Постанова № 42341825, 13.01.2015, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" січня 2015 р. Справа №908/3414/14

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Тарасова І.В., суддя Горбачова Л.П., суддя Істоміна О.А.

при секретарі Полубояриній Н.В.

за участю представників сторін:

позивача - Пронюк В.А., дов. №14-182 від 15.07.2014

відповідача - Стожко О.О., дов. №02 від 12.01.2015

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "НАК "Нафтогаз України" м. Київ (вх. № 4229 З/3-12)

на рішення господарського суду Запорізької області від 06.11.2014 по справі №908/3414/14

за позовом Публічного акціонерного товариства "НАК "Нафтогаз України", м. Київ

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Мелітопольські теплові мережі", м. Мелітополь

про стягнення 10 991 909,11 грн.,-

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, Публічне акціонерне товариство "НАК "Нафтогаз України", звернувся до господарського суду Запорізької області з позовною заявою про стягнення з відповідача - ТОВ "Мелітопольські теплові мережі" 10 991 909,11 грн., з яких 8 551 425,42 грн. основного боргу, 1 249 140,47 грн. пені, 936 681,68 грн. інфляційних витрат та 254 661,54 грн. - 3 % річних, посилаючись на неналежне виконання відповідачем умов договору .за договором купівлі-продажу природного газу № 13/3784-БО-13 від 19.03.2013р.

Рішенням господарського суду Запорізької області від 06.11.2014 по справі №908/3414/14 (суддя Серкіз В.Г.) позов задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Мелітопольські теплові мережі", м. Мелітополь на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" 8551425,42 грн. основного боргу, 254661,54 грн. 3% річних, 875902,64 грн. інфляційних втрат та 64368,86 грн. судового збору.

Позивач із зазначеним рішенням суду першої інстанції не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду Запорізької області від 06.11.2014 по справі №908/3414/14 в частині відмови у стягненні пені в розмірі 1249140,47 грн. скасувати та прийняти в цій частині нове рішення про задоволення позову, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги скаржник зазначив, що не погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно того, що укладеним між сторонами договором не визначений конкретний розмір пені, а отже її розрахунок здійснити неможливо. При цьому, скаржник наполягає на тому, що п. 7.2. договору передбачено стягнення неустойки у вигляді пені, яка обчислюється у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення, а тому, на думку скаржника, висновки суду в цій частині не відповідають обставинам справи.

Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу з наведеними позивачем доводами не погоджується, вважає рішення суду першої інстанції прийнятим у повній відповідності до норм матеріального та процесуального права із правильним встановленням всіх обставин справи, в зв'язку з чим просить оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Розглянувши наявні матеріали справи, перевіривши повноту встановлених судом першої інстанції обставин та докази на їх підтвердження, юридичну оцінку, правильність застосування господарським судом Харківської області норм матеріального та процесуального права та доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених ст. 101 ГПК України, заслухавши пояснення представників сторін, колегія суддів встановила наступне.

Як свідчать матеріали справи, згідно договору на купівлю-продаж природного газу № 13/3784-БО-13 від 19.03.2013 року та додаткової угоди №1 до нього від 19.07.2013 та додаткової угоди №2, позивач зобов'язався передати у власність відповідача у 2013 році природний газ, ввезений на митну територію України ПАТ «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, або/та природний газ, видобутий на території України підприємствами, які не підпадають під дію статті 10 Закону України «Про засади функціонування ринку природного газу», а відповідач зобов'язується прийняти та оплатити природний газ, на умовах цього Договору.

Відповідно до п. 1.2. договору, газ, що продається за цим договором, використовується покупцем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами та організаціями та іншими споживачами.

Згідно із п. 2.1 Договору, позивач передає відповідачеві з 01.01.2013р. по 31.12.2013р. газ обсягом до 9 850 тис. куб. м.

Згідно з пп. 3.3. п. 3 Договору, приймання-передача газу, переданого позивачем відповідачеві у відповідному місяці продажу, оформлюється актом приймання-передачі газу.

Підпунктом 6.1. пункту 6 Договору також встановлено, що оплата за газ здійснюється відповідачем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа місяця наступного за місяцем поставки газу.

Згідно з п. 11.1 Договору , останній набуває чинності з дати підписання уповноваженими представниками Сторін та скріплення їх підписів печатками Сторін, поширює дію на відносини, що фактично склалися між Сторонами з 01 січня 2013 року і діє в частині поставки газу до 31 грудня 2013 року, а в частині розрахунків - до їх повного здійснення.

На виконання умов Договору та додаткової угоди №1 до нього позивач поставив на протязі січня - грудня 2013 року природний газ в обсязі 6423,366 тис. м. куб. на загальну суму 29 742 917,92 грн., що підтверджується актами приймання-передачі природного газу від 26.09.2013 (за січень 2013 року) на суму 6 573 910,19 грн., від 26.09.2013 (за лютий 2013) на суму 5 105 011,15 грн., від 26.09.213 (за березень 2013 року) на суму 5 227 078,72 грн., від 26.09.2013 (за квітень 2013 року) на суму 229 814,26 грн., від 31.10.2013 (за жовтень 2013 року) на суму 2 605 678,18 грн., від 30.11.2013 (за листопад 2013 року) на суму 3527161,73 грн., від 31.12.2013 (за грудень 2013 року) на суму 6474263,69 грн. (а. с. 21-27).

Звертаючись до суду першої інстанції позивач зазначив, що свої зобов'язання за договором №13/3784-БО-13 від 19.03.2013 він виконав належним чином та поставив відповідачу природний газ за укладеним договором на загальну суму 29742917,92 грн., проте, відповідач за поставлений у січні-грудні 2013 року природний газ своєчасно та в повному обсязі не розрахувався. В зв'язку з чим, у нього виникла заборгованість у розмірі 8551425,42 грн., на яку у відповідності до умов п. 7.2 договору позивачем була нарахована пеня у розмірі 1249140,47 грн. за прострочення зобов»язань січня-грудня 2013 року за період з 14.02.2013 р. по 08.07.2014 р., суму, на яку збільшився борг внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення з лютого 2013 року по травень 2014 року, в розмірі 936681,68 грн. та 3% річних у розмірі 254661,54 грн. за прострочення зобов'язань січня-грудня 2013 року за період з 14.02.2013р. по 08.07.2014 р.

Вказані обставини стали підставою звернення позивача з даним позовом до господарського суду.

Вирішуючи даний господарський спір суд першої інстанції дійшов висновку про те, що факт поставки позивачем природного газу та виникла у відповідача заборгованість підтверджується належними доказами у справі та не спростовується відповідачем, останній не надав доказів остаточного погашення суми боргу у зв'язку з чим, суд першої інстанції визнав позовні вимоги про стягнення з відповідача 8 551 425,42 грн. основного боргу та 254661,54 грн. 3% річних обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню. Позовні вимоги щодо стягнення з відповідача інфляційних втрат задоволено судом частково в розмірі 875902,64 грн. Разом з тим, суд першої інстанції дійшов висновку, що умовами укладеного договору не зазначено та не передбачено конкретний розмір пені за порушення строків оплати товару, у зв'язку з чим, відмовив позивачу у позові в частині стягнення пені в розмірі 1 249 140,47 грн.

Повторно переглядаючи справу, перевіряючи законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, повноту встановлення обставин справи та правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права у відповідності до приписів ст. 101 ГПК України, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що відповідно до вимог постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 18.12.2009 року, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних відносин. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються доказами, дослідженими у судовому засіданні.

Згідно постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 року "Про судове рішення" рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Як вбачається з матеріалів справи, прийняте судом першої інстанції рішення цим вимогам у повному обсязі не відповідає, оскільки прийнято з порушенням норм матеріального права.

Відповідно до статті 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу, також апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі.

Надаючи правову кваліфікацію спірним відносинам колегія суддів зазначає наступне.

Предметом даного господарського спору є матеріально-правова вимога про стягнення з відповідача заборгованості за договором купівлі-продажу природного газу №13/3784-БО-13 від 19.03.2013, нарахованих господарських санкцій та застосування до боржника наслідків порушення грошового зобов'язання, встановлених ст. 625 ЦК України.

Згідно ст. 509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язання є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України та ст. 174 Господарського кодексу України.

Вказані норми передбачають, що господарські зобов'язання можуть виникати безпосередньо з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

За змістом ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

Частиною 3 статті 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно ст.193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України, яка містить аналогічні положення, зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як свідчать матеріали справи та не спростовується відповідачем, на виконання умов укладеного між сторонами договору №13/3784-БО-13 від 19.03.2013 позивач поставив протягом січня -грудня 2013 року, а відповідач прийняв за вказаний період природний газ на загальну суму 29742917,92 грн.

Факт поставки природного газу та його приймання відповідачем підтверджується актами приймання-передачі природного газу, які знаходяться в матеріалах справи.

За поставлений протягом січня-грудня 2013 року природний газ за договором №13/3784-БО-13 від 19.03.2013 відповідач розрахувався частково та сплатив на користь позивача суму боргу в розмірі 21191492,50 грн., що підтверджується копіями платіжних доручень, які містяться в матеріалах справи. Проте, залишок боргу в сумі 8551425,42 грн. станом на 08.07.2014 залишився відповідачем несплачений.

Беручи до уваги викладені обставини, зважаючи на те, що факт поставки позивачем природного газу та виникла у відповідача заборгованість підтверджується належними доказами у справі та не спростовується відповідачем, останній не надав доказів остаточного погашення суми боргу, аргументованих заперечень не представив, а також враховуючи, що згідно ст. 526 ЦК України та ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України зобов'язання повинно виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, колегія суддів вважає позовні вимоги в частині стягнення суми основного боргу в розмірі 8 551 425,42 грн. є обґрунтованими, підтвердженими матеріалами справи та такими, що правомірно задоволені судом першої інстанції.

Також позивачем заявлено до стягнення з відповідача пені в розмірі 1249140,47 грн. за період з 14.02.2013 р. по 08.07.2014 р., суми, на яку збільшився борг внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в розмірі 936681,68 грн. та 3% річних у розмірі 254661,54 за період з 14.02.2013 по 08.07.2014 р.

За приписами ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Згідно ч. 2 вказаної статті боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а так само три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір відсотків не встановлений договором або законом.

Оскільки матеріалами справи підтверджено факт невиконання відповідачем своїх зобов'язань щодо своєчасного здійснення розрахунків, отже відповідач є таким, що прострочив виконання грошового зобов'язання, колегія суддів вважає, що вимоги позивача про стягнення суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми є обґрунтованими, ґрунтуються на нормах матеріального права та відповідають правовідносинам, які склалися між сторонами.

Перевіряючи правильність розрахунку заявлених позивачем до стягнення сум інфляційних втрат, судом першої інстанції було встановлено, що у позові невірно визначено кількість днів прострочення, оскільки день здійснення оплати заборгованості позивачем необґрунтовано було зараховано до дня прострочення суми боргу без врахування часткової оплати.

Здійснивши перевірку заявленого позивачем до стягнення розміру інфляційних втрат за весь період прострочення з урахуванням дня фактичної оплати відповідачем суми заборгованості, а також здійснивши перевірку здійсненого судом першої інстанції розрахунку суми інфляційних нарахувань, колегія суддів вважає висновок суду про часткове задоволення позову щодо стягнення 875902,64 грн. інфляційних втрат та відмови у стягненні 60779,04 грн. нарахувань обґрунтованим та правомірним.

Крім того, як свідчать матеріали справи, нарахування позивачем 3% річних та їх розрахунок у розмірі 254661,54 за період з 14.02.2013р. по 08.07.2014 р. позивачем визначено вірно та згідно вимог діючого законодавства, що дає підстави колегії суддів погодитись з висновком суду першої про задоволення позовних вимог в частині стягнення 3% річних у сумі 254661,54 грн.

Що стосується заявленої позивачем до стягнення пені в розмірі 1249140,47 грн. за несвоєчасне виконання відповідачем зобов'язань січня-грудня 2013 року за період з 14.02.2013 р. по 08.07.2014 р., суд першої інстанції дійшов висновку, що у п. 7.2. укладеного договору, яким встановлено, що у разі невиконання відповідачем умов пункту 6.1. договору, він у безспірному порядку зобов'язується сплатити позивачу крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу, не зазначено та не передбачено розмір пені. У зв'язку з чим суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову в частині стягнення пені в розмірі 1249140,47 грн. через безпідставність та недоведеність.

Рішення суду першої інстанції саме в цій частині є предметом апеляційного оскарження.

Колегія суддів не може погодитись з таким висновком суду першої інстанції виходячи з наступного.

Згідно статті 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Положеннями ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України визначено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбаченому цим Кодексом, іншими законами та договором.

За ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором, при цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

За ч. 1 ст. 549. п. З ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки - грошової суми, яку боржник повинен сплатити кредиторові у рази порушення ним зобов'язання.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Статтею 3 вказаного закону також визначено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до Положення про процентну політику Національного банку України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України 18.08.2004 N 389, облікова ставка Національного банку - один з монетарних

інструментів, за допомогою якого Національний банк установлює для

суб'єктів грошово-кредитного ринку орієнтир щодо вартості залучених та розміщених грошових коштів на відповідний період, і є основною процентною ставкою, яка залежить від процесів, що відбуваються в макроекономічній, бюджетній сферах та на грошово-кредитному ринку. Відповідно до п. 3.3., п. 3.4. вказаного Положення, розмір облікової ставки затверджується рішенням Правління Національного

банку та діє до її зміни. Національний банк здійснює оприлюднення облікової ставки, затвердженої постановою Правління Національного банку,

через засоби масової інформації.

Таким чином, облікова ставка НБУ є конкретно визначеним числом, яке в обов'язковому порядку оприлюднюється у засобах масової інформації.

Сторони у п. 7.2. договору №13/3784-БО-13 від 19.03.2013 узгодили, що у разі невиконання відповідачем умов пункту 6.1. договору він у безспірному порядку зобов'язується сплатити позивачу крім суми заборгованості, пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.

Визначення розміру пені формулюванням, зазначеним у п. 7.2. договору повністю конкретизує належний до стягнення розмір пені та базу її нарахування.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що обов'язок відповідача сплатити неустойку у вигляді пені в разі неналежного виконання ним умов укладеного договору чітко встановлено сторонами в договорі та з урахуванням обмеження розміру пені подвійною обліковою ставкою Національного банку України згідно із Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання

грошових зобов'язань».

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції про необґрунтованість позовних вимог в частині нарахування та стягнення пені, як такої що не передбачена умовами договору, спростовується матеріалами справи та нормами чинного законодавства. У зв'язку з цим, колегія суддів приходить до висновку про скасування рішення суду в частині відмови у стягненні з відповідача пені, нарахованої у зв'язку із порушенням виконання ним зобов'язань за договором.

В той же час, для всебічного, повного та об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи та в їх сукупності, суд повинен перевірити обґрунтованість і правильність здійснення позивачем нарахування штрафних санкцій, річних тощо, і в разі, якщо їх обчислення помилкове - зобов'язати позивача здійснити перерахунок відповідно до закону чи договору або зробити це самостійно (Частина 1 пункту 18 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 11.04.2005 року №01-8/344 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені в доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році»).

Як свідчать матеріали справи, позивачем був наданий розрахунок пені за порушення зобов'язань за січень-лютий 2013 року за період з 14.02.2013 р. по 08.07.2014 р., відповідно до якого, розмір заявленої до стягнення пені складає 1249140,47 грн.

Здійснивши ретельну перевірку заявленої до стягнення пені, колегією суддів встановлено, що позивачем невірно визначено кількість днів прострочення та помилково зараховано день здійснення оплати до дня прострочення суми боргу без врахування часткової оплати. Здійснивши перерахунок заявленої до стягнення пені , з урахуванням дати виникнення та фактичної оплати відповідачем заборгованості, колегія суддів приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення пені в розмірі 1237804,65 грн. та недоведеність позову в частині стягнення 11335,82 грн. пені.

В той же час, як вбачається з наданих відповідачем до суду письмових доказів та пояснень, ТОВ "Мелітопольські теплові мережі" є соціально значущим підприємством, метою діяльності якого є надання послуг з централізованого опалення мешканцям міста, а природний газ, що постачається за договором використовується відповідачем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами, організаціями та споживачами. Фінансування останнього здійснюється за рахунок платежів від надання послуг населенню та підприємствам, установам і організаціям. Діючи тарифи не відповідають економічно обґрунтованим витратам, а компенсація різниці в тарифах відповідачу не здійснюється. Тривалий час підприємство знаходиться у збитковому та неплатоспроможному стані, що обумовлено неплатежами різних категорій споживачів за спожиту теплову енергію, невідповідністю тарифів за теплову енергію для населення фактичним витратам на її виробництво.

Як вбачається з матеріалів справи, в тому числі з наданої ТОВ "Мелітопольські теплові мережі" довідки про реалізацію теплової енергії, станом на грудень 2013 року загальна заборгованість споживачів за отриману теплову енергію складає 22995633,98 грн., у тому числі заборгованість бюджетних організацій - 5268395,86 грн. ТОВ "Мелітопольські теплові мережі" знаходиться у збитковому та неплатоспроможному стані, а непокритий збиток відповідача складає 14057000,00 грн., що підтверджується наданим суду звітом про фінансові результати за 2013 рік.

Відповідач також зауважує на тому, що на час прийняття рішення судом першої інстанції, відповідачем сплачена вартість поставленого газу в сумі 21191492,50 грн., що складає 71,2% від загальної суми боргу.

До того ж, на виконання постанови Кабінету міністрів №217 від 18.06.2014 року «Про затвердження порядку розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з гарантованими постачальниками природного газу», відповідачем відкрито в уповноваженому банку АТ «Ощадбанк» спеціальні рахунки для зарахування коштів, що надходять за спожиту теплову енергію від категорій: населення, бюджетні установи, інші споживачі. Вказані обставини підтверджуються наявною в матеріалах справи довідкою Запорізького обласного управління АТ «Ощадбанк» №26/1-1043/3983 від 09.10.2014. При цьому, як вказує відповідач, даний порядок обмежує можливість ТОВ "Мелітопольські теплові мережі" розпоряджатись коштами, що надходять від абонентів за спожиті послуги та здійснювати погашення заборгованості за газ, яка утворилась раніше через накопичення боргів споживачами за теплову енергію.

За приписами п. 3 ст. 83 ГПК України, господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Пленум Вищого господарського суду України в п. 3.17.4 постанови від 26.12.2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" роз'ясняє, що вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (п. 3 ст. 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо. У зазначеній нормі ГПК йдеться про можливість зменшення розміру саме неустойки (штрафу, пені). Крім того, ця процесуальна норма може застосовуватись виключно у взаємозв'язку (сукупності) з нормою права матеріального, яка передбачає можливість зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), а саме частиною третьою статті 551 ЦК України і статтею 223 Господарського кодексу України.

Пунктом 1 ст. 233 ГК України закріплено, що суд має право зменшити розмір санкцій, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Згідно ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника. Вирішуючи питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

Колегія суддів, об'єктивно оцінивши зазначені відповідачем обставини, приймає до уваги причини неналежного виконання зобов'язання відповідачем та його тяжкий матеріальний стан, ступінь виконання зобов'язання та вважає за можливе зменшити розмір заявленої до стягнення пені на 50 % та стягнути з відповідача пеню у розмірі 618902,32 грн.

В решті позовних вимог щодо стягнення пені у розмірі 630238,15 грн. вважає за необхідне відмовити.

Таким чином, вимоги позивача, що зазначені в апеляційній скарзі, підлягають частковому задоволенню, а рішення господарського суду в частині відмови у стягненні 1249140,47 грн. пені підлягає скасуванню.

Згідно приписів п.4.3 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 року №7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України", у разі коли господарський суд на підставі пункту 3 статті 83 ГПК зменшує розмір неустойки (штрафу, пені), витрати позивача, пов'язані зі сплатою судового збору, відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір судом не було зменшено.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 49 ГПК України, колегія суддів покладає судові витрати на сторони пропорційно задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 32-34, 43, 49, 99, 101, 102, п. 2 ст. 103, п.1,4 ч.1 ст. 104 ст. ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", м. Київ задовольнити частково.

Рішення господарського суду Запорізької області від 06.11.2014 по справі №908/3414/14 в частині відмови у стягненні 1249140,47 грн. пені скасувати. Прийняти в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити частково. Стягнути з ТОВ "Мелітопольські теплові мережі", м. Мелітополь (72312, Запорізька область, м. Мелітополь, вул. Луначарського, 61, код ЄДРПОУ 05541114) на користь Публічного акціонерного товариства "НАК "Нафтогаз України" (01001, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 6, код ЄДРПОУ 20077720) 618902,32 грн. пені, 72933,84 грн. судового збору при зверненні з позовною заявою та 12366,48 грн. витрат по сплаті судового збору за розгляд апеляційної скарги.

В частині позовних вимог про стягнення 630238,15 грн. пені відмовити.

В іншій частині рішення господарського суду Запорізької області від 06.11.2014 по справі №908/3414/14 залишити без змін.

Доручити господарському суду Запорізької області видати відповідний наказ.

Постанова набирає чинності з дня її проголошення і може бути оскаржена до Вищого господарського суду протягом 20-ти днів.

Повний текст постанови складено та підписано 19.01.2015 року.

Головуючий суддя Тарасова І. В.

Суддя Горбачова Л.П.

Суддя Істоміна О.А.