Ухвала суду № 42350217, 16.01.2015, Апеляційний суд Вінницької області

Справа № 127/21486/14-ц Провадження № 22-ц/772/237/2015Головуючий в суді першої інстанції Іщук Т. П.Категорія 20Доповідач Медвецький С. К.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" січня 2015 р. м. Вінниця

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Вінницької області у складі:

головуючого: Медвецького С.К.,

суддів: Оніщука В.В., Чорного В.І.,

при секретарі: Богацькій О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 03 грудня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання правочину удаваним, визнання дійсним договору купівлі-продажу автомобіля та визнання права власності на автомобіль, -

встановила:

У жовтні 2014 року ОСОБА_2 звернувся до суду з указаним позовом, мотивуючи вимоги тим, що на підставі домовленості про купівлю-продаж автомобіля марки «Шкода-Фабія-Класик», 2007 року випуску, шасі № НОМЕР_1, реєстраційний номер НОМЕР_3, 22 грудня 2012 року ОСОБА_3 передав йому зазначений автомобіль, ключі від нього, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, генеральну довіреність на право користування та розпорядження транспортним засобом, натомість він сплатив ОСОБА_3 7 600 дол. США, про що відповідач того ж дня написав розписку.

Згідно зі свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 від 24 квітня 2013 року зазначений автомобіль був за ним зареєстрований, однак в розділі «власність» міститься запис «не є власником».

Посилаючись на зазначені обставини, позивач просив визнати удаваним правочином - довіреність від 22 грудня 2012 року, реєстровий № 5228, посвідчену приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу; визнати договір купівлі-продажу автомобіля марки «Шкода-Фабія-Класик», 2007 року випуску, шасі № НОМЕР_1, реєстраційний номер НОМЕР_3, укладений між ним та ОСОБА_3 дійсним; визнати за ним право власності на цей транспортний засіб.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 03 грудня 2014 року в задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі позивач просить рішення суду скасувати, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування судом норм матеріального і процесуального права та ухвалите нове рішення по суті позовних вимог.

У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_5 підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити.

Відповідачі ОСОБА_3, ОСОБА_4 подали до суду письмові заяви, в яких указали, що не заперечують проти задоволення апеляційної скарги.

Судова колегія, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, вважає, що вона не підлягає задоволенню з таких міркувань.

Згідно ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим; законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом; обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні.

Статтею 214 ЦПК України передбачено, що під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

За змістом ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права; не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 договір купівлі-продажу автомобіля укладений не був; ОСОБА_3 надав ОСОБА_2 лише довіреність на право користування та розпорядження автомобілем, а відтак відсутні підстави вважати доведеним факт удаваності правочину та укладення договору купівлі-продажу транспортного засобу на підставі довіреності та розписки.

Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.

Установлено, що на підставі домовленості про купівлю-продаж автомобіля марки «Шкода-Фабія-Класик», 2007 року випуску, шасі № НОМЕР_1, реєстраційний номер НОМЕР_3, 22 грудня 2012 року ОСОБА_3 передав ОСОБА_2 зазначений автомобіль, ключі від нього, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, генеральну довіреність на право користування та розпорядження транспортним засобом, натомість ОСОБА_2 сплатив ОСОБА_3 7 600 дол. США, про що відповідач того ж дня написав розписку.

Згідно зі свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 від 24 квітня 2013 року зазначений автомобіль був зареєстрований за ОСОБА_2, однак в розділі «власність» міститься запис «не є власником».

Відповідно до ч. 1 ст. 237 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє.

Згідно з ч. 1 ст. 240 ЦК України представник зобов'язаний вчиняти правочин за наданими йому повноваженнями особисто.

Частиною 3 статті 244 ЦК УКраїни визначено, що довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами.

Відповідно до ст. 235 ЦК України, удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Відповідно до п. 25 постанови пленуму Верховного суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», за удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов'язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину. Встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі статті 235 ЦК має визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемності або про визнання його недійсним.

Отже, для визнання правочину удаваним слід встановити, що обидві сторони договору усвідомлювати, що вони укладають саме удавану угоду та, що їх дії направлені на досягнення інших правових наслідків та приховують іншу волю учасників.

Аналіз зазначених норм у системному зв'язку свідчить про те, що видача довіреності є одностороннім правочином.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_2 зазначав, що фактично між сторонами укладений договір купівлі-продажу транспортного засобу.

Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Згідно зі ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Відповідно до вимог ст. 34 Закону України «Про дорожній рух» власники транспортних засобів, які використовують їх на законних підставах, зобов'язані зареєструвати (перереєструвати) належні їм транспортні засоби після придбання, митного оформлення, одержання транспортних засобів або виникнення обставин, що потребують внесення змін до реєстраційних документів.

Порядком державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 07 вересня 1998 року № 1388 визначено перелік документів, що підтверджують правомірність придбання транспортних засобів, їх складових частин, що мають ідентифікаційні номери; перед відчуженням, передачею зазначені транспортні засоби повинні бути зняті з обліку в підрозділах Державтоінспекції, а також передбачено, що зняття з обліку транспортних засобів здійснюється після їх огляду в підрозділі ДАІ на підставі заяви власника з поданням документа, що посвідчує його особу.

Матеріалами справи встановлено, що спірний автомобіль не був знятий з обліку в органах ДАІ та залишався зареєстрованим за ОСОБА_4, тобто була порушена процедура продажу автомобіля.

Виходячи із встановлених судом обставин і правової суті спору, висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_2 - є правильним, оскільки доказами не підтверджено факт удаваності правочину, укладення між сторонами договору та купівлі-продажу автомобіля. Видача довіреності чи передоручення повноважень на транспортний засіб, що перебував в експлуатації та має особливості цивільного обороту без укладення договору купівлі-продажу не можна вважати договором, що укладений відповідно до закону та допускає перехід права власності до третіх осіб.

Доводи апелянта про те, що фактично між сторонами було укладено договір купівлі-продажу, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки сторони не уклали угоду з додержанням форми та процедури передбаченої законодавством.

Таким чином, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються, а відтак не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 308, 313-315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

ухвалила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 03 грудня 2014 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий: /підпис/ С.К. Медвецький

Судді: /підпис/ В.В. Оніщук

/підпис/ В.І. Чорний

З оригіналом вірно: