Ухвала суду № 42369307, 16.12.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 грудня 2014 року м. Київ К/9991/4022/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.

суддів: Голубєвої Г.К.

Карася О.В.

за участю секретаря судового засідання: Руденко А.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 20 квітня 2011 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 22 грудня 2011 року

у справі № 2а-2170/11/2670

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Автоцентр Київ»

до Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва

про скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 20 квітня 2011 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 грудня 2011 року, позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Автоцентр Київ» (далі - ТОВ «Автоцентр Київ»; позивач) до Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва (далі - ДПІ у Святошинському районі м. Києва; відповідач) задоволено повністю. Скасовано податкові повідомлення-рішення № 0000901710/32384972 від 23 липня 2010 року, № 0001532310/2 від 21 грудня 2010 року, № 0001532310/2 від 21 грудня 2010 року, № 0001542310/2 від 21 грудня 2010 року. Судові витрати в розмірі 3,40 грн. присуджено на користь ТОВ «Автоцентр Київ» за рахунок Державного бюджету України.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями у справі, відповідач оскаржив їх в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.

В поданій касаційній скарзі, ДПІ у Святошинському районі м. Києва, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 20 квітня 2011 року, ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 22 грудня 2011 року та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

В запереченні на касаційну скаргу позивач просить залишити її без задоволення, а постановлені у справі судові рішення - без змін.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем проведено планову виїзну перевірку ТОВ «Автоцентр Київ» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 жовтня 2007 року по 31 березня 2010 року, за результатами якої складено акт № 97/23-50/32384972 від 12 липня 2010 року.

На підставі зазначеного акту перевірки та за результатами адміністративного оскарження, відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000901710/32384972 від 23 липня 2010 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб у розмірі 5 321,80 грн. (1 771,60 грн. - основний платіж, 3 550,20 грн. - штрафні (фінансові) санкції), податкове повідомлення-рішення № 0001532310/2 від 21 грудня 2010 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання із збору за право використання місцевої символіки в розмірі 613 453,97 грн. (613 453,97 грн. - основний платіж, 0,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції), податкове повідомлення-рішення № 0001532310/2 від 21 грудня 2010 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання із збору за право використання місцевої символіки в розмірі 306 726,97 грн. (0,00 грн. - основний платіж, 306 726,97 грн. - штрафні (фінансові) санкції), та податкове повідомлення-рішення № 0001542310/2 від 21 грудня 2010 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання із збору за право використання місцевої символіки в розмірі 1 700,00 грн. (0,00 грн. - основний платіж, 1 700,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції).

Перевіркою встановлено порушення товариством підпункту 4.2.1, підпункту «г» підпункту 4.2.9 пункту 4.2 статті 4, пункту 7.1 статті 7, підпункту 8.1.1 пункту 8.1 статті 8, підпункту 9.12.1 пункту 9.12 статті 9, підпункту «а» пункту 17.2 статті 17, підпункту «а» пункту 19.2 статті 19 Закону України від 22 травня 2003 року № 889-IV «Про податок з доходів фізичних осіб» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 889-IV) у зв'язку з неоподаткуванням доходу, отриманого платником податку від його працедавця як додаткове благо, у вигляді грошового відшкодування витрат на оплату мобільних послуг міжнародного роумінгу, якими генеральний директор ОСОБА_3 користувався за межами країни, без надання відповідних документів, що підтверджують його перебування за кордоном та зв'язок розмов із веденням господарської діяльності ТОВ «Автоцентр Київ».

Також, контролюючий орган дійшов висновку про порушення позивачем статей 1, 12 Декрету Кабінету Міністрів України від 20 травня 1993 року № 56-93 «Про місцеві податки і збори» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Декрет № 56-93), Положення про збір за право на використання символіки міста Києва, затвердженого рішенням Київської міської ради від 15 лютого 1994 року № 7 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Положення), підпункту «б» підпункту 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Закону України від 21 грудня 2000 року № 2181-III «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) з огляду на використання символіки м. Києва без сплати при цьому відповідного збору та неподання звітності з цього збору.

Задовольняючи позов повністю, суди попередніх інстанцій виходили з наступних мотивів, з якими погоджується суд касаційної інстанції.

За змістом підпункту «е» підпункту 4.2.9 пункту 4.2 статті 4 Закону № 889-IV до складу загального місячного оподатковуваного доходу включається дохід, отриманий платником податку від його працедавця як додаткове благо (за винятками, передбаченими пунктом 4.3 цієї статті), а саме - у вигляді вартості безоплатно отриманих товарів (робіт, послуг), а також суми знижки з ціни (вартості) товарів (послуг), що перевищує звичайну, розраховану за правилами визначення звичайних цін (у розмірі такої знижки), крім випадків, передбачених пунктом 4.3 цієї статті.

Пунктом 1.1 статті 1 Закону № 889-IV визначено, що додатковим благом є кошти, матеріальні чи нематеріальні цінності, послуги, інші види доходу, що виплачуються (надаються) платнику податку його працедавцем (самозайнятою особою), якщо такий дохід не є заробітною платою чи виплатою, відшкодуванням чи компенсацією за цивільно-правовими угодами, укладеними з таким платником податку.

В розглядуваній ситуації судами встановлено, що позивачем понесено витрати на оплату мобільних послуг міжнародного роумінгу не в інтересах конкретної фізичної особи, а в інтересах самого ТОВ «Автоцентр Київ», оскільки зазначеними послугами користувався його генеральний директор.

При цьому використання послуг зумовлено необхідністю виконання ОСОБА_3 своїх посадових обов'язків з метою забезпечення в силу специфіки його діяльності (цілодобовий графік роботи) умов доступу до засобів мобільного зв'язку, можливості ведення переговорів з партнерами та перебування в контакті з іншими працівниками товариства для консультацій з метою ефективного здійснення господарської діяльності, в тому числі у разі перебування генерального директора ТОВ «Автоцентр Київ» за кордоном безвідносно до причин такого перебування.

Таким чином, у даному випадку фізична особа, яка користувалась послугами міжнародного роумінгу, не отримала доходу в розумінні підпункту 4.2.9 пункту 4.2 статті 4 Закону № 889-IV, а оплата зазначених послуг у наведеній ситуації пов'язана з господарською діяльністю товариства.

Згідно з пунктом 9 частини 2 статті 15 Закону України від 25 червня 1991 року № 1251-XII «Про систему оподаткування» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) до місцевих зборів (обов'язкових платежів), зокрема, належить збір за право використання місцевої символіки.

Статтею 18 Декрету № 56-93 органам місцевого самоврядування надано право самостійно встановлювати і визначати порядок сплати місцевих податків і зборів відповідно до переліку і в межах установлених граничних розмірів ставок.

Відповідно до статті 12 Декрету № 56-93 збір за право на використання місцевої символіки справляється з юридичних осіб і громадян, які використовують цю символіку з комерційною метою.

Дозвіл на використання місцевої символіки (герба міста або іншого населеного пункту, назви чи зображення архітектурних, історичних пам'яток) видається відповідними органами місцевого самоврядування.

Граничний розмір збору за право на використання місцевої символіки не повинен перевищувати з юридичних осіб - 0,1 відсотка вартості виробленої продукції, виконаних робіт, наданих послуг з використанням місцевої символіки, з громадян, що займаються підприємницькою діяльністю, - п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Згідно із статтею 3 Закону України від 15 січня 1999 року № 401-XIV «Про столицю України - місто-герой Київ» територіальна громада м. Києва має герб, прапор та іншу символіку. Райони в місті можуть мати власну символіку.

Зміст, опис, порядок використання символіки визначаються Положенням про символіку, яке затверджується відповідно Київською міською радою та районними в місті радами.

Так, пунктом 1.2 розділу 1 Положення передбачено, що до місцевої символіки відносяться назви і зображення об'єктів та історичних пам'яток міста згідно з затвердженим розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 15 січня 1996 року № 39 Переліком назв об'єктів та історичних пам'яток, що відносяться до місцевої символіки, використання яких юридичними особами і громадянами у комерційних цілях підлягає сплаті збору у встановленому порядку (далі - Перелік). Це: герб м. Києва; прапор м. Києва; назви (похідні від назв) історичних пам'яток міста згідно з Переліком, які використовуються в найменуваннях підприємств або окремих видах продукції (крім найменувань, які слугують для визначення місцезнаходження); зображення об'єктів історичних пам'яток міста згідно з Переліком, які використовуються при виготовленні друкованої (за виключенням бланків ділових паперів), сувенірної, рекламної продукції тощо.

Відповідно до пункту 76 Переліку назву «Київ» віднесено до назв, використання яких юридичними особами і громадянами у комерційних цілях підлягає сплаті збору у встановленому порядку.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що до місцевої символіки, яка є предметом справляння зазначеного збору, відносяться герб міста або іншого населеного пункту, назви чи зображення архітектурних, історичних пам'яток. Водночас назва міста або іншого населеного пункту, якщо таке місто або такий населений пункт не віднесено до архітектурних пам'яток, до місцевої символіки відповідно до норм Декрету № 56-93 не належить.

Отже, включення до Переліку назви міста, якщо таке місто не віднесено до архітектурних пам'яток, не відповідає вимогам Декрету № 56-93.

Крім того, судами з'ясовано, що використання слова «Київ» в назві товариства лише вказує на місцезнаходження позивача за територіальною ознакою, зокрема, на те, що місцем розташування ТОВ «Автоцентр Київ» є м. Київ. При цьому будь-яких доказів на підтвердження тієї обставини, що діяльність позивача пов'язана з використанням місцевої символіки саме з комерційною метою, відповідачем не представлено.

За наведених обставин, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 20 квітня 2011 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 22 грудня 2011 року такими, що прийняті з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому суд касаційної інстанції не знаходить підстав, які могли б призвести до їх зміни чи скасування.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 20 квітня 2011 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 22 грудня 2011 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановленими главою 3 розділу IV Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Рибченко А.О.

Судді Голубєва Г.К.

Карась О.В.