Рішення № 42329996, 13.01.2015, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Київської області

01032, м. Київ - 32, вул. С.Петлюри, 16

тел. 239-72-81

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" січня 2015 р. Справа № 911/4586/14

Господарський суд Київської області у складі судді Лопатіна А.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Ей.Дж.Ей. Трейдінг Україна”, м. Запоріжжя

до Товариства з обмеженою відповідальністю “Домосвіт Трейд”, Києво-Святошинський район, с. Крюківщина

про стягнення 6498,89 грн.

суддя Лопатін А.В.

за участю представників згідно протоколу судового засідання.

Обставини справи:

Товариством з обмеженою відповідальністю “Ей.Дж.Ей. Трейдінг Україна” (надалі позивач) заявлено позов до Товариства з обмеженою відповідальністю “Домосвіт Трейд” (нададі відповідач) про стягнення 6498,89 грн. з яких 4099,82 грн. основного боргу, 638,37 грн. 3% річних, 763,09 грн. інфляційних втрат, 997,61 грн. пені.

Позовні вимоги обґрунтовані несвоєчасним та неповним виконанням умов договору поставки від 20.02.2013 р. №1120.

Ухвалою господарського суду Київської області від 27.10.2014 р. порушено провадження у справі та її розгляд призначено на 26.11.2014 р.

25.11.2014 р. через канцелярію господарського суду Київської області представником позивача подано документи на вимогу ухвали суду.

26.11.2014 р. через канцелярію господарського суду Київської області представником відповідача подано клопотання про відкладення розгляду справи.

Ухвалою господарського суду Київської області від 26.11.2014 р. розгляд справи відкладено на 11.12.2014 р.

09.12.2014 р. через канцелярію господарського суду Київської області представником позивача подано клопотання про розгляд справи за відсутності позивача.

11.12.2014 р. через канцелярію господарського суду Київської області представником відповідача подано клопотання про відкладення розгляду справи.

Враховуючи вищевикладене, суд, вирішив задовольнити вищезазначене клопотання представника відповідача та відкласти розгляд справи на 11.12.2014 р.

Ухвалою господарського суду Київської області від 11.12.2014 р., задоволено вищезазначене клопотання представника позивача, розгляд справи відкладено на 24.12.2014 р.

22.12.2014 р. через канцелярію господарського суду Київської області представником відповідача подано відзив на позовну заяву.

24.12.2014 р. через канцелярію господарського суду Київської області представником позивача подано письмове підтвердження того, що у провадженні господарського суду або іншого органу, який в межах своєї компетенції вирішує господарський спір, немає справи зі спору між тими ж сторонами, про той же предмет, з тих же підстав, а також не має рішення цих органів з такого спору та письмові пояснення щодо правових підстав нарахування пені.

У судовому засіданні 24.12.2014 р. судом оголошено перерву до 13.01.2015 р., про що представниками сторін підписано відповідне повідомлення.

Крім того, присутніми представниками учасників судового процесу подано клопотання у порядку статті 69 Господарського процесуального кодексу України про продовження строку розгляду спору на п'ятнадцять днів.

12.01.2015 р. через канцелярію господарського суду Київської області представником позивача подано письмові пояснення по справі.

У судовому засіданні 13.01.2015 р., судом оголошено перерву до 17:00 год. 13.01.2015 р., про що представниками сторін підписано відповідне повідомлення.

Після перерви в судове засідання 13.01.2015 р. з’явилися представники як позивача, так і відповідача.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення присутніх у судовому засіданні представників учасників судового процесу, суд

встановив:

20 лютого 2013 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Ей.Дж.Ей. Трейдінг Україна» (позивач, постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Домосвіт Трейд» (відповідач, покупець) укладено договір поставки № 1120 відповідно до п. 1.1. якого постачальник зобов’язується поставити та передати у власність покупця, в період дії цього договору, товари разом із усіма їх при належностями та документами, що стосуються товарів, в асортименті та кількості, які визначені у замовлені покупця та за цінами, зазначеними у специфікаціях, які невід’ємною частиною цього договору, а покупець зобов’язується прийняти товари і оплатити їх на умовах цього договору.

Згідно з п. 2.5. договору загальна ціна договору складається з сум, зазначених у видаткових накладних, які надані на підставі договору.

У п. 5.1. договору зазначено, що покупець оплачує товари шляхом банківського переказу на рахунок постачальника протягом 30 банківських днів з моменту прийому товару покупцем за умови, що постачальник надасть належним чином оформлені податкові та видаткові накладні (з врахуванням коригувань та виправлень недоліків, які можуть бути виявлені під час прийому товару) та документи визначені п. 3.1., 3.2. договору до головного офісу покупця, в термін не більше ніж 3 календарних дні з дня поставки товарів.

Пунктом 12.1. договору закріплено, що даний договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2013 р., а в частині виконання гарантійних зобов’язань – до повного їх виконання.

Даний договір підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплений відтисками печаток підприємств.

На виконання умов договору № 1120 від 20.02.2013 р., позивачем було поставлено відповідачеві товар на суму 46989,09 грн., що підтверджується підписаними представниками сторін видатковими накладними № 662 від 11.04.2013 р. на суму 39913,60 грн., № 1369 від 18.06.2013 р. на суму 7075,49 грн., а відповідач, на підставі довіреностей № 2567 від 10.04.2013 р., вказаний товар отримав.

У свою чергу, як зазначає позивач, відповідач взяті на себе зобов’язання за вказаним вище договором поставки у частині сплати вартості поставленого позивачем товару не виконав у повному обсязі, сплативши лише 27500,00 грн., та повернувши товар на суму 15389,39 грн., при поставці товару на суму 46989,09 грн., а тому, заборгованість відповідача перед позивачем становить 4099,82 грн.

Здійснивши перевірку поданих до суду позивачем копій видаткових накладних (звіривши їх з оригіналами), суд встановив, що вказані копії накладних підтверджують поставку товару відповідачу на суму 46989,09 грн., в той час, як оплату за отриманий товар відповідач здійснив на суму 27500,00 грн. про що свідчить виписка банківської установи та повернув товар на суму 15389,39 за накладною повернення №131 від 01.03.2014 р. Документально-підтверджені докази протилежного сторонами до суду не надано.

З матеріалів справи вбачається, що позивач звертався до відповідача з претензією вих. № 120 від 16.04.2014 р. з вимогою сплатити існуючу заборгованість за поставлений товар у розмірі 4099,82 грн. Підтвердження надсилання вказаної претензії є копія експрес-накладної від 16.04.2014 р. №59000054772254, яка наявна в матеріалах справи.

Проте, відповідач не виконав свого зобов’язання щодо здійснення оплати за поставлений товар, на претензію не відповів, що і стало підставою для звернення позивача з даним позовом до суду.

У відзиві на позовну заяву відповідач заперечує проти задоволення позову у зв’язку з ненаданням позивачем сертифікатів відповідності (гігієнічних висновків, карантинних сертифікатів чи інших документів), що підтверджують якість та відповідність вимогам безпеки товару згідно яких можливо ідентифікувати товар відповідно до п. 3.1. договору, у зв’язку з цим відповідач мав право відмовитися від приймання товару, повернути товар постачальнику, або встановити інший строк для усунення недоліків, або затримувати розрахунки за товар до того часу поки не будуть надані вищезазначені документи (положення п. 3.3. договору).

Також відповідач зазначає, що вимоги щодо стягнення неустойки у розмірі облікової ставки НБУ є такими, що не підлягають задоволенню у зв’язку із пропущенням позивачем строку позовної давності.

У свою чергу, в письмових поясненнях позивач зазначає, що всі документи на поставлений товар наявні на офіційному сайті ТОВ «Ей.Дж.Ей. Трейдінг Україна» (http://www.agaukraine.com/index.php/documents.html) та є відкритими і доступними всім покупцям та споживачам для огляду, друку та збереження в електронному вигляді на власних інформаційних ресурсах, дану інформацію судом було перевірено і встановлено, що вона є вірною та відповідає дійсності.

Частиною 1, 2 ст.692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Як вбачається з вищевикладеного, відповідач отримав потавлений позивачем товар та товаророзпорядчі документи на нього, отже повинен був відповідно до пункту 5.1. договору від 20.02.2013 р. № 1120, оплатити товари шляхом банківського переказу на рахунок постачальника протягом 30 банківських днів з моменту прийому товару покупцем за умови, що постачальник надасть належним чином оформлені податкові та видаткові накладні (з врахуванням коригувань та виправлень недоліків, які можуть бути виявлені під час прийому товару) та документи визначені п. 3.1., 3.2. договору до головного офісу покупця, в термін не більше ніж 3 календарних дні з дня поставки товарів.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об’єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вказані вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до частини другої статті 11 Цивільного кодексу України, підставами для виникнення прав та обов’язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Статтею 202 Цивільного кодексу України передбачено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків, правочини можуть бути двохсторонніми.

Оскільки відповідач за отриманий товар не розрахувався, а також враховуючи норми статті 530 ЦК України, відповідач вважається таким, що прострочив виконання зобов’язання, та у зв’язку з чим, позивач має право на захист свого порушеного права відповідно до частини першої статті 15 Цивільного кодексу України.

Відповідно до статті 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, одностороння відмова від виконання зобов’язання не допускається.

Згідно з вимогами частини першої статті 221 Господарського кодексу України, кредитор вважається таким, що прострочив виконання господарського зобов’язання, якщо він не виконав дій, що випливають із змісту зобов’язання.

Статтею 509 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов’язаннями є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматись від виконання певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обв’язку; зобов’язання виникають з підстав, встановлених статті 11 Цивільного кодексу України.

Відповідно частини першої ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона – постачальник зобов’язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні – покупцеві товар (товари), а покупець зобов’язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до п. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов’язується передати у встановлений строк товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов’язаних з особистими, сімейними, домашніми або іншим подібним використанням, а покупець зобов’язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Частиною 1 ст. 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов’язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Статтею 33 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Враховуючи вищезазначені обставини, судом встановлено факт неналежного виконання відповідачем своїх зобов’язань, у частині оплати поставленого товару за договором поставки від 20.02.2013 р. № 1120.

З огляду на викладене та враховуючи, що борг відповідача перед позивачем на час прийняття рішення не погашений, його розмір підтверджується наявними матеріалами справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача 4099,82 грн. заборгованості за поставлений товар є доведеними, обґрунтованими, підтверджені належними доказами і підлягають задоволенню.

Крім того, позивач, посилаючись на ч. 6 231, ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України просить стягнути з відповідача пеню в розмірі облікової ставки Національного Банку України від суми заборгованості за кожен день прострочення, з дня виникнення такої прострочки, яка за розрахунком позивача складає за видатковою накладною від 11.04.2013 р. № 662 – 769,64 грн. за період з 29.05.2013 р. по 24.11.2013 р. та за видатковою накладною від 18.06.2013 р. № 1369 – 227,97 грн., що разом становить 997,61 грн.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Статтею 1 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань” передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Відповідно до п. 2.1 постанови Пленум Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. № 14 “Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань” якщо у вчиненому сторонами правочині розмір та базу нарахування пені не визначено або вміщено умову (пункт) про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, суму пені може бути стягнуто лише в разі, якщо обов'язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом. Так, нарахування пені у відповідному відсотковому розмірі від суми простроченого платежу передбачено ст. 14 Закону України “Про державний матеріальний резерв”, ст. 36 Закону України “Про телекомунікації”, ст. 1 Закону України “Про відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій”. У таких випадках нарахування пені здійснюється не за Законом України “Про відповідальність за невиконання грошових зобов'язань”, а на підставі спеціального нормативного акта, який регулює відповідні правовідносини. Передбачений ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України розмір відповідальності за порушення грошових зобов'язань застосовується, якщо інше не узгоджено сторонами в договорі або не передбачено законом.

Згідно з ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою.

Відповідно до ч. 1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 ЦК України).

Статтею 547 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Таким чином, беручи до уваги те, що між сторонами відсутній правочин щодо забезпечення виконання зобов’язання пенею, вчинений у письмовій формі та відсутня пряма вказівка закону щодо такого забезпечення, суд дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача пені в сумі 997,61 грн. є необґрунтованими, а тому задоволенню не підлягають.

Відповідно до пункту 2.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.2013 р. "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" за змістом частини першої статті 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Відповідач у відзиві на позовну заяву простить застосувати спеціальний строк позовної давності щодо вимог позивача про стягнення неустойки, зважаючи на те, що позивачеві частково відмовлено в задоволенні його позовних вимог, а саме в частині стягнення пені та враховуючи вищенаведене, суд відмовляє відповідачу в задоволенні заяви про застосування строку позовної давності до вимог позивача в частині стягнення неустойки.

Крім того, зважаючи на те, що відповідач порушив строки виконання грошового зобов’язання щодо здійснення оплати за виконані підрядні роботи, позивач просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати та 3 % річних з простроченої суми грошового зобов’язання.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно розрахунку позивача 3 % річних з простроченої суми за видатковою накладною від 11.04.2013 р. № 662 за період з 29.05.2013 р. по 28.02.2014 р. складає – 435,90 грн., з простроченої суми за видатковою накладною від 18.06.2013 р. № 1369 - 202,47 грн., що разом становить 638,37 грн., а інфляційні втрати з простроченої суми за видатковою накладною від 11.04.2013 р. № 662 за період з 29.05.2013 р. по 28.02.2014 р. складає – 52,51 грн., з простроченої суми за видатковою накладною від 18.06.2013 р. № 1369 - 710,58 грн., що разом становить 763,09 грн.

Зробивши розрахунок 3% річних за несплату боргу за видатковою накладною від 11.04.2013 р. № 662 за період з 29.05.2013 р. по 28.02.2014 р. та за видатковою накладною від 18.06.2013 р. № 1369, суд встановив, що відповідний розрахунок, виконано позивачем арифметично вірно, а тому 3% річних в сумі 638,37 грн. підлягають задоволенню.

Зробивши розрахунок інфляційних втрат за несплату боргу за видатковою накладною від 11.04.2013 р. № 662 за період з 29.05.2013 р. по 28.02.2014 р. та за видатковою накладною від 18.06.2013 р. № 1369, суд встановив, що сума розрахунку суду більша суми заявленої до стягнення позивачем, а тому інфляційні втрати в сумі 763,09 грн. підлягають задоволенню.

Враховуючи вищенаведене, суд частково задовольняє вимоги позивача щодо стягнення з відповідача заборгованості за договором № 1120 від 20.02.2013 р., а саме у розмірі 5501,28 грн., з яких: 4099,82 грн. - основного боргу, 638,37 грн. – 3 % річних та 763,09 грн. - інфляційних втрат.

Судові витрати, відповідно до частини п’ятої статті 49 Господарського процесуального кодексу України, судом покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Враховуючи вищезазначене, керуючись статтею 124 Конституції України, статтями 22, 44, 49, 82-85, Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

вирішив:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Домосвіт Трейд”, (08136, Київська область, Києво-Святошинський район, село Крюківщина, вулиця Гетьмана Сагайдачного, 1; код ЄДРПО України 37756470) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Ей.Дж.Ей. Трейдінг Україна”, (69002, м.Запоріжжя, вулиця Запорізька, 6А, офіс 1; код ЄДРПО України 35366060) – 4099 (чотири тисячі дев’яносто девять) гривень 82 коп. основного боргу, 638 (шістсот тридцять вісім) гривень 37 коп. 3% річних, 763 (сімсот шістдесят три) гривні 09 коп. інфляційних втрат, та 1546,55 (одна тисяча п’ятсот сорок шість) гривень 55 коп. судового збору.

3. В задоволені решти позовних вимог відмовити.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили

Повне рішення складено 16.01.2015 року.

Суддя А.В. Лопатін