Постанова № 42330214, 13.01.2015, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" січня 2015 р. Справа № 908/4129/14

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Фоміна В. О., суддя Крестьянінов О.О. , суддя Шевель О. В.

при секретарі Міракові Г.А.

представники сторін у судове засідання не з’явились

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Запоріжтрансформатор" (вх.№4340 З/2) на рішення господарського суду Запорізької області від 20.11.2014 року у справі № 908/4129/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Запорізький завод металевих рукавів" , м. Запоріжжя,

до Публічного акціонерного товариства "Запоріжтрансформатор", м.Запоріжжя,

про стягнення 103330,39 грн.

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Запорізької області від 20.11.2014 року у справі № 908/4129/14 (суддя Кагітіна Л.П.) позовні вимоги ТОВ "Запорізький завод металевих рукавів" до ПАТ "Запоріжтрансформатор" задоволено частково, стягнуто з ПАТ "Запоріжтрансформатор" на користь ТОВ "Запорізький завод металевих рукавів" 76356 грн. 00 коп. основного боргу, 9298 грн. 70 коп. пені, 1349 грн. 31 коп. - 3 % річних, 11651 грн. 93 коп. - інфляційних втрат та 1973 грн. 12 коп. витрат зі сплати судового збору. В іншій частині позову відмовлено.

ПАТ "Запоріжтрансформатор" з рішенням місцевого господарського суду в частині стягнення пені не погодилося та звернулося до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить змінити рішення господарського суду Запорізької області від 20.11.2014 року у справі №908/4129/14, зменшивши розмір пені, що підлягає стягненню з відповідача, до суми що не перевищує 3000,00 грн.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 15.12.2014р. прийнято апеляційну скаргу до провадження та призначено її розгляд на 13.01.2015р.

05.01.2015р. від апелянта надійшло клопотання про розгляд справи за його відсутності (вх. №70).

У судове засідання представники сторін не з’явились.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі доводи, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила наступне.

12.03.2013р. між ТОВ "Запорізький завод металевих рукавів" (постачальник) та ПАТ "Запоріжтрансформатор" (покупець) укладено договір поставки №003904, відповідно до умов якого, постачальник зобов'язався передати (поставити) в обумовлені строки покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язався прийняти вказаний товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Поставці за договором підлягає наступний товар: металеві рукава, компенсатори. Загальна кількість товарів, що підлягають поставці, по видам, типам, розмірам визначаються специфікаціями, які є невід'ємною частиною діючого договору (п. п. 2.1 – 2.2. договору).

Згідно п. 3.1. договору поставка товару здійснюється в наступний строк: 20 календарних днів з моменту підписання сторонами специфікації до діючого договору, якщо інше не передбачено в специфікаціях до договору.

Поставка товару здійснюється на умовах СРТ - склад покупця (м. Запоріжжя, Дніпропетровське шосе, 3) згідно Інкотермс в редакції 2000 року, якщо інше не передбачено в специфікаціях до діючого договору (п. 3.2 договору).

Відповідно до п. 3.4. договору приймання товару по кількості та якості здійснюється на підставі транспортних та супровідних документів, наданих постачальником.

Згідно до 5.4. договору, покупець сплачує товар в наступному порядку: 100% від вартості товару протягом 30 календарних днів з моменту поставки товару на склад покупця, якщо інше не передбачено в специфікаціях до договору.

Договір вступає в дію з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2014р., в частині виконання гарантійних зобов'язань постачальника, передбачених договором до спливу строку дії гарантії (п. 7.1 договору).

На виконання умов договору поставки, у відповідності до специфікації №1 від 12.03.2013 р., яка є невід'ємною частиною договору, 12.02.2014 р. ТОВ "Запорізький завод металевих рукавів" за видатковими накладними №РН-0000035 та №РН-0000036 було здійснено поставку товару відповідачу на загальну суму 76356,00 грн.

Посилаючись, на невиконання відповідачем своїх зобов’язань щодо оплати поставленого товару за договором позивач звернувся до господарського суду з позовною заявою, в якій просив стягнути з ПАТ "Запоріжтрансформатор" на свою користь заборгованості за договором поставки № К003904 від 12.03.2013 р. в сумі 103330,39 грн., в т.ч.: 76356,00 грн. основного боргу, 11651,93 грн. - інфляційних втрат, 13973,15 грн. - пені, 1349,31 грн. - 3 % річних за прострочення платежу.

Згідно ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до положень ст. 626 Цивільного кодексу України договір є підставою виникнення цивільних прав та обов’язків.

Згідно ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Статтею 526 Цивільного Кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного Кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції обґрунтовано встановив наявність основного боргу у розмірі 76356,00 грн., а тому правомірно задовольнив вказані вимоги позивача.

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

У відповідності до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та 3% річних від простроченої суми.

У зв’язку з неналежним виконанням зобов’язань за договором, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про правомірність нарахування позивачем 11651,93 грн. - інфляційних втрат, 1349,31 грн. - 3 % річних за прострочення платежу.

Пунктом п. 6.3.1.1. договору визначено, що за прострочку виконання зобов'язань по діючому договору винна сторона зобов'язана сплатити іншій стороні пеню в розмірі 0,1 % від ціни невиконаного зобов'язання за кожен день прострочки.

Статтею 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно зі ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Частиною 4 ст. 231 Господарського кодексу України встановлено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Суд першої інстанції правомірно врахував вказані положення чинного законодавства щодо обмеження розміру пені подвійною обліковою ставкою НБУ.

Однак, колегія суддів зазначає, що місцевий господарський суд не врахував положення ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, згідно якої нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач 12.02.2014р. здійснив поставку товару на загальну суму 76356,00 грн. (видаткові накладні №№РН-0000035, РН-0000036 від 12.02.2014р.). Враховуючи положення п. 5.4. договору строк оплати товару закінчився 14.03.2014 року. Таким чином, відповідно ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України через шість місяців від цього дня припиняється нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання.

Проведений позивачем та судом розрахунок пені не відповідає вказаним положенням законодавства та укладеного між сторонами договору, оскільки проведено за більший період.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає правомірним нарахування пені лише за період 15.03.2014р. по 15.09.2014р., а тому позовні вимоги в частині стягнення суми пені підлягають задоволенню частково у розмірі 7754,84 грн., у зв’язку з чим, рішення місцевого господарського суду в цій частині підлягає зміні.

Відповідач не заперечуючи проти наявності заборгованості, з урахуванням ст.83 Господарського процесуального кодексу України просить суд зменшити розмір пені до суми, що не перевищує 3000,00 грн.

Відповідно до п. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він перевищує розмір збитків, та за наявності обставин, які мають істотне значення.

Стаття 233 Господарського кодексу України передбачає, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

У відповідності до п. 3 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Пунктом 3.17.4. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" передбачено, що вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Крім того, висновок суду щодо необхідності зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню з відповідача, повинен ґрунтуватися, крім викладеного, на загальних засадах цивільного законодавства, якими є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (п. 6 статті 3 ЦК України).

Обґрунтовуючи свою заяву відповідач посилається на знаходження підприємства у важкому фінансовому становищі, на підтвердження чого надає документи фінансової звітності: баланс підприємства на 30.09.2014 р. та звіт про фінансові результати за 9 місяців 2014 р.

Стаття 42 Господарського кодексу України визначає, що підприємництво це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. При цьому здійснення підприємницької діяльності на власний ризик означає покладення на підприємця тягаря несприятливих наслідків такої діяльності.

Частина 2 статті 218 Господарського кодексу України передбачає, що відсутність у боржника необхідних коштів, а також порушення зобов’язань контрагентами правопорушника не вважаються обставинами, які є підставою для звільнення боржника від господарсько-правової відповідальності.

Враховуючи вищезазначені норми, зменшення штрафних санкцій на підставі тяжкого фінансового стану боржника не може вважатися безумовною підставою для застосування положень п. 3 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України, адже, враховуючи положення ч.1 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник у випадку порушення грошового зобов'язання не може посилатися на неможливість його виконання.

Таким чином, колегія суддів беручи до уваги фінансовий стан обох сторін, ступінь вини відповідача, а також той факт, що сума пені, яка підлягає стягненню не є надмірно великою, та враховуючи те, що даний випадок не є винятковим погоджується з висновком місцевого господарського суду про відсутність правових підстав для задоволення клопотання про зменшення розміру пені.

Виходячи зі змісту ст. ст. 34, 43, 82 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює обставини справи у відповідності до свого внутрішнього переконання, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності та приймає рішення за результатами оцінки всіх доказів, які були визнані судом як належні та допустимі.

На підставі викладеного, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду вважає, що апеляційна скарга відповідача підлягає частковому задоволенню, а рішення господарського суду Запорізької області від 20.11.2014 року у справі № 908/4129/14 – зміні.

Відповідно ст. ст. 49, 105 Господарського процесуального кодексу України підлягають перерозподілу судові витрати.

Керуючись статтями 85, 91, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду, –

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Запоріжтрансформатор" задовольнити частково.

Рішення господарського суду Запорізької області від 20.11.2014 року у справі № 908/4129/14 в частині стягнення пені та судового збору змінити, а саме: замість цифр та слів "9298,31 грн." та "1973,12 грн." читати: "7754,84 грн." та "1921,94 грн." відповідно.

В іншій частині рішення господарського суду Запорізької області від 20.11.2014 року у справі № 908/4129/14 залишити без змін.

Повний текст постанови складено 16.01.15р.

Головуючий суддя Фоміна В. О.

Суддя Крестьянінов О.О.

Суддя Шевель О. В.