Рішення № 42332242, 13.01.2015, Солом'янський районний суд міста Києва

Провадження № 2- 333/15

В справі № 760/17220/14-ц

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 січня 2015 року Солом'янський районний суд м. Києва в складі:

головуючого:судді - Шереметьєвої Л.А.

при секретарі- Боровик О.О.

розглянувши в відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, 3-я особа: Служба в справах дітей Солом»янської районної в м. Києві державної адміністрації про надання дозволу на виїзд дитини за кордон без згоди батька, суд,-

В С Т А Н О В И В:

Позивачка в серпні 2014 року звернулася до суду з позовом і просить надати їй дозвіл на виїзд їх з відповідачем неповнолітнього сина ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, разом з нею без письмової згоди та супроводу відповідача, як батька, з України до Королівства Данія до досягнення ним 16-річного віку.

Посилається в позові на те, що перебувала з відповідачем у шлюбі, від якого мають сина ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Рішенням Солом»янського районного суду м. Києва від 11.07.2011 року їх шлюб був розірваний, а рішенням від 11.06.2013 року судом визначено місце проживання дитини з нею.

06.11.2013 року вона уклала шлюб з громадянином Данії ОСОБА_5, який запропонував їй з дітьми пожити у нього.

Її чоловік є батьком трьох дітей, гарно відноситься до її дітей, отримав згоду лікаря та надіслав їй підтвердження надання медичного догляду синові, а також згоду школи на навчання сина.

З моменту укладення шлюбу вона з чоловіком неодноразово зверталася до відповідача надати згоду на виїзд сина за кордон, однак він відмовляє в цьому, в зв»язку з чим вона змушена проживати окремо від чоловіка.

Крім того, її чоловік неодноразово пропонував відповідачу погостювати в нього, щоб переконатися в належних умовах, у яких буде проживати дитина, однак і від цих пропозицій він відмовляється.

Вона матеріально утримує та піклується про здоров»я дитини, однак відповідач чинить їй перешкоди в виїзді дитини за кордон з метою оздоровлення, навчання та розвитку, при цьому не аргументуючи будь-яким чином своєї відмови.

В свою чергу вона ніколи не чинила відповідачу перешкод у спілкуванні з сином.

Виходячи з цього, просить задовольнити позов.

В судовому засіданні при розгляді спору судом 17.09.2014 року позивачка та її представник, підтримавши позов, додатково пояснили, що така позиція відповідача викликана його бажанням провести розподіл майна в порядку, в якому бажає він, і використовує для цього інтереси дитини.

Так як на даний час спір з приводу розподіл майна знаходиться в провадженні суду, відповідач висуває всілякі вимоги матеріального характеру в обмін на надання дозволу на виїзд дитини за кордон.

Вважаючи такі дії відповідача такими, що суперечать інтересам дитини та закону, просили задовольнити позов.

Заочним рішенням суду від 17.09.2014 року позов був задоволений частково.

Надано дозвіл на тимчасовий виїзд неповнолітнього сина сторін разом з матір»ю без письмової згоди відповідача, як батька дитини, до Королівства Данії до досягнення ним 16-річного віку.

Ухвалою суду від 30.10.2014 року за заявою відповідача заочне рішення в справі було скасоване, а справа призначена до судового розгляду.

При розгляді справи по суті представник позивачки вимоги останньої в судовому засіданні підтримала.

Відповідач та його представник у судовому засіданні проти позову заперечували.

Так, відповідач посилається на те, що він ніколи не заперечував проти тимчасового виїзду дитини до Данії, де проживає теперішній чоловік позивачки. Навпаки, в січні 2014 року він надавав такий дозвіл і дитина знаходилася разом з матір»ю в Данії до 26.03.2014 року.

Він, як батько, розуміє та усвідомлює користь від таких поїздок дитини, оскільки це сприяє розширенню його світогляду та всебічному розвитку.

Саме з цією метою він звертався до позивачки з листом для вирішення питання поїздок дитини до Данії та його умов проживання там, оскільки він бажає знати, як дитина буде проживати, в яких умовах і що умови його проживання в сім»ї чоловіка позивачки не позначаться негативно на дитині.

Його бажання вирішити ці питання з позивачкою викликані наявністю рішення суду про його участь у спілкуванні з сином, а також бажанням знати про умови життя сина та коло осіб, яке його оточує.

Лише небажання позивачки проінформувати його про умови, в яких буде проживати та виховуватися їх спільна дитина, не дало їм можливості врегулювати дане питання без втручання суду.

Виходячи з того, що він ніколи не заперечував проти тимчасових поїздок сина до Данії, всі його дії направлені на забезпечення інтересів дитини, вважає, що надання такого дозволу без його згоди суперечить закону.

Він і на даний час не заперечує проти надання такої згоди за умови вирішення з позивачкою питань, пов»язаних з його участю в спілкуванні з сином, т.я. позивачка чинить йому в цьому перешкоди.

За таких обставин, просить у позові відмовити.

Представник 3-ї особи в судовому засіданні позов підтримала.

Після скасування заочного рішення в справі та початку розгляду справи по суті представник позивачки в судовому засіданні на вимогу суду зобов»язалася забезпечити явку позивачки, як законного представника малолітньої дитини в чергове судове засідання, в зв»язку з чим у справі була оголошена перерва.

Не дивлячись на це, ні позивачка, ні її представник у судове засідання не з»явилися. Представник позивачки направила до суду клопотання, яким просить розглядати справу в її відсутності та в відсутності позивачки.

Відповідно до ч.2 ст.11 ЦПК України особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Враховуючи дану норму закону та позицію позивачки та її представника, суд вважає за можливе закінчувати розгляд справи в їх відсутність.

Заслухавши пояснення представника позивачки, відповідача та його представника, представника 3-ї особи, свідка, дослідивши матеріали справи, суд не знаходить підстав для задоволення вимог позивачки,виходячи з наступного.

Відповідно до ст.141 СК України мати та батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, і розірвання шлюбу між ними не впливає на обсяг їх прав та не звільняє від обов'язків щодо дитини.

Стаття 3 Конвенції про права дитини, яка набула чинності для України 27.09.1991 року, проголошує, що у всіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, займаються питанням соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Судом встановлено, що сторони перебували в шлюбі, який був розірваний рішенням Солом»янського районного суду м. Києва від 11.07.2011 року.

Від шлюбу сторони мають двох сина ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Рішенням Солом»янського районного суду м. Києва від 11.06.2013 року місце проживання сина сторін визначено з матір»ю.

Цим же рішенням суду зобов»язано позивачку не чинити відповідачу перешкод у спілкуванні з дитиною та визначено способи участі відповідача, як батька дитини,у спілкуванні з ним.

06.11.2013 року позивачка зареєструвала шлюб з підданим Королівства Данії ОСОБА_5.

/ а.с.8 - 13 /

Представник позивачки суду пояснила, що в зв»язку з зайнятою відповідачем позицією позивачка не може з сином відвідувати Данію за місцем проживання чоловіка, т.я. відповідач не надає їй на це дозволу, переслідуючи корисливі мотиви в зв»язку з розглядом судом спору про розподіл майна.

Підтвердили, що до виникнення цього спору таких проблем не виникало.

Спростовуючи дані обставини, відповідач посилався на те, що причиною звернення позивачки до суду є виключно її небажання врегулювати з ним питання його участі в спілкуванні та вихованні сина під час його проживання в Данії в сім»ї чоловіка позивачки.

Він ніколи не чинив перешкод у виїзді дитини до Данії.

Судом встановлено, що рішенням Солом»янського районного суду м. Києва від 11.06.2013 року місце проживання сина сторін визначено з матір»ю.

Цим же рішенням суду зобов»язано позивачку не чинити відповідачу перешкод у спілкуванні з дитиною та визначено способи участі відповідача, як батька дитини,у спілкуванні з ним.

З численної переписки між сторонами, наданої відповідачем, вбачається, що між сторонами дійсно існує спір з приводу участі відповідача, як батька дитини, в спілкуванні з ним.

З цієї ж переписки вбачається, що відповідач повідомляв позивачку про свою згоду надати дозвіл на короткостроковий виїзд дитини за кордон.

Крім того, не заперечував також проти довгострокового виїзду дитини за умови врегулювання між ними питань, пов»язаних з правами дитини та виконанням його батьківських обов»язків при його проживанні в Данії.

/ а.с. 133 - 140; 149 - 152 /

Представник позивачки в судовому засіданні даних обставин не спростовувала, однак не пояснила, з яких причин не довела їх разом з позивачкою до відома суду при розгляді справи та ухваленні заочного рішення.

Відповідно до ч.ч.1,2 ст.15 Закону України « Про охорону дитинства» дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів.

Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов'язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини.

Згідно з ч.1 ст.16 Закону дитина, батьки якої проживають у різних державах, має право на регулярні особисті стосунки і прямі контакти з обома батьками.

Тобто, дана норма закону гарантує відповідачу , як батькові дитини, та самій дитині, право на спілкування, в тому числі і при проживанні батьків у різних країнах, а тому суд вважає намагання відповідача, направлені на врегулювання з позивачкою питань, пов»язаних з його спілкуванням з сином, під час його короткострокового перебування в Данії, такими, що відповідають вимогам закону та інтересам дитини.

Суд також вважає, що намагання відповідача врегулювати дані питання з позивачкою не можуть свідчити про перешкоди з його боку в наданні згоди на тимчасовий виїзд дитини за кордон.

Згідно з п.3 ч.3, ч.4 ст.313 ЦК України фізична особа, яка не досягла шістнадцяти років, має право на виїзд за межі України лише за згодою батьків (усиновлювачів), піклувальників та в їхньому супроводі або в супроводі осіб, які уповноважені ними.

Фізична особа може бути обмежена у здійсненні права на пересування лише у випадках, встановлених законом.

При цьому фізичні особи, які реалізують це право, повинні мати при собі відповідні документи, якими для дітей є проїзний документ дитини, порядок оформлення яких регламентується чинним законодавством.

Відповідно до ст.4 Закону України « Про порядок виїзду з України та в»їзд в Україну громадян України» оформлення проїзного документа дитини провадиться на підставі нотаріально засвідченого клопотання батьків або законних представників батьків чи дітей у разі потреби самостійного виїзду неповнолітнього за кордон.

За відсутності згоди одного з батьків виїзд неповнолітнього громадянина України за кордон може бути дозволено на підставі рішення суду.

Право фізичної особи на свободу пересування, як і будь-яке інше конституційне право, гарантується державою і не може бути скасоване.

Це право означає не лише право пересування по території України, а й право громадянина України на виїзд з України, порядок здійснення якого врегульовано вище приведеним Законом.

З точки зору ст.10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

В п.27 постанови №2 Пленуму Верховного Суду України від 12.06.2009 року "Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції " роз»яснено, що виходячи з принципу процесуального рівноправ»я сторін та враховуючи обов»язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, необхідно в судовому засіданні дослідити кожний доказ, наданий сторонами на підтвердження своїх вимог або заперечень, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів.

Вирішальним фактором принципу змагальності сторін є обов»язок сторін у доказуванні, які користуються рівними правами щодо надання доказів, їх дослідження та доведення перед судом переконливості цих доказів.

Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, суд робить висновок про її недоведеність.

Так, представник позивачки суду пояснила, що відповідач взагалі уникає спілкування з позивачкою у будь-якому вигляді з приводу надання дозволу на короткострокові поїздки дитини до Данії, та зводить бажання матері з цього приводу до своїх претензій матеріального характеру до неї.

В той же час, будь-яких належних та допустимих доказів, визначених ст.ст.57-59 ЦПК України, своїм твердженням суду не надала.

Крім того, будь-яким чином прокоментувати зміст переписки сторін щодо спірного питання в судовому засіданні також не спромоглася, направивши до суду клопотання про закінчення розгляду справи в її відсутності.

Позивачка також у межах наданих їй законом прав до суду не з»явилася, подані відповідачем заперечення на позов також не спростувала.

За таких обставин, ненадання позивачкою та її представником достатніх доказів в обгрунтування підстав звернення до суду, суд приходить до висновку про недоведеність її вимог.

Суд при цьому враховує, що статтею 10 Конвенції про права дитини кожній дитині гарантовано право покидати любу країну, включаючи свою власну, та повертатися в свою країну /разом з батьками/.

Виходячи з проголошеного Конвенцією права дитини, суд вважає, що син сторін має право безперешкодно виїжджати зі своєї країни та повертатися до неї.

В той же час, враховуючи викладене вище, встановлений законом порядок виїзду неповнолітніх,що не досягли 16-ти років, за кордон, недоведеність позивачкою своїх вимог та ненадання доказів, які б свідчили про відсутність передбаченої законом згоди відповідача, як батька дитини, на тимчасовий виїзд дитини разом з матір»ю за кордон, а саме до Данії, суд приходить до висновку про безпідставність вимог позивачки та її право на виїзд дитини за кордон в її супроводі без згоди батька дитини.

Керуючись ст.ст.1, 141 Сімейного кодексу України, ст.ст.15,16,20,313 Цивільного кодексу України, ст..ст.15,16 Закону України « Про охорону дитинства», Конвенцією ООН про права дитини, ст.ст.3,4,10,11,57-60, 209, 212-215, 218Цивільного процесуального кодексу України, суд,-

В И Р І Ш И В :

В позові ОСОБА_2 до ОСОБА_3, 3-я особа: Служба в справах дітей Солом»янської районної в м. Києві державної адміністрації про надання дозволу на виїзд дитини за кордон без згоди батька відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення до Апеляційного суду м. Києва через суд першої інстанції.

Суддя: