Ухвала суду № 42329615, 14.01.2015, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа 825/3427/14

Суддя доповідач Саприкіна І.В.

У Х В А Л А

14 січня 2015 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді: Саприкіної І.В.,

суддів: Карпушової О.В, Кобаля М.І.,

при секретарі: Погорілій К.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві, без фіксації судового процесу, в порядку ч. 1 ст. 41 КАС України, апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 24.11.2014 року та додаткову постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 03.12.2014 року по справі за його позовом до Прилуцької міжрайонної виконавчої дирекція Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И Л А :

ФОП ОСОБА_2 звернувся до Чернігівського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Прилуцької міжрайонної виконавчої дирекції Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності про визнання протиправними дій в частині не включення до акта перевірки від 16.06.2014 № 45 результатів перевірки Територіальної державної інспекції з питань праці у Чернігівській області, зазначених в листі від 19.05.2014 року № 2126/03-2 та зобов'язання компенсувати суму виплати по вагітності та пологах застрахованій особі ОСОБА_3 в розмірі 31 297,14 грн..

Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 24.11.2014 року в задоволенні позову відмовлено.

Додатковою постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 03.12.2014 року стягнути з ФОП ОСОБА_2 до Державного бюджету судові витрати в розмірі 1644 (одна тисяча шістсот сорок чотири) грн. 30 коп.

Не погоджуючись з такими судовими рішеннями, ФОП ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати незаконну, на його думку, постанову та додаткову постанову суду першої інстанції та постановити нову про задоволення позову. При цьому апелянт посилається на незаконність, необґрунтованість та необ'єктивність оскаржуваного рішення, неповне з'ясування всіх обставин, що мають значення для вирішення справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що є підставою для скасування оскаржуваної постанови.

13.01.2014 року на адресу Київського апеляційного адміністративного суду надійшла заява позивача про відмову від даного адміністративного позову та скасування рішення суду першої інстанції в зв'язку з такою відмовою.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що постанова Київського окружного адміністративного суду від 28.12.2009 року підлягає визнанню нечинною, а провадження по даній справі - закриттю, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст.194 КАС України, позивач може відмовитися від адміністративного позову… у будь-який час до закінчення апеляційного розгляду.

В разі відмови від адміністративного позову суд апеляційної інстанції постановляє ухвалу відповідно до вимог статей 112 і 113 КАС України (ч. 2 ст. 194 КАС України), тобто закриває провадження в даній справі.

Апеляційна інстанція, проаналізувавши матеріали справи, приходить до висновку, що в даному випадку відмова позивача від адміністративного позову не порушує прав сторін, а тому приймає її. В свою чергу, підстав для скасування оскаржуваних судових рішень колегією суддів не вбачається, з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 203 КАС України, якщо судом першої інстанції ухвалено законне та обґрунтоване рішення, а обставини, які стали підставою для закриття провадження по справі, виникли після його ухвалення, суд апеляційної інстанції визнає таке рішення нечинним і закриває провадження по справі.

За таких обставин, для визнання судового рішення нечинним з наступним закриттям провадження по справі необхідними є такі обов'язкові умови як:

- ухвалення судом першої інстанції законного та обґрунтованого судового рішення;

- виникнення обставин, що можуть бути підставою для закриття провадження у справі, вже після ухвалення такого рішення.

Отже, сама по собі відмова позивача від адміністративного позову не може бути підставою для визнання рішення суду нечинним, оскільки для цього ще необхідно встановити законність та обґрунтованість постанови суду першої інстанції.

Як вбачається з матеріалів справи, 30.07.2012 року між позивачем та ОСОБА_3 було укладено трудовий договір, зареєстрований в Прилуцькому міськрайонному центрі зайнятості 30.07.2012 року № 25028200671, згідно якого ОСОБА_3 прийнята на посаду менеджером (управителем) з логістики, з окладом 7 700,00 грн. на місяць.

За результатами розгляду заяви-розрахунку ФОП ОСОБА_2, відповідачем було встановлено перевищення середньоденної допомоги по вагітності та пологах над середньоденною заробітною платою по найманому працівнику більше ніж у 2 рази, у зв'язку з чим позивача повідомлено про те, що буде проведена перевірка по коштах Фонду.

Спеціалістом Прилуцької міжрайонної виконавчої дирекції Чернігівського обласного відділення Фонду проведено позапланову планову перевірку з питань правильності нарахування, обліку та використання страхових коштів Фонду на підставі підпункту «в» п. 3.6 Інструкції про порядок проведення перевірок страхувальників по коштах Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, прийняття рішень за їх результатами та процедуру оскарження, затвердженої постановою правління Фонду від 22.10.2009 року № 29, за результатами якої складений акт від 16.06.2014 року № 45, яким встановлено необґрунтоване призначення допомоги по вагітності та пологах в порушення частини першої статті 38 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням».

Колегія суддів приходить до висновку, що для правильного вирішення спору, перш за все, необхідно встановити правомірність проведення перевірки позивача та доводів, викладених за її результатами у відповідному акті.

За ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням» страховик зобов'язаний здійснювати контроль за достовірністю поданих страхувальниками та застрахованими особами відомостей, визначених статтями 27 і 51 цього Закону.

З матеріалів справи слідує, що 30.07.2012 ОСОБА_3 прийнята на роботу до позивача на посаду менеджера (управителя) з логістики, з окладом 7700,00 грн. на місяць.

Згідно статті 94 Кодексу законів про працю України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується.

Таким чином, хоча законодавством і не встановлений максимальний розмір заробітної плати, проте вона повинна відповідати кількості і якості затраченої праці, тобто бути справедливою, а її розмір повинен бути вмотивованим.

В свою чергу, для обґрунтування розміру заробітної плати ОСОБА_3 позивач не довів характер та обсяг виконуваної нею роботи, її вплив на господарську діяльність підприємства.

У відповідності до п. 7 Довідника кваліфікаційних характеристик професій працівників, випуск 1 «Професії працівників, що є загальними для всіх видів економічної діяльності (ДКХП)», затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України 29.12.2004 року № 336, встановлено завдання та обов'язки, які входять до посади «менеджер (управитель)» та ставиться ряд кваліфікаційних вимог, однією з яких є наявність повної вищої освіти напряму підготовки «Менеджмент».

Проте матеріали справи не містять жодного доказу, який би свідчив про наявність у ОСОБА_3 повної вищої освіти напряму підготовки «Менеджмент», а також не доведено чи мала вона стаж та досвід роботи на посаді менеджера до укладення з ним трудового договору.

Таким чином, колегія суддів приходить до аналогічного з судом першої інстанції висновку, що хоча заробітна плата не обмежується максимальним розміром, однак її розмір повинен бути вмотивованим, а оскільки достатніх доказів на підтвердження відповідності найманим працівником посаді, на яку вона була прийнята та виконання роботи, пов'язаної з діяльністю позивача, надано не було, то і нарахування та виплата ОСОБА_3 заробітної плати в розмірі 7700,00 грн. є необґрунтованою.

Відповідно до пунктів 3.8 та 4.2. Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004 № 637, виплати, пов'язані з оплатою праці, проводяться касиром підприємства або за видатковими касовими ордерами на кожного одержувача чи за видатковими відомостями. Усі надходження і видачу готівки в національній валюті підприємства відображають у касовій книзі. Кожне підприємство (юридична особа), що має касу, веде одну касову книгу для обліку операцій з готівкою в національній валюті (без урахування кас відокремлених підрозділів).

З акта перевірки вбачається, що у ФОП ОСОБА_2 відсутні касова книга, Журнал реєстрації прибуткових та видаткових касових ордерів, що є порушенням вищевказаної норми та не дають можливості підтвердити проведені страхувальником витрати на оплату праці.

Крім того, статтею 4 Закону України «Про оплату праці» визначено, що джерелом коштів на оплату праці працівників госпрозрахункових підприємств є частина доходу та інші кошти, одержані внаслідок їх господарської діяльності. Проте, з Книги обліку доходів слідує, що у ФОП ОСОБА_2 дохід в період з 28.02.2012 року по 07.09.2012 року відсутній, тобто підприємство не здійснювало господарської діяльності і доходів не приносило. З листа Прилуцької ОДПІ від 11.03.2014 року № 2619/17-723, дохід, який ФОП ОСОБА_2 отримав у спірному періоді не давав би можливості покрити витрати по заробітній платі найманим працівникам.

Таким чином, безпідставне і неправомірне нарахування заробітної плати призвело до необґрунтованого призначення допомоги по вагітності та пологах в порушення ч. 1 ст. 38 Закону № 2240-111 (допомога по вагітності та пологах надається застрахованій особі у формі матеріального забезпечення, яке компенсує втрату заробітної плати (доходу) за період відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами). Сума допомоги нарахованої з порушенням встановленого порядку склала 31297,14грн.

З огляду на викладене, надання коштів Фонду ФОП ОСОБА_2 не може бути проведено в зв'язку з неправомірністю їх нарахування, що протирічить правовим, організаційним та фінансовим основам загальнообов'язкового державного соціального страхування та порушує основні принципи діяльності Фонду, як органу, якому держава делегувала повноваження щодо здійснення роботи системи загальнообов'язкового соціального страхування, пов'язаного з тимчасовою непрацездатністю та витратами, зумовленими похованням.

Що стосується компенсації позивачу суми виплати застрахованій особі ОСОБА_3 допомоги по вагітності та пологах в розмірі 31297,14 грн., то дана вимога є похідною, а тому також не підлягає задоволенню.

Колегія суддів не може взяти до уваги в якості підстави для скасування постанови суду першої інстанції та задоволення позову посилання апелянта на те, що не включення до акта перевірки результатів перевірки ФОП ОСОБА_2 Територіальною державною інспекцією з питань праці призвело до необ'єктивного та упередженого висновку відповідача, оскільки чинне законодавство не передбачає такого обов'язку як включення до акту перевірки результатів перевірки іншими органами. Перевіряючий орган може лише взяти до уваги висновки інших перевірок, які фактично носять інформаційний характер.

За ч.1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Ч. 2 ст. 71 КАСУ в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладає на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

У відповідності до наведених вимог відповідач як суб'єкт владних повноважень надав суду достатньо беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і довів правомірність проведення перевірки, висновків, викладених в акті перевірки, а тому в задоволенні позовних вимог відмовлено правомірно.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про необхідність залишення постанови суду першої інстанції без змін.

З матеріалів справи також слідує, що при прийнятті постанови Чернігівського окружного адміністративного суду від 24.11.2014 року, якою в задоволенні позовних вимог ФОП ОСОБА_2 відмовлено, судом не було вирішено питання про розподіл судових витрат.

Вказане судове рішення ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 15.01.2015 року залишено без змін.

Відповідно до ч.1 ст. 168 КАС України суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою особи, яка брала участь у справі, чи з власної ініціативи прийняти додаткову постанову чи постановити додаткову ухвалу у випадках, якщо щодо однієї із позовних вимог, з приводу якої досліджувалися докази, чи одного з клопотань не ухвалено рішення; суд, вирішивши питання про право, не визначив способу виконання судового рішення; судом не вирішено питання про судові витрати.

Статтею 4 Закону України «Про судовий збір» визначено, що розмір судового збору за подання адміністративного позову майнового характеру становить 2% розміру майнових вимог, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати (1827,00 грн.) та не більше 4 розмірів мінімальних заробітних плат (4872,00 грн.).

Під час подання адміністративного позову майнового характеру сплачується 10% розміру ставки судового збору (182,70 грн. - 487,20 грн.). Решта суми судового збору стягується з позивача або відповідача пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.

За подання даного позову майнового характеру позивачем було сплачено судовий збір у сумі 182,70 грн.

Зважаючи на те, що постановою суду від 24.11.2014 в задоволенні позову ФОП ОСОБА_2 було відмовлено повністю, судом першої інстанції зроблено правильний висновок, що судовий збір у розмірі 1644,30 грн. підлягає стягненню з позивача.

Слід зауважити, що додаткова постанова є невід'ємною частиною постанови по справі.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку про можливість прийняття відмови позивача від свого адміністративного позову, пред'явленого до Прилуцької міжрайонної виконавчої дирекція Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, з визнанням оскаржуваних постанови Чернігівського окружного адміністративного суду від 24.11.2014 року та додаткової постанови Чернігівського окружного адміністративного суду від 03.12.2014 року нечинними і подальшим закриттям провадження по даній справі.

Керуючись ст.ст. 194, 203, 206 КАС України, судова колегія

У Х В А Л И Л А:

Прийняти відмову фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 від адміністративного позову, пред'явленого до Прилуцької міжрайонної виконавчої дирекція Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії.

Постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 24.11.2014 року та додаткову постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 03.12.2014 року - визнати нечинними.

Провадження по даній справі - закрити.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя:

Судді: