Ухвала суду № 42338035, 13.01.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"13" січня 2015 р. м. Київ К/800/36740/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Моторного О.А. - головуючого,

Борисенко І.В.,

Кошіля В.В.,

за участю секретаря - Калініна О.С.

та представників сторін:

від позивача - Селянко А.О.,

від відповідача - Фокін В.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНІШЕЙТІВ"

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 19.06.2014

у справі № 826/4250/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНІШЕЙТІВ"

до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління мін доходів у м. Києві

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 17.04.2014 позов ТОВ «Інішейтів» задоволено повністю: визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 24.12.2013 № 0008092207, № 0008102207 та від 13.03.2014 № 0004362207, прийняті Державною податковою інспекцією у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 19.06.2014 скасовано постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 17.04.2014 та прийнято нове рішення про відмову у задоволенні позову.

В касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 19.06.2014 та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

В запереченнях на касаційну скаргу відповідач з доводами та вимогами скаржника не погодився, просив скаргу залишити без задоволення, оскаржуване рішення - без змін.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, враховуючи наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами проведеної податковим органом планової виїзної перевірки ТОВ «Інішейтів» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2010 по 31.12.2012, складено акт від 09.12.2013 № 2249/22-07/34356486, в якому відповідачем зафіксовано порушення позивачем вимог:

- п.п. 198.3, 198.6 ст. 198, п.п. 201.4, 201.6, 201.10 ст. 201 ПК України та, як наслідок, заниження податку на додану вартість на загальну суму у розмірі 468373,00 грн.;

- п. 5.1, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п. 44.1 ст. 44, п.п. 138.2, 138.4, 138.8 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України, п. 9.1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та, як наслідок, заниження податку на прибуток на загальну суму у розмірі 88934,00 грн.

На підставі висновків акту перевірки, відповідачем 24.12.2013 прийнято податкові повідомлення-рішення:

- № 0008102207, яким визначено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 422360,00 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 97962,00 грн.;

- № 0008092207, яким визначено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 81718,00 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 11026,00 грн.

В подальшому, за наслідками процедури адміністративного оскарження, відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 13.03.2014 № 0004362207, яким позивачу визначено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 7216,00 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 1804,00 грн.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що надані позивачем документи на підтвердження господарських правовідносин з контрагентами не є належно оформленими первинними документами, оскільки не відповідають вимогам щодо їх складання та підписання повноважною особою платника податків, а тому не можуть бути належним документальним підтвердженням проведення господарських операцій та підставою для формування спірних сум валових витрат і податкового кредиту з ПДВ.

Однак, колегія суддів, переглядаючи рішення судів попередніх інстанцій в касаційному порядку, не може погодитися з такими висновками суду апеляційної інстанції, беручи до уваги наступне.

Пунктом 138.2 ст.138 Податкового кодексу України передбачено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно із пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Датою виникнення права платника ПДВ на віднесення сум податку до податкового кредиту, згідно з п. 198.2 ст. 198 ПК України, вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

У відповідності із п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Як було вірно встановлено судом першої інстанції, факт здійснення господарських операцій (розміщення рекламної продукції, виготовлення рекламних матеріалів, поставка рекламної продукції) між позивачем та його контрагентами - ТОВ «Компанія Скайлайт», ТОВ «АДВ-Медіа», ТОВ «Партісіпант Медіа», ТОВ «Медіа Планета», ТОВ «Імпульс-М», ТОВ «ЗС-Технолоджі», підтверджується наявними в матеріалах справи, належним чином оформленими первинним документами бухгалтерського обліку, зокрема: актами здачі-прийняття робіт (надання послуг), видатковими та податковими накладними.

Також, реальність спірних господарських операцій підтверджується залученими до матеріалів справи фотокартками рекламної продукції (біллбордів).

На момент складання податкових накладних, ТОВ «Компанія Скайлайт», ТОВ «АДВ-Медіа», ТОВ «Партісіпант Медіа», ТОВ «Медіа Планета», ТОВ «Імпульс-М», ТОВ «ЗС-Технолоджі» були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, та зареєстровані платниками податку на додану вартість відповідно до чинного законодавства,

Щодо посилання апеляційного суду на відсутність доказів транспортування товару, колегією суддів слід зазначити, що відсутність товарно-транспортної накладної не може бути єдиною беззаперечною підставою для висновку про відсутність підтвердження реальності здійснення господарських операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей, оскільки, відповідною транспортною документацією обов'язково має бути підтверджено здійснення послуг з перевезення вантажів, а не факт придбання товару.

В матеріалах справи відсутні докази встановлення податковим органом обставин на підтвердження того, що укладаючи спірні договори, учасники договірних відносин діяли з метою, яка є завідомо суперечною інтересам держави та суспільства. Податковим органом не доведено наявності протиправного умислу та мети при укладенні угод позивачем з вказаними контрагентами, що мали місце під час здійснення позивачем підприємницької діяльності.

Слід зазначити, що якщо контрагент (постачальник по ланцюгу) не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку (покупця товарів, робіт, послуг) права на відшкодування ПДВ у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування і має документальне підтвердження розміру свого податкового кредиту.

За наведених обставин, у відповідача були відсутні підстави для визначення позивачу податкових зобов'язань з податку на додану вартість та податку на прибуток, у зв'язку з чим судом першої інстанції правомірно скасовані спірні податкові повідомлення-рішення.

Згідно зі статтею 226 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

Враховуючи вищевикладене, постанова Київського апеляційного адміністративного суду від 19.06.2014 підлягає скасуванню із залишенням в силі постанови Окружного адміністративного суду м. Києва від 17.04.2014.

Керуючись ст. ст. 221, 223, 226, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНІШЕЙТІВ" задовольнити.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 19.06.2014 скасувати, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 17.04.2014 залишити в силі.

Ухвала набирає чинності з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України у випадках, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: (підпис) О.А. МоторнийСудді(підпис) І.В. Борисенко (підпис) В.В. Кошіль