Рішення № 42364098, 26.12.2014, Приморський районний суд м. Одеси

Справа № 522/11737/14-ц

Провадження № 2/522/6912/14

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

Іменем УКРАЇНИ

«26» грудня 2014 року

Приморський районний суд м. Одеси в складі:

головуючого - судді Погрібного С.О.

за секретаря судового засідання - Мітяєвої А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про витребування майна з чужого незаконного володіння, -

в с т а н о в и в :

Позивач ОСОБА_2 звернувся із вказаними позовними вимогами до відповідачів, просив витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 квартиру під АДРЕСА_2, виселити ОСОБА_3 із вказаної квартири; витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_4 на свою користь квартиру під АДРЕСА_1, виселити ОСОБА_4 із вказаної квартири; повернути у власність позивача зазначені об'єкти нерухомого майна; також позивач просив встановити порядок виконання рішення суду, вказавши, що рішення суду є підставою для здійснення державної реєстрації права власності ОСОБА_2 на зазначені квартири. В обґрунтування позовних вимог посилався на таке. Позивач набув право власності на нежилі приміщення під АДРЕСА_3, на підставі договорів купівлі-продажу від 07 липня 2006 року між ним та ВАТ «Антарктика». У листопаді 2012 року ОСОБА_5, діючи разом з невстановленими особами, увійшовши в довіру до ОСОБА_2, шляхом омани, переконали його передати їм правовстановлюючі документи на спірні нежилі приміщення. На підставі підробленої розписки і підроблених документів про об'єднання двох нежитлових приміщень в одне та про присвоєння їм одного нового номера - 210, замість номерів 204 і 304, на користь ОСОБА_6 ухвалено рішення Приморським районним судом м. Одеси від 30 листопада 2012 року про визнання за ним права власності на нежиле приміщення під АДРЕСА_1. Втім, зазначене рішення в подальшому було скасоване, а у задоволенні позову - відмовлено. Проте, відповідач ОСОБА_5 зареєстрував за собою право власності на нежиле приміщення під АДРЕСА_1, після чого передав право власності на спірне приміщення своєму сину ОСОБА_3 на підставі договору дарування від 27.12.2012 року. В подальшому ОСОБА_3 розділив спірне майно на дві самостійні квартири, яким присвоєно нові номери - АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2, та вжито дії з переведення їх у до складу жилого фонду. Відповідач ОСОБА_3 продав квартиру під АДРЕСА_1 ОСОБА_4, право власності за якою на спірне приміщення зареєстровано 31 березня 2013 року. Таким чином, враховуючи, що рішення суду, на підставі якого спірне майно формально вибуло з власності позивача, на сьогоднішній день є скасованим, позивач ОСОБА_2 змушений звернутись до суду із вказаними позовними вимогами.

Відповідачі у судове засідання не з'явились неодноразово, про дату, час та місце судового засідання повідомлялись в установленому законом порядку, поважних причин неявки в судове засідання суду не представили. Суд у зв'язку з неодноразовою та повторною неявкою відповідачів та неповідомленням ними про поважні причини такої неявки в судове засідання в порядку статті 169 ЦПК України, враховуючи відсутність відповідних заперечень від позивача, ухвалив розглянути справу та вирішити спір за відсутності відповідачів, які не з'явилися, у порядку заочного розгляду справи.

Представник позивача надав суду заяву, якою позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив суд задовольнити їх у повному обсязі, не заперечував проти розгляду справи у заочному порядку.

Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що рішення у справі можливо постановити із задоволенням позову. Судом встановлені такі фактичні обставини на підставі представлених письмових доказів.

На підставі договорів купівлі-продажу, укладених 07 липня 2006 року між ОСОБА_2 та Акціонерною рибопромисловою компанією «Антарктика» у формі відкритого акціонерного товариства, позивач набув право власності на нежилі приміщення під АДРЕСА_3.

Зазначені договори посвідчено приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_1, зареєстровано в реєстрі за №299 та №300, відповідно.

Оскільки протилежне стороною позивача не доведене, а твердження позивача не спростовані, суд має констатувати наступне: у листопаді 2012 року ОСОБА_5, діючи разом з невстановленими особами, увійшовши в довіру до ОСОБА_2, шляхом обману, переконали його передати їм правовстановлюючі документи на спірні нежилі приміщення під АДРЕСА_3, які перебували у власності ОСОБА_2

За цими фактом відкрито кримінальне провадження в СВ Приморського РВ ОМУ ГУ МВС України в Одеській області, що підтверджується витягом з ЄРДР, наявне в матеріалах справах.

Згідно з рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 30 листопада 2012 року у цивільній справі № 1522/26678/12 за ОСОБА_5 визнано право власності на нежиле приміщення під АДРЕСА_1, загальною площею 107,8 кв.м., за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_2 про визнання права власності. Зазначене нове нежитлове приміщення № 210 утворене в результаті реконструкції належних позивачу у цій справі нежитлових приміщень під АДРЕСА_3 та їх об'єднання в одне приміщення (а.с. 8-9).

На підставі вказаного рішення суду ОСОБА_5 зареєстрував за собою право власності на нежиле приміщення під АДРЕСА_1, загальною площею 107,8 кв.м., після чого передав право власності на спірне приміщення своєму сину ОСОБА_3 на підставі договору дарування від 27.12.2012 року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_7, зареєстрованого в реєстрі за №996 та зареєстрованого в КП «ОМБТІ та РОН» 28.12.2012 року.

Після реєстрації права власності на новоутворене спірне нежитлове приміщення № 210, загальною площею 107,8 кв.м., відповідач ОСОБА_3 розділив його на дві самостійні квартири, яким присвоєно нові номери - АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 - та які переведено до складу жилого фонду на підставі декларацій про готовність об'єкта до експлуатації від 14.03.2013 року №ОД142130730122 та №ОД142130730730225, загальною площею 49,1 кв. м. (житлова - 32,2 кв.м.) та 58,7 кв.м. (житлова - 28,2 кв.м.) відповідно.

Зазначене підтверджується наявною у матеріалах справи відповіддю КП «БТІ» Одеської міської ради від 21.05.2013 року за №3448-05/535 (а.с.14).

В подальшому ОСОБА_3 продав квартиру під АДРЕСА_1 ОСОБА_4, на ім'я якої право власності на спірне приміщення було зареєстровано 31 березня 2013 року.

Апеляційним судом Одеської області 25 листопада 2013 року рішення Приморського районного суду м. Одеси від 30 листопада 2012 року скасовано, у позовних вимогах ОСОБА_5 відмовлено у повному обсязі (а.с. 10-11).

Зазначене рішення апеляційного суду Одеської області залишено без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 20 березня 2014 року (а.с. 12-13).

Таким чином, рішення, на підставі якого ОСОБА_5 зареєстрував право власності на спірне нерухоме майно, яке в подальшому неодноразово відчужувалось на користь третіх осіб, на сьогоднішній день є скасованим, правові підстави, в силу яких ОСОБА_5 набув право, відпали, втратили свою юридичну силу; інші правові підстави, що б надавали право відповідачам володіти спірним майном та вважатися правомірними його власниками - судом за результатами розгляду цієї справи - не встановлені.

Відповідно до ч.ч. 1,4 ст. 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до правової позиції, сформульованої Пленумом Верховного Суду України у постанові від 06.11.2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», реституція як спосіб захисту цивільного права застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним. У зв'язку з цим вимога про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, за правилами реституції може бути пред'явлена тільки стороні недійсного правочину. Норма частини першої статті 216 ЦК України не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було відчужене третій особі. Не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину.

У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача - з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України.

Вказаного висновку Верховний Суд України дійшов також і в узагальненні практики розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними за 2007 рік, згідно із яким якщо майно передане власником за правочином, який є нікчемним або оспорюваним, то позов про визнання правочину недійсним та (або) про застосування наслідків недійсності правочину має пред'являтися тоді, коли майно залишається у набувача. Тобто якщо вчинений один правочин і повернути майно можна шляхом застосування реституції, то ефективним способом захисту буде визнання правочину недійсним. Якщо ж набувач, який набув майно за недійсним правочином, надалі відчужив таке майно іншій особі, потрібно звертатися з віндикаційним позовом. В цьому випадку немає перешкод для задоволення лише віндикаційного позову, оскільки право на витребування майна з чужого володіння не потребує визнання недійсним правочину, за яким майно вибуло від законного власника, воно лише обмежене добросовісністю набувача і зберігається за власником за умови, якщо майно вибуває з володіння власника поза його волею, що й повинно бути доведено в суді. Застосування реституції та повернення майна за недійсним правочином, враховуючи положення ст. 216 ЦК, є можливим тоді, коли предметом спору є правочин за участю власника і першого покупця (набувача).

Зазначене повною мірою узгоджується із правовою позицією, викладеною у п.21 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №5 від 07 лютого 2014 року «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав», згідно із якою у разі коли між особами відсутні договірні відносини або відносини, пов'язані із застосуванням наслідків недійсності правочину, спір про повернення майна власнику підлягає вирішенню за правилами статей 387, 388 ЦК України.

Згідно з правилом ч. 1 ст. 387 ЦК України, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Відповідно до ст. 388 Цивільного кодексу України, власник має право витребувати майно добросовісного набувача у випадку, якщо воно вибуло з володіння власника не з його волі, іншим шляхом.

Згідно із правовим висновком Верховного Суду України, викладеним у рішенні від 16 квітня 2014 року по справі № 6-146цс13, за змістом ст. 388 ЦК України майно, яке вибуло з володіння власника на підставі рішення суду, ухваленого щодо цього майна, але в подальшому скасованого, вважається таким, що вибуло з володіння власника поза його волею.

Таким чином, судом не може розцінюватись в якості належної правової підстави для набуття права власності відповідне рішення суду, яке в подальшому було скасоване. Наведені обставини свідчать про наявність правових вад під час набуття у власність спірного нерухомого майна, що з огляду на положення ст.ст. 387,388 ЦК України дає підстави для витребування від відповідачів квартир під АДРЕСА_2, АДРЕСА_1, на користь позивача.

При цьому, судом враховано, що факт зміни відповідачем цільового призначення зазначеного нерухомого майна не може бути об'єктивною перешкодою для витребування вказаного майна на користь позивача та захисту таким чином його законних прав та інтересів, як власника майна, оскільки, як вже було встановлено судом, зазначені об'єкти є тотожними з предметами договорів купівлі-продажу від 07 липня 2006 року, на підставі яких ОСОБА_2 правомірно набув їх у власність.

Оцінюючи характер набуття у володіння спірного майна відповідачами ОСОБА_3 та ОСОБА_4, суд констатує, що зі всіх встановлених обставин ці особи мала усі достатні обставини сумніватися у правомірності дій відчужувача, який не вправі був здійснювати відчуження спірної квартири, оскільки не мав правових підстав для набуття права власності на неї.

Згідно з ч. 2 ст. 399 Цивільного кодексу України право володіння припиняється у разі витребування майна від володільця власником або іншою особою.

За наведених обставин підлягає також задоволенню вимога позивача про виселення відповідачів із спірних квартир, оскільки з їх витребуванням припиняється право володіння ними ОСОБА_3 та ОСОБА_4

При цьому, враховуючи, що на сьогоднішній день статус належного позивачу майна формально юридично змінено, з метою захисту прав та інтересів позивача, суд не вбачає перешкод для задоволення вимоги про встановлення порядку виконання цього рішення, вказавши, що рішення суду є підставою для здійснення державної реєстрації права власності ОСОБА_2 на квартиру АДРЕСА_1 та квартиру АДРЕСА_2 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Згідно ст.217 ЦПК України суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочку або розстрочити виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні.

Керуючись ст. ст. 3, 13, 15, 16, 387, 388 ЦК України, ст. ст. 3, 4, 11, 37, 61, 110, 212-215, 224-226 Цивільного процесуального кодексу України, СУД -

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про витребування майна з чужого незаконного володіння - задовольнити.

Витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 квартиру під АДРЕСА_2.

Виселити ОСОБА_3 з квартири під АДРЕСА_2.

Витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 квартиру під АДРЕСА_1.

Виселити ОСОБА_4 з квартири під АДРЕСА_1.

Повернути у власність ОСОБА_2 квартиру під АДРЕСА_1.

Повернути у власність ОСОБА_2 квартиру під АДРЕСА_2.

Встановити порядок виконання рішення суду, вказавши, що це рішення суду є правовстановлюючими документом на нерухоме майно та є підставою для здійснення державної реєстрації права власності ОСОБА_2 на квартиру АДРЕСА_1 та квартиру АДРЕСА_2 в Державному реєстрі речових прав па нерухоме майно.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача шляхом звернення з заявою про перегляд заочного рішення протягом десяти днів з дня отримання його копії.

СУДДЯ С.О. ПОГРІБНИЙ

26.12.2014