Ухвала суду № 42348328, 12.01.2015, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №489/5509/14-ц 12.01.2015 12.01.2015 12.01.2015

Провадження №22-ц/784/75/15 Головуючий у І інстанції Коваленко І.В.

Категорія - 55 Доповідач в апеляційній інстанції Лисенко П.П.

У Х В А Л А

іменем України

12 січня 2015 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області в складі:

головуючого Лисенка П.П.,

суддів: Серебрякової Т.В. та Галущенка О.І..

із секретарем судового засідання - Харитоновою І.В.,

з участю:

позивача - ОСОБА_2,

переглянувши у відкритому судовому засіданні за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Мостобудівельний загін № 73» рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 05 листопада 2014 року, ухваленого у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Мостобудівельний загін № 73» про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за затримку у проведені остаточного розрахунку, компенсацію та моральну шкоду, -

у с т а н о в и л а :

31 липня 2014 року ОСОБА_2 пред'явила до товариства з обмеженою відповідальністю «Містобудівельний загін № 73» (далі - ТОВ «Містобудівельний загін № 73») зазначений позов, який обґрунтувала наступним.

З 20 грудня 2004 року і по 28 квітня 2014 року вона на підставі безстрокового трудового договору перебувала з відповідачем у трудових відносинах, обіймаючи різні посади, в тому числі, починаючи з 04 січня 2011 року посаду провідного інженера відділу головного механіка.

До роботи завжди ставилася відповідально і не допускала будь-яких порушень як умов трудового договору так і правил внутрішнього трудового розпорядку, не мала будь-яких зауважень збоку керівництва щодо якості виконуваної роботи.

Між тим, відповідач неналежно виконував обов'язки, покладені на нього трудовим договором, зокрема, з жовтня 2013 року і по квітень 2014 року він не виплачував позивачу заробітну плату, заборгувавши їй 21 542 гривні 39 копійок.

Її звернення до керівника товариства з проханнями та вимогами про сплату заборгованої заробітної плати позитивного вирішення не знайшли.

Через це, 28 квітня 2014 року, за її ініціативи трудові відносини були припинені, а вона звільнена з роботи за ч. 3 ст. 38 КЗпП України.

Проте, і при звільненні їй не було виплачено заборгованість з заробітної плати, у зв'язку з чим вона просила стягнути її за судовим рішенням.

Крім того, з відповідача на її користь, за правилами ст. 117 КЗпП України, слід стягнути ще й середній заробіток за весь час затримки розрахунку у розмірі 5 993 гривні 82 копійки.

29 серпня 2014 року позивач надала до суду уточнену позовну заяву, а 22 вересня 2014 року заяву про збільшення позовних вимог й остаточно просила стягнути з відповідача на її користь:

- 21 542 гривні 39 копійок заборгованості по заробітній платі;

- 9 418 гривень 86 копійок середнього заробітку за час затримки у проведені

остаточного розрахунку при звільнені;

- 1 953 гривні 60 копійок компенсації;

- 5 000 гривень у відшкодування моральної шкоди;

- 400 гривень витрат на правову допомогу.

Представник відповідача визнав лише вимогу про стягнення з товариства заборгованості по заробітній платі, інші позовні вимоги заперечував як безпідставні, й, просив у їх задоволені відмовити, оскільки затримка фактичного розрахунку сталася через складний фінансовий стан підприємства, що вказує на відсутність його вини у трудовому конфлікті.

Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 05 листопада 2014 року позовні вимоги задоволено частково.

З ТОВ «Містобудівельний загін № 73» на користь ОСОБА_2 стягнуто:

- 21 542 гривні 39 копійок заборгованості по заробітній платі;

- 12 463 гривні 34 копійки середнього заробітку за час затримки у проведені

остаточного розрахунку при звільнені;

- 1 953 гривні 00 копійок компенсації заробітної плати;

- 1 000 гривень у відшкодування моральної шкоди.

Стягнення грошових сум за трьома першими позиціями слід провести з відрахуванням податку на доходи громадян та інших обов'язкових платежів

В задоволені решти позовних вимог - відмовлено за їх недоведеністю.

Представник ТОВ «Містобудівельний загін № 73» подав на це рішення апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати й ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити лише в частині стягнення заборгованості по заробітній платі, а в задоволені іншої частини вимог - відмовити.

В обґрунтування скарги посилався на невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи і порушенням норм матеріального і процесуального права.

Апеляційну скаргу слід відхилити і залишити оскаржене рішення суду 1 інстанції без змін, оскільки суд ухвалив його з додержанням норм чинного трудового та цивільно-процесуального законодавств.

Так, задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_2, суд першої інстанції виходив з того, що в указаний сторонами період часу сторони перебували у трудових відносинах, підставою виникнення яких був дійсний безстроковий трудовий договір, умови якого порушив відповідач, який без будь-яких правових чи фактичних підстав, з жовтня 2013 року і по квітень 2014 року не виплачував позивачу заробітну плату, заборгувавши 21 542 гривні 39 копійок.

Її звернення до керівника товариства з проханнями та вимогами про сплату заборгованої заробітної плати позитивного вирішення не мали.

Через це, 28 квітня 2014 року, з її ініціативи трудові відносини були припинені, а працівник звільнена з роботи на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України.

Проте, і при звільненні, з вини відповідача їй не було виплачено заборгованість з заробітної плати, у зв'язку з чим вона морально страждала, вимушена була докладати додаткових зусиль для відстоювання свого права на отримання трудової винагороди, облаштування своїх звичайних сімейних та життєвих стосунків.

Таке, як на думку районного суду, дає йому право стягнути з ТОВ «Містобудівельний загін № 73» на користь позивача заборговану заробітну плату, і крім того, в силу ст. 117 КЗпП України середній заробіток за весь час затримки розрахунку, компенсації заробітної плати та відшкодування моральної шкоди у розмірі 1 000 гривень.

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області погоджується з такими обставинами та правовідносинами, висновки суду 1 інстанції щодо них і результату вирішення справи, вважає вірними, обґрунтованими й законними.

Так, відповідно до статей 1,3-4,10-11, 303 ЦПК України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення, в порядку позовного, наказного та окремого провадження, цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також справ, розгляд яких, в порядку цивільного судочинства, прямо передбачено законом.

Кожна особа, а у встановлених законом випадках, органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси, мають право в порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів; або прав, свобод та інтересів інших осіб, інтереси яких вони захищають, державних чи суспільних інтересів.

Відмова від права на звернення до суду за захистом є недійсною.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

При цьому, суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав.

Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Розгляд справи по суті, закінчується ухваленням рішення суду.

В силу ст. ст. 10, 59, 60, 213 ЦПК України та постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 18 грудня 2009 року "Про судове рішення у цивільній справі" рішення суду у цивільні справі, як найважливіший акт правосуддя, покликаний забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини і наповнити реальністю принцип верховенства права, повинен ухвалюватися за неухильного додержання вимог чинного процесуального законодавства про його законність і обґрунтованість.

Рішення визнається законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільно-процесуального законодавства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

При ухваленні рішення суд бере до уваги, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.

Враховуючи принцип безпосередності судового розгляду цивільних справ (стаття 159 ЦПК), рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в тому судовому засіданні, в якому ухвалюється рішення.

Суд оцінює докази відповідно до вимог статей 58 - 59, ч.3 ст. 61, 212 ЦПК України за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Обставини, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть вважатися встановленими в цивільній справі, якщо такі засоби доказування відсутні.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.

Обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній справі, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

При цьому, згідно із статтею 60 ЦПК України, обов'язок доказування певних обставин лежить на стороні, яка посилається на них як на підставу своїх вимог та заперечень.

Недоведеність обставин, на наявності яких наполягає позивач - є підставою для відмови у позові; а у разі, якщо на тому наполягає відповідач - для відхилення його заперечень проти позову, а, відповідно, для задоволення вимог позивача.

Оскаржене рішення ухвалене у повній відповідності з виписаним.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_2 з 20 грудня 2004 року по 28 квітня 2014 року перебувала в трудових відносинах з відповідачем, працюючи спочатку на посаді техніка-лаборанта, а з 04 січня 2011 року - провідного інженера відділу головного механіка, та була звільнена з роботи за власним бажанням на підставі ч.3 ст. 38 КЗпП України.

За період з 01 жовтня 2013 року і по день звільнення роботодавець заборгував позивачці із сплати заробітної плати 21 542 гривні 39 копійок, які не сплатив і до дня звернення з даним позовом, що підтверджено звітом по виплаті заробітної плати за названий період часу.

Оскільки, представник відповідача визнав позовні вимоги в цій частині (а.с.- 55), то відповідно до ч.1.ст. 61 ЦПК України, суд 1 інстанції мав їх задовольнити, що він вірно і зробив.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст.117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст.116 КЗпП названого Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Згідно п.20 постанови Пленуму Верховного суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» судам роз'яснено, що непроведення розрахунку з працівником у день звільнення або, якщо в цей день він не був на роботі, наступного дня після його звернення з вимогою про розрахунок є підставою для застосування відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України.

Відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08 травня 2005 року (з подальшими змінами) розрахунок середньомісячної заробітної плати, у розумінні ст.117 КЗпП України, проводиться виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.

Більш того, ст. 34 Закону України «Про оплату праці» встановлено і обов'язок роботодавця сплатити компенсацію частини заробітку у разі порушення строків її виплати.

За нею ж, компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати, проводиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.

У випадках порушення встановлених строків виплати заробітної плати працівникові надається право на компенсацію відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати», за яким компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами в цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата та інші.

Відповідно до Положення про порядок компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 грудня 1997 року № 1427 (зі змінами, внесеними згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 23 квітня 1999 року № 692), компенсація провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати заробітної плати, нарахованої працівникові за період роботи, починаючи з 01 січня 1998 року, якщо індекс цін на споживчі товари і тарифів на послуги за цей період зріс більш як на один відсоток.

Позивачу було нараховане за березень 2014 року - 1 369 гривень 15 копійок, а за лютий 2014 року - 2 436 гривень 60 копійок. Кількість робочих днів в березні 2014 року склала - 20, в лютому 2014 року - 20, а відтак середньомісячна заробітна плата на день звільнення складала 95 гривень 14 копійок ((2436,60 +1369,15) / 40).

Період, за який не була виплачена заборгованість по заробітній платі складає, зокрема з 29 квітня 2014 року по 05 листопада 2014 року (день ухвалення рішення), 131 робочий день, а тому, сума середнього заробітку, що підлягає виплаті позивачу, становить 12 463 гривні 34 копійки (131 х 95,14).

За такого відповідач повинен сплатити їй 12 463 гривень 34 копійки середнього заробітку за затримку остаточного розрахунку та 1 953 гривні компенсації втрати частини заробітної плати.

Оскільки такої ж думки був і районний суд, тому підстав для задоволення апеляційної скарги і в цій частині рішення немає.

Така ж думка колегії і щодо вимог позивача про стягнення моральної шкоди.

Так, відповідно до ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Невиплатою належних при звільненні сум відповідач заподіяв позивачу моральні страждання.

Колегія вважає, що позовні вимоги ОСОБА_2 про відшкодування моральної підлягають частковому задоволенню.

Визначаючи розмір відшкодування, колегія враховує важливість порушеного права та тривалість порушення характер та обсяг заподіяних позивачу душевних страждань, ступінь їх доведеності, причини невиплат і вважає, що грошова сума у 1 000 грн. є достатньою компенсацією для відшкодування останній спричиненої з вини відповідача моральної шкоди.

Оскільки суд 1 інстанції був такої ж думки і стягнув саме названу грошову суму, то і в цій частині рішення слід залишити без зміни.

Що ж до твердження особи, яка подала апеляційну скаргу, про відсутність вини товариства у невиплатах, то вони не можуть слугувати скасуванню оскарженого рішення, оскільки не доведені належними доказами, як про відсутність у товариства коштів на банківських рахунках так і по касі, та про прийняття ним усіх можливих заходів для виправлення ситуації зі сплатою працівникові винагороди за працю.

В той же час, позивач довів, що відповідач мав достатньо коштів для розрахунку з нею, проте навмисно цього не зробив, про що, як на її думку, свідчать ксерокопії відповіді інформації Державної податкової інспекції та висновок експерта від 11 липня 2014 року № 2/36 (а.с. - 128, 129-130).

Що ж до твердження про допущення судом 1 інстанції процесуальних порушень при розгляді даної цивільної справи більша, то більша частина з них не теж має належного підтвердження, а ті ж порушення, що мають місце, носять формальний характер і не вплинули на результат вирішення справи.

Керуючись ст. ст. 307, 311, 313-315 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Мостобудівельний загін № 73» відхилити.

Рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 05 листопада 2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і з цього часу протягом двадцяти днів може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

.

Головуючий Судді: