оскільки зазначені операції є об'єктом оподаткування податком на додану вартість, придбані підприємством з відповідною метою послуги є такими, що використовуються в оподатковуваних операціях.

При цьому слід зазначити, що приписи підпункту 3.2.7 пункту 3.2 статті 3 Закону № 168/97-ВР, відповідно до якого не є об'єктом оподаткування операції з виплат у грошовій формі заробітної плати (іншим прирівняним до неї виплатам), а також пенсій, стипендій, субсидій, дотацій за рахунок бюджетів або Пенсійного фонду України чи фондів загальнообов'язкового соціального страхування (крім тих, що надаються у майновій формі), не можуть бути застосовані до спірних правовідносин, позаяк регулюють оподаткування операцій з виплат, а не з отримання цільового фінансування.

Водночас придбані позивачем послуги водопостачання та водовідведення не використовувались при здійсненні виплат бюджетних дотацій, а призначались для використання в оподатковуваних операціях з поставки відповідних послуг населенню м. Теплодар.

В свою чергу, отримання цільового фінансування для компенсації від'ємної різниці між затвердженим тарифом та фактичною вартістю послуг водопостачання та водовідведення, що надавались населенню, у відповідності до вимог Закону № 168/97-ВР не розглядається як окрема операція, що створює наслідки в податковому обліку з податку на додану вартість.

Таким чином, у постачальників послуг водопостачання та водовідведення відсутні підстави для застосування підпункту 7.4.3 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР, згідно з яким у разі коли товари (роботи, послуги), виготовлені та/або придбані, частково використовуються в оподатковуваних операціях, а частково - ні, до суми податкового кредиту включається та частка сплаченого (нарахованого) податку при їх виготовленні або придбанні, яка відповідає частці використання таких товарів (робіт, послуг) в оподатковуваних операціях звітного періоду.

Адже, оскільки послуги водопостачання та водовідведення, придбані позивачем, повністю використані підприємством в операціях із їх постачання населенню, у нього відсутня частка використання придбаних послуг в неоподатковуваних операціях.

За наведених обставин, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає постанову Одеського окружного адміністративного суду від 15 грудня 2010 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 21 грудня 2011 року такими, що прийняті з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому суд касаційної інстанції не знаходить підстав, які могли б призвести до їх зміни чи скасування.

Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Біляївському районі Одеської області відхилити, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 15 грудня 2010 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 21 грудня 2011 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановленими главою 3 розділу IV Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Рибченко А.О.

Судді Голубєва Г.К.

Карась О.В.