Постанова № 42345108, 14.01.2015, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/15463/14 Головуючий у 1-й інстанції: Кузьменко В.А.

Суддя-доповідач: Епель О.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 січня 2015 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді: Епель О.В.,

суддів: Карпушової О.В., Кобаля М.І.,

за участю секретаря Бабенка Д.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 листопада 2014 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Спецвагон Транслізинг» до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Спецвагон Транслізинг» ( далі - позивач ) звернулося до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві ( далі - відповідач ) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 26.09.2014 р. № 133726552207, № 133826552206 та № 133926552206.

Окружний адміністративний суд міста Києва своєю постановою від 04 листопада 2014 року адміністративний позов задовольнив.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати зазначену постанову суду та ухвалити нову про відмову в задоволенні позову в повному обсязі, так як, на думку апелянта, оскаржуване рішення суду прийнято з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, а постанова суду - скасуванню в частині задоволення позовних вимог про визнання протиправним і скасування податкового повідомлення-рішення від 26.09.2014 р. № 133826552206 в частині нарахування штрафних санкцій у розмірі 937,62 грн. та № 133926552206, з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, товариство з обмеженою відповідальністю «Спецвагон Транслізинг» ( далі - ТОВ «Спецвагон Транслізинг» ) є юридичною особою та перебуває на податковому обліку Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві ( далі - ДПІ у Печерському районі ГУ Міндоходів у місті Києві ) як платник податку на додану вартість.

ДПІ у Печерському районі ГУ Міндоходів у місті Києві було проведено позапланову виїзну перевірку ТОВ «Спецвагон Транслізинг» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2012 р. по 31.12.2013 р., за результатами якої складено акт від 09.09.2014 р. № 842/26-55-22-07/36147637.

Згідно з висновками зазначеного акту перевірки, відповідачем було встановлено порушення ТОВ «Спецвагон Транслізинг» норм податкового законодавства та законодавства про здійснення розрахунків в іноземній валюті, що призвело до заниження ПДВ, сформованого позивачем на підставі взаємовідносин з ТОВ «Вагонтранссервіс» і ТОВ «Саноіл Торг», на загальну суму 1469406,00 грн. та до несвоєчасного надходження валютної виручки на загальну суму 418659,42 рос.руб. ( еквівалент - 113930,22 грн. ) по експортному контракту від 24.09.2012 р. № 2/2012/56, укладеному між позивачем і ТОВ «Логистик-интер-сервіс» ( Росія ).

На підставі та на виконання акту перевірки від 09.09.2014 р. № 842/26-55-22-07/36147637 відповідачем були прийняті податкові повідомлення-рішення від 26.09.2014 р. № 133726552207, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з ПДВ на загальну суму 2204109,00 грн., у тому числі, 1469406,00 грн. - за основним платежем та 734703,00 грн. - за штрафними ( фінансовими ) санкціями ( штрафами ); № 133826552206, яким товариству нарахована сума грошового зобов'язання за платежем: пеня за порушення розрахунків у сфері ЗЕД в розмірі 23274,88 грн.; № 133926552206, яким позивачу нараховані штрафні санкції за порушення вимог валютного законодавства в розмірі 170,00 грн.

Судова колегія встановила, що задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що господарські операції, проведені між позивачем і ТОВ «Вагонтранссервіс», ТОВ «Саноіл Торг», мають реальний характер і здійсненні товариством в межах його господарської діяльності та з метою отримання прибутку, а також з того, що позивачем не були порушені строки здійснення розрахунків в іноземній валюті.

Дослідивши обставини справи, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції в частині щодо правомірності обчислення позивачем його податкових зобов'язань з ПДВ на підставі господарських операцій з ТОВ «Вагонтранссервіс», ТОВ «Саноіл Торг», однак не може погодитися з висновком щодо відсутності факту порушення позивачем строків здійснення розрахунків в іноземній валюті, з огляду на наступне.

Спірні правовідносини врегульовані нормами Податкового кодексу України ( далі - ПК України ), Законами України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» ( далі - Закон № 185/94-ВР ), «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» ( далі - Закон № 996-XIV ), Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, яке затверджено Наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88 ( далі - Положення № 88 ).

Так, згідно з п. 198.1-198.3, 198.6 ст. 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів ( у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України ) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до п. 201.1. ст. 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи-продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 ПК України.

Згідно до ч. 1 ст. 9 Закону № 996-XIV, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Відповідно до п. 2.4 Положення № 88, первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа ( форми ), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції ( у натуральному та/або вартісному виразі ), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

У ч. 1 ст. 1 Закону № 185/94-ВР визначено, що виручка резидентів у іноземній валюті підлягає зарахуванню на їх валютні рахунки в уповноважених банках у строки виплати заборгованостей, зазначені в контрактах, але не пізніше 180 календарних днів з дати митного оформлення (виписки вивізної вантажної митної декларації) продукції, що експортується, а в разі експорту робіт (послуг), прав інтелектуальної власності - з моменту підписання акта або іншого документа, що засвідчує виконання робіт, надання послуг, експорт прав інтелектуальної власності. Перевищення зазначеного строку потребує висновку центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері економічного розвитку.

Ч. 1, 2, 3 ст. 4 Закону № 185/94-ВР регламентовано, що порушення резидентами строків, передбачених статтями 1 і 2 цього Закону або встановлених Національним банком України відповідно до статей 1 і 2 цього Закону, тягне за собою стягнення пені за кожний день прострочення у розмірі 0,3 відсотка від суми неодержаної виручки (вартості недопоставленого товару) в іноземній валюті, перерахованої у грошову одиницю України за валютним курсом Національного банку України на день виникнення заборгованості. Загальний розмір нарахованої пені не може перевищувати суми неодержаної виручки (вартості недопоставленого товару).

У разі прийняття до розгляду судом, Міжнародним комерційним арбітражним судом чи Морською арбітражною комісією при Торгово-промисловій палаті України позовної заяви резидента про стягнення з нерезидента заборгованості, яка виникла внаслідок недотримання нерезидентом строків, передбачених експортно-імпортними контрактами, строки, передбачені статтями 1 і 2 цього Закону або встановлені Національним банком України відповідно до статей 1 і 2 цього Закону, зупиняються і пеня за їх порушення в цей період не сплачується.

У разі прийняття судом рішення про відмову в позові повністю або частково або припинення (закриття) провадження у справі чи залишення позову без розгляду строки, передбачені статтями 1 і 2 цього Закону або встановлені Національним банком України відповідно до статей 1 і 2 цього Закону, поновлюються і пеня за їх порушення сплачується за кожний день прострочення, включаючи період, на який ці строки було зупинено.

У разі прийняття судом рішення про задоволення позову пеня за порушення строків, передбачених статтями 1 і 2 цього Закону або встановлених Національним банком України відповідно до статей 1 і 2 цього Закону, не сплачується з дати прийняття позову до розгляду судом.

Отже, з викладених правових норм вбачається, що для встановлення правомірності нарахування платником податків його податкових зобов'язань з ПДВ належить з'ясовувати реальність руху активів у процесі здійснення відповідних господарських операцій та використання придбаних товарів/послуг у його господарській діяльності. При цьому, зазначені обставини повинні підтверджуватися первинною документацією, складеною з дотриманням вимог Закону № 996-XIV та Положення № 88.

Разом з тим, колегія суддів звертає увагу на те, що реальність фінансово-господарських операцій позивача з ТОВ «Саноіл Торг», здійснених на підставі договору купівлі-продажу соняшникової олії від 01.11.2012 р. № 1/2012/64, підтверджується відповідною первинною документацією, а саме: специфікацією, актом приймання-передачі, видатковою та податковою накладними, платіжним дорученням і банківською випискою, що складені у відповідності з вимогами ст. 9 Закону № 996-XIV та п. 2.4 Положення № 88.

Крім того, з матеріалів справи також вбачається факт переміщення зазначеного товару до терміналу ТОВ «Евері», що підтверджується товарно-транспортними накладними, та його подальша реалізація шляхом укладання між ТОВ «Спецвагон Транслізинг» і ТОВ «ЮГЕКОТОП» договору комісії від 01.11.2012 р. № 1/2012/65 та із наступним експортуванням товару ( олії соняшникової ) позивачем через комісіонера - ТОВ «ЮГЕКОТОП» на замовлення компанії-нерезидента «Orexim Limited».

Товарність господарських операцій між позивачем і ТОВ «Вагонтранссервіс» на підставі договору про надання послуг з організації виконання планового ремонту залізничних вантажних вагонів від 01.11.2010 р. № 01-12/2010 Р, договору про виконання робіт з технічного діагностування вагонів від 01.12.2010 р. № 01-12/2010 П, договору поставки запчастин до вагонів та колісних пар від 28.12.2011 р. № 1/2011/099, договору оренди залізничного рухомого складу від 01.08.2012 р. № 1/2012/43 та договору оренди залізничних вагонів-цистерн від 27.08.2013 р. № 1/2012/37 підтверджується відповідною первинною документацією, а саме: специфікаціями, актами приймання-передачі ( надання послуг ), видатковими та податковими накладними, платіжним дорученням і банківською випискою, що складені у відповідності з вимогами ст. 9 Закону № 996-XIV та п. 2.4 Положення № 88.

При цьому, судова колегія зауважує, що позивач, відповідно до його установчих документів, є оператором залізничного рухомого складу на території України та за її межами, а зазначені договори з ТОВ «Вагонтранссервіс» були укладені ним з метою виконання господарських зобов'язань перед третіми особами, здійснення власної господарської діяльності та, відповідно, отримання прибутку. Зокрема, послуги з ремонту і технічного обстеження вагонів, були придбані ТОВ «Спецвагон Транслізинг» у ТОВ «Вагонтранссервіс» задля виконання його господарських зобов'язань перед ТОВ «КОП», ТОВ «Магістраль-2003», ДП «Трансгарант-Україна», проведення науково-дослідної роботи за темою: «Технічне діагностування на піввагонів, які вислужили призначений термін служби, з метою визначення їх технічного стану і можливості подальшої експлуатації» на замовлення ДП «Трансгарант-Україна»; орендовані у ТОВ «Вагонтранссервіс» вагони здавались позивачем у подальшу суборенду та використовувались у залізничних перевезеннях та наданні транспортно-експедиційних послуг третім особам; придбані у ТОВ «Вагонтранссервіс» запчастини в подальшому використані позивачем під час виконання ремонтних робіт вагонів для заміни зіпсованих деталей.

Таким чином, оскільки витрати позивача за договорами, укладеними з ТОВ «Вагонтранссервіс» і ТОВ «Саноіл Торг», були відображені у відповідних податкових накладних, складених на підставі правовідносин між позивачем та зазначеними контрагентами, які на момент виникнення спірних правовідносин були зареєстровані як платники ПДВ, первинні документи виписані та зареєстровані відповідно до вимог чинного законодавства, а доказами, наявними в матеріалах справи повністю підтверджується товарність господарських операцій за такими договорами, рух коштів між їх сторонами та використання придбаних товарів/послуг у господарській діяльності позивача, то колегія суддів вважає, що невизнання відповідачем показників податкової звітності, сформованих позивачем на підставі зобов'язань за цими угодами, є необґрунтованим та безпідставним.

Посилання апелянта на акт про неможливість проведення зустрічної звірки контрагента позивача - ТОВ «Вагонтранссервіс» з питань дотримання вимог податкового законодавства з ПДВ з ТОВ «Інтервагонсервіс» та на акт перевірки контрагента позивача - ТОВ «Саноіл Торг» не ґрунтуються на жодних нормах права, з огляду на наступне.

Дослідження положень ст. 61 Конституції України надає підстави стверджувати, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер. При цьому, законодавством не передбачена відповідальність юридичної особи за зобов'язаннями іншого суб'єкта підприємницької діяльності, зокрема, у галузі податкових правовідносин.

Отже, у чинному законодавстві України виникнення у платника ПДВ права на формування податкового кредиту не ставиться в залежність від дотримання вимог податкового законодавства його контрагентом, а тому при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні оцінюватися відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку. При цьому, не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами недійсними ( у тому числі нікчемними ) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку, а відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Аналогічна правова позиція викладена у рішенні Верховного Суду України від 31.01.2011 року у справі № 21-47а10, яке відповідно до ст. 244-2 КАС України, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України.

Більш того, судова колегія звертає увагу на те, що предметом зустрічної звірки ТОВ «Вагонтранссервіс», за результатами якої складено зазначений вище акт про неможливість її проведення, були правовідносини контрагента позивача із зовсім з іншим субєктом господарювання - ТОВ «Інтервагонсервіс», який не має жодного відношення до господарської діяльності ТОВ «Спецвагон Транслізинг» у спірний період часу. Натомість, самим же апелянтом в його апеляційній скарзі підтверджено товарність господарських операцій, здійснених між позивачем і ТОВ «Вагонтранссервіс» / т. 4, а.с. 238 /.

Суд апеляційної інстанції також зазначає, що посилаючись на акт перевірки контрагента позивача - ТОВ «Саноіл Торг», відповідач взагалі не зазначив, що саме було в ньому встановлено та яким чином це може вплинути на правильність/помилковість визначення позивачем його податкових зобов'язань з ПДВ за спірний період часу.

Колегія суддів також вважає безпідставними, не обґрунтованими і такими, що не стосуються обставин даної справи, наведені податковим органом в його апеляційній скарзі викопіювання з акту перевірки позивача щодо правомірності утримання ТОВ «Спецвагон Транслізинг» податку на доходи фізичних осіб / т. 4, а.с. 241-243 /, оскільки, в даному випадку, спірні правовідносини між сторонами виникли з підстав визначення відповідачем позивачу його зобов'язань і накладення на нього штрафних санкцій за порушення порядку обчислення та сплати ПДВ та порушення порядку здійснення розрахунків в іноземній валюті.

Таким чином, судова колегія вважає, що апелянт, який є суб'єктом владних повноважень, діючи в порушення вимог ч. 2 ст. 71 КАС України, не довів правомірності оскаржуваного податкового повідомлення-рішення від 26.09.2014 р. № 133726552207 про збільшення позивачу його податкових зобов'язань з ПДВ та не переконав суд у своїй правоті.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції стосовно наявності підстав для задоволення даного адміністративного позову в частині позовних вимог про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 26.09.2014 р. № 133726552207 і приходить до висновку про те, що судом першої інстанції було повно встановлено фактичні обставини справи, правильно визначено норми матеріального і процесуального права, а тому, у відповідності з вимогами ст. 200 КАС України, оскаржувана постанова суду в цій частині підлягає залишенню без змін.

Перевіряючи повноту встановлення обставин справи та правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при ухваленні оскаржуваної постанови в частині задоволення позовних вимог ТОВ «Спецвагон Транслізинг» про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 26.09.2014 р. № 133826552206 та № 133926552206, судова колегія звертає увагу на наступне.

З вищенаведених правових норм, зокрема, ст. 1, 4 Закону №185/94-ВР, вбачається, що операції за зовнішньоекономічними контрактами повинні виконуватися суб'єктами господарювання в межах строків, закріплених у ст. 2 Закону №185/94-ВР. При цьому, суб'єкт господарювання звільненяється від відповідальності за порушення зазначених строків у разі звернення, зокрема, до Міжнародного комерційного арбітражного суду, з позовною заявою до контрагента, якщо вона була прийнята до розгляду, у порядку ч. 2 ст. 4 Закону №185/94-ВР.

Водночас, судова колегія звертає увагу на те, що між позивачем і ТОВ «Логистик-интер-сервіс» ( Росія ) було укладено договір експедирування від 24.09.2012 р. № 2/2012/56, на підставі якого позивачем на користь суб'єкта зовнішньоекономічної діяльності надано послуги на суму 2245491,36 рос.руб. ( еквівалент - 609817,85 грн. ).

При цьому, останнім днем розрахунків за цим договором мало бути 27.06.2013 року, однак, станом на цю дату заборгованість ТОВ «Логистик-интер-сервіс» перед ТОВ «Спецвагон Транслізинг» повністю не була погашена та складала 418659,42 рос.руб. ( еквівалент - 113930,22 грн. ), у зв'язку з чим 01.07.2013 р. позивач звернувся до Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-Промисловій Палаті України з позовом про стягнення вказаної заборгованості з контрагента.

У цей же день зазначеною судовою установою заява позивача була прийнята до розгляду, а 09.10.2013 р. - провадження у справі припинено у зв'язку з добровільною сплатою заборгованості контрагентом позивача.

З огляду на викладене та у відповідності з приписами ст. 4 Закону №185/94-ВР, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що рішення Міжнародного комерційного арбітражного суду про припинення провадження у справі про стягнення заборгованості на підставі заяви позивача про відмову від позову у зв'язку із добровільною сплатою заборгованості за своїми юридичними наслідками є аналогічним рішенню про задоволення позову, а тому підстави для поновлення строку нарахування пені резиденту, в даному випадку, відсутні.

Аналогічна правова позиція міститься в рішенні Верховного Суду України від 13.02.2012 р. у справі № 21-422а11, яке у відповідності з частиною 1 статті 244-2 КАС України, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

Враховуючи викладене, судова колегія вважає, що у відповідача були відсутні правові підстави для нарахування ТОВ «Спецвагон Транслізинг» пені за порушення строків здійснення розрахунків в іноземній валюті з 01.07.2013 р., а отже, податкове повідомлення рішення від 26.09.2014 р. № 133826552206, яким позивачу нарахована пеня за порушення розрахунків у сфері ЗЕД за період з 28.06.2013 р. по 23.09.2013 р. на загальну суму 23274,88 грн., є протиправним і підлягає скасуванню в частині нарахування пені за період з 01.07.2013 по 23.09.2013 р. на суму 22337,26 грн. ( 23274,88 - 937,62 = 22337,26, де 937,62 грн. - сума пені, нарахованої позивачу за 28, 29, 30 червня 2013 року ), а позовні вимоги в цій частині - задоволенню.

Разом з тим, суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що позивач, хоча й скористався своїм правом на судовий захист, однак, все ж таки допустив порушення строків здійснення розрахунків в іноземній валюті в період з 28.06.2013 р. по 30.06.2013 р. включно, що обумовлює наявність достатніх та необхідних правових підстав для застосування до нього штрафних санкцій за цей період часу в порядку ст. 1 Закону №185/94-ВР та вказує на правомірність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення відповідача від 26.09.2014 р. № 133826552206 в частині нарахування ТОВ «Спецвагон Транслізинг» пені за порушення розрахунків у сфері ЗЕД за вказаний період на суму 937,62 грн. ( 312,54 х 3 = 937,62, з яких 312,54 грн. - сума пені, нарахованої позивачу за кожен день прострочення ), а також на правомірність податкового повідомлення-рішеня від 26.09.2014 р. № 133926552206.

Враховуючи вищевикладене, судова колегія приходить до висновку, що судом першої інстанції були неповно встановлені обставини справи та порушені норми процесуального права при ухваленні оскаржуваної постанови в частині задоволення позовних вимог ТОВ «Спецвагон Транслізинг» про визнання протиправним і скасування податкового повідомлення-рішення від 26.09.2014 р. № 133826552206 в частині нарахування штрафних санкцій у розмірі 937,62 грн. та № 133926552206.

Відповідно до ст. 202 КАС України, підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення, зокрема, є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи та порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.

З огляду на це, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві задовольнити частково, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 листопада 2014 року в частині задоволення позовних вимог про визнання протиправними і скасування податкових повідомлень-рішень від 26.09.2014 р. № 133826552206 в частині нарахування штрафних санкцій у розмірі 937,62 грн. та № 133926552206 скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні адміністративного позову в цій частині.

Керуючись ст. ст. 159, 160, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 листопада 2014 року в частині задоволення позовних вимог про визнання протиправними і скасування податкових повідомлень-рішень від 26.09.2014 р. № 133826552206 в частині нарахування штрафних санкцій у розмірі 937,62 грн. та № 133926552206 скасувати.

У задоволенні адміністративного позову товариства з обмеженою відповідальністю «Спецвагон Транслізинг» до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень в частині позовних вимог про визнання протиправними і скасування податкових повідомлень-рішень від 26.09.2014 р. № 133826552206 в частині нарахування штрафних санкцій у розмірі 937,62 грн. та № 133926552206 відмовити.

В іншій частині постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 листопада 2014 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня її складання в повному обсязі безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя:

Судді:

Повний текст рішення виготовлений 19.01.2015 р.

Головуючий суддя Епель О.В.

Судді: Карпушова О.В.

Кобаль М.І.