Ухвала суду № 42353654, 13.01.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 січня 2015 року м. Київ К/800/50299/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:Суддя-доповідач:Вербицька О.В.Судді: Маринчак Н.Є. Муравйов О.В.розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центральний офіс з обслуговування великих платників

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 21.07.2014 р.

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 10.09.2014 р.

у справі № 826/13541/13-а

за позовом Публічного акціонерного товариства «Укргазвидобування» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України»

до Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центральний офіс з обслуговування великих платників

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В :

Публічне акціонерне товариство «Укргазвидобування» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» (далі - позивач, ПАТ «Укргазвидобування») звернулось до суду з позовом до Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центральний офіс з обслуговування великих платників (далі - відповідач, Центральний офіс з обслуговування великих платників) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 21.07.2014 р. позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Центрального офісу з обслуговування великих платників від 30 травня 2013 року № 0000444120.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 10.09.2014 р. постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 21.07.2014 р. залишено без змін.

У касаційній скарзі Центральний офіс з обслуговування великих платників, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 21.07.2014 р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 10.09.2014 р. і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Позивач письмових заперечень на касаційну скаргу відповідача не надав.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів, враховуючи межі касаційної скарги, дійшла висновку про наступне.

Центральним офісом з обслуговування великих платників було проведено перевірку позивача з питань своєчасності сплати до бюджету податку на прибуток: за І півріччя 2010 року, за 2010 рік, за І квартал 2011 року, за ІІ квартал 2011 року, за ІІ-ІІІ квартали 2011 року, за ІІІ-IV квартали 2011 року по філії Управління з переробки газу та газового конденсату; за І квартал 2011 року по філії ГУ «Укргазпромгеофізика»; за І квартал 2011 року по філії УКРНДІГАЗ; за І квартал 2011 року, за ІІ-ІІІ квартали 2011 року по філії БУ «Укрбургаз», за результатами якої складено акт від 14.05.2013 року № 515/41-20/30019775.

В акті перевірки зазначено порушення позивачем п. 57.1 ст. 57 ПК України, що призвело до пропуску граничного строку сплати грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств.

На підставі акта перевірки податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 30 травня 2013 року № 0000444120, яким позивачу за затримку сплати грошового зобов'язання зобов'язано сплатити 20 % штраф у розмірі 657060,58 грн.

Суди першої та апеляційної інстанцій визнали необґрунтованими такі висновки податкового органу, з чим погоджується суд касаційної інстанції, з огляду на наступне.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, з облікової картки платника податків - позивача та розрахунку штрафних санкцій за порушення п. 126.1 ст. 126 та п.п. 6, 7 підрозділу 10 Перехідних положень ПК України вбачається, що податковий борг позивача утворився до набрання чинності ПК України, тобто до 01 січня 2011 року. Штраф у розмірі 20 % позивачу нараховано за затримку сплати грошового зобов'язання за І півріччя 2010 року у розмірі 262735,90 грн., за 2010 рік у розмірі 3022562,00 грн. та за І квартал 2011 року у розмірі 01,00 грн.

Відповідно до п. 87.9 ст. 87 ПК України у разі наявності у платника податків податкового боргу органи державної податкової служби зобов'язані зарахувати кошти, що сплачує такий платник податків, в рахунок погашення податкового боргу згідно з черговістю його виникнення незалежно від напряму сплати, визначеного платником податків.

Водночас податковий орган має право застосовувати п. 87.9 ст. 87 ПК України тільки до погашення податкового боргу, який виник після набрання чинності ПК України (після 01 січня 2011 року). До податкового боргу, який виник до 01 січня 2011 року, норми ПК України не застосовуються.

Згідно з пунктом 6 частини 1 статті 7 Закону України «Про Національний банк України» Національний банк України визначає систему, порядок і форми платежів. Пунктом 1.7 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21 січня 2004 року № 22, зареєстрованої в Міністерстві юстиції 25 березня 2004 року за № 377/89/76, кошти з рахунків клієнтів банки списують лише за дорученнями власників цих рахунків (включаючи договірне списання коштів згідно з главою 6 цієї Інструкції) або на підставі платіжних вимог стягувачів у разі примусового списання коштів згідно з главою 5 цієї Інструкції.

При цьому згідно з пунктом 3.8 зазначеної Інструкції Реквізит «Призначення платежу» платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України. Платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення «Призначення платежу». Банк перевіряє заповнення цього реквізиту на відповідність установленим вимогам лише за зовнішніми ознаками.

Отже, право визначати призначення платежу до набрання чинності Податковим кодексом України належить виключно платнику податків, а тому суми податкових зобов'язань або податкового боргу з урахуванням пп. 16.5.2 п. 16.5 ст. 16 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» слід вважати сплаченими у день реєстрації банківською установою платіжного документа із зазначеним у ньому призначенням платежу на сплату відповідних податкових зобов'язань або податкового боргу, визначених платником податків.

З огляду на викладене, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що у податкового органу не було правових підстав змінювати призначення платежу, самостійно визначеного платником податків.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що саме за вищевказаних обставин справи, суди першої та апеляційної інстанцій вірно застосували норми матеріального права, отже, прийняте податковим органом спірне податкове повідомлення-рішення є неправомірним.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено, правова оцінка обставин у справі дана вірно.

За таких обставин, касаційна скарга відповідача підлягає відхиленню, а постанова Окружного адміністративного суду м. Києва від 21.07.2014 р. та ухвала Київського апеляційного адміністративного суду від 10.09.2014 р. залишенню без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210, 214 - 215, 220, 2201, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1.Касаційну скаргу Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центральний офіс з обслуговування великих платників відхилити.

2.Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 21.07.2014 р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 10.09.2014 р. залишити без змін.

3.Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеному статтями 237, 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя-доповідач О.В. Вербицька

Судді Н.Є. Маринчак

О.В. Муравйов