Постанова № 42355250, 30.10.2014, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 жовтня 2014 року № 810/5251/14

Київський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Лапія С.М.,

при секретарі судового засідання - Пшику Ю.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві справу за адміністративним позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління Міндоходів у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

в с т а н о в и в:

ФОП ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ДПІ у Києво-Святошинському районі Київської області ГУ Міндоходів у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 25.02.2014, винесених на підставі висновків Акту перевірки від 28.01.2014 №44/17-2/НОМЕР_1, а саме:

- № 0027261702, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з єдиного внеску, нарахованого роботодавцям на суми заробітної плати у розмірі 172 789,71 грн., з яких 152 174,07 грн. - за основним платежем та 20 615,64 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями;

- № 0001811702, яким позивачу збільшено суму грошових зобов'язань з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) у сумі 34 635,50 грн., з яких 27 708,40 грн. - за основним платежем, та 6 927,10 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями;

- № 0001821702, яким позивачу збільшено суму грошових зобов'язань з податку на доходи фізичних осіб у сумі 86 786,17 грн., з яких 69 428,94 грн. - за основним платежем, та 17 357,23 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що висновки податкового органу про порушення позивачем вимог законодавства та прийняті на їх підставі рішення є необґрунтованими і протиправними.

У судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги з підстав, викладених у позовній заяві, просив позов задовольнити.

Представник відповідача позовних вимог не визнав з підстав, викладених у письмових запереченнях проти позову, просив у задоволенні позову відмовити.

Заслухавши доводи та пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи та оцінивши їх у сукупності, судом встановлено наступне.

ОСОБА_1 є фізичною особою-підприємцем, як платник податків перебуває на обліку в ДПІ у Києво-Святошинському районі Київської області ГУ Міндоходів у Київській області.

Податковим органом проведено позапланову документальну виїзну перевірку ФОП ОСОБА_1 з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2012 по 31.12.2013.

За наслідками перевірки складено Акт від 28.01.2014 №44/17-2/НОМЕР_1, згідно висновків якого встановлено порушення позивачем:

- п. 177.2 п. 177 ПК України, в результаті чого занижено суму податку з доходів фізичних осіб із фактично отриманого чистого доходу за 2012 - 2013 роки у сумі 60 428,94 грн.;

- п. 181.1 ст. 181, п. 187.1 ст. 187 ПК України, в результаті чого занижено зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 27 708,40 грн., у т.ч. за 2012 рік - 2 228,40 грн., за 2013 рік - 25 480,00 грн.;

- п. 177.10 ст. 177, п. 44.3 ст. 44 ПК України, а саме - не ведення книги обліку доходів і витрат;

- ст.ст. Кодексу законів про працю України, а саме - не укладення трудових договорів з найманими працівниками;

- ч. 1 п. 1 ст. 7, п.п. 1, 2, 5 ст. 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» - перевіркою встановлено заниження зобов'язань зі сплати єдиного внеску у сумі 152 174,00грн.;

- пп. 49.18.5 п. 49.18 ст. 49 ПК України, а саме неподання позивачем декларації про майновий стан і доходи за 2012 рік.

На підставі висновків Акту перевірки ДПІ у Києво-Святошинському районі Київської області ГУ Міндоходів у Київській області прийнято податкові повідомлення-рішення від 25.02.2014 №0027261702, №0001811702 та № 0001821702.

Будь-яких відомостей про прийняття інших рішень про визнання податкових зобов'язань на підставі висновків Акту від 28.01.2014 №44/17-2/НОМЕР_1 сторонами суду не надано.

Вважаючи висновки податкового органу необґрунтованими, а прийняті на їх підставі рішення протиправними, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Щодо вимог про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 25.02.2014 №0027261702, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з єдиного внеску, суд зазначає наступне.

Так зі змісту даного рішення слідує, що підставою для його прийняття було порушення позивачем вимог ч. 1 п. 1 ст. 7, п.п. 1, 2, 5 ст. 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування».

На обґрунтування позовних вимог в цій частині позивач посилається на те, що з ним у трудових відносинах перебувають два працівники, з якими укладено трудові договори, й проводиться нарахування єдиного соціального внеску.

Інші особи з позивачем у трудових відносинах не перебувають.

Як пояснив позивач, особи, описані в Акті, дійсно 17.01.2014 перебували у виробничому приміщенні позивача, проте, з посиланням на ст. 48 КЗпП, якою визначено, що трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації понад п'ять днів, стверджує, що вони були залучені до роботи тільки на один день. Тому згідно КЗпП України на вказаних працівників не оформлюються трудові книжки, та з ними не укладається трудовий договір, а сплата соціального внеску відбувається саме за один робочий день, що й було виконано позивачем.

Згідно абз. 2 п. 1 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» платниками єдиного внеску є роботодавці - фізичні особи-підприємці, зокрема ті, які використовують працю інших осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством про працю, чи за цивільно-правовим договором (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою-підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців).

Зі змісту ч. 5 ст. 8 цього Закону слідує, що для платників, зазначених у пункті 1 (крім абзацу сьомого) частини першої статті 4 цього Закону, встановлюється єдиний внесок у розмірі 34,7 відсотка винагороди за цивільно-правовими договорами.

Відповідно до ч. 1 п. 1 ст. 7 цього ж Закону для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), 2, 3, 6, 7 і 8 частини першої статті 4 цього Закону єдиний внесок нараховується на суму нарахованої заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами.

Сплата єдиного внеску здійснюється у національній валюті шляхом внесення відповідних сум єдиного внеску на рахунки органів доходів і зборів, відкриті в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів для його зарахування, крім єдиного внеску, який сплачується в іноземній валюті розташованими за межами України підприємствами, установами, організаціями (у тому числі міжнародними) за працюючих у них громадян України та громадянами України, які працюють або постійно проживають за межами України, відповідно до договорів про добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (п. 5 ст. 9 Закону).

Доводи позивача про те, що ним здійснено сплату соціального внеску саме за один робочий день, тобто 17.01.2014, на вказаних осіб суд оцінює критично, оскільки позивачем не надано суду будь-яких доказів на підтвердження вказаних обставин.

На підставі викладеного суд приходить до висновку про необґрунтованість позовних вимог у цій частині.

Щодо позовних вимог про визнання протиправними та скасування решти податкових повідомлень-рішень, суд зазначає наступне.

Згідно Акту перевірки його висновки ґрунтуються, зокрема, на тому, що позивач у перевіряємий період був платником податків на загальних підставах, тому на нього не поширювались положення закону про застосування спрощеної системи оподаткування.

На обґрунтування позовних вимог у цій частині позивач посилається на те, що він звернувся до податкового органу із заявою від 19.01.2012 про застосування спрощеної системи оподаткування.

Оскільки рішення про відмову задоволенні такої зави він не отримував, стверджує, що висновки про податкового органу про те,що він був платником податків на загальних підставах є необґрунтованими.

Як встановлено судом, ФОП ОСОБА_1 19.01.2012 звернувся до ДПІ у Києво-Святошиському районі із заявою про застосування спрощеної системи оподаткування (вх.№4746Б).

Листом від 27.02.2012 вих. № 166/Б/17-215 ДПІ у Києво-Святошиському районі повідомлено заявника про відсутність підстав для видачі свідоцтва про сплату єдиного податку у зв'язку з наступним.

Так згідно п. 291.4 ст. 291 ПК України (в редакції станом на час виникнення спірних правовідносин) суб'єкти господарювання, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, поділяються на такі групи платників єдиного податку:

1) перша група - фізичні особи-підприємці, які не використовують працю найманих осіб, здійснюють виключно роздрібний продаж товарів з торговельних місць на ринках та/або провадять господарську діяльність з надання побутових послуг населенню і обсяг доходу яких протягом календарного року не перевищує 150 000 гривень;

2) друга група - фізичні особи-підприємці, які здійснюють господарську діяльність з надання послуг, у тому числі побутових, платникам єдиного податку та/або населенню, виробництво та/або продаж товарів, діяльність у сфері ресторанного господарства, за умови, що протягом календарного року відповідають сукупності таких критеріїв:

- не використовують працю найманих осіб або кількість осіб, які перебувають з ними у трудових відносинах, одночасно не перевищує 10 осіб;

- обсяг доходу не перевищує 1 000 000 гривень.

Дія цього підпункту не поширюється на фізичних осіб-підприємців, які надають посередницькі послуги з купівлі, продажу, оренди та оцінювання нерухомого майна (група 70.31 КВЕД ДК 009:2005), а також здійснюють діяльність з виробництва, постачання, продажу (реалізації) ювелірних та побутових виробів з дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення та напівдорогоцінного каміння. Такі фізичні особи-підприємці належать виключно до третьої платників єдиного податку, якщо відповідають вимогам, встановленим для третьої групи;

3) третя група - фізичні особи-підприємці, які протягом календарного року відповідають сукупності таких критеріїв:

- не використовують працю найманих осіб або кількість осіб, які перебувають з ними у трудових відносинах, одночасно не перевищує 20 осіб;

- обсяг доходу не перевищує 3000000 гривень.

Згідно п. 299.9 ст. 299 ПК України (в редакції станом на час виникнення спірних правовідносин) підставою для прийняття органом ДПС рішення про відмову у видачі суб'єкту господарювання свідоцтва платника єдиного податку є невідповідність такого суб'єкта вимогам ст. 291 цього Кодексу, а саме - наявність на день подання заяви про реєстрацію платникам єдиного податку податкового боргу, крім безнадійного податкового боргу, що виник внаслідок дії обставин непереборної сили (форс-мажорних обставин).

У зв'язку з тим, що станом на час звернення із заявою за позивачем рахувався податковий борг у сумі 239,33 грн., у видачі свідоцтва платника єдиного податку йому було відмовлено.

Також, позивачу роз'яснено, що він може отримати свідоцтво платника єдиного податку з 01.04.2012 подавши до 15.03.2012 відповідну заяву за умови сплати податкового боргу.

Вказаний лист направлено позивачу за адресою вказаною у заяві: АДРЕСА_1 рекомендованим поштовим відправленням з повідомленням про вручення, яке повернулось до податкового органу з відміткою підприємства поштового зв'язку про закінчення терміну зберігання, що підтверджується наявною в матеріалах справи фотокопією поштового конверту та довідки ф. 20 (а.с. 68).

Згідно п. 3.10. Порядку направлення органами державної податкової служби податкових повідомлень-рішень платникам податків, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 22.12.2010 № 985, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 30.12.2010 за № 1440/18735 (чинного на час виникнення спірних равовідносин) якщо пошта (поштова служба) якщо пошта (поштова служба) не може вручити платнику податків податкове повідомлення-рішення через відсутність за місцезнаходженням посадових осіб, їх відмову прийняти податкове повідомлення-рішення, незнаходження фактичного місця розташування (місцезнаходження) платника податків або з інших причин, податкове повідомлення-рішення вважається врученим платнику податків у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причин невручення.

З урахуванням положень ч. 7 ст. 9 КАС України суд вважає, що позивач належним чином був повідомлений про рішення ДПІ у Києво-Святошинському районі, викладене в листі від 27.02.2012 вих. № 166/Б/17-215, оскільки поштове відправлення не було вручене позивачу у зв'язку із закінченням терміну зберігання.

Доводи позивача про відсутність у нього податкового боргу станом на час звернення із вказаною заявою спростовуються наявними в матеріалах справи фотокопіями податкових повідомлень-рішень від 14.09.2009 № 0124141702/0 та 24.09.2009 №0049811702/0, та повідомленнями про вручення рекомендованих поштових відправлень.

Крім того, позивачем не надано суду доказів добровільної сплати визначеної вказаними рішеннями суми податкового боргу, або їх оскарження в адміністративному чи судовому порядку.

При прийнятті рішення в даній адміністративній справі судом не досліджується правомірність формування податковим органом сум грошових зобов'язань в оскаржуваних податкових повідомленнях рішеннях, оскільки позивачем не ставиться під сумнів їх обґрунтованість, а заперечується лише факт виникнення у нього обов'язку сплати податкових зобов'язань на загальній системі оподаткування.

Також суд критично оцінює доводи позивача про те, що ним добросовісно сплачувались зобов'язання зі сплати єдиного податку у перевіряємий період, податковим органом приймались без зауважень його декларації а на інформаційному ресурсі Державної фіскальної служби «Дізнайся більше про свого партнера» містяться відомості про відсутність у нього податкового боргу, оскільки дані доводи жодним чином не спростовують висновків Акту перевірки, саме на підставі яких прийнято оскаржувані податкові повідомлення-рішення.

Частиною 1 ст. 11 КАС України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а ч. 1 ст. 71 КАС України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, коли судом здійснюється розгляд справ про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, у яких обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На виконання цих вимог відповідач як суб'єкт владних повноважень довів правомірність оскаржуваних рішень. Водночас, докази, подані позивачем, не підтверджують обставини, на які він посилається на обґрунтування позовних вимог, та були спростовані доводами відповідача та доказами, наявними в матеріалах справи, а тому суд дійшов висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» під час подання адміністративного позову майнового характеру сплачується 10 відсотків розміру ставки судового збору. Решта суми судового збору стягується з позивача або відповідача пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимоги.

За подання до адміністративного суду адміністративного позову майнового характеру ставка судового збору встановлена у розмірі 2 відсотки розміру майнових вимог, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 4 розмірів мінімальної заробітної плати (ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір»).

Як встановлено судом, розмір майнових вимог, заявлених позивачем, становить 294 211,38 грн., відповідно, ставка судового збору становить 4 872,00 грн.

Оскільки позивачем не сплачено судовий збір при зверненні до суду з даним позовом, сума судового збору у розмірі 4 872,00 грн. підлягає стягненню з нього на користь Державного бюджету України.

Керуючись ст.ст. 11, 14, 69, 70, 71, 94, 97, 122, 158-163, 167, 254, 257 КАС України, суд -

п о с т а н о в и в:

У задоволенні адміністративного позову відмовити.

Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на користь Державного бюджету України судовий збір у сумі 4 872 (чотири тисячі вісімсот сімдесят дві) грн. 00 коп.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Лапій С.М.

Дата виготовлення і підписання повного тексту постанови - 04 листопада 2014 р.