Рішення № 42338655, 13.01.2015, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Київської області

01032, м. Київ - 32, вул. С.Петлюри, 16тел. 239-72-81

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" січня 2015 р. Справа № 911/5166/14

Господарський суд Київської області у складі судді Саванчук С.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ВП "Скіф",

08800, Київська обл., Миронівський р-н, м. Миронівка, вул. Чкалова, 38-Д

01004, м. Київ, вул. Пушкінська, 31 А, оф. 2

до Приватного підприємства "Радуга Буд",

07454, Київська обл., Броварський р-н, с. Требухів, вул. Котовського, 1-б

про стягнення 13 238,02 грн.

за участю представників:

позивача - Балійчук Л.І. (довіреність від 23.10.2014, б/н);

відповідача - не з'явився, про час і місце судового засідання повідомлений належним чином.

Обставини справи:

До господарського суду Київської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "ВП "Скіф" (далі - позивач) до Приватного підприємства "Радуга Буд" (далі - відповідач) про стягнення 13 238,02 грн., з яких: 8 399,86 грн. основного боргу, 976,69 грн. пені, 618,60 грн. 3 % відсотків річних, 1 582,99 грн. інфляційних втрат та 1 659,88 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем грошових зобов'язань за договором про виготовлення, поставку та монтаж товару від 07.05.2012 № 07/05.

Ухвалою господарського суду Київської області від 04.12.2014 порушено провадження у справі, розгляд справи призначено на 16.12.2014.

Через канцелярію господарського суду Київської області (вх. №№ 27817/14, 27818/14, 27819/14, 27820/14 від 10.12.2014) позивачем подано до матеріалів справи документи на виконання вимог ухвали суду від 04.12.2014.

У судове засідання 16.12.2014 представник відповідача не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, розгляд справи відкладено на 13.01.2015.

Через канцелярію господарського суду Київської області (вх. № 56/15 від 05.01.2015) позивачем подано до матеріалів справи додаткові докази.

У судовому засіданні 13.01.2015 представник позивача підтримав позовні вимоги у повному обсязі. Відповідач письмовий відзив на позовну заяву не подав, явку представника у судове засідання не забезпечив, хоча про час і місце судового засідання повідомлений належним чином.

Неподання відзиву на позовну заяву і нез'явлення у судове засідання представника відповідача не перешкоджає розгляду справи.

На підставі статті 75 Господарського процесуального кодексу України справу розглянуто за наявними в ній матеріалами.

Відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні 13.01.2015 оголошено вступну і резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення присутнього в судовому засіданні представника позивача, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд -

встановив:

Між Товариством з обмеженою відповідальністю "ВП "Скіф" (далі - постачальник) та Приватним підприємством "Радуга Буд" (далі - покупець) укладено договір про виготовлення, поставку та монтаж товару від 07.05.2012 № 07/05 (далі - Договір), відповідно до умов якого виконавець зобов'язується в порядку та на умовах, визначених Договором, виготовити, здійснити доставку та встановити замовнику товар, відповідно до специфікацій та креслень виконавця, які є невід'ємними частинами Договору, а замовник зобов'язується своєчасно прийняти товар та здійснити його оплату на умовах Договору (пункт 1.1. Договору).

Згідно з пунктом 5.2. Договору, товар вважається поставленим з моменту підписання сторонами видаткової накладної.

Відповідно до пункту 6.1. Договору, виконавець зобов'язаний приступити до виготовлення замовленого товару, який вказується у Специфікаціях, у день зарахування на його рахунок попередньої оплати за товар у розмірі 80 % від сумарної вартості товару, вказаної у всіх Специфікаціях.

Пунктом 6.8. Договору встановлено, що прийняття робіт з встановлення товару здійснюється за актом приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг). Замовник зобов'язаний прийняти роботи з встановлення товару. При прийнятті робіт замовник або його уповноважений представник зобов'язані підписати наданий ним акт прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг).

Згідно з пунктом 7.3. Договору, замовник здійснює попередню оплату за товар в розмірі 80 % загальної вартості товару, вказаної в усіх Специфікаціях, протягом 3-х днів після підписання Договору та Специфікацій. Наступна оплата у розмірі 10 % від загальної вартості товару, вказаного в усіх Специфікаціях, здійснюється замовником на наступний робочий день після підписання видаткової накладної на товар, згідно з Специфікацією № 1. Кінцева оплата у розмірі 10 % від загальної вартості товару, вказаної в усіх Специфікаціях, здійснюється замовником не пізніше, ніж через 3 банківські дні з моменту підписання видаткової накладної, згідно з Специфікацією № 1.

Договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами і діє до повного завершення сторонами своїх зобов'язань, а в частині взаєморозрахунків - до повного розрахунку між сторонами (пункт 9.1. Договору).

Позивач, на виконання умов Договору, поставив відповідачу товар на суму 105 399,86 грн., що підтверджується наданою в матеріали справи видатковою накладною від 04.06.2012 № ВП-0000374 на суму 105 399,86 грн., що підписана уповноваженими представниками сторін обох сторін, а відповідач, на підставі довіреності від 22.05.2012 № 58, вказаний товар отримав.

Підписи уповноважених представників сторін на видатковій накладній скріплені відбитками печаток обох сторін, що оцінюється судом як підтвердження юридичною особою - відповідачем, факту вчинення господарської операції з поставки товару. До матеріалів справи долучено копії зазначених видаткової накладної та довіреності.

Також, відповідно до умов Договору, сторонами підписано та скріплено відбитками печаток акт приймання-передачі товару.

Крім того, на підтвердження позовних вимог, позивачем надано в матеріали справи копії податкових накладних, що складені ним на господарські операції з поставок товару за Договором.

Податкові накладні, що надані позивачем, складено у період дії Податкового кодексу України, відповідно до пунктів 201.1, 201.4., 201.6., 201.7. статті 201 якого платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, яка складається у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Один примірник видається покупцю, а другий залишається у продавця. У разі складання податкової накладної у паперовому вигляді покупцю видається оригінал, а копія залишається у продавця. Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. Податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Зважаючи не викладене, судом оцінюються податкові накладні, що складені позивачем, як докази того, що позивачем відображені спірні господарські операції за Договором у своїх податкових зобов'язаннях.

На підтвердження наявності заборгованості, до матеріалів справи надано довідку від 17.12.2014 № 392/126-2 з банківської установи, в якій відкрито поточний рахунок позивача, що засвідчена підписом уповноваженої особи банку та скріплена відбитком його печатки, за весь період спірних правовідносин, відповідно до якої судом встановлено наявність часткових оплат за спірною видатковою накладною у розмірі 97 000,00 грн.

Відтак, враховуючи часткову оплату, заборгованість відповідача перед позивачем складає 8 399,86 грн.

Товар відповідачем прийнято, що підтверджується наявними у матеріалах справи доказами.

Докази повної оплати товару за вищезазначеними видатковими накладними у матеріалах справи відсутні.

Відповідно до частини 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору на підставі доказів у справі. Зокрема, відповідно до частини 2 статті 32 Господарського процесуального кодексу України - на підставі письмових доказів та пояснень представників сторін.

Згідно із частиною 1 статті 36 Господарського процесуального кодексу України, письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до статей 32, 36 Господарського процесуального кодексу України господарським судом взято до уваги у якості письмових доказів: зазначену вище видаткову накладну, довіреність, акт приймання-передачі товару - у якості письмових доказів передачі товару позивачем та прийняття товару уповноваженою особою відповідача, банківську довідку - у якості письмового доказу для встановлення суми коштів, що перераховані відповідачем позивачу за спірною видатковою накладною і, відповідно, наявності заборгованості.

Відповідно до частини 1 статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно зі статтями 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частин 1, 2 статті 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Товар відповідачем прийнято, що підтверджується вищезазначеними судом доказами, матеріали справи не містять доказів заперечень відповідача при отриманні товару щодо неналежності виконання позивачем зобов'язань з поставки товару за Договором.

Частиною 1 статтею 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і відповідає вимогам статті 9 вказаного Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Згідно з вимогами статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

З наявних у матеріалах справи письмових доказів, з огляду на те, що вони підписані уповноваженими на те особами, вбачається наявність у відповідача грошового зобов'язання перед позивачем, строк виконання якого настав і яке відповідачем не виконане.

На підставі аналізу вищезазначених норм чинного законодавства, дослідження матеріалів та всебічного розгляду всіх обставин справи, господарський суд дійшов висновку, що позовна вимога про стягнення з відповідача 8 399,86 грн. основного боргу є доведеною, обґрунтованою, відповідачем не спростованою, а, відтак, підлягає задоволенню.

Позивач, на підставі пункту 8.3. Договору, заявляє до стягнення з відповідача пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за кожен день прострочення, яка за розрахунком позивача складає 976,69 грн.

Відповідно до статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання, або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України встановлено, що у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

Відповідно до частини 6 статті 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до пункту 8.3. Договору, за несвоєчасну оплату партії товару, відповідно до умов Договору, замовник сплачує виконавцю пеню в розмірі 0,5 % від вартості неоплаченого товару, за кожен день прострочення, але не більше розміру подвійної облікової ставки НБУ.

Відповідно до розрахунку суми пені, який додано до позовної заяви, вимога про стягнення пені заявлена позивачем за період з 23.05.2014 до 20.11.2014. Судом встановлено, що позивач неправильно визначив період нарахування пені, з наступних підстав.

Згідно з умовами Договору, кінцева оплата у розмірі 10 % від загальної вартості товару здійснюється замовником не пізніше, ніж через 3 банківські дні з моменту підписання видаткової накладної.

Частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Статтею 253 Цивільного кодексу України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Виходячи зі змісту зазначених норм, початком для нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання буде день, наступний за днем, коли воно мало бути виконано. Нарахування санкцій триває протягом шести місяців. Проте, законом або договором можуть бути передбачені інші умови нарахування.

Аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду України від 04.12.2012 у справі № 17/034-11.

Відповідно до частини 1 статті 111-28 Господарського процесуального кодексу України, рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішеннями Верховного Суду України.

За результатами аналізу Договору, судом встановлено, що сторонами не погоджено збільшення періоду нарахування пені, порівняно з тим, що передбачений законом, відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України. Відтак, у позивача відсутні правові підстави для збільшення періоду нарахування пені.

Отже, з урахуванням умов Договору, судом встановлено правильний період нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання - з 06.06.2012 до 06.12.2012.

Вказаний період не відповідає тому періоду, стягнення пені за який заявлено позивачем.

З урахуванням вищезазначеного та відсутністю у суду підстав для виходу за межі позовних вимог, позовна вимога про стягнення пені у розмірі 976,69 грн. задоволенню не підлягає.

У зв'язку з наявністю заборгованості, позивач заявляє до стягнення з відповідача 1 262,03 грн. відсотків за користування чужими коштами.

Відповідно до розрахунку, що наданий позивачем, сума відсотків визначена ним обліковою ставкою Національного банку України.

Відповідно до змісту позовної заяви та наданого розрахунку відсотків за користування чужими коштами, позивач невірно дійшов висновку про те, що частина 6 статті 231 Господарського кодексу України встановлює розмір процентів за користування чужими грошовими коштами, що передбачені статтею 536 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частини 6 статті 231 Господарського кодексу України, штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Стаття 231 Господарського кодексу України визначає розмір штрафних санкцій, які визначені статтею 230 Господарського кодексу України.

Відповідно до частини 1 статті 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Проценти за користування чужими грошовими коштами, зазначені у статті 536 Цивільного кодексу України, - це плата за користування чужими коштами, в тому числі безпідставно одержаними, збереженими грошима.

Відповідно до статті 536 Цивільного кодексу України, за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Судом враховано правову позицію пленуму Вищого господарського суду України, викладену у підпункті 6.2. пункту 6. постанови «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» від 17.12.2013 № 14, відповідно до якої, підставами для застосування до правовідносин сторін статті 536 Цивільного кодексу України є, по-перше, факт користування чужими коштами, по-друге, встановлення розміру відповідних процентів договором або чинним законодавством (наприклад, статтями 1048, 1054, 1061 Цивільного кодексу України).

Зважаючи на відсутність у Договорі або у чинному законодавстві встановлення розміру відповідних процентів до даних правовідносин, у суду відсутні підстави для задоволення вказаної позовної вимоги.

У зв'язку з простроченням відповідачем виконання грошового зобов'язання, позивач, відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, заявляє до стягнення 3 % річних у розмірі 618,60 грн. та інфляційні втрати у 1 582,99 грн.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3 % річних (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті та отриманні від боржника компенсації (плати) за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Зважаючи на вищевикладені вимоги законодавства, умови Договору та обставини справи, судом перевірено правильність розрахунку 3 % річних, що наданий позивачем у розмірі 618,60 грн. за період з 08.06.2012 до 20.11.2014 та встановлено, що вказаний розрахунок правильний, а тому позовна вимога про стягнення з відповідача 618,60 грн. 3 % річних підлягає задоволенню у повному обсязі.

Також, суд здійснив перерахунок розміру інфляційних втрат та з'ясував, що позивачем вказану позовну вимогу нараховано надмірно, у зв'язку з чим, позовна вимога про стягнення з відповідача інфляційних втрат підлягає частковому задоволенню у розмірі 1 579,17 грн. Позовна вимога в частині стягнення з відповідача 3,82 грн. інфляційних втрат задоволенню не підлягає.

З огляду на зазначене, за результатами оцінки доказів, що наявні в матеріалах справи та встановлення всіх обставин справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача основного боргу в розмірі 8 399,86 грн., 3 % річних у розмірі 618,60 грн. та інфляційних втрат у розмірі 1 579,17 грн. підлягають задоволенню. Решта позовних вимог задоволенню не підлягають.

Крім того, позивачем заявлено про відшкодування відповідачем витрат, пов'язаних з оплатою послуг адвоката у розмірі 2 400,00 грн.

Відповідно до частини 1 статті 44 Господарського процесуального кодексу України до судових витрат входять, зокрема, витрати, пов'язані з оплатою послуг адвоката.

Відповідно до частини 3 статті 48 Господарського процесуального кодексу України витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України «Про адвокатуру», дія вказаного закону поширюється тільки на осіб, які є адвокатами.

При розгляді питання щодо віднесення вказаної суми витрат на оплату послуг адвоката в судові витрати у даній справі, судом враховано пункт 6.3. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" стосовно того, що витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною 5 статті 49 Господарського процесуального кодексу України. Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригінала ордеру адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій. У разі неподання відповідних документів у господарського суду відсутні підстави для покладення на іншу сторону зазначених сум. За змістом частини 3 статті 48 та частини 5 статті 49 Господарського процесуального кодексу України у їх сукупності можливе покладення на сторони у справі як судових витрат тільки тих сум, які були сплачені стороною за отримання послуг саме адвоката (у розумінні пункту 1 статті 1 та частини 1 статті 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"), а не будь-якої особи, яка надавала правову допомогу стороні у справі.

На підтвердження заявлених витрат, позивачем надано копії договору про надання правової допомоги від 23.10.2014 № 23/10/14/2, рахунку-фактури від 23.10.2014 № СФ-0000067 на суму 2 400,00 грн., що виставлений для оплати за вищезазначеним договором, свідоцтва від 26.02.2004 № 2518/10 про право на заняття адвокатською діяльністю Балійчук Л.І. та оригінал ордеру серії КС № 45381 Балійчук Л.І., що виданий Адвокатським об'єднанням «Адвокатська фірма «Бізнес і право».

Крім того, до матеріалів справи додано доказ оплати адвокатських послуг - банківська виписка з рахунку Адвокатського об'єднання «Адвокатська фірма «Бізнес і право» за 20.11.2014, відповідно до якої судом встановлено перерахування позивачем 2 400,00 грн. за договором про надання правової допомоги від 23.10.2014 № 23/10/14/2.

Таким чином, витрати, які поніс позивач, сплативши за адвокатські послуги 2 400,00 грн. адвокату Балійчук Л.І., згідно з договором про надання правової допомоги, відносяться до судових витрат, відповідно до статті 44 Господарського процесуального кодексу України, та відповідно до частини 5 статті 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відшкодування судового збору, сплаченого позивачем у розмірі 1 827,00 грн., відповідно до частини 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 4, 22, 32, 33, 36, 43, 49, 75, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

вирішив:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного підприємства "Радуга Буд" (07454, Київська обл., Броварський р-н, с. Требухів, вул. Котовського, 1-б, ідентифікаційний код ЄДРПОУ 33086425) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ВП "Скіф" (08800, Київська обл., Миронівський р-н, м. Миронівка, вул. Чкалова, 38-Д, ідентифікаційний код ЄДРПОУ 34374620) 8 399 (вісім тисяч триста дев'яносто дев'ять) грн. 86 коп. основної заборгованості, 618 (шістсот вісімнадцять) грн. 60 коп. 3 % річних, 1 579 (одна тисяча п'ятсот сімдесят дев'ять) грн. 17 коп. інфляційних втрат, 1 921 (одна тисяча дев'ятсот двадцять одна) грн. 30 коп. витрат на послуги адвоката та 1 462 (одна тисяча чотириста шістдесят дві) грн. 60 коп. судового збору.

3. У задоволенні решти позову відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його належного оформлення і підписання та може бути оскаржено в апеляційному порядку.

Повне рішення складено 17.01.2015.

Суддя С.О. Саванчук