Рішення № 42358903, 15.01.2015, Апеляційний суд Київської області

Справа № 360/1312/14 Головуючий у І інстанції Додатко В. Д. Провадження № 22-ц/780/601/15 Доповідач у 2 інстанції БілоконьКатегорія 18 15.01.2015

РІШЕННЯ

Іменем України

15 січня 2015 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області у складі:

головуючого судді - Білоконь О.В.,

суддів: Савченка С.І., Суханової Є.М.,

при секретарі Токар Т.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Бородянського районного суду Київської області від 5 грудня 2014 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю Фірма « Т.М.М.» до ОСОБА_2, ОСОБА_3 по визнання недійсним договору дарування, застосування наслідків недійсності правочину та скасування державної реєстрації, -

В С Т А Н О В И Л А :

У червні 2014 року позивач ТОВ Фірма « Т.М.М.» звернулись до суду з позовом про визнання договору дарування недійсним, посилаючись на таке.

28 грудня 2013 року між відповідачами ОСОБА_2 та ОСОБА_3 був укладений договір дарування будинку АДРЕСА_1.

Позивач вважає, що при укладенні цього договору дарування ОСОБА_2 в порушення ст. 717 ЦК України подарувала нерухоме майно, яке їй не належить, а належить її чоловіку ОСОБА_4, який має грошові зобов»язання перед позивачем ТОВ Фірма «Т.М.М.».

Крім того, предмет договору дарування на час його дарування перебував під арештом, на підставі постанови про відкриття виконавчого провадження, винесеної 1 серпня 2013 року головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у м. Києві.

Вказаний арешт був накладений для забезпечення виконання грошових зобов»язань ОСОБА_4 перед позивачем.

Оскільки дарування спірного майна порушує права позивача на належне виконання зобов»язань ОСОБА_4 перед позивачем, позивач просив визнати недійсним вказаний договір дарування з підстав, передбачених ч.1 ст. 203 та ч.1 ст. 215 ЦК України та застосувати наслідки недійсності цього правочину, зобов»язавши ОСОБА_3 повернути будинок у власність ОСОБА_2 та скасувати державну реєстрацію права власності на спірний будинок.

Рішенням Бородянського районного суду Київської області від 5 грудня 2014 року позов задоволено.

Визнано договір дарування, укладений 28 грудня 2013 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_5 зареєстрованого за реєстровим № 2397 - недійсним.

Застосовано наслідки надійності правочину.

Зобов'язано ОСОБА_3 повернути будинок, який знаходиться за адресою : АДРЕСА_1, загальною площею 538,8 кв. м. у власність ОСОБА_2.

Скасовано державну реєстрацію права власності на будинок за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 538,8 кв. м.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення, посилаючись на те, що суд неповно з'ясував обставини, які мають істотне значення для справи, неправильно застосував норми матеріального і процесуального права.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт посилається на те, що суд першої інстанції не узяв до уваги документи, які підтверджують її право власності на спірне майно та відсутність законодавчих перешкод до розпорядження ним, оскільки це майно н6е перебувало під арештом.

Крім того, суд першої інстанції не узяв до уваги, що оспорюваним договором не порушено будь-яких прав позивача, оскільки він не має будь-яких законних прав чи інтересів прав на спірний будинок і не мав права оспорювати договір дарування.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з таких підстав.

Відповідно до вимог ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вказаним вимогам закону судове рішення, що переглядається, не відповідає.

Відповідно до ч.1 ст. 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Дарувальник має бути власником майна, яке відчужується, і на підтвердження цього подає нотаріусу документ, який встановлює право власності на майно (річ).

Задовольняючи позов про визнання недійсним договору дарування із застосуванням наслідків недійсності цього правочину та скасування державної реєстрації, суд першої інстанції виходив з того, що оскаржуваним договором здійснено відчуження нерухомого майна, яке не належить відповідачу ОСОБА_2 і відносно якого діяла заборона його відчуження у зв»язку з накладенням арешту.

Як вбачається з матеріалів справи, суд першої інстанції дійшов таких висновків за відсутності копії оспорюваного договору дарування в матеріалах справи на час винесення судового рішення, цей договір не оголошувався в судовому засіданні, не пред'являвся для ознайомлення особам, які беруть участь у справі, та не досліджувався в сукупності з іншими доказами.

Разом з тим з договору дарування, доданого апелянтом до апеляційної скарги вбачається, що 28 грудня 2013 року між відповідачами укладено договір дарування, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_5 зареєстрованого за №2397, відповідно до якого ОСОБА_2 подарувала, а ОСОБА_3 прийняла в дар будинок, який знаходиться за адресою АДРЕСА_1

Відповідно до п.п.1,2 цього договору, садовий будинок, який відчужується за цим договором, належить дарувальнику на підставі рішення Печерського районного суду м. Києва від 10 жовтня 2013 року № 757/1973/13-ц. Право власності на цей будинок зареєстроване 19 грудня 2013 року реєстраційної службою Бородянського районного управління юстиції Київської області, номер запису про право власності: 3976130, реєстраційний номер об»єкта нерухомого майна 250074432210 ( а.с.109-110).

Ці дані щодо належності ОСОБА_2 предмету оспорюваного договору дарування об»єктивно узгоджуються з витягом з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію речових прав від 21 грудня 2013 року, згідно з яким ОСОБА_2 є приватним власником будинку за адресою АДРЕСА_1 та підставі рішення Печерського районного суду м. Києва від 10 жовтня 2013 року та текстом вказаного судового рішення, що набрало законної сили ( а.с.58-66,97).

Визнаючи недійсним договір дарування, текст якого не досліджування судом першої інстанції суд дійшов невірного висновку про те, що спірне майно не належить дарувальнику ОСОБА_2 і нотаріус засвідчив цей договір за відсутності правовстановлюючих документів на майно, яке передається в дар.

Відповідно до ч.1 ст. 159 ЦПК України суд під час розгляду справи повинен безпосередньо дослідити докази у справі.

Отже, в порушення цього принципу безпосередності судового розгляду, рішення суду першої інстанції не обґрунтоване доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими у судовому засіданні, тому не відповідає вимогам закону, зокрема ст.ст. 159, 213-214 ЦПК України.

Стаття 215 ЦК України визначає що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Згідно з ч.3 ст. 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно з положеннями постанови Пленуму Верхового Суду України №9 від 6 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», відповідно до статей 215 та 216 ЦК вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Визнаючи недійсним не досліджений судом першої інстанції договір дарування з підстав, передбачених ст.ст. 203, 215 ЦК України та застосовуючи в порядку ст. 216 ЦК Украйони наслідки недійсності правочину щодо зобов»язання ОСОБА_3 повернути у власність ОСОБА_2 об»єкт дарування, суд дійшов помилкового висновку про те, що оспорюваним договором дарування порушуються права позивача і їх слід поновити шляхом задоволення позову.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що на предмет договору дарування накладено заборону відчуження в якості забезпечення позову ТОВ Фірми «Т.М.М.» до ОСОБА_4, про стягнення 8 728 925 грн. в порядку реституції за ухвалою Бородянського районного суду Київської області від 14.12.12р. та постановою відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у м. Києві від 01.08.13р. ВП №39145366 на підставі рішення Апеляційного суду Київської області від 15.08.2013р.

Разом з тим, із витягу з державного реєстру прав на нерухоме майно від 3 жовтня 2014 року вбачається, що у вказаному реєстрі відсутні відомості про державну реєстрацію обтяження будинку за адресою АДРЕСА_1 ( а.с.67). Накладення ж арешту на усе майно ОСОБА_4 не має значення для вирішення даного спору, оскільки спірний будинок належить ОСОБА_2 на підставі рішення Печерського районного суду м. Києва від 10 жовтня 2013 року та підтверджуються витягом з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію речових прав від 21 грудня 2013 року ( а.с.58-64,97).

Заявляючи про порушення свої прав як кредитора ОСОБА_4, позивач ТОВ Фірми «Т.М.М.» оскаржував рішення Печерського районного суду м. Києва від 10 жовтня 2013 року, однак ухвалою апеляційного суду м. Києва від 9 жовтня 2014 року апеляційне провадження закрито у зв»язку з тим, що судом встановлено, що майно, яке було предметом поділу подружжя ОСОБА_4 оскаржуваним рішенням, під арештом не перебуває і тому не має підстав вважати, що ТОВ Фірма «Т.М.М.» у спорі про поділ майна подружжя є особою, питання про права якої на спірне майно вирішені судом ( а.с.65).

У відкритті касаційного провадженні на вказане судове рішення ТОВ Фірма «Т.М.М.» позивачу відмовлено ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 листопада 2014 року ( а.с.66).

Матеріали справи не містять даних про те, що позивач ТОВ Фірми «Т.М.М.» має будь-які речові права на предмет договору дарування - будинок за адресою АДРЕСА_1

Отже, позивач не є стороною договору дарування, не має будь-яких прав чи законних інтересів щодо предмету договору дарування, тому в силу вимог ст.ст.3,216,216 ЦПК України заявив необгрунтовану вимогу про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності.

Ці обставини суд першої інстанції не узяв до уваги, ухвалив неправильне по суті рішення про задоволення позову.

Таким чином, висновок суду про те, що оспорюваний договір дарування укладено сторонами та засвідчено нотаріусом за наявності заборони на відчуження об'єкта дарування, і оспорюваним договором порушено права позивача - не ґрунтується на матеріалах справи та вимогах закону.

За таких обставин та відповідно до вимог ст. 309 ЦПК України колегія суддів приходить до висновку до необхідність скасування рішення суду і ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 307, 309 ЦПК України, колегія суддів ,-

вирішила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Бородянського районного суду Київської області від 5 грудня 2014 року скасувати та ухвалити нове.

Відмовити у задоволенні позову товариства з обмеженою відповідальністю Фірма «Т.М.М.» до ОСОБА_2, ОСОБА_3 по визнання недійсним договору дарування, застосування наслідків недійсності правочину та скасування державної реєстрації.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржено в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з моменту проголошення.

Головуючий

Судді :