Рішення № 42338678, 12.01.2015, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"12" січня 2015 р.Справа № 916/992/13

За позовом: Військового прокурора Білгород-Дністровського гарнізону Південного регіону України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, Білгород-Дністровської квартирно-експлуатаційної частини району

Третя особа на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Кабінет Міністрів України

До відповідача: Тарутинська районна державна адміністрація Одеської області

Третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору:

Фермерське господарство „Кобера -5ББ"; Одеська обласна державна адміністрація

Про визнання незаконним та скасування розпорядження

Головуючий суддя Рога Н.В.

Суддя Малярчук І.А.

Суддя Никифорчук М.І.

Представники:

Від прокуратури: Набекало М.М. - згідно посвідчення,

Свентицький І.С. - довіреність №013418 від 03.12.2012р.

Від позивача: МОУ - Добров Ю.І.- довіреність №220/217/д від 06.03.2014р.

Від позивача: КЕЧ району м.Одеси - Добров Ю.І. - довіреність №01 від 08.01.2014р.

Від відповідача: Кюссе І.Г. - довіреність №01/01-17/16 від 09.01.2014р.

Від третьої особи: Кабінет Міністрів України - не з'явився.

Від третьої особи: ФГ „Кобера-5ББ" - Постолатій В.А. - довіреність від 03.01.2015р.

Від третьої особи: Одеська облдержадміністрація - Кравцов Р.В.- довіреність №03/02-48/7983 від 31.12.2014р.

В засіданні брали участь:

Від прокуратури: Свентицький І.С. - довіреність №013418 від 03.12.2012р.

Від позивача: МОУ - не з'явився.

Від позивача: КЕЧ району - не з'явився.

Від відповідача: Кюссе І.Г. - довіреність №01/01-17/16 від 09.01.2014р.

Від третьої особи: Кабінет Міністрів України - не з'явився.

Від третьої особи: ФГ „Кобера - 5ББ" - Постолатій В.А. - довіреність від 03.01.2015р.

Від третьої особи: Одеська облдержадміністрація - Кравцов Р.В.- довіреність №03/02-48/7983 від 31.12.2014р.

Суть спору: Білгород-Дністровський прокурор з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, Білгород-Дністровської квартирно-експлуатаційної частини району (далі - Білгород-Дністровська КЕЧ району) звернувся до господарського суду Одеської області з позовом до Тарутинської районної державної адміністрації Одеської області, за участю третьої особи на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Фермерське господарство (далі - ФГ) „Кобера - 5ББ", про визнання недійсним та скасування розпорядження Тарутинської райдержадміністрації Одеської області №333/А-2006 від 30.08.2006р. „Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ФГ „Кобера -5ББ" на умовах оренди на території Веселодолинської сільської ради".

Відповідно до заяви про уточнення позовних вимог, що надійшла до суду 30.04.2014р., Білгород-Дністровський прокурор з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, Білгород-Дністровської квартирно-експлуатаційної частини району просить суд визнати незаконним та скасувати розпорядження Тарутинської райдержадміністрації Одеської області №333/А-2006 від 30.08.2006р. „Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ФГ „Кобера -5ББ" на умовах оренди на території Веселодолинської сільської ради".

Відповідно до Закону України №1642-УІІ від 14.08.2014р. „Про внесення змін до Закону України „Про прокуратуру" щодо утворення військових прокуратур" та Наказу Генерального прокурора України від 22.08.2014р. за №76Ш, на базі Білгород-Дністровської прокуратури з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері Південного регіону України утворено Військову прокуратуру Білгород-Дністровського гарнізону Південного регіону України.

Представник прокуратури позов підтримує, наполягає на його задоволенні.

Позивач - Міністерство оборони України позов Військового прокурора Білгород-Дністровського гарнізону підтримує у повному обсязі з мотивів, викладених у поясненнях по справі.

Позивач - Білгород-Дністровська КЕЧ району позов військового прокурора підтримує у повному обсязі з мотивів, викладених у поясненнях по справі.

З метою повного та всебічного розгляду справи, ухвалою суду від 16.12.2014р. до участі у справі у якості третьої особи на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, залучено Кабінет Міністрів України. Зазначену третю особу про місце та дату судових засідань було повідомлено належним чином, але представник третьої особи у судове засідання не з'явився, про поважність причин нез'явлення суд не повідомив, міркувань щодо позову від Кабінету Міністрів України до суду не надходило.

Відповідач проти позову заперечує з мотивів, викладених у відзиві на позовну заяву та поясненнях по справі.

Крім того, в ході розгляду справи відповідачем було заявлено клопотання про залишення позову без розгляду на підставі п.5 ст.81 ГПК України, у зв'язку із ненаданням суду доказів того, що спірна земельна ділянка зареєстрована за одним із позивачів, а також ненаданням державного акту на право постійного користування земельною ділянкою.

У задоволенні даного клопотання судом відмовлено, адже, відповідно до п.5 ст.81 ГПК України господарський суд залишає позов без розгляду, якщо позивач без поважних причин не подав витребувані господарським судом матеріали, необхідні для вирішення спору, і це перешкоджає вирішенню спору по суті. При цьому, залишення позову без розгляду у зв'язку із ненаданням позивачем витребуваних судом документів є правом, а не обов'язком суду. Виходячи з суті позовних вимог, наявних у справі матеріалів, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу по суті за наявними в ній матеріалами.

В ході розгляду справи Фермерським господарством "Кобера-5ББ" та Тарутинською районною державною адміністрацією Одеської області подано до суду клопотання про призначення у справі земельно-технічної експертизи у зв'язку з необхідністю точного встановлення фактичної документально підтвердженої площі колишнього полігону та його межі, а встановлення факту накладання орендованих Фермерським господарством "Кобера-5ББ" земельних ділянок на імовірні землі колишнього полігону, а також з метою виконання постанови Вищого господарського суду України від 26.02.2014р. у даній справі , якою було направлено справу на новий розгляд для правильного та справедливого вирішення справи по суті. У своїх клопотаннях Тарутинська районна державна адміністрація Одеської області та Фермерське господарство "Кобера-5ББ" просять суд поставити перед експертами наступні запитання: - яка площа, конфігурація та які межі земельної ділянки колишнього полігону та як вони співвідносяться з орендованими Фермерським господарством "Кобера-5ББ"? - чи є накладення земель колишнього полігону на землі орендованих Фермерським господарством "Кобера-5ББ"? - якщо накладання існує то в якому обсязі, які межі та конфігурація такого накладання?

Ухвалою суду від 05.06.2014р. зазначені клопотання було задоволено та призначено у справі судову земельно-технічну експертизу. Але, згідно повідомлення №5086/24 від 17.11.2014р., що надійшло до суду від Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз 17.11.2014р., за наявними у справі матеріалами зробити експертний висновок не має можливості.

За таких обставин, справа розглядається за наявними в ній матеріалами відповідно до ст..75 ГПК України.

Третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - ФГ „Кобера -5ББ" проти позову заперечує з мотивів, викладених у поясненнях по суті справи.

Ухвалою суду від 16.12.2014р. з метою повного та всебічного розгляду справи, до участі у справі у якості третьої особи на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору судом залучено Одеську обласну державну адміністрацію. Третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Одеська обласна державна адміністрація письмових заперечень щодо позову до суду не надала. В судовому засіданні представник третьої особи вважає позов Військового прокурора Білгород-Дністровського гарнізону Південного регіону України необґрунтованим, безпідставним та таким, що не підлягає задоволенню.

Згідно розпорядження заступника керівника апарату суду від 05.08.2014р. „Щодо призначення членів колегії" за результатами автоматизованого розподілу визначено такий склад колегії суддів щодо розгляду справи №916/992/13: Рога Н.В. (головуючий суддя), Малярчук І.А., Никифорчук М.І. Ухвалою суду від 06.08.2014р. справу прийнято до колегіального розгляду у такому складі суду.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін та прокуратури, суд встановив:

Розпорядженням Тарутинської райдержадміністрації Одеської області №333/А-2006 від 30.08.2006р. „Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення ФГ „Кобера -5ББ" земельної ділянки на умовах оренди на території Веселодолинської сільської ради" затверджено поданий ФГ „Кобера - 5ББ" проект землеустрою щодо відведення в довгострокову оренду земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Веселодолинської сільської ради; передано ФГ „Кобера -5ББ" земельну ділянку площею 400,0 га ріллі в довгострокову оренду строком на 49 років для ведення товарного сільськогосподарського виробництва; зобов'язано ФГ „Кобера -5ББ" укласти договір оренди землі з районною державною адміністрацією.

У подальшому, 15 грудня 2006р. на підставі зазначеного розпорядження між Тарутинською райдержадміністрацією Одеської області та ФГ „Кобера -5ББ" було укладено договір оренди земельної ділянки, на підставі якого ФГ „Кобера -5ББ" здійснює користування земельною ділянкою площею 400,0 га (рілля) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Військовий прокурор Білгород-Дністровського гарнізону Південного регіону України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, Білгород-Дністровської КЕЧ району вважає зазначене розпорядження Тарутинської райдержадміністрації Одеської області незаконним та таким, що має бути скасовано судом, посилаючись на те, що земельна ділянка, надана в оренду ФГ „Кобера -5ББ" є землями оборони, у зв'язку з чим розпорядження такими земельними ділянками може здійснюватися Кабінетом Міністрів України у встановленому законодавством порядку.

В обґрунтування того, що земельна ділянка, надана у користування ФГ „Кобера -5ББ" відноситься до земель оборони, Військовий прокурор посилається на Постанову №2002/063 Ради народних комісарів УРСР від 18.12.1945р. "Об отводе 20000 гектаров земли на территории Бородинского, Тарутинского и Саратского районов, Измаильской области для организации окружного артполигона ОДВО", якою відведено на території Бородинського, Тарутинського та Саратського районів Ізмаїльської області під окружний артилерійський полігон Одеського військового округу 20000 га землі в межах згідно схеми, що додається. При цьому, Ізмаїльський облвиконком було зобов'язано після затвердження Радою народних комісарів СРСР відводу під артполігон 20000га землі, встановити межі земельної ділянки що відводиться в натурі.

Крім того, 12 лютого 1946р. Ізмаїльським обласним виконавчим комітетом та Бюро обкому КП(б)У прийнято постанову №53/9-ОП "О порядке передачи в натуре земель Одесскому Военному Округу, для учебного артилерийского лагеря под полигон, согласно постановлению СНК УССР от 18.ХІІ.1945 года за №2002/063".

10 червня 1946 р. обласною комісією по передачі земель ОДВО складено Акт передачі земельної ділянки, що відводиться під учбовий артилерійський полігон ОДВО на площі 23600 га. Згідно цього Акту земельну ділянку в натурі відведено за рахунок земель Саратського, Тарутинського, Бородинського, Староказачанського та Арцизького районів, та відвід меж оформлено відповідними актами. Крім того, у Акті зазначено, що при відводі земель в натурі виявилося, що у зв'язку з рельєфом місцевості (з метою включення деяких висотних пунктів) площу артполігону необхідно збільшити, у зв'язку з чим фактично відведено під полігон на 3600 га більше, ніж було передбачено проектом, що було узгоджено районними організаціями. Схема фактичного відводу земель є додатком до Акту.

Рішенням звуженого засідання Ізмаїльського обласного виконавчого комітету №7 від 10.06.1946р. "Об утверждении акта областной комиссии по передаче земель под артилерийский полигон Одесскому Военному Округу" вирішено затвердити акт обласної комісії від 10.06.1946р. про передачу земельної ділянки площею 23600 га під учбовий артилерійський полігон Одеського військового округу.

Військовий прокурор також зазначив, що постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 14.06.2012р. по справі №2-а-3436/08/1570 визнано протиправними та скасовано розпорядження Тарутинської райдержадміністрації Одеської області №101/А-2005 від 05.05.2005р. "Про використання земель Тарутинського загальновійськового полігону" та п.1 розпорядження Тарутинської райдержадміністрації Одеської області №368/А-2005 від 14.12.2005р. "Про внесення змін до деяких розпоряджень голови райдержадміністрації щодо урегулювання земельних відносин з військовими формуваннями", як такі, що не відповідають вимогам закону. Зазначеними розпорядженнями було припинено право користування земельною ділянкою 23253,17 га, яка була надана у користування військовій частині А-1366 для організації загальновійськового полігону і розташована на території Веселодолинської сільської ради, та переведено зазначену земельну ділянку до остаточного вирішення земельних суперечок до земель запасу Веселодолинської сільської ради. При цьому, судом було встановлено, що право постійного землекористування у Одеського військового округу виникло згідно з постановою Ради народних комісарів УРСР від 1945р. та на підставі рішення Ізмаїльського облвиконкому від 1946р.

Приймаючи зазначену постанову, на підставі аналізу норм законодавства України, Одеський апеляційний адміністративний суд дійшов висновку про те, що спірні земельні ділянки є землями оборони; власником земельних ділянок, закріплених за суб'єктами, що перебувають у сфері управління Міністерства оборони України, є держава в особі Кабінету Міністрів України. Виходячи з того, що землі оборони знаходяться у Міністерства оборони лише у користуванні, розпорядження ними здійснює лише Кабінет Міністрів України, який має право припиняти право користування земельною ділянкою, що входить до складу земель оборони.

За таких обставин, Військовий прокурор вважає, що Тарутинська райдержадміністрація Одеської області перевищила межі наданих їй повноважень, що полягає у незаконному розпорядженні вказаною земельною ділянкою, яка свого часу була надана для потреб оборони, чим порушено право користування Міністерства оборони України на вказані землі.

Враховуючи наявність зазначеного рішення суду, скасування розпорядження Тарутинської райдержадміністрації Одеської області №101/А-2005 від 05.05.2005р. та п.1 розпорядження Тарутинської райдержадміністрації Одеської області №368/А-2005 від 14.12.2005р., Військовий прокурор Білгород-Дністровського гарнізону вважає, що наявні всі підстави для визнання незаконним та скасування розпорядження Тарутинської райдержадміністрації Одеської області №333/А-2006 від 30.08.2006р. „Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення ФГ „Кобера -5ББ" земельної ділянки на умовах оренди на території Веселодолинської сільської ради".

Військовий прокурор Білгород-Дністровського гарнізону Південного регіону України в обґрунтування позову також зазначає, що відповідно до ст.13 Земельного кодексу України, ст.1 Закону України „Про правовий режим майна у Збройних Силах України", ст.ст. 9, 14 Закону України „Про збройні Сили України" землі, закріплені за військовими частинами та установами Збройних Сил України, є державною власністю та належать їм на праві оперативного управління, а вирішення питань щодо порядку надання Збройним Силам України в управління об'єктів державної власності, в тому числі земельних ділянок, відноситься до повноважень Кабінету Міністрів України.

За приписами ст. 77 Земельного кодексу України, ст.1 Закону України "Про використання земель оборони" землями оборони визначені землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств і організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України.

Облік військового майна, у тому числі і облік земель оборони, здійснюють органи квартирно-експлуатаційної служби, до складу яких відноситься Білгород-Дністровська КЕЧ району, у зв'язку з чим Військовий прокурор вважає, що своїми діями Тарутинська райдержадміністрація Одеської області порушила також права та інтереси Білгород-Дністровської КЕЧ району.

Позивачі - Міністерство оборони України та Білгород-Дністровська КЕЧ району позов Військового прокурора Білгород-Дністровського гарнізону підтримують у повному обсязі, посилаючись на те, що відповідно до ст. 113 Конституції України Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади. Згідно ст.13 Земельного кодексу України та ст.ст. 9, 14 Закону України „Про Збройні Сили України" право державної власності на землі оборони реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України. Будь-якого рішення щодо вилучення спірних земельних ділянок Кабінетом Міністрів України, Міністерством оборони України не приймалося. Отже, спірні земельні ділянки до цього часу є державною власністю, належать до земель оборони, у зв'язку з чим прийняття Тарутинською райдержадміністрацією розпорядження №333/А-2006 від 30.08.2006р., на думку позивачів, є незаконним, порушує інтереси держави в особі Міністерства оборони України та Білгород-Дністровської КЕЧ району, що є підставою для визнання цього розпорядження незаконним та його скасування.

Представник позивачів також зазначив, що відповідно до вимог ст. 3 Закону України «Про Збройні Сили України», ст.ст. 3, 4, 6 Закону України «Про управління об'єктами державної власності» та п.1 Положення про Міністерство оборони України, затвердженого Указом Президента України від 06.04.2011р.№406/2011, Міністерство оборони України є центральним органом виконавчої влади, яке, зокрема, здійснює в установленому порядку відчуження військового майна, передачу його до сфери управління центральних чи місцевих органів виконавчої влади, інших органів, уповноважених управляти державним майном, самоврядним установам та організаціям, які провадять діяльність в інтересах національної безпеки і оборони, та в комунальну власність, готує пропозиції щодо зміни цільового призначення земельних ділянок Збройних Сил, надає згоду на вилучення земельних ділянок, які не використовуються Збройними Силами України. Як центральний орган виконавчої влади Міністерство оборони України є органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Відповідно до ст. 14 Закону України "Про Збройні Сили України" земля, води, інші природні ресурси, а також майно, закріплені за військовими частинами, військовими навчальними закладами, установами та організаціями Збройних Сил України (до яких входить Білгород-Дністровська КЕЧ району), є державною власністю, належить їм на праві оперативного управління .

Згідно положень Статуту гарнізонної та вартової служб Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24.03.1999р. №550-ХІУ (із змінами та доповненнями) начальник квартирно-експлуатаційної частини зобов'язаний вести облік військових містечок, будівель у них, комунального обладнання, усіх видів квартирного забезпечення і коштів, які відпускаються на квартирне забезпечення. Військове містечко - це майновий комплекс будівель, споруд, іншого нерухомого військового майна разом з казарменим фондом, житловим фондом, об'єктами соціально-культурного призначення, комунальними спорудами та інженерними мережами, які використовуються для його обслуговування, розміщений на відокремленій земельній ділянці, яка належить до категорії земель оборони.

За приписами Інструкції з обліку земельних ділянок в органах квартирно-експлуатаційної служби Збройних Сил України, затвердженої наказом Міністра оборони України від 22.12.2011р. №795 облік земель ведеться в органах квартирно-експлуатаційної служби. Землі, які використовують Збройні Сили України , є державною власністю. Вони підлягають обов'язковому обліку, цільовому використанню і правильному утриманню. Відповідно до вимог Наказу Міністра оборони України №348 від 14.07.2008р. „Про затвердження Інструкції про порядок дій та вжиття заходів щодо недопущення самовільного захоплення, незаконного вилучення земель оборони або нерухомого військового майна", яким визначено порядок дій начальників квартирно-експлуатаційних відділів (квартирно-експлуатаційних частин району) у разі самовільного захоплення сторонніми особами, незаконного вилучення земельних ділянок зі складу земель оборони або нерухомого військового майна з використанням судових рішень або незаконних рішень місцевих органів самоврядування - начальник КЕВ (КЕЧ району) подає до відповідного суду позовну заяву щодо скасування відповідного рішення про вилучення земельної ділянки, нерухомого військового майна, прийнятого органами місцевого самоврядування або органами державної влади, з вимогами стосовно звільнення самовільно захопленої земельної ділянки (нерухомого військового майна).

Представник позивачів також зазначає, що відповідно до ст..4 Закону України „Про використання земель оборони" військові частини за погодженням з органами місцевого самоврядування або місцевими органами виконавчої влади і в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, можуть дозволяти фізичним і юридичним особам вирощувати сільськогосподарські культури, випасати худобу та заготовляти сіно на землях, наданих їм у постійне користування. Проте, будь-які дозволи щодо передачі земельних ділянок загальновійськового полігону суб'єктам господарювання, у тому числі і ФГ „Кобера -5ББ", ані Міністерством оборони України, ані Кабінетом Міністрів України не надавались.

Відповідач проти позову заперечує, посилаючись на те, що відповідно до ст..119 Конституції України місцеві державні адміністрації є органами виконавчої влади на території району, які забезпечують виконання Конституції та чинного законодавства України, забезпечують захист прав та законних інтересів громадян та держави на відповідній території. Згідно ст..21 Закону України „Про місцеві державні адміністрації" місцеві державні адміністрації забезпечують контроль за раціональним використанням земель, що перебувають в державній власності. Відповідно до ст..ст.17, 22, 23 Земельного кодексу України до повноважень районної державної адміністрації до 01.01.2013р. належало право розпорядження землями сільськогосподарського призначення за межами населених пунктів, якими є землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції. Землі придатні для потреб сільського господарства повинні надаватися насамперед для сільськогосподарського виробництва.

Крім того, відповідач вважає, що на даний час у Міністерства оборони України, Білгород-Дністровської КЕЧ району відсутній встановлений чинним законодавством України документ, який би підтверджував їх право землекористування на спірну земельну ділянку. На думку відповідача, Міністерство оборони України ніколи не було користувачем спірних земельних ділянок, оскільки знаходиться у м. Києві, де користується земельною ділянкою, на якій розташовано будівлю міністерства, а Одеський військовий округ це лише воєнно-територіальна одиниця, яка не є юридичною особою, у зв'язку з чим не може бути землекористувачем.

Посилання прокурора та позивачів у якості документів, що підтверджують право користування землями колишнього загальновійськового артполігону, на постанову №2002/063 Ради народних комісарів УРСР від 18.12.1945р., постанову Ізмаїльського обласного виконавчого комітету та Бюро обкому КП(б)У №53/9-ОП від 12 лютого 1946р. та рішення звуженого засідання Ізмаїльського обласного виконавчого комітету №7 від 10.06.1946р., відповідач вважає безпідставним, посилаючись на те, що відповідно до Земельного кодексу СРСР від 1922р., який діяв на той час, повноваження щодо надання у постійне користування земельних ділянок для потреб оборони належало виключно центральним органам СРСР. Крім того, починаючи з 1946р. і по теперішній час відсутні будь-які рішення органів виконавчої влади або місцевого самоврядування про надання Міністерству оборони СРСР або Міністерству оборони України, його структурним підрозділам, військовим частинам (крім військової частини А-1366 та військового радгоспу „Чорноморський") дозволу на право постійного користування спірною земельною ділянкою.

За таких обставин, представник відповідача вважає, що спірні земельні ділянки колишнього загальновійськового полігону використовувалась структурними підрозділами Збройних Сил СРСР та Збройних Сил України до 1992р. без отримання права користування, встановлення меж в натурі (на місцевості) відповідно до вимог законодавства, а це не є підставою для набуття права постійного користування.

Представник відповідача також зазначає, що постанова Одеського апеляційного адміністративного суду від 14.06.2012р. по справі №2-а-3436/08/1570 не доводить, що землекористувачем спірної земельної ділянки є саме Міністерство оборони України, адже, у даній постанові встановлено, що землекористувачем спірної земельної ділянки був Одеський військовий округ, який ніколи не був юридичною особою та припинив своє існування з часу створення незалежної держави Україна.

Крім того, наказами командуючого Південним оперативним командуванням, на думку відповідача, незаконно неодноразово змінювалися користувачі земель колишнього загальновійськового полігону. Так, після розформування військової частини А-1366 земельна ділянка була передана у користування військовому радгоспу „Чорноморський". Після судових суперечок, як це зазначено в відповідному розпорядженні, за погодженням з Одеським головним управлінням земельних ресурсів та Державним комітетом України по земельних ресурсах, земельна ділянка була зарахована до земель запасу і внесені відповідні зміни до земельно-облікових документів.

За таких обставин, представник відповідача вважає, що приймаючи розпорядження №333/А-2006 від 30.08.2006р. Тарутинська райдержадміністрація діяла у межах наданих їй повноважень.

Крім того, в ході розгляду справи відповідач - Тарутинська районна державна адміністрація Одеської області подав до суду заяву про застосування строків позовної давності та зазначає, що відповідно до витягу з журналу судового засідання Одеського окружного адміністративного суду від 28.05.2008р. по справі № 2а-3436/08/1570, у розгляді якої брали участь як Білгород-Дністровський прокурор з нагляду за додержанням законів в воєнній сфері, так і Міністерство оборони України, до участі у справі у якості третьої особи було залучено ФГ „Кобера- 5ББ". За таких обставин, відповідач вважає, що з цієї дати як прокурор , так і позивач дізналися про порушення свого права, але з позовом про визнання незаконним та скасування розпорядження Тарутинської райдержадміністрації №333/А-2006 від 30.08.2006р. прокурор звернувся лише в квітні 2013р. Згідно ч.4 ст.267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

Третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - ФГ „Кобера -5ББ" проти позову заперечує, посилаючись на те, що оспорюване розпорядження №333/А-2006 від 30.08.2006р. Тарутинська райдержадміністрація Одеської області прийняла у повній відповідності до вимог чинного на той час законодавства України, не порушуючи прав та інтересів держави, так як право користування спірною земельною ділянкою із земель колишнього загальновійськового полігону встановленими законодавством документами не підтверджено.

ФГ "Кобера -5ББ" також подало до суду клопотання про застосування строків позовної давності. На думку третьої особи, позов про визнання незаконним та скасування розпорядження Тарутинської райдержадміністрації №333/А-2006 від 30.08.2006р. подано з пропуском встановленого законодавством строку позовної давності, адже, представники прокуратури та позивача дізналися про наявність укладеного договору оренди землі між Тарутинською районною державною адміністрацією Одеської області та ФГ „Кобера -5ББ" ще в ході розгляду справи № 2а-3436/08/1570. Обґрунтовуючи надане клопотання відповідач посилається на те, що відповідно до ст. 257 Цивільного кодексу України позовна давність встановлюється тривалістю у 3 роки. Згідно з п. 2.8. постанови Пленуму ВГСУ № 11 від 29.05.2013р. "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними", щодо вимог, пов'язаних з визнанням правочинів недійсними, застосовується загальна позовна давність (ст. 257 Цивільного кодексу України, з урахуванням водночас наведеного в п.п. 2, 3 і п. 5 Перехідних та прикінцевих положень Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства" від 20.12.2011р. № 4176-VI). Перебіг позовної давності починається за загальним правилом, від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч.1 ст. 261 Цивільного кодексу України).

Третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Одеська обласна державна адміністрація вважає позов Військового прокурора Білгород-Дністровського гарнізону Південного регіону України необґрунтованим, безпідставним та таким, що не підлягає задоволенню.

Розглянув матеріали справи суд доходить до такого висновку:

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання незаконним рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Такі положення Цивільного кодексу України кореспондуються з положеннями ст. 20 Господарського кодексу України.

Згідно з п. 2 ст. 121 Конституції України на Прокуратуру України покладається представництво інтересів громадян або держави в суді у випадках, визначених законом. Зазначене конституційне положення знайшло своє відображення в ст. 5 Закону України "Про прокуратуру", де зазначено, що прокуратура виконує функцію представництва інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом.

Статтею 36-1 Закону України "Про прокуратуру" передбачено, що представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом. Однією з форм представництва є звернення до суду з позовами або заявами про захист прав і свобод іншої особи, невизначеного кола осіб, прав юридичних осіб, коли порушуються інтереси держави, або про визнання незаконними правових актів, дій чи рішень органів і посадових осіб. Підставою представництва в суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень інтересів держави. Представництво інтересів громадянина або держави здійснюється прокурором також на підставі заподіяння громадянину або державі шкоди внаслідок вчинення кримінального правопорушення чи іншого суспільно небезпечного діяння, передбаченого законом про кримінальну відповідальність.

Ч.1 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України, в якій визначено підстави порушення справ у господарському суді, відносить до таких підстав позовні заяви прокурорів та їх заступників, які звертаються до господарського суду в інтересах держави. Відповідно до положень ч.3 цієї статті прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Як зазначено в п. 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 р. N 3-рп/99 (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді), поняття "орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах", що міститься в частині другій статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України, означає орган, на який державою покладено обов'язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави. Відповідно до п. 2 резолютивної частини зазначеного Рішення Конституційного Суду України під поняттям "орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах", зазначеним у частині другій ст. 2 Арбітражного процесуального кодексу України, потрібно розуміти орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.

Згідно ст.13 Конституції України земля є об'єктом права власності Українського народу. Відповідно до ст.1 Земельного кодексу України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Пред'являючи позов в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, Білгород-Дністровської квартирно-експлуатаційної частини району, прокурор мотивував позовну заяву посиланням на те, що Міністерство оборони України є центральним органом влади і військового управління, а Білгород-Дністровська КЕЧ району здійснює облік земель оборони. Враховуючи вищевикладене, на думку суду, прокурор обґрунтовано визначив у позові за вимогами про захист інтересів держави Міністерство оборони України та Білгород-Дністровську КЕЧ району в якості позивачів як орган, що уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Як вбачається з матеріалів справи, Постановою №2002/063 Ради народних комісарів УРСР від 18.12.1945р. „Об отводе 20000 гектаров земли на территории Бородинского, Тарутинского и Саратского районов, Измаильской областы для организации окружного артполигона ОДВО» постановлено відвести на території Бородинського, Тарутинського та Саратського районів Ізмаїльської області під окружний артилерійський полігон Одеського військового округу 20000 га землі в межах згідно схеми, що додається. При цьому, Ізмаїльський облвиконком було зобов'язано після затвердження Радою народних комісарів СРСР відводу під артполігон 20000га землі, встановити межі земельної ділянки що відводиться в натурі.

12 лютого 1946р. Ізмаїльським обласним виконавчим комітетом та Бюро обкому КП(б)У прийнято постанову №53/9-ОП «О порядке передачи в натуре земель Одесскому Военному Округу, для учебного артилерийского лагеря под полигон, согласно постановлению СНК УССР от 18.ХІІ.1945 года за №2002/063».

10 червня 1946 р. обласною комісією по передачі земель ОДВО складено Акт передачі земельної ділянки, що відводиться під учбовий артилерійський полігон ОДВО на площі 23600 га. Згідно цього Акту земельну ділянку в натурі відведено за рахунок земель Саратського, Тарутинського, Бородинського, Староказачанського та Арцизького районів, та відвід меж оформлено відповідними актами. Крім того, у Акті зазначено, що при відводі земельни в натурі виявилося, що у зв'язку з рельєфом місцевості (з метою включення деяких висотних пунктів) площу артполігону необхідно збільшити, у зв'язку з чим фактично відведено під полігон на 3600 га більше, ніж було передбачено проектом, що було узгоджено районними організаціями. Схема фактичного відводу земель є додатком до Акту.

Рішенням звуженого засідання Ізмаїльського обласного виконавчого комітету №7 від 10.06.1946р. «Об утверждении акта областной комиссии по передаче земель под артилерийский полигон Одесскому Военному Округу» вирішено затвердити акт обласної комісії від 10.06.1946р. про передачу земельної ділянки площею 23600 га під учбовий артилерійський полігон Одеського військового округу.

Положення Глави ІІІ Земельного кодексу УРСР 1922р. не містили правових норм про необхідність видачі державних актів та реєстрації прав землекористування. Таким чином, оскільки чинне на той час законодавство не визначало момент, з якого особа набувала прав землекористування у зв'язку із прийняттям рішення про надання земель у користування, на думку суду, право постійного користування земельною ділянкою площею 23600 га під учбовий артилерійський полігон у Одеського військового округу виникло згідно з постановою Ради народних комісарів УРСР від 1945р. та на підставі рішення Ізмаїльського облвиконкому від 1946р.

Такої ж думки дійшов Одеський апеляційний адміністративний суд у постанові від 14.06.2012р. по справі №2-а-3436/08/1570.

Прийнятими у подальшому Земельними кодексами (1970р., 1990р.) було встановлено, що право власності та право постійного користування земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельних ділянок на місцевості та видачі державного акту, що посвічує відповідне право. Але, з урахуванням принципу дії законів у часі, вказані нормативно-правові акти поширювали свою дію на відносини, що виникли після набрання ними чинності. Як Земельний кодекс УРСР 1970р., так і Земельний кодекс України 1990р. серед підстав припинення прав користування земельними ділянками не передбачали такої, як „не оформлення" або „не переоформлення" раніше наданих прав. Крім того, прямої вказівки у законі, відповідно до якої всі землекористувачі були зобов'язані оформити право землекористування, яке вони набули на підставі раніше діючого законодавства УРСР, а у випадку нездійснення цього позбавлялися наданого раніше права, чинне законодавство на той час не містило.

Відповідно до п.6 Постанови Верховної Ради України "Про земельну реформу" від 18 грудня 1990 року N 563-XII громадяни, підприємства, установи і організації, які мають у користуванні земельні ділянки, надані до введення в дію Земельного кодексу Української РСР, повинні до 15.03.1994р. оформити право власності або право користування землею. Після закінчення вказаного строку раніше надане їм право користування земельною ділянкою втрачається.

Проте, рішенням Конституційного Суду України від 22.09.2005 № 5-рп/2005 ( у справі №1-17/2005) у справі за конституційним поданням 51 народного депутата України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 92, пункту 6 розділу Х "Перехідні положення" Земельного кодексу України (справа про постійне користування земельними ділянками), визнано неконституційними положення пункту 6 розділу Х "Перехідні положення" Земельного кодексу України щодо зобов'язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди без відповідного законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення та положення пункту 6 Постанови Верховної Ради України "Про земельну реформу" від 18 грудня 1990 року N 563-XII з наступними змінами в частині щодо втрати громадянами, підприємствами, установами і організаціями після закінчення строку оформлення права власності або права користування землею раніше наданого їм права користування земельною ділянкою.

При цьому, у мотивувальній частині рішення Конституційний Суд України зазначив, що громадяни та юридичні особи не можуть втрачати раніше наданого їм права користування земельною ділянкою.

Згідно ст. 1 Закону України „Про правовий режим майна у Збройних Силах України" військове майно - це державне майно, закріплене за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України. До військового майна належать будинки, споруди, передавальні пристрої, всі види озброєння, бойова та інша техніка, боєприпаси, пально-мастильні матеріали, продовольство, технічне, аеродромне, шкіперське, речове, культурно-просвітницьке, медичне, ветеринарне, побутове, хімічне, інженерне майно, майно зв'язку тощо.

Міністерство оборони України як центральний орган управління Збройних Сил України здійснює відповідно до закону управління військовим майном, у тому числі закріплює військове майно за військовими частинами (у разі їх формування, переформування), приймає рішення щодо перерозподілу цього майна між військовими частинами Збройних Сил України, в тому числі у разі їх розформування (ч. 2 ст. 2 Закону України „Про правовий режим майна у Збройних Силах України").

Так, Міністерство оборони України відповідно до ст. 3 Закону України „Про Збройні Сили України", Положення про Міністерство оборони України, затвердженого Указом Президента України від 6 квітня 2011 року N 406/2011 , є центральним органом влади і військового управління, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. Зокрема, надає згоду або відмовляє в наданні згоди на відчуження майнових об'єктів, що відносяться до основних фондів підприємств, установ і організацій, які належать до сфери управління Міноборони України, а також на передачу в заставу цілісних майнових комплексів підприємств, будівель та споруд, що належать до сфери управління Міноборони України, його структурних підрозділів; здійснює у межах повноважень інші функції з управління об'єктами державної власності, що належать до сфери управління Міноборони України; здійснює в установленому порядку відчуження військового майна, передачу його до сфери управління центральних чи місцевих органів виконавчої влади, інших органів, уповноважених управляти державним майном, самоврядним установам та організаціям, які провадять діяльність в інтересах національної безпеки і оборони, та в комунальну власність, готує пропозиції щодо зміни цільового призначення земельних ділянок Збройних Сил;

Відповідно до ст. 3 „Про правовий режим майна у Збройних Силах України" військове майно закріплюється за військовими частинами Збройних Сил України на праві оперативного управління (з урахуванням особливостей, передбачених частиною другою цієї статті). З моменту надходження майна до Збройних Сил України і закріплення його за військовою частиною Збройних Сил України воно набуває статусу військового майна. Військові частини використовують закріплене за ними військове майно лише за його цільовим та функціональним призначенням. Облік, інвентаризація, зберігання, списання, використання та передача військового майна здійснюються у спеціальному порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України.

За приписами ст. 4 вищенаведеного Закону військові частини ведуть облік закріпленого за ними майна в органах квартирно-експлуатаційної служби Збройних Сил України. Так, згідно індивідуальної картки №95 обліку земельної ділянки на обліку Білгород-Дністровської КЕЧ району, який відповідно до Положення про порядок надання в користування земель (земельних ділянок) для потреб Збройних Сил України та основні правила користування наданими земельними ділянками» і «Керівництва з обліку земель (земельних ділянок) в органах квартирно-експлуатаційної служби Збройних Сил України», затверджених наказом Міністра оборони України №483 від 22.12.1997р., є повноважним органом державної влади з обліку земель оборони, за Міністерством оборони України рахується земельна ділянка площею 24229,5 га військового містечка №11, розташована за адресою: Одеська обл.., Тарутинський р-н, с.Надеждівка.

Відповідно до ст. 14 Закону України "Про Збройні Сили України" земля, води, інші природні ресурси, а також майно, закріплені за військовими частинами, військовими навчальними закладами, установами та організаціями Збройних Сил України, є державною власністю, належить їм на праві оперативного управління та звільняється від сплати усіх видів податків.

За приписами ст. 77 Земельного кодексу України землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно законодавства України. Землі оборони можуть перебувати у державній та комунальній власності. Порядок використання земель оборони встановлюється законом.

Аналогічне визначення земель оборони міститься у ст. 1 Закону України „Про використання земель оборони", згідно якої землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України.

Статтею 4 Закону України "Про використання земель оборони" визначено вичерпний перелік використання земель оборони.

Згідно ст. 326 Цивільного кодексу України у державній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить державі Україна. Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади. Управління майном, що є у державній власності, здійснюється державними органами, а у випадках, передбачених законом, може здійснюватися іншими суб'єктами.

Отже, держава є власником земель оборони за законом.

Відповідно до ст. 317 Цивільного кодексу України право володіння, користування та розпорядження своїм майном належить власнику цього майна. Статтею 319 цього Кодексу визначено, що лише власник має право вчиняти стосовно свого майна будь-які дії, які не суперечать закону, а ст. 321 Цивільного кодексу України визначено непорушність права власності.

Згідно п. 44, п. 45 діючого Положення про порядок надання в користування земель (земельних ділянок) для потреб Збройних Сил України та основні правила користування наданими землями, затвердженого наказом Міністра оборони України від 22 грудня 1997 року № 483, за відсутністю потреби або по закінченню терміну користування землі, надані для потреб Збройних Сил України, підлягають передачі місцевим органам влади згідно з статтею 27 Земельного кодексу України. Передача земель місцевим органам влади проводиться за згодою Міністра оборони України або за його дорученням начальником розквартирування військ та капітального будівництва - начальником Головного, управління розквартирування військ та капітального будівництва Збройних Сил України.

Як встановлено судом, згода Міністерства оборони України на передачу спірних земельних ділянок не надавалась, також Міністерство оборони України не зверталось з клопотанням про відмову від користування земельною ділянкою Тарутинського полігону, яка станом на дату прийняття оспорюваних розпоряджень рахувалася як землі оборони, що підтверджується листами Відділу Держземагенства у Тарутинському районі Одеської області від 03.04.2013р. №23-01-32/717, від 14.06.2013р. №23-01-33/1288..

Згідно індивідуальної картки №95 обліку земельної ділянки на обліку Білгород-Дністровської КЕЧ району за Міністерством оброни України рахується земельна ділянка площею 24229,5 га військового містечка №11, розташована за адресою: Одеська обл.., Тарутинський р-н, с.Надеждівка.

Наявні у матеріалах справи копії Наказу командувача військами Південного оперативного командування від 16.02.2004р. №67 „Про розформування військової частини А-1366 Південного оперативного командування", Наказу командира військової частини №-1366 від 20.02.2004р. №15 „Про розформування військової частини А-1366 Південного оперативного командування", Наказу командувача військами ордена Червоного прапора Південного оперативного командування від 11.08.2004р. №401 „Про закріплення земельних ділянок за військовими радгоспами Південного оперативного командування в тимчасове користування на період 2004-2009 роки", Акт прийому-передачі земель Тарутинського полігону від 26.08.2004р. та лист заступника командувача військ Південного оперативного командування з будівництва та розквартирування військ від 12.04.2005р. №31/1/282, на думку колегії суддів, жодним чином не свідчать про зміну статусу земель оборони, адже, як вже зазначалося вище, землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України. Особи ж, які видавали зазначені накази, не наділені повноваженнями розпорядження землями оборони.

Що стосується наявного у матеріалах справи розпорядження Кабінету Міністрів України від 08.07.2006р. №390-р „Про передачу майнових комплексів військових містечок", яким було прийнято пропозицію Міноборони, погоджену з обласними, міськими, районними, селищними і сільськими радами та Арцизькою райдержадміністрацією Одеської області щодо передачі з державної власності у власність (спільну власність) територіальних громад та до сфери управління Арцизької райдержадміністрації Одеської області майнових комплексів військових містечок згідно з додатком, то з цього приводу слід зазначити, що у додатку до цього розпорядження мова йде про військове містечко №10 ( с.Весела Долина, Тарутинського району Одеської області), а предметом даного спору є військове містечко №11 . При цьому, відношення до цього містечка військової частини А-1366 Південного оперативного командування не має жодного значення, так як статус земель оборони у випадку передачі цих земель від одного військового формування до іншого, не змінюється.

Згідно ст. 373 Цивільного кодексу України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю (земельну ділянку) набувається і здійснюється відповідно до закону. Власник земельної ділянки має право використовувати її на свій розсуд відповідно до її цільового призначення. Власник земельної ділянки може використовувати на свій розсуд все, що знаходиться над і під поверхнею цієї ділянки, якщо інше не встановлено законом та якщо це не порушує прав інших осіб.

Таким чином, суд погоджується з доводами Військового прокурора Білгород-Дністровського гарнізону Південного регіону України та позивачів про те, що Тарутинська райдержадміністрація, приймаючи оскаржуване розпорядження, не мала жодних повноважень на володіння, користування і розпорядження земельними ділянками із земель Тарутинського артполігону (військове містечко №11), а тому розпорядилася самовільно і незаконно землями оборони всупереч вимогам ч. 1 ст. 4 Закону України „Про оренду землі", в силу яких орендодавцями земельних ділянок є громадяни та юридичні особи, у власності яких перебувають земельні ділянки, або уповноважені ними особи.

Підтвердженням того, що Тарутинська райдержадміністрація знала та визнавала, що земельна ділянка Тарутинського артполігону відноситься до земель оборони та є державною власністю є розпорядження Тарутинської райдержадміністрації від 05.05.2005р. №101/А-2005 „Про вилучення із користування військової частини А-1366 земельної ділянки загальновійськового полігону на території Веселодолинської сільської ради" та розпорядження Тарутинської райдержадміністрації від 14.12.2005р. №308/А-2005 „Про внесення змін до деяких розпоряджень голови райдержадміністрації щодо урегулювання земельних відносин з військовими формуваннями".

Слід також зауважити, що постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 14.06.2012р. по справі №2-а-3436/08/1570 визнано протиправним і скасовано розпорядження Тарутинської районної державною адміністрації Одеської області "Про використання земель Тарутинського загальновійськового полігону" № 101/А-2005 від 05.05.2005р. та п.1 Розпорядження № 386/А-2005 від 14.12.2005р. "Про внесення змін до деяких розпоряджень голови райдержадміністрації щодо урегулювання земельних відносин з військовими формуваннями", яким п.1 викладено в наступній редакції: „припинити право користування земельною ділянкою площею 23253,17 га, яка була надана у користування військовій частині А-1366 для організації загальновійськового полігону і розташована на території Веселодолинської сільської ради та перевести її до остаточного вирішення земельних суперечок в землі запасу Веселодолинської сільської ради". Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 17.04.2014р. залишено без змін постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 14.06.2012р. Отже, право користування землями оборони - земельною ділянкою площею 23253,17 га, яка була надана у користування військовій частині А-1366 для організації загальновійськового полігону і розташована на території Веселодолинської сільської ради, на даний час належить державі в особі Кабінету Міністрів України, і зазначені землі не входять до земель запасу Веселодолинської сільської ради. При цьому, слід зауважити, що розпорядження є скасованим з дати його видання.

Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що Земельний кодекс 1990р. вперше закріпив визначення поняття земель оборони як земель, наданих для розміщення та постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств і організацій Збройних Сил України, інших військових формувань та внутрішніх військ. З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що, незважаючи на відсутність державного акту, право постійного користування спірними землями залишається за Міністерством оборони України, а тому ці землі відносяться до земель оборони, належать Державі на праві власності та за відповідними військовими формуваннями закріплені на праві постійного користування.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною першою ст..21 Цивільного кодексу України передбачено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Підставами для визнання акта незаконним є його невідповідність вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку із прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі.

Відповідач у справі подав до суду заяву про застосування строків позовної давності, встановлених законодавством. На думку колегії суддів, зазначена заява задоволенню не підлягає і даний позов подано у межах встановлених законодавством строків позовної давності, адже, відповідно до ст. 261 Цивільного кодексу України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до п. 4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" № 10 від 29.05.2013р., початок перебігу позовної давності визначається за правилами ст. 261 ЦК України. Якщо у передбачених законом випадках з позовом до господарського суду звернувся прокурор, що не є позивачем, то позовна давність обчислюватиметься від дня, коли про порушення свого права або про особу, яка його порушила, довідався або мав довідатися саме позивач, а не прокурор.

Однак відповідачем не доведено, що саме позивачами пропущений строк позовної давності та не доведено коли саме позивачам стало відомо про порушення їх права.

Крім того, слід зауважити, що відповідно до ч.2 ст.264 Цивільного кодексу України позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову, а також у разі якщо предметом позову є лише частина вимог, право на яку має позивач. Згідно ч.3 зазначеної статті після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується. Лише після закінчення розгляду справи та набрання законної сили судовим рішенням - постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 14.06.2012р. у справі № №2а -3436/08/1570, у зв'язку із відмовою Тарутинської районної державної адміністрації Одеської області у добровільному порядку повернути земельні ділянки Міністерству оборони України, був поданий відповідний позов до господарського суду.

Приймаючи до уваги вищенаведене та з огляду на відсутність у Тарутинської райдержадміністрації Одеської області повноважень щодо розпорядження спірною земельною ділянкою, суд вважає правомірними та такими , що підлягають задоволенню вимоги Військового прокурора Білгород-Дністровського гарнізону Південного регіону України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України , Білгород-Дністровської квартирно-експлуатаційної частини району щодо визнання недійсним розпорядження Тарутинської райдержадміністрації Одеської області №333/А-2006 від 30.08.2006р. „Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення ФГ „Кобера -5ББ" земельної ділянки на умовах оренди на території Веселодолинської сільської ради".

Згідно зі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Судові витрати по сплаті судового збору покласти на відповідача відповідно до ст..ст.44,49 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 44,49,82-85 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позовну заяву Військового прокурора Білгород-Дністровського гарнізону Південного регіону України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, Білгород-Дністровської квартирно-експлуатаційної частини району задовольнити повністю.

2. Визнати недійсним розпорядження Тарутинської районної державної адміністрації Одеської області №333/А-2006 від 30.08.2006р. "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення ФГ Кобера -5ББ" земельної ділянки на умовах оренди на території Веселодолинської сільської ради".

3. Стягнути з Тарутинської райдержадміністрації Одеської області (Одеська обл., смт. Тарутине, вул..Котовського, 1, код ЄДРПОУ 04056894) на користь Державного бюджету України (р/р 31210206783008, одержувач ГУ ДКСУ в Одеській області, код ЄДРПОУ 37607526, банк одержувача ГУ ДКСУ в Одеській області, МФО 828011, код бюджетної класифікації 22030001, код ЄДРПОУ господарського суду Одеської області 03499997) судовий збір у сумі 1 218 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги

рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Накази видати після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 17 січня 2015р.

Головуючий суддя Н.В. Рога

Суддя І.А. Малярчук

Суддя М.І. Никифорчук

Повне рішення складено 17 січня 2015 р.