Ухвала суду № 42331548, 14.01.2015, Апеляційний суд Київської області

Справа № 360/978/14-к Головуючий у І інстанції Стасенко Г.В.Провадження № 11-кп/780/63/15 Доповідач у 2 інстанції ЗімінаКатегорія 34 14.01.2015

УХВАЛА

Іменем України

14 січня 2015 року м. Київ.

Колегія суддів судової палати з розгляду

кримінальних справ апеляційного суду Київської області в складі:

головуючого: Зіміної В.Б.

суддів:Гриненка О.І., Колокольнікової Н.М.

при секретарі судового засідання: Журавель К.Б.

з участю: прокурора: Ляшенко Р.О.

потерпілого: ОСОБА_3

представника потерпілого: ОСОБА_4

захисника: ОСОБА_5

обвинуваченого: ОСОБА_6

розглянувши у відкритому судовому засіданні м. Києва матеріали кримінального провадження за апеляційними скаргами обвинуваченого та його захисника ОСОБА_7 на вирок Бородянського районного суду Київської області від 06 листопада 2014 року,-

в с т а н о в и л а:

Вироком Бородянського районного суду Київської області від 06 листопада 2014 року

ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с. Глинне Рокитнівського району Рівенської області, громадянина України, з професійно-технічною освітою, не працюючого, одруженого, маючого на утриманні двох малолітніх дітей, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1, раніше не судимого,

засуджено за ч.1 ст. 286 КК України до покарання у виді обмеженні волі на строк 2 (два) роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 (три) роки.

Строк відбування основного покарання ОСОБА_8 обчислюється з дня його прибуття і постановки на облік у виправному центрі.

Цивільний позов ОСОБА_3 задоволено частково.

Стягнуто з ТДВ «Страхова компанія «Провіта» на користь ОСОБА_3 на відшкодування майнової шкоди - 49500 грн., на відшкодування шкоди, завданої здоровю - 18929,79 грн.

Стягнуто з ОСОБА_8 на користь ОСОБА_3 на відшкодування майнової шкоди - 5233,22 грн., на відшкодування моральної шкоди - 100 000 (сто тисяч) грн., на відшкодування моральної шкоди в інтересах ОСОБА_9 - 50000 грн, на відшкодування моральної шкоди в інтересах ОСОБА_10 - 30000 грн.

В іншій частині позов залишено без задоволення.

Вирішено питання щодо судових витрат.

Згідно із вироком, кримінальне правопорушення обвинуваченим було вчинено за наступних обставин.

15.02.2013 року, приблизно о 19 год., біля с. Пилиповичі Бородянського району Київської області, обвинувачений ОСОБА_8, керуючи автомобілем НОМЕР_1, рухаючись на 49 км. автодороги Київ - Ковель в напрямку м. Києва, в порушення п. 10.1 та п. 1.1 розділу 34 (Дорожня розмітка) ПДР України, проявив неуважність, невірно оцінив дорожні умови та дорожню обстановку, не обрав безпечної швидкості, не дотримався безпечної дистанції, внаслідок чого здійснив виїзд на зустрічну смугу руху, де допустив зіткнення з автомобілем НОМЕР_2, під керуванням ОСОБА_3, який рухався в напрямку м. Ковеля.

Внаслідок даної ДТП водію автомобіля «ВАЗ-217030», ОСОБА_3 та пасажиру ОСОБА_9, 2009 року народження, були заподіянні тілесні ушкодження середнього ступеня тяжкості.

В апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_8 просить вирок суду першої інстанції скасувати та постановити новий вирок, яким змінити йому міру покарання на більш м'яку та звільнити від додаткового покарання.

В обґрунтування своїх вимог обвинувачений посилається на однобічність та неповноту судового розгляду, що призвело до невідповідності висновків суду першої інстанції фактичним обставинам справи, призначенню покарання, що за своєю суворістю не відповідає тяжкості кримінального правопорушення, та необґрунтованого задоволення позовних вимог.

Так, в ході судового розгляду сторона захисту звертала увагу суду, що стороною обвинувачення та потерпілим не доведено прямого причинного зв'язку між спричиненням внаслідок ДТП саме тілесних ушкоджень середньої тяжкості ОСОБА_3 та ОСОБА_9 внаслідок порушення ПДР підсудним ОСОБА_8

Під час судового розгляду справи потерпілий ОСОБА_3 пояснив, що під час руху автомобіля, його діти знаходилися на задньому сидінні автомобіля та не були пристебнуті ремнем безпеки.

На думку апелянта, дана обставина вказує на свідоме порушення потерпілим ОСОБА_3 вимог ПДР, та як наслідок на обоюдну провину водіїв транспортних засобів - учасників ДТП.

Також, обвинувачений зазначає, що визначаючи міру покарання, суд при наявності у засудженого пом'якшуючої обставини - щирого каяття та наявності на утриманні неповнолітньої дитини, необєктивно призначив найсуворішу міру покарання, встановлену санкцією ч.1 ст. 286 КК України.

Крім цього, задовольняючи цивільний позов по справі суд грубо порушив вимоги КПК України. Так, під час досудового розслідування даного кримінального провадження та судового розгляду, ОСОБА_3 не набув статусу законного представника своїх неповнолітніх дітей, проте згідно позовної заяви, просив тільки його визнати позивачем при розгляді даної справи. Задовольняючи цивільний позов, суд задовольнив вимоги цивільного позивача і в частині вимог в інтересах інших осіб, що є прямим порушенням норм КПК України.

Також, цивільним позивачем не доведені та не конкретизовано в чому саме полягає заподіяна моральна шкода та не мотивований розмір її компенсації.

В апеляційній скарзі захисник обвинуваченого ОСОБА_7 просить вирок суду першої інстанції скасувати та ухвалити новий вирок про виправдання ОСОБА_8 та відмовити у задоволенні цивільного позову.

Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що вирок суду є незаконним та необґрунтованим в зв'язку із невідповідністю висновків суду, викладеним у рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження та істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону.

Так, на думку захисника, висновки суду щодо доведеності вини ОСОБА_8 у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст. 286 КК України не підтверджуються доказами, дослідженими під час судового розгляду. Наведені судом докази у вироку є суперечливими, такими, що не відповідають вимогам КПК України та критеріям допустимості доказів. Постановляючи обвинувальний вирок суд не взяв до уваги докази, які могли істотно вплинути на його висновки.

На думку захисника, між змістом протоколу огляду місця події, схемою і фототаблицею існують суперечності, які під час судового розгляду усунуті не були.

У судовому рішенні не зазначено, чому суд взяв до уваги одні докази і відкинув інші. У вироку суд лише зазначає, що критично ставиться до заперечень обвинуваченого і що знаходить його доводи надуманими та необґрунтованими.

Також, апелянт зазначає, що висновки експертиз не відповідають вимогам, які ставляться до змісту висновку експерта, згідно ст. ст. 101, 102 КПК України та Інструкції про призначення та проведення судових експертиз. Щодо посилання суду у вироку на показання потерпілого ОСОБА_3, як на доказ, то їх зміст, на думку захисника, судом викладений неправильно.

Крім цього, під час судового розгляду, судом не в повному обсязі виконанні вимоги ст. 345 КПК України щодо роз'яснення обвинуваченому його прав, а саме його права на клопотання про застосування щодо нього амністії.

Під час апеляційного розгляду обвинуваченим ОСОБА_8 заявлено клопотання про звільнення його від відбування покарання відповідно до ст. 1 п.п. «в», «е» Закону України «Про амністію у 2014 році».

Вислухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення:

обвинуваченого та його захисника, які підтримали апеляційну скаргу обвинуваченого і просили її задовольнити, проти апеляційної скарги захисника ОСОБА_7 заперечували, а також просили застосувати щодо обвинуваченого Закон України «Про амністію у 2014 році»;

прокурора, який проти апеляційних скарг обвинуваченого та його захисника заперечував, та просив відмовити у їх задоволенні, а вирок суду залишити без змін, проти застосування Закону України «Про амністію у 2014 році» щодо обвинуваченого не заперечував;

потерпілого та його представника, які проти апеляційних скарг заперечували, а проти застосування щодо обвинуваченого Закону України «Про амністію у 2014 році» не заперечували;

вивчивши матеріали справи, вислухавши учасників судового розгляду в дебатах та обвинуваченого з останнім словом, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного.

Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.

Доводи апеляційної скарги захисника щодо того, що вина обвинуваченого ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 286 КК України не підтверджується доказами зібраними на досудовому слідстві та дослідженими під час судового розгляду, не знайшли свого підтвердження під час розгляду апеляційних скарг.

Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, висновки суду щодо доведеності вини обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення за обставин, наведених у вироку, підтверджується зібраними у справі доказами, а саме: показами потерпілого ОСОБА_3 і свідка ОСОБА_12; протоколом огляду місця події від 15.02.2013 року, схемою та фото таблицями до нього; висновками інженерно-транспортних експертиз № № 322А, 323А; висновком експертизи технічного стану транспортного засобу №386А; висновками судово-медичних експертиз № № 184, 187; актом амбулаторної комісійної комплексної судової психолого-психіатричної експертизи № 65.

Суд першої інстанції оцінивши в сукупності зібранні та дослідженні докази по справі, прийшов до обґрунтованого висновку про доведеність вини обвинуваченого ОСОБА_8 в порушенні правил безпеки дорожнього руху (п.10.1 та п. 1.1 розділу 34 (Дорожня розмітка) особою, яка керує транспортним засобом, що спричиноло потерпілим середньої тяжкості тілесні ушкодження, а тому на думку колегії суддів дії обвинуваченого вірно кваліфіковані за ч.1 ст. 286 КК України.

Доводи апеляційних скарг обвинуваченого та його захисника щодо істотного порушення кримінального процесуального закону під час проведення досудового розслідування та розгляді справи у суді, невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи є необґрунтованими та не знайшли свого підтвердження при розгляді апеляційних скарг, оскільки досудове слідство та судовий розгляд проведені відповідно до вимог кримінального процесуального закону, обставини справи досліджені всебічно, повно і об'єктивно, а викладені у вироку висновки суду відповідають фактичним обставинам справи і підтвердженні детально наведеними у вироку доказами.

Суд першої інстанції ретельно дослідив всі докази по справі в їх сукупності, дав їм належну юридичну оцінку, достатньо мотивував свої висновки і прийняв обґрунтоване рішення по справі.

Відповідно до вимог ст. 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Суд, призначаючи покарання, зобов'язаний врахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини справи, що пом'якшують і обтяжують покарання.

Як вбачається з вироку, судом першої інстанції враховано ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу обвинуваченого ОСОБА_8, який до кримінальної відповідальності притягується вперше, характеризується посередньо, має двох малолітніх дітей, не має постійної роботи, відсутність пом'якшуючих та обтяжуючих покарання обставин, вірно призначено покарання у виді обмеження волі.

Також, враховуючи грубість порушення обвинуваченим ПДР України, суд першої інстанції правомірно застосував до обвинуваченого ОСОБА_8 додаткову міру покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами.

Підстав вважати призначене обвинуваченому покарання явно несправедливим внаслідок суворості колегія суддів не вбачає.

З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що призначене засудженому покарання в межах санкції ч.1 ст. 286 КК України відповідає вимогам ст. ст. 50, 65 КК України, а тому доводи викладенні в апеляції обвинуваченого та його захисника щодо невідповідності призначеного покарання тяжкості вчиненого особою злочину внаслідок його суворості задоволенню не підлягають.

Посилання обвинуваченого на те, що визначаючи йому міру покарання, суд не врахував його щире каяття, не знайшли свого підтвердження під час розгляду апеляційних скарг.

Так, щире каяття має місце в тих випадках коли особа повністю визнає свою вину у вчиненому злочині, дає своїй поведінці належну оцінку і дійсно готова нести передбачену законом відповідальність.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_8 протягом судового розгляду себе винним у скоєнні інкримінованого йому кримінального правопорушення не визнавав, а після закінчення дослідження доказів по справі заявив, що визнає свою вину, але наполягає, що в даній дорожній ситуації ПДР він не порушував, на смугу зустрічного руху він не виїжджав і пам'ятає лише, що відбувся удар, а за яких обставин - пояснити не може.

За змістом ст. ст. 121, 177 Сімейного кодексу України права та обов'язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них. Батьки управляють майном, належним малолітній дитині, без спеціального на те повноваження.

Рішення суду першої інстанції щодо вирішення цивільного позову належним чином мотивовано у вироку і є правильним, оскільки прийнято судом у відповідності з діючим законодавством, з врахуванням характеру та обсягу страждань, яких зазнали потерпілі у зв'язку з отриманням тілесних ушкоджень в результаті ДТП, яку було вчинено обвинуваченим. Колегія суддів вважає, що вказаний розмір завданої матеріальної і моральної шкоди відповідає вимогам розумності і справедливості, у зв'язку з чим доводи апелянтів не є такими, що заслуговують на увагу та впливають на правильність прийнятого судом першої інстанції рішення.

Будь-яких істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які б давали безумовні підстави для скасування вироку суду, колегією суддів не встановлено.

На підставі вище викладеного, колегія суддів вважає, що вирок Бородянського районного суду Київської області від 06 листопада 2014 року щодо ОСОБА_8 відповідає вимогам закону, у зв'язку із чим залишає цей вирок без змін, а апеляційні скарги обвинуваченого та його захисника - без задоволення.

Відповідно до ст. 1 п. «в», «е» Закону України «Про амністію у 2014 році» звільненню від відбування покарання у виді позбавлення волі на певний строк та від інших покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, засуджених за умисні злочини, які не є тяжкими або особливо тяжкими відповідно до ст. 12 КК України, та за злочини, вчиненні з необережності, які не є особливо тяжкими відповідно до ст. 12 КК України підлягають особи, не позбавленні батьківських прав, які на день набрання чинності цим Законом мають дітей, яким не виповнилось 18 років, а також є потерпілими внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Так, як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_8 вчинив злочин середньої тяжкості до набрання чинності вказаного Закону, має двоє малолітніх дітей: ОСОБА_13, ІНФОРМАЦІЯ_6 і ОСОБА_14, ІНФОРМАЦІЯ_7, щодо яких він не позбавлений батьківських прав, що підтверджується копіями свідоцтв про народження Серії НОМЕР_3 від 08.05.2008 року і Серії НОМЕР_4 від 12.08.2009 року. Крім цього, ОСОБА_8 є потерпілим внаслідок Чорнобильської катастрофи, що підтверджується посвідченням Серії НОМЕР_5 від 18.07.2001 року (т.1 а.с. 104-105, 166).

Згідно ст. 9 Закону України «Про амністію у 2014 році» виконання цього закону покладається на суди. Питання про застосування амністії суд вирішує також за ініціативою засудженого.

З урахуванням наведеного та враховуючи, що засуджений ОСОБА_8 підпадає під дію Закону України «Про амністію у 2014 році», колегія суддів вважає, що його необхідно звільнити від відбування призначеного покарання.

Керуючись ст. ст. 404, 405, 407 КПК України, ст. ст. 1 п. «в» і «е», 9 Закону України «Про амністію у 2014 році», колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Вирок Бородянського районного суду Київської області від 06 листопада 2014 року щодо ОСОБА_8, залишити без змін.

Звільнити ОСОБА_8 від відбування покарання, призначеного вироком Бородянського районного суду Київської області від 06 листопада 2014 року на підставі п. «в» і «е» ст. 1 Закону України «Про амністію у 2014 році».

Ухвала може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом 3-х місяців з дня її проголошення, а засудженим, який тримається під вартою, в той самий строк з дня вручення йому копії ухвали.

СУДДІ: В.Б. Зіміна

О.І. Гриненко

Н.М. Колокольнікова