Ухвала суду № 42353676, 13.01.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 січня 2015 року м. Київ К/800/50458/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:Суддя-доповідач:Вербицька О.В.Судді: Маринчак Н.Є. Муравйов О.В.розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ГРОСС»

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 11.09.2014 р.

у справі № 810/5514/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ГРОСС»

до Вишгородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області

про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю «ГРОСС» (далі - позивач, ТОВ «ГРОСС») звернулось до суду з позовом до Вишгородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області (далі - відповідач, Вишгородська ОДПІ) про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 31.01.2014 р. позов задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Вишгородському районі Київської області Державної податкової служби від 10.07.2013 р. № 0002362205 та від 10.07.2013 р. № 0002382205.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 11.09.2014 р. постанову Київського окружного адміністративного суду від 31.01.2014 р. скасовано. Прийнято нову постанову, якою у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі ТОВ «ГРОСС», посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 11.09.2014 р. скасувати, а постанову Київського окружного адміністративного суду від 31.01.2014 р. залишити в силі.

У письмовому запереченні на касаційну скаргу Вишгородська ОДПІ, посилаючись на те, що касаційна скарга є необґрунтованою, просить залишити її без задоволення, а постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 11.09.2014 р. - без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів, враховуючи межі касаційної скарги, дійшла висновку про наступне.

ДПІ у Вишгородському районі проведено документальну позапланову виїзну перевірку з питань дотримання ТОВ «ГРОСС» вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських операцій з ТОВ «Стрім Строй» за період з 01.04.2010 року по 31.03.2013 року, за результатами якої складено акт від 20.06.2013 року № 628/22-00/30729660.

В акті перевірки зазначено порушення позивачем пункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139, пункту 198.1 статті 198 та пункту 200.1 статті 200 Податкового кодексу України, що призвело до завищення витрат за І квартал 2012 року на суму 1650000,00 грн. та податкового кредиту за лютий 2012 року на суму 330000,00 грн.

На підставі акта перевірки податковим органом прийнято податкове повідомлення - рішення від 10.07.2013 року № 0002362205, якими позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 495000,00 грн., у тому числі 330000,00 грн. за основним платежем, 165000,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями, та податкове повідомлення - рішення від 10.07.2013 року № 0002382205, якими позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток підприємств у розмірі 519750,00 грн., у тому числі 346500,00 грн. за основним платежем, 173250,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Суд апеляційної інстанції визнав обґрунтованими такі висновки податкового органу, з чим погоджується суд касаційної інстанції, з огляду на наступне.

У відповідності до пункту 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

У відповідності до пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг, дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 статті 198 ПК України передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

За змістом частини 2 статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Отже, відображення господарської операції у податковому обліку повинно здійснюватись відповідно до її реального економічного змісту на підставі первинних документів.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що у лютому 2012 року позивачем укладено з ТОВ «Стрім Строй» договір поставки від 02.02.2012 року № 02/02-06, відповідно до умов якого контрагент позивача прийняв на себе зобов'язання поставити позивачу товар за асортиментом, кількістю, якістю та ціною, вказаними у видаткових накладних, а позивач зобов'язався прийняти вказані товарно - матеріальні цінності та оплатити їх вартість.

Разом з тим, як встановлено судом апеляційної інстанції, відсутні первинні документи на підтвердження реальності здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентом, а саме: договори, накладні, товарно-транспортні накладні, податкові накладні, реєстри отриманих та виданих податкових накладних, банківські виписки тощо.

Крім того, ТОВ «Стрім Строй» за юридичною адресою не знаходиться, відсутні власні або орендовані складські приміщення, ліцензії та відповідні дозвільні документи для здійснення господарської діяльності.

Також ТОВ «ГРОСС» належним чином складеними первинними документи не підтверджено використання в межах своєї господарської діяльності придбаних від контрагента товарів.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що позивачем не виконані всі умови, передбачені податковим законодавством, які надають йому правові підстави для формування витрат та податкового кредиту.

Таким чином, саме за вищевказаних обставин справи, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, з яким погоджується колегія суддів касаційної інстанції, щодо необґрунтованості заявлених позивачем вимог.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено, правова оцінка обставин у справі дана вірно.

За таких обставин, касаційна скарга позивача підлягає відхиленню, а постанова Київського апеляційного адміністративного суду від 11.09.2014 р. залишенню без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210, 214 - 215, 220, 2201, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1.Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ГРОСС» відхилити.

2.Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 11.09.2014 р. залишити без змін.

3.Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеному статтями 237, 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя-доповідач О.В. Вербицька

Судді Н.Є. Маринчак

О.В. Муравйов