Постанова № 42354655, 16.01.2015, Миколаївський окружний адміністративний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Миколаїв.

16 січня 2015 року Справа № 814/3453/14

Миколаївський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Желєзного І.В. секретар судового засідання Зощак В.В. розглянувши адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Миколаївдортранс", вул. Новозаводська,34, м. Миколаїв,54028

доДержавної податкової інспекції у Ленінському районі м.Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області, вул. Гмирьова, 1/1,Миколаїв,54028

провизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "МИКОЛАЇВДОРТРАНС" (далі по тексту також - позивач, Товариство), посилаючись на незаконність оспорюваного повідомлення-рішення, звернулось до адміністративного суду з позовом про визнання протиправним та про скасування податкового повідомлення-рішення ДПІ у Ленінському районі м. Миколаєва ГУ Міндоходів у Миколаївській області (далі по тексту також - відповідач, ДПІ, контролюючий орган) від 07.11.2014 року №0002842201 про збільшення грошового зобов'язання з ПДВ у сумі 402033,0 грн. за основним платежем та 201 017,0 грн. за штрафними санкціями.

Відповідач позов не визнав, зазначивши, що підставою визначення підприємству податкових зобов'язань слугував висновок контролюючого органу про безтоварність господарських операцій між позивачем та його постачальником - ПП «Торгівельна компанія «АМАДА» за травень-червень 2014 року.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні в них фактичні дані, суд встановив наступне.

Товариство з обмеженою відповідальністю "МИКОЛАЇВДОРТРАНС" зареєстровано виконавчим комітетом Миколаївської міської ради 28.07.2011 року та як платник податків взято на облік ДПІ у Ленінському районі м.Миколаєва 29.07.2011 року. Основним видом діяльності товариства є КВЕД 49.41 («Вантажний автомобільний транспорт»). З метою здійснення цього виду діяльності позивач орендує транспортні засоби на підставі договору оренди транспортних засобів від 30.03.2012 року №1 між позивачем та ТОВ «Миколаївтранспорт плюс» (30 вантажних автомобілів та 15 причепів до них)

В жовтні 2014 року ДПІ проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань правомірності формування податкового кредиту та податкових зобов'язань, доходів та витрат, що враховані при визначенні об'єкту оподаткування податком на прибуток по взаємовідносинам з ПП «Торгівельна компанія «АМАДА» за травень-червень 2014 року, результати якої оформлено актом № 4492/14-02-22-01/37758656 від 15.10.2014 року (далі по тексту також - акт).

В акті перевірки контролюючим органом зазначено про порушення суб'єктом господарювання п.185.1 ст.185, п.188.1 ст.188, п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198, п.201.1 ст.201 Податкового кодексу України, що призвело до заниження підприємством податку на додану вартість на суму 402 033,0 грн., в тому числі: за травень 2014 року на суму 203 333,0 грн., за червень 2014 року на суму 198 700,0 грн.

За результатами перевірки 07.11.2014 року відповідачем прийняте податкове повідомлення-рішення №0002842201 про збільшення грошового зобов'язання з ПДВ у сумі 402 033,0 грн. за основним платежем та 201 017,0 грн. за штрафними санкціями.

Підставою прийняття оспорюваного податкового повідомлення-рішення слугував висновок контролюючого органу про безтоварність господарських операцій між позивачем та його постачальником - ПП «Торгівельна компанія «АМАДА» за травень-червень 2014 року.

Досліджуючи обставини, з якими закон пов'язує наявність або відсутність в діях суб'єкта господарювання податкового правопорушення, суд виходить з такого.

Відповідно до ст.1 ЗУ "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Таким чином визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Первинним документом є документ, якій містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Статтею 9 ЗУ "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до п. 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України (в редакції, що була чинною у відповідних податкових періодах), об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу;

Приписами п.135.2 ст.135 ПК України визначено, що доходи визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують отримання платником податку доходів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно з п.137.1 ст.137 ПК України дохід від реалізації товарів визнається за датою переходу покупцеві права власності на такий товар. Дохід від надання послуг та виконання робіт визнається за датою складення акта або іншого документа, оформленого відповідно до вимог чинного законодавства, який підтверджує виконання робіт або надання послуг.

Відповідно до п.138.1 ст.138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Із п.138.2 ст. 138 ПК України слідує, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу. У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді. Платник податку для визначення об'єкта оподаткування має право на врахування витрат, підтверджених документами, що складені нерезидентами відповідно до правил інших країн.

Згідно з п.139.1.9 ст.139 ПК України витрати не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку. У відповідності до пп. "а" п. 198.1 ст. 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів.

Відповідно до п.187.1 ст. 187 ПК України датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Приписами п.198.1 ст.198 ПК України визначено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ст. 198 ПК України).

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п. 201.1 ст. 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну.

Податкова накладна складається у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Один примірник видається покупцю, а другий залишається у продавця. Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту (п.201.4, п. 201.6, п. 201.10 ст. 201 ПК України).

Системний аналіз правових норм, якими регулюються правовідносини, що є предметом судового дослідження, вказує, що визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Не можуть бути включені до складу валових витрат та податкового кредиту витрати на придбання товарів (робіт, послуг) не підтверджені дійсними розрахунковими, платіжними та іншими документами. Документом, який підтверджує сплату покупцем податку на додану вартість в ціні товару, зокрема є податкова накладна.

Для віднесення відповідних сум до складу валових втрат та податкового кредиту в розумінні ПК України не передбачається умова відслідкування та контролю платником податку (добросовісним набувачем товару, послуг та ін.) реальної сплати цих сум до бюджету контрагентом, а тим більше контрагентів безпосереднього контрагента суб'єкта господарювання. Чинним законодавством на сторону в господарському зобов'язанні не покладено обов'язок з'ясування обставин сплати податків та зборів контрагентом.

До того ж суб'єкт господарювання (добросовісний учасник угод та господарських операцій) не наділений можливістю контролю (навіть за власною ініціативою) за сплатою податків іншими суб'єктами підприємницької діяльності. Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання як платник податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, оскільки юридична відповідальність особи має індивідуальний характер (ст.61 Конституції України). Зазначена обставина (недобросовісність учасника угоди щодо сплати податків та зборів) не є підставою для позбавлення платника податку права на відображення в складі валових витрат та податкового кредиту понесені витрати на придбання товарів (послуг), якщо останній виконав усі передбачені законом умови та має всі документальні підтвердження понесених витрат та фактичного здійснення господарських операцій.

Чинним законодавством України не встановлено обов'язку покупця сплачувати ПДВ ще й безпосередньо до бюджету, коли такий податок не буде сплачений продавцем або іншою особою, з урахуванням суми податку, отриманого від покупця в ціні товару. Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність з негативними наслідками саме щодо цієї особи. Зазначена правова позиція, зокрема, викладена у постановах Верховного Суду України від 01.06.2010 за позовом ПП "Армавір" до ДПІ у Печерському районі м. Києва, від 19.11.2010 у справі за позовом ВАТ "Кременчуцький завод технічного вуглецю" до Кременчуцької ОДПІ, від 31.01.2011 за позовом ЗАТ "Мукачівський лісокомбінат" до Мукачівської ОДПІ, а також у Рішенні Європейського суду з прав людини від 22.01.09 по справі "Булвес" проти Болгарії. Отже, Європейський суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення з боку його контрагентом.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем (покупець) укладено з ПП «ТК «АМАДА» (постачальник) договір поставки від 30.04.2013 року №09/04/2014 та договір поставки від 30.04.2013 року №10/04/2014, відповідно до яких позивачу було поставлено запчастини для автотранспорту (колінні вали, ресори, блок циліндрів, диференціал тощо) на загальну суму 920 000,0 грн., в т.ч. ПДВ на суму 153 333,34 грн.; листовий метал (для облицювання кузовів вантажних автомобілів) на загальну суму 300 000,0 грн., в т.ч. ПДВ на суму 50 000,0 грн.

Поставка товару підтверджується належним чином оформленими податковими та видатковими накладними (стор.6-7 акта)

Суми податку на додану вартість по зазначеним податковим накладним включено до складу податкового кредиту в травні 2014 року у сумі 203 333,0 грн., в червні 2014 року у сумі 198 700,0 грн., відображено у реєстрах отриманих податкових накладних, які відповідають даним декларації з податку на додану вартість в травні 2014 року у сумі 203 333,0 грн., у червні 2014 року у сумі 198 700,0 грн.

Розрахунки між позивачем та ПП «ТК «АМАДА» за товар проводились у безготівковій формі, заборгованість зі сплати відсутня, про що свідчать надані платіжні доручення.

Транспортування товару здійснювалося автотранспортом позивача, про що свідчать надані товарно-транспортні накладні.

Відповідно до договору оренди транспортних засобів від 21.01.2013 року № 1, укладеного між позивачем (орендар) та ТОВ «Миколаївтранспорт Плюс» (орендодавець), орендар зобов'язується за свій рахунок проводити технічне обслуговування та ремонт автотранспорту (п.2.3.3 Договору оренди)

На виконання п.2.3.3 Договору оренди позивач частину придбаного у ПП «ТК «АМАДА» товару (запчастин) витратив на ремонт та поліпшення автотранспорту, про що свідчать надані до суду акти приймання-здачі відремонтованих, реконструйованих та модернізованих об'єктів типової форми №ОЗ-2, затвердженої наказом Мінстату України від 29.12.1995 року №352, а частину товару обліковує на складі, як запас, про що свідчать надані до суду картки складського обліку матеріалів № 1/207, 2/207, 3/207, 5/207, 6/207, 15/201, 45/207, 7/207, 8/207, 9/207, 10/207, 11/207, 15/207, 24/207, 25/207, 35/207, 36/207, 43/207 типової форми № М-12, затвердженої наказом Мінстату України 21.06.1996 року № 193.

Свою позицію щодо порушення позивачем норм податкового законодавства ДПІ обумовлює тим, що: ДПІ отримано акт ДПІ у Шевченківському районі ГУ Міндоходів у м. Києві від 19.09.2014 року №1409/26-59-22-08/38870131 «Документальної позапланової виїзної перевірки ПП «ТК «АМАДА» з питань дотримання вимог податкового законодавства при проведенні фінансово-господарських операцій по взаємовідносинах за період з 01.05.2014 року по 30.06.2014 року», у якому зазначено, що: ПП «ТК «АМАДА» є порушником податкового законодавства; позивачем не надано до перевірки, зокрема, актів списання запасних частин, актів приймання-передачі продукції згідно Інструкцій П-6 та П-7, затверджених постановами Державного арбітражу Союзу Радянських Соціалістичних Республік від 1965-66 року.

Як вбачається із тексту акта перевірки, основним доводом відповідача щодо безтоварності задекларованих позивачем господарських операцій є акт ДПІ у Шевченківському районі ГУ Міндоходів у м. Києві від 19.09.2014 року №1409/26-59-22-08/38870131 «Документальної позапланової виїзної перевірки ПП «ТК «АМАДА» з питань дотримання вимог податкового законодавства при проведенні фінансово-господарських операцій по взаємовідносинах за період з 01.05.2014 року по 30.06.2014 року».

Проте, за своєю правовою природою акт ДПІ у Шевченківському районі ГУ Міндоходів у м. Києві від 19.09.2014 року № 1409/26-59-22-08/38870131 є не актом документальної позапланової виїзної перевірки ПП «ТК «АМАДА» (як вказує відповідач), а актом про неможливість проведення зустрічної звірки ПП «ТК «АМАДА» щодо підтвердження господарських відносин за період травень-червень 2014 року.

Це вбачається з постанови Херсонського окружного адміністративного суду від 07.11.2014 року у справі № 821/4092/14. Зазначеним судовим рішенням позов ПП «ТК «АМАДА» до ДПІ у Шевченківському районі ГУ Міндоходів у м. Києві задоволено, визнано протиправними дії ДПІ у Шевченківському районі ГУ Міндоходів у м.Києві щодо зміни в електронній базі даних АІС «Податковий блок» показників податкового кредиту та податкових зобов'язань з ПДВ, задекларованих ПП «ТК «АМАДА» у травні-червні 2014 року на підставі акту від 19.09.2014 року № 1409/26-59-22-08/38870131, зобов'язано ДПІ у Шевченківському районі ГУ Міндоходів у м. Києві відновити в електронній базі даних АІС «Податковий блок» показники податкового кредиту та податкових зобов'язань (в тому числі й зобов'язань, що виникли з поставки в адресу позивача), задекларованих ПП «ТК «АМАДА» у травні-червні 2014 року, які були відкориговані на підставі акта від 19.09.2014 року № 1409/26-59-22-08/38870131.

Вказаний факт позбавляє доказовості акт про неможливість проведення зустрічної звірки від 19.09.2014 року № 1409/26-59-22-08/38870131 та свідчить про невмотивованість доводів ДПІ щодо можливого порушення ПП ТК «АМАДА» норм податкового законодавства.

Щодо суджень ДПІ про ненадання позивачем документів, суд звертає увагу на наступне. З матеріалів справи та пояснень позивача вбачається, що акти списання запасних частин не були надані до перевірки, оскільки станом на 30.06.2014 року (кінцевий термін перевірки) запасні частини рахувалися на залишках у позивача (ще не були списані, що також зазначено на стор.11 акта перевірки). Відповідно до умов, укладених позивачем з ПП ТК «АМАДА» договорів, прийом-передача товару оформлюється шляхом складання видаткових накладних, а не актів приймання-передачі товару. Більш того, Інструкції П-6 та П-7, затверджені постановами Державного арбітражу Союзу Радянських Соціалістичних Республік від 1965-66 року, можуть братися до уваги, якщо необхідність їх складання обумовлена умовами договору (у якості документів ділового обороту). Враховуючи, що права та обов'язки в Україні для суб'єктів господарювання встановлюють нормативно-правові акти України (а не ліквідованих державних утворень), вказані відповідачем акти п-6 та п-7 не є обов'язковими для складання.

Суд не приймає до уваги доводи відповідача, щодо того, що в товаросупровідних документах на комплектуючі до комп'ютерної техніки, комп'ютери, оливу, керосин, масло відсутні пункти навантаження/розвантаження, оскільки по-перше, ПП «ТК «АМАДА» поставляло позивачу автозапчастини, а не товар, зазначений відповідачем, а по-друге, у товаросупровідних документах зазначено пункт навантаження та пункт розвантаження.

На підтвердження реальності господарських операцій позивачем надані товаротранспортні накладні, видаткові накладні, податкові накладні, банківські виписки та інші документи на підтвердження факту придбання товару та подальшої його реалізації.

На момент видачі податкових накладних постачальник позивача був зареєстрований платником ПДВ, а отже, мав право їх виписувати. В свою чергу, позивач мав правові підстави включити суму сплачених в вартості послуг ПДВ по таким податковим накладним до податкового кредиту. Позивач в повному обсязі задекларував свої податкові зобов'язання з ПДВ та сплатив податки до бюджету.

За наявності необхідних відповідно до ПК України первинних документів (договори, товарні та податкові накладні, платіжні документи ін.), що підтверджують право на витрати, і за відсутності доказів, які заперечують реальність господарських операцій, платник податків не може бути позбавлений права на формування витрат та податкового кредиту, які враховуються під час визначення об'єкту оподаткування.

Щодо посилання відповідача у акті перевірки на господарські відносини постачальника позивача із підприємствами, з якими позивач не мав жодних зв'язків (ТОВ «АГРОСТРОЙ ІНВЕСТ» тощо), відповідачем не надано детального аналізу товару (послуг), який міг би бути поставлений цими підприємствами на адресу постачальника позивача, а потім і позивачеві. ДПІ не наводить жодного прикладу ідентифікації товарних цінностей (послуг), які були предметом господарських операцій між зазначеними підприємствами, що унеможливлює встановлення фактів того, що саме ці товарно-матеріальні цінності або послуги в завершенні ланцюга господарських операцій поставлені позивачеві. Крім того, недобросовісність учасників господарських правовідносин в ланцюгу постачання товарів (послуг) не може слугувати підставою для притягнення до юридичної відповідальності суб'єкта господарювання, яких виконав зобов'язання по правочинам та по сплаті податку на додану вартість в ціні придбаного товару.

На думку суду, позиціонування вказаних обставин як порушення податкового законодавства в контексті доктрини превалювання суті господарських операцій над її формою та презумпції правомірності дій платника податків, в даному випадку не ґрунтується на приписах чинного законодавства та є надуманим.

ДПІ не наведено у акті перевірки жодних зауважень щодо повноти, правомірності та змісту наданих до перевірки первинних документів, що засвідчують товарність задекларованих господарських операцій.

Таким чином, висновки контролюючого органу про можливу безтоварність господарських операцій та порушення позивачем норм Податкового кодексу України базуються на припущеннях, які не доведені належними та допустимими доказами. Позивач надав до суду податкові накладні, видаткові накладні, розрахункові документи, товарно-транспортні накладні та інші первинні документи, що стосуються господарських операцій за участю ПП ТК «АМАДА», які фактично підтверджують реальне здійснення правочинів і досягнення позивачем законної мети їх здійснення - придбання на підставі цивільно-правових угод товарів (послуг) для здійснення господарської статутної діяльності, направленої на отримання прибутку.

Отже, оскільки відповідачем (суб'єктом владних повноважень), на якому в адміністративному судочинстві лежить тягар доказування правомірності своїх дій, не надано спростувань реального характеру здійснюваних позивачем господарських операцій, що були обумовлені діловою метою, доводи ДПІ про можливу безтоварність здійснених господарських операцій між позивачем та ПП ТК «АМАДА» є бездоказовими.

Таким чином, відповідач - суб'єкт владних повноважень при прийнятті оспорюваного податкового повідомлення-рішення діяв не на підставі, не в спосіб, що передбачені законами України, та без врахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.

Вищенаведене в сукупності є підставою для задоволення позову.

Відповідно до ч.1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені витрати з Державного бюджету України.

Керуючись ст. ст. 11, 70, 71, 86, 159-163, 167 КАС України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

Позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області від 07.11.2014 року № 0002842201.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Миколаївдортранс" (ідентифікаційний код 37758656) 487 гривень 20 копійок в рахунок відшкодування судового збору.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів в порядку ст. 186 КАС України.

Суддя І. В. Желєзний