Постанова № 42353487, 15.01.2015, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 січня 2015 року Справа № 925/1213/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді:Добролюбової Т.В. (доповідач)суддівГоголь Т.Г., Швеця В.О.розглянувши матеріали касаційної скаргиФізичної особи-підприємця ОСОБА_4на постанову Київського апеляційного господарського суду від 12.11.14у справі№925/1213/14 Господарського суду Черкаської областіза позовомЧеркаської міської радидоФізичної особи-підприємця ОСОБА_4простягнення В судовому засіданні взяли участь представники:

від позивача: Житнікова Т.А. - за дов. від 05.01.15;

від відповідача: ОСОБА_6; ОСОБА_7 - за дов. від 12.01.15.

Черкаською міською радою у липні 2014 року заявлений позов про стягнення з Приватного підприємця ОСОБА_4 19377,78 грн - за невиконання зобов'язань за договором. Обґрунтовуючи свої вимоги позивач вказував на те, що на підставі рішення Черкаської міської ради від 09.02.12 №3-628, між сторонами 13.08.12 було укладено договір оренди земельної ділянки, розташованої за адресою: АДРЕСА_1, за умовами якого відповідач зобов'язався відшкодувати орендодавцеві суму упущеної вигоди, не отриманого прибутку, у розмірі орендної плати за період з дати прийняття радою рішення від 09.02.12 до моменту набуття чинності договором оренди, проте, такі зобов'язання відповідачем не виконані. При цьому, позивач посилався на приписи статей 526, 530, 629, 631 Цивільного кодексу України, статті 225 Господарського кодексу України.

Рішенням Господарського суду Черкаської області від 04.09.14, ухваленим суддею Грачовим В.М., позовні вимоги задоволено повністю. Стягнуто з відповідача на користь позивача 19377,78 грн. Суд першої інстанції установив невиконання відповідачем зобов'язань щодо сплати спірних коштів, нарахованих на підставі договору від 13.08.12. Судове рішення обґрунтовано приписами статей 6, 11, 509, 525, 526, 530, 599, 611, 625, 626 Цивільного кодексу України, статей 173, 174, 193, 202 Господарського кодексу України.

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: Гончарова С.А. - головуючого, Шаптали Є.Ю., Самсіна Р.І., постановою від 12.11.14, перевірене рішення у справі залишив без змін, а апеляційну скаргу відповідача залишив без задоволення.

Приватний підприємець ОСОБА_4 звернулась до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить судові рішення у справі скасувати та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. Обґрунтовуючи свої вимоги скаржник вказує на порушення судами приписів статей 45, 43, 84 Господарського процесуального кодексу України, пунктів 1, 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.12 №6. Скаржник вважає, що судами безпідставно не застосовано приписи статей 614, 623 Цивільного кодексу України, статті 157 Земельного кодексу України, пункт 3 Порядку визначення та відшкодування збитків власникам землі і землекористувачам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19.04.93 №284, відповідно до яких, шкода відшкодовується виключно за наявності вини відповідача, проте такі обставини судами не з'ясовувались.Окрім цього, скаржник вказує на те, що судами не надано оцінку усім доказам і не наведено обґрунтувань, за якими були відхилені доводи відповідача.

Від Черкаської міської ради відзиву на касаційну скаргу судом не отримано.

Вищий господарський суд України, заслухавши доповідь судді Добролюбової Т.В., та пояснення присутніх у судовому засіданні представників сторін, переглянувши матеріали справи і доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами приписів чинного законодавства, відзначає наступне. Відповідно до частини 1 статті 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судами норм матеріального і процесуального права. Судами попередніх інстанцій установлено, і це підтверджується матеріалами справи, що предметом судового розгляду є вимога Черкаської міської ради про стягнення з Приватного підприємця ОСОБА_4 19377,78 грн за невиконання зобов'язань за договором оренди від 13.08.12. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин регулюються, з урахуванням особливостей, Господарським та Цивільним кодексами України. За приписами статті 11 Цивільного кодексу України однією з підстав виникнення цивільних прав і обов'язків є договір. Згідно зі статтею 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона, боржник, зобов'язана вчинити на користь другої сторони, кредитора, певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Відповідно до приписів статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічні вимоги містить і стаття 193 Господарського кодексу України. Дослідивши усі обставини справи судами попередніх інстанцій установлено, що рішенням третьої сесії Черкаської міської ради від 09.02.12 №3-628 затверджено технічну документацію із землеустрою, яка посвідчує право користування земельною ділянкою Приватним підприємцем ОСОБА_4, надано їй в оренду на 49 років під нежитлові приміщення земельну ділянку площею 5346 кв. м, розташовану за адресою: АДРЕСА_1, та зобов'язано останню, зокрема укласти договір оренди землі з Черкаською міською радою упродовж двох місяців з дати прийняття рішення. Судами також установлено, що 13.08.12 між Черкаською міською радою - орендодавцем та Приватним підприємцем ОСОБА_4 - орендарем, на підставі вказаного рішення, укладено договір оренди землі, за умовами якого орендар прийняв в строкове платне користування земельну ділянку в АДРЕСА_1, площею 5346 кв.м строком на 49 років. Пунктом 9 договору сторони визначили, що за оренду земельної ділянки орендар сплачує орендну плату у грошовій формі. Річна орендна плата за користування земельною ділянкою встановлюється у розмірі 3% від її нормативної грошової оцінки і на час укладення договору становить 26 953,00 грн. Підпунктом "і" пункту 31 цього ж договору, орендар зобов'язався відшкодувати орендодавцю суму упущеної вигоди, не отриманого прибутку, в розмірі орендної плати за увесь період з дати прийняття рішення від 09.02.12 № 3-628 до моменту набуття чинності договору оренди. Як установлено судами, договір оренди земельної ділянки підписаний сторонами 13.08.12, і зареєстрований у міськрайонному управлінні Держкомзему у м. Черкаси та Черкаському районі Черкаської області 29.10.12. Судами також установлено, що позивач 19.06.14 звернувся до відповідача з вимогою виконати зобов'язання за договором оренди землі та сплатити до міського бюджету у семиденний строк від дня пред'явлення цієї вимоги кошти, нараховані за 263 дні у відповідності до підпункту "і" пункту 31 договору. Між тим, як установлено судами, зобов'язання визначені підпунктом "і" пункту 31 договору відповідачем не виконані, спірні кошти не сплачені. При цьому, суди дослідили наданий позивачем розрахунок коштів, заявлених позивачем до стягнення, та визнали його обґрунтованим. Доводи скаржника про безпідставне незастосування судами статей 614, 623 Цивільного кодексу України, статті 157 Земельного кодексу України, пункт 3 Порядку визначення та відшкодування збитків власникам землі і землекористувачам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19.04.93 №284, відповідно до приписів яких збитки відшкодовуються за наявності вини відповідача, не можуть бути підставою для скасування постанови у справі, з огляду на наступне. Згідно з частиною 1 статті 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Статтею 627 Цивільного кодексу України унормовано, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Згідно зі статтею 628 вказаного Кодексу зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Аналогічні положення містить і стаття 180 Господарського кодексу України. Статтею 629 цього ж Кодексу унормовано, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. Як убачається з матеріалів справи, і це установлено судами, договір від 13.08.12, підписаний обома сторонами без зауважень, недійсним у судовому порядку не визнавався, тобто укладаючи цей договір сторони погодили його умови, зокрема щодо компенсації орендарем орендодавцеві коштів у розмірі орендної плати за увесь період з дати прийняття рішення міськрадою до моменту набуття чинності договору оренди, а тому договір підлягає виконанню сторонами на умовах визначених у ньому. Враховується і те, що за приписами статті 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Однак, визначаючи у договорі умову про відшкодування орендарем орендодавцеві коштів у розмірі орендної плати за увесь період з дати прийняття рішення міськрадою до моменту набуття чинності договору оренди, сторони не ставили такий обов'язок в залежність від наявності чи відсутності вини сторін за договором, а визначили повне відшкодування, без будь - яких обмежень, погодивши, при цьому, як підставу нарахування, так і порядок визначення розміру коштів. За таких установлених обставин справи, висновок судів про наявність підстав для задоволення позовних вимог визнається правомірним. Щодо доводу скаржника про ненадання судами оцінки усім доказам і доводам відповідача, то ці твердження визнаються безпідставними з огляду на наступне. Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання судом вимог частини 1 статті 64 Господарського процесуального кодексу України, за змістом якої у разі коли ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою, тобто повідомленою суду стороною, і повернуто з посиланням, зокрема на закінчення строку зберігання поштового відправлення, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Як убачається з матеріалів справи, ухвала Господарського суду Черкаської області від 18.07.14 про порушення провадження у справі та призначення її розгляду на 04.09.14 скерована відповідачеві 18.07.14 рекомендованим листом з повідомленням про вручення за адресою АДРЕСА_2, вказана адреса зазначена і самим скаржником у касаційній скарзі, однак була повернута поштовим відділенням через закінчення терміну зберігання поштової кореспонденції, про що свідчить долучений до матеріалів справи конверт з копією ухвали від 18.07.14 (15-16 арк.спр.). Отже, відповідач був належним чином повідомлений судом першої інстанції про розгляд даної справи, проте правом на участь у судовому засіданні і подання відзиву на позовну заяву не скористався. Водночас, оскаржив рішення у справі в апеляційному порядку, виклавши свої доводи та заперечення в апеляційній скарзі, та був присутній при розгляді справи в суді апеляційної інстанції. Як убачається зі змісту протоколу судового засідання від 12.11.14, суд апеляційної інстанції дослідив усі матеріали справи, інших додаткових пояснень та додаткових доказів, окрім поданих раніше та які вже наявні в матеріалах справи, від учасників судового процесу не надходило. При цьому, матеріали справи не містять будь - яких зауважень відповідача з приводу допущених у протоколі неправильностей або його неповноти. Отже, судові рішення прийняті у відповідності до вимог статей 84, 105 Господарського процесуального кодексу України на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі усіх обставин справи в їх сукупності та з дотриманням принципу рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом, як то передбачено приписами статей 42, 43, 44 Господарського процесуального кодексу України. Не знайшли свого підтвердження і доводи відповідача про порушення судами пунктів 1, 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.12 №6. Інші доводи, викладені в касаційній скарзі також не можуть бути підставою для скасування судових рішень, оскільки ґрунтуються на непогодженні скаржника з установленими судами обставинами справи, не спростовують установленого судами, та стосуються переоцінки доказів, яка за приписами статті 1117 Господарського процесуального кодексу України знаходиться поза межами компетенції суду касаційної інстанції. Виходячи з того, що порушень чи неправильного застосування апеляційним судом норм чинного законодавства не виявлено, підстав для задоволення касаційної скарги та скасування постанови суду апеляційної інстанції не вбачається. Витрати за розгляд касаційної скарги покладаються на скаржника. Разом з цим, подаючи касаційну скаргу Фізична особа-підприємець ОСОБА_4 зайво сплатила 365,40 грн. судового збору. Відповідно до частин 1, 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" розмір судового збору із позовних заяв майнового характеру, поданих до господарського суду, справляється у розмірі 2 відсотки ціни позову, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 60 розмірів мінімальних заробітних плат встановлених законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна скарга подається до суду. За подання касаційних скарг на рішення суду, судовий збір із спорів майнового характеру становить 50 відсотків ставки, обчисленої виходячи з оспорюваної суми. Дана касаційна скарга подана у 2014 році, в якому за приписами статті 8 Закону України "Про державний бюджет України на 2014 рік" мінімальна заробітна плата станом на 01.01.14 визначалась у розмірі 1218 грн. Відтак, судовий збір при поданні Фізичної особою - підприємцем ОСОБА_4 даної касаційної скарги повинен був складати 913,50 грн, проте, скаржником до касаційної скарги додана квитанція № 4163.95.1 від 02.12.14. про сплату судового збору у розмірі 1278,90 грн. Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається у разі внесення судового збору у більшому розмірі, ніж встановлено законом. З огляду на викладене, надмірно сплачений судовий збір у розмірі 365,40 грн. підлягає поверненню скаржникові. Враховуючи викладене та керуючись статтями 1115, 1117, 1118, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

ПОСТАНОВИВ:

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 12.11.14 у справі №925/1213/14 залишити без змін.

Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 залишити без задоволення. Повернути на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 (18015, АДРЕСА_2, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) з Державного бюджету України (рахунок 31211254700007, УДКСУ у Печерському районі м. Києва, код отримувача 38004897, банк отримувача ГУ ДКСУ у м. Києві, код банку отримувача 820019) 365 (триста шістдесят п'ять ) грн. 40 коп. надмірно сплаченого судового збору за квитанцією № 4163.95.1 від 02.12.14.

Головуючий суддя Т.Добролюбова

Судді Т.Гоголь

В.Швець