Постанова № 42355243, 16.12.2014, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 грудня 2014 р. Справа № 804/17616/14 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Ніколайчук С.В.

при секретарі - Федуркіній А.В.

за участю:

позивача - ОСОБА_1;

представник відповідача - Прибиток Н.А.;

представника третьої особи - Пономаренко В.М.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Дніпропетровську адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Державної пенітенціарної служби України у Дніпропетровській області, третя особа Ігренський виправний центр №133 Управління Державної пенітенціарної служби України у Дніпропетровській області про зобов'язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

28.10.2014р. до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління Державної пенітенціарної служби України у Дніпропетровській області, у якому позивач просив суд:

- зобов'язати відповідача про новий день звільнення видати наказ і внести запис до трудової книжки працівника. Раніше внесений запис про день звільнення визнати недійсним;

- зобов'язати відповідача виплатити середньомісячну заробітну плату за весь час вимушеного прогулу з 14.12.2011 року до моменту звернення до суду;

- зобов'язати відповідача видати йому належним чином оформлену трудову книжку.

В обґрунтування позову позивач посилається на те, що згідно витягу з наказу №138 о/с від 19.12.2011 року він був звільнений з Державного Департаменту з питань виконання покарань в Дніпропетровській області. Однак, при звільненні йому не видали трудову книжку та копію наказа про звільнення, тим самим відповідач порушив вимоги Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, ст.ст. 47, 48 КЗпП України та Закону України «Про дисциплінарний статут ОВС».

Ухвалою суду від 30.10.2014 року відкрито провадження в адміністративній справі №804/17616/14 та призначено справу до розгляду в судовому засіданні на 07.11.2014 року.

Ухвалою суду від 30.10.2014 року позивача звільнено від сплати судового збору.

07.11.2014 року у судове засідання сторони не прибули, про дату, час та місце судового засідання належним чином повідомлені.

Судовий розгляд справи відкладався на 21.11.2014 року, 28.11.2014 року.

28.11.2014 року від представника Управління Державної пенітенціарної служби України у Дніпропетровській області до суду надійшло клопотання про зупинення провадження по справі, в якому посилається на той факт, що Дніпропетровським апеляційним адміністративним судом 07.11.2014 року відкрито апеляційне провадження за скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17.10.2014 року (справа №804/14805/14), якою позовну заяву ОСОБА_1 про поновлення на роботі залишено без розгляду через пропущення строку звернення до суду.

Ухвалою суду від 28.11.2014 року в задоволенні клопотання про зупинення провадження відмовлено.

Ухвалою суду від 28.11.2014 року до участі у справі залучено в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Ігренський виправний центр №133 Управління Державної пенітенціарної служби України у Дніпропетровській області.

Представник позивача в судовому засіданні позов підтримав в повному обсязі та просив суд задоволити його, посилаючись на обставини, викладені у позовній заяві та наданих додаткових даказів та додаткових поясненнях.

Представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечував, в обґрунтування заперечень зазначив, що на дату звільнення позивач перебував у Дніпропетровському слідчому ізоляторі - знаходився під вартою, тому його трудова книжка була заповнена відповідальною особою кадрової служби управління, а позивачу на адресу слідчого ізолятору 19.12.2011 року направлено повідомлення про те, що він може отримати трудову книжку в управлінні Державного департаменту України з питань виконання покарань в Дніпропетровській області. В слідчому ізоляторі позивач відмовився отримувати даний лист, про що був складений відповідний акт від 21.12.2011 року. Таким чином, вина управління в затримці видачі позивачу його трудової книжки відсутня, через те, що позивач був відсутній на службі в день звільнення і йому було направлено повідомлення про те, що він може отримати її в управлінні.

В судовому засіданні представники відповідача та третьої особи позов не визнали та просили суд в задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін та дослідивши письмові докази у справі, встановив наступне:

відповідно до наказу Управління Державного департаменту України з питань виконання покарань в Дніпропетровській області №85 о/с від 09.08.2011 року та на підставі постанови прокуратури Дніпропетровської області про відсторонення від посади від 25.07.2011 року майора внутрішньої служби ОСОБА_1 з 05.08.2011 року відсторонено від посади заступника начальника установи з нагляду і безпеки та оперативної роботи Ігренського виправного центру №133.

Згідно наказу Управління Управління Державного департаменту України з питань виконання покарань в Дніпропетровській області «По особовому складу» №138 о/с від 19.12.2011 року у відповідності з Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України звільнено у запас Збройних Сил України за пунктом 66 (за скоєння вчинків, що дискредитують звання рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ) майора внутрішньої служби ОСОБА_1 заступника начальника установи з нагляду і безпеки та оперативної роботи Ігренського виправного центру №133 з 14 грудня 2011 року.

На момент звільнення позивача з посади, він знаходився в Дніпропетровському слідчому ізоляторі на підставі постанови Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 18.07.2011 року, якою обрано відносно ОСОБА_1 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.

Вимоги ст. 47 КЗпП України передбачають, що власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до ст.ст. 47, 48 КЗпП України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Відповідальність за ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.

На підставі п. 3-4 Постанови Кабінету Міністрів України «Про трудові книжки працівників» від 27 квітня 1993 р. № 301 трудові книжки зберігаються на підприємствах, в установах і організаціях як документи суворої звітності, а при звільненні працівника трудова книжка видається йому під розписку в журналі обліку; відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.

Згідно п.п. 4.1 Інструкції «Про затвердження інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників» затвердженої наказом Міністерства праці України №58 від 29.07.1993 року, вбачається, що у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів. Власник або уповноважений ним орган зобов'язаний видати працівнику його трудову книжку в день звільнення з внесеним до неї записом про звільнення. Днем звільнення в такому разі вважається день видачі трудової книжки. Про новий день звільнення видається наказ і вноситься запис до трудової книжки працівника. Раніше внесений запис про день звільнення визнається недісним.

Згідно п.п. 4.2 Інструкції вбачається, що якщо працівник відсутній на роботі в день звільнення, то власник або уповноважений ним орган в цей день надсилає йому поштове повідомлення із вказівкою про необхідність отримання трудової книжки.

З матеріалів справи вбачається, що 19.12.2011 року ОСОБА_1 на адресу Дніпропетровського слідчого ізолятора направлено лист (вих.. 15/16-3242), яким проінформовано позивача про те, що його звільнено зі служби з 14.12.2011 року та про те, що йому необхідно прибути до Управління Державного департаменту України з питань виконання покарань в Дніпропетровській області для отримання трудової книжки.

21.12.2011 року співробітниками Дніпропетровського слідчого ізолятору складено акт про відмову отримання листа УДДУПВП в Дніпропетровській області №15/16-3242 від 19.12.2011 року громадянином ОСОБА_1, завізований начальником слідчого ізолятору.

Про вищезазначене начальник Дніпропетровського слідчого ізолятора листом №3/5-24728 від 19.12.2011 року повідомив начальника Управління Державного департаменту України з питань виконання покарань в Дніпропетровській області.

Суд не бере до уваги доводи позивача про те, що для листування з ним суб'єкта владних повноважень необхідний дозвіл Кіровського районного суду м.Дніпропетровськ згідно ч. 1 ст. 13 Закону України « Про попереднє ув'язнення», оскільки такий дозвіл стосується лише родичів, інших громадян, а також підприємств, установ та організацій.

Судом також встановлено, що 04.07.2013 року на підставі вироку Кіровського районного суду м. Дніпропетровська ОСОБА_1 запобіжний захід тримання під вартою змінено на підписку про невиїзд.

Однак, позивач протягом періоду з 04.07.13р. до теперішнього часу не звертався до Управління Державного департаменту України з питань виконання покарань в Дніпропетровській області для отримання трудової книжки.

Також, суд не приймає доводи позивача про те, що він до 28.10.14р. не знав про його звільнення, оскільки як вбачається з ухвали суду від 17 жовтня 2014р. по справі №804/14805/14 (суддя Рищенко А.Ю.), то в рамках справи №804/14805/14 ОСОБА_1 заявляв клопотання про поновлення строку звернення до суду із адміністративним позовом та повідомив суд вже про те, що про своє звільнення дізнався 20.08.2014 року із відповіді Управління Державної пенітенціарної служби у Дніпропетровській області, та 26.08.2014 року звернувся із відповідним позовом до Синельниківського міськрайонного суду. Проте, ухвалою Синельниківського міськрайонного суду від 28.08.2014 року у відкритті провадження у справі йому було відмовлено, у зв'язку із належністю публічно-правового спору до юрисдикції адміністративного суду.

Також, з вказаної вище ухвали встановлено обставину, що 25.11.2013 року Синельниківським міськрайонним судом Дніпропетровської області було винесено рішення, справа №191/1572/13-ц, у цивільній справі за позовом Синельниківської виправної колонії №94 Управління Державної пенітенціарної служби України у Дніпропетровській області до ОСОБА_1, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, треті особи: Головне управління Державної міграційної служби України у Дніпропетровській області, Орган опіки та піклування Синельниківської районної державної адміністрації, виконавчий комітет Синельниківської міської ради про виселення та про зняття з реєстраційного обліку, в зв'язку із звільненням ОСОБА_1 з Державної кримінально-виконавчої служби за негативними обставинами: за скоєння вчинків, що дискредитують звання рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ. Вказаним рішенням суду у задоволенні позову Синельниківської виправної колонії №94 Управління Державної пенітенціарної служби України у Дніпропетровській області було відмовлено повністю.

На підтвердження вказаних даних та з метою отримання додаткових доказів у відповідності до положень ст.ст.69, 70 КАС України, судом було направлено письмовий запит до Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 15.10.2014 року.

Вищевказане рішення Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 25.11.2013 року, справа №191/1572/13-ц, набрало законної сили - 21.01.2014 року. За даним рішенням суду вбачається, що витяг з наказу № 138 о/с від 19.12.2011 року Управління Державної пенітенціарної служби у Дніпропетровській області про звільнення позивача містився у матеріалах цивільної справи, про що зазначив суд в описовій частині свого рішення. На підтвердження цього 17.10.2014 року Синельниківським міськрайонним судом Дніпропетровської області було надано на запит суду копію такого витягу з матеріалів цивільної справи №191/1572/13-ц. Також останній надав суду копію листа на підтвердження отримання ОСОБА_1 копії рішення від 25.11.2013 року, з якого вбачається, що позивач особисто отримав копію рішення Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 25.11.2013 року, справа №191/1572/13-ц, як він зазначив без печатки - 02.12.2013 року. Також копію даного рішення з печаткою та копію ухвали апеляційного суду позивач отримав - 06.03.2014 року. Про це зробив власноручний підпис. Тим більше, що за текстом рішення суду від 25.11.2013 року ОСОБА_1 особисто був присутнім під час судового засідання при розгляді цивільної справи №191/1572/13-ц.

З огляду на усе вище наведене, суд вважає, що відповідач діяв у межах та у спосіб передбачений законом і підстави для задоволення позовної вимоги про зобов'язання відповідача про новий день звільнення видати наказ і внести запис до трудової книжки працівника. Раніше внесений запис про день звільнення визнати недійсним відсутні.

Щодо позовної вимоги, про виплату середньомісячної заробітної плати за весь час вимушеного прогулу з 14.12.2011 року, суд зазначає наступне:

Відповідно до ст.235 КЗпП України у разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

Враховуючи те, що підстави для внесення змін до трудової книжки про новий день звільнення не має, то в задоволенні позовної вимоги про зобов'язання відповідача виплатити середньомісячну заробітну плату за весь час вимушеного прогулу з 14.12.2011 року до моменту звернення до суду, також слід відмовити.

Між тим, з метою дотримання права позивача передбаченого ст.47 КзПП України, суд вважає за необхідне зобов'язати відповідача видати трудову книжку позивачу.

З урахуванням наведеного, адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління Державної пенітенціарної служби України у Дніпропетровській області, третя особа Ігренський виправний центр №133 Управління Державної пенітенціарної служби України у Дніпропетровській області про зобов'язання вчинити певні дії належить задоволити частково.

На підставі викладеного, керуючись ст. 19 Конституції України, ст. ст. 2, 11, 69 - 71, 86, 94, 158, 160 - 167 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління Державної пенітенціарної служби України у Дніпропетровській області, третя особа Ігренський виправний центр №133 Управління Державної пенітенціарної служби України у Дніпропетровській області про зобов'язання вчинити певні дії - задоволити частково.

Зобов'язати Управління Державної пенітенціарної служби України у Дніпропетровській області видати ОСОБА_1 належним чином оформлену трудову книжку.

В решті позовних вимог відмовити.

Постанова суду може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги через Дніпропетровський окружний адміністративний суд з одночасним направленням копії апеляційної скарги особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі складення постанови у повному обсязі, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна, скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

У разі якщо справа розглядалась судом за місцезнаходженням суб'єкта владних повноважень і він не був присутній у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, але його було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо у суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Постанова суду набирає законної сили відповідно до вимог ст.254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст постанови складено 19 грудня 2014 року

Суддя С.В. Ніколайчук