Постанова № 42355928, 14.01.2015, Вінницький апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 802/3486/14-а

Головуючий у 1-й інстанції: Жернаков М.В.

Суддя-доповідач: Матохнюк Д.Б.

14 січня 2015 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Матохнюка Д.Б.

суддів: Білої Л.М. Гонтарука В. М.

за участю:

секретаря судового засідання: Мартинюк В.В.

представника позивача: ОСОБА_2

представників відповідача (апелянта): Собчук Т.М., Щолокової Ю.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Вінницькій області на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 18 листопада 2014 року у справі за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 до Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Вінницькій області про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення і податкової вимоги та визнання протиправними дії ,

В С Т А Н О В И В :

У вересні 2014 року фізична особа-підприємець ОСОБА_6 (ФОП ОСОБА_6.) звернулась в суд з адміністративним позовом до Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Вінницькій області (Вінницька ОДПІ) про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішенння від 08 липня 2014 року №0032241701, податкової вимоги про сплату боргу з єдиного соціального внеску від 23 липня 2014 року та визнання протиправними дії відповідача щодо формування висновків акта про результати податкового, валютного та іншого законодавства позивача №1674/1701/2998803805 від 23 червня 2014 року про завищення податкового кредиту на суму податку на додану вартість 18549,96 грн. та завищення податкового зобов'язання на суму податку на додану вартість 30716,75 грн.

18 листопада 2014 року Вінницький окружний адміністративний суд прийняв постанову про задоволення адміністративного позову.

Не погоджуючись з судовим рішенням відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказану постанову та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог.

В судовому засіданні представники відповідача (апелянта) апеляційну скаргу підтримали та просили її задовольнити.

Представник позивача про задоволення апеляційної скарги заперечила, посилаючись на її необґрунтованість та безпідставність.

Крім того, в судовому засіданні під час розгляду апеляційної скарги колегією суддів протокольно задоволено клопотання представників відповідача про заміну Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Вінницькій області на її правонаступника Вінницьку об'єднану державну податкову інспекцію Головного управління Державної фіскальної служби у Вінницькій області.

Заслухавши, суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши доводи апеляційної скарги наявними в матеріалах справи письмовими доказами, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення апеляційної скарги, з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено те, що Вінницькою ОДПІ проведено документальну планову виїзну перевірку ФОП ОСОБА_5 щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів за період з 01 січня 2013 року по 31 грудня 2013 року, дотримання законодавства щодо обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, виконання вимог валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2013 року по 31 грудня 2013 року, за результатами якої складено акт від 23 червня 2014 року №164/1701.

За результатами проведеної перевірки податковим органом виявлено порушення позивачем п. 185.1 ст. 185, п. 188.1 ст. 188 Податкового кодексу України (ПК України), в результаті чого позивач завищила податкові зобов'язання з податку на додану вартість на суму 30716,75 грн.; п. 187.1 ст. 187, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 ПК України, в результаті чого позивач завищила податковий кредит з податку на додану вартість в сумі 18549,96 грн., п. 138.4 ст. 138, п. 177.2 ст. 177, п. 177.4 ст. 177 ПК України, в результаті чого донараховано податку з доходів фізичних осіб в сумі 30694,05 грн., п. 2 ч. 1 ст. 7, ч. 3 ст. 9 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" і за наслідками якої донараховано 73563,84 грн. єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.

На підставі акта перевірки, 08 липня 2014 року Вінницькою ОДПІ прийнято податкове повідомлення-рішення №0032244701, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб на суму 30694,05 грн. та нараховано штрафні санкції в сумі 15347,09 грн.

Також, 23 червня 2014 року Вінницькою ОДПІ винесено податкову вимогу про сплату боргу (недоїмки) по єдиному внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в сумі 73563,84 грн.

Не погоджуючись з діями перевіряючих щодо встановлення вищезазначених висновків, податковим-повідомленням рішенням та податковою вимогою позивач звернулась до Вінницького окружного адміністративного суду з даним позовом.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що відповідачі діяли не на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а податкове повідомлення-рішення та податкова вимога прийняті не обґрунтовано, без урахування усіх обставин що мають значення для прийняття рішення, а обґрунтування відповідача, наведене в акті перевірки, не відповідає вимогам чинного законодавства.

Колегія суддів частково погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Згідно із п. 177.2 ст. 177 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування фізичних осіб - підприємців є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та не грошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.

Відповідно до п.177.4 ст. 177 ПК України до переліку витрат фізичних осіб - підприємців, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом III цього Кодексу.

При цьому, згідно із п.177. 4 ст. 177 ПК України до переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат виробництва (обігу) згідно з розділом III цього Кодексу. Не належить до витрат фізичної особи - підприємця вартість придбаного рухомого і нерухомого майна, що підлягає державній реєстрації, у разі якщо таке майно придбано до державної реєстрації фізичної особи - суб'єктом підприємницької діяльності та/або не використовується в такій діяльності.

Так, склад витрат та порядок їх визначення зазначено у статті 138 ПК України.

Отже, за своїм змістом наведені норми передбачають як підставу для невключення до витрат лише випадок повної відсутності будь-яких розрахункових, платіжних та інших документів, що відповідають вимогам Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства Фінансів України від 25.05.1995 року №88, а тому і неможливість віднесення до складу витрат нереальних сум, непідтверджених будь-якими документами взагалі.

Відповідно до ст. 198.1 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно ст. 198.2 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Таким чином, податкова накладна є документом, який підтверджує включення покупцем податку на додану вартість в ціну товару та сплату або обов'язок сплатити його продавцю.

Стаття 198.6 Податкового кодексу України встановлює, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 Податкового кодексу України) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 Податкового кодексу України.

Згідно із п.185.1 ст.185 ПК України, об'єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю;

Пункт 187.1 ст.187 ПК України визначає, що датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 якого податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків нарахованих платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього розділу протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у томи числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Пункт 201.10 ст.201 ПК України визначає, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Тобто, сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) в разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового кредиту покупцем.

Так, Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 року №996/ХІV (Закон №996) визначає правові засади регулювання, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні. У розумінні даного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Статтею 1 Закону №996 передбачено, що первинний документ визначається як документ, що містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Частинами другою та третьою статті 9 цього ж Закону передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, що фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю й упорядкування оброблених даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні і зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назва документа; дату і місце складання; назва підприємства, від імені якого складається документ; зміст і обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що мають можливість ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Як встановлено з матеріалів справи та судом першої інстанції, за перевіряє мий період ФОП ОСОБА_6 мала взаємовідносини з ТОВ "Агро-Легія", ТОВ "Взлет-Ера" (яке змінило назву на ПП "Ватер-Шпак"), ПП "Полтава-Проект-Монтаж", ТОВ "Т.І.Р.А.".

Факт здійснення господарських операцій між ФОП ОСОБА_6. та ТОВ "Агро-Легія", ТОВ "Взлет-Ера" (яке змінило назву на ПП "Ватер-Шпак"), ПП "Полтава-Проект-Монтаж", ТОВ "Т.І.Р.А." підтверджуються наявними в матеріалах справи первинними бухгалтерськими документами, а саме: податковими і видатковими накладними, товарно - транспортними накладними, банківськими виписками, що підтверджує факт реальності зміни майнового стану позивача.

Відповідачем не надано жодних доводів та не подано будь-яких доказів, які б могли свідчити про наявність обставин, що виключають обґрунтованість заявлених позивачем вимог, як-то безтоварності та/або фіктивного характеру здійснених позивачем операцій.

Також відповідачем не надано суду жодних доказів, які б стверджували факт розірвання, визнання недійсними чи неукладеними правочинів укладених між ТОВ "Агро-Легія", ТОВ "Взлет-Ера" (яке змінило назву на ПП "Ватер-Шпак"), ПП "Полтава-Проект-Монтаж", ТОВ "Т.І.Р.А.".

Крім того, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про безпідставність та необґрунтованість висновку податкового органу щодо визначення правочинів між ФОП ОСОБА_6. та ТОВ "Т.І.Р.А." як таких, що не спрямовані на реальне настання правових наслідків, які обумовлені ними та, відповідно, щодо їх нікчемності з огляду на наступне.

Статтею 215 Цивільного Кодексу України (ЦК України) визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, а саме:

- зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

- особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

- волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

- правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

- правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Водночас, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Статтею 228 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст. 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за ст. 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Так, Вінницькою ОДПІ не надано доказів порушення позивачем при укладанні/виконанні правочину (правочинів) конституційних прав чи свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконного володіння ним внаслідок укладання та виконання договору, як і не доведено вини позивача та наявності умислу при укладенні угод.

З огляду на викладені вище обставини, колегія суддів погоджується з позицією суду першої інстанції про те, що первинними документами, що містяться в матеріалах справи підтверджується реальність господарських операцій, а тому колегія суддів вважає неправомірним висновок податкового органу щодо нікчемності правочину та наявність підстав для визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0032241701 та податкової вимоги від 23 червня 2014 року.

Колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції про задоволення позовних вимог щодо визнання протиправними дії відповідача формування висновків акта про результати податкового, валютного та іншого законодавства позивача №1674/1701/2998803805 від 23 червня 2014 року про завищення податкового кредиту на суму податку на додану вартість 18549,96 грн. та завищення податкового зобов'язання на суму податку на додану вартість 30716,75 грн., з огляду на наступне.

Відповідно до п. 3 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства», затвердженого наказом ДПА України від 22 грудня 2010 року №984 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 12 січня 2011 року за №34/18/772, результати документальних перевірок оформлюються у формі акта або довідки. У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт, а у разі відсутності порушень - довідка.

В свою чергу, акт - службовий документ, який підтверджує факт проведення документальної перевірки фінансово-господарської діяльності платника податків і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.

З аналізу наведеної вище норми вбачається, що акт перевірки є лише засобом документування, в той час, коли предметом оскарження в адміністративному суді є юридичні наслідки (застосовані наслідки), що безпосередньо випливають з результатів перевірки.

Крім того, п. 86.7 ст. 86 Податкового кодексу України передбачено, що у разі незгоди платника податків або його законних представників з висновками перевірки чи фактами та даними, викладеними в акті перевірки, вони мають право подати свої заперечення протягом п'яти робочих днів з дня отримання акта.

Згідно із ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Відповідно до ст. 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Враховуючи положення законодавства, під нормативно-правовим актом чи правовим актом індивідуальної дії державного чи іншого органу слід розуміти юридичну форму рішень цих органів - офіційний письмовий документ, який породжує певні наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших відносин і має обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин.

За визначенням, наведеним у п. 6 ч. 1 ст. 3 КАС України, адміністративний позов - це звернення до адміністративного суду про захист прав, свобод та інтересів у публічно - правових відносинах.

Відповідно до ст. 105 КАС України зміст адміністративного позову - це адресоване адміністративному суду прохання позивача процесуально-правового характеру задовольнити його вимогу до відповідача. Частина четверта і п'ята даної статті визначають формулювання позовних вимог, що можуть становити зміст адміністративного позову. За суттю, це бажаний для позивача спосіб захисту адміністративним судом прав, свобод чи інтересів, які він вважає порушеними.

За приписами ст. 162 КАС України, при вирішенні справи по суті суд зобов'язаний зробити висновок щодо позовних вимог та застосувати спосіб захисту порушених прав, свобод чи інтересів.

Із матеріалів встановлено, що ФОП ОСОБА_6. висловлено прохання визнати протиправними дії Вінницької ОДПІ, які полягають у наданні безпідставних висновків в акті, тобто, сформульовано, що через визнання висновків відповідачів безпідставними, дії щодо їх встановлення є протиправними. Однак, слід зазначити, що оцінка висновків контролюючого органу за результатами перевірки досліджується в межах формування податкового повідомлення-рішення і саме через такий спосіб захисту, передбачений ст. 162 КАС України, а саме, скасування рішення, права позивача будуть відновлені. В той час, коли самі пособі дії щодо надання висновків прав, свобод та інтересів ФОП ОСОБА_5 не порушують, а відтак, не створюють підстав для їх захисту.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати її та прийняти нову постанову суду.

Згідно пп. 1, 3, 4 ч. 1 ст. 202 КАС України, підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, а також порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

апеляційну скаргуВінницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Вінницькій області задовольнити частково.

Постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 18 листопада 2014 року, - скасувати в частині задоволення позовних вимог про визнання протиправними дії Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Вінницькій області щодо формування висновків акта про результати податкового, валютного та іншого законодавства фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 №1674/1701/2998803805 від 23 червня 2014 року про завищення податкового кредиту на суму податку на додану вартість 18549,96 грн. та завищення податкового зобов'язання на суму податку на додану вартість 30716,75 грн.

В решті постанову залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно ст 212 КАС України.

Постанова суду складена в повному обсязі 19 січня 2015 року.

Головуючий Матохнюк Д.Б.

Судді Біла Л.М.

Гонтарук В. М.