Ухвала суду № 42329200, 14.01.2015, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/12170/14 Головуючий у 1-й інстанції: Арсірій Р.О. Суддя-доповідач: Саприкіна І.В.

У Х В А Л А

Іменем України

14 січня 2015 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді: Саприкіної І.В.,

суддів: Карпушової О.В., Кобаля М.І.,

при секретарі: Погорілій К.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Оболонському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 10.11.2014 року по справі за позовом Приватного акціонерного товариства «Холдингова компанія Укртехпром» до Державної податкової інспекції у Оболонському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення, -

В С Т А Н О В И Л А :

ПрАТ «Холдингова компанія Укртехпром» звернулися до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до ДПІ у Оболонському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення від 05.08.2014 № 0009152203.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 10.11.2014 року позов задоволено.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, ДПІ у Оболонському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві подали апеляційну скаргу, в якій просять скасувати незаконну, на їх думку, постанову суду першої інстанції та постановити нову про відмову в задоволенні позову. При цьому апелянт посилається на незаконність, необґрунтованість та необ'єктивність оскаржуваного рішення, неповне з'ясування всіх обставин, що мають значення для вирішення справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що є підставою для скасування оскаржуваної постанови.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів знаходить, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Суд першої інстанції прийшов до висновку про наявність правових підстав для задоволення позову. Апеляційна інстанція повністю підтримує таку правову позицію з огляду на слідуюче.

З матеріалів справи вбачається, що 05.08.2014 відповідачем на підставі акта перевірки № 107/26-54-22-03-07/33056631 від 06.02.2013 прийнято спірне податкове повідомлення-рішення № 0009152203, яким позивачу за порушення п.п. 135.1, 135.2, 135.5.4, 135.4.1, 135.5.12, 135.5.15, 138.1.1, 139.1.9 Податкового кодексу України збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «податок на прибуток» всього в сумі 4 403 454 грн., в т.ч. за основним платежем в сумі 3 618 252 грн., штрафними (фінансовими) санкціями в суму 785 202 грн.

Вирішуючи питання щодо правомірності спірного податкового повідомлення-рішення, судова колегія виходить з наступного.

Згідно із статтею 14 Закону України «Про цінні напери та фондовий ринок» вексель - цінний папір, який посвідчує безумовне грошове зобов'язання векселедавця або його наказ особі сплатити після настання строку платежу визначену суму власнику векселя векселедержателю).

Відповідно до додаткових угод про продовження термінів погашення простих векселів, термін погашення: векселя АА 0360203 від 04.12.2006 продовжено до 04.12.2012, векселя АА 0360263 від 25.04.2007 продовжено до 25.04.2018, векселя АА 0360262 продовжено до 12.02.2018, векселя АА 0360260 від 27.03.2007, векселя АА 0360261 продовжено до 02.04.2018. векселя АА 0360264 від 13.06.2007 продовжено 13.06.2018.

При цьому, в простому векселі АА 0360801 від 10.02.2011 не зазначено дати погашення, в векселях АА 0360789 від 18.03.2008 і АА 0360788 від тієї ж дати зазначено дати погашення зазначених векселів 28.03.2018 і 18.03.2018 відповідно. В простому векселі АА 0360259 від 12.03.2007 датою його погашення визначено 12.03.2012.

За ч.ч. 1 та 3 ст. 4 Закону України «Про обіг векселів в Україні» видавати прості векселі можна лише для оформлення грошового боргу за фактично ставленні товари, виконані роботи, надані послуги. У разі видачі (передачі) векселя, відповідно до договору, припиняються грошові зобов'язання щодо платежу за цим договором та виникають грошові зобов'язання щодо платежу за векселем.

Підпунктом 135.5.4 п. 135.5 ст. 135 ПК України передбачено, що інші доходи включають, зокрема, суми безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному податковому періоді, безнадійної кредиторської заборгованості, крім випадків, коли операції з надання/отримання безповоротної фінансової допомоги проводяться між платником податку та його відокремленими підрозділами, які не мають статусу юридичної особи.

Відповідно до пп. 135.5.4 п. 135.5 ст. 135 ПК України до складу інших доходів, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включаються: вартість товарів, робіт, послуг, безоплатно отриманих платником податку у звітному періоді, визначена на рівні не нижче звичайної ціни, суми безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному податковому періоді, безнадійної кредиторської заборгованості, крім випадків, коли операції з надання/отримання безповоротної фінансової допомоги проводяться між платником податку та його відокремленими підрозділами, які не мають статусу юридичної особи.

В силу п. 14.1.257 п. 14.1 ст.14 ПК України, визначено, що безповоротна фінансова допомога - це: сума коштів, передана платнику податків згідно з договорами дарування, іншими подібними договорами або без укладення таких договорів; сума безнадійної заборгованості, відшкодована кредитору позичальником після списання такої безнадійної заборгованості; сума заборгованості одного платника податків перед іншим платником податків, що не стягнута після закінчення строку позовної давності; основна сума кредиту або депозиту, що надані платнику податків без встановлення строків повернення такої основної суми, за винятком кредитів, наданих під безстрокові облігації, та депозитів до запитання у банківських установах, а також сума процентів, нарахованих на таку основну суму, але не сплачених (списаних); сума процентів, умовно нарахованих на суму поворотної фінансової допомоги, що залишається неповерненою на кінець звітного періоду, у розмірі облікової ставки Національного банку України, розрахованої за кожний день фактичного використання такої поворотної фінансової допомоги.

За змістом підпункту 4.1.6 пункту 4.1 статті 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валовий дохід включає доходи з інших джерел, у тому числі, але не виключно, у вигляді сум безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному періоді, вартості товарів (робіт, послуг), безоплатно наданих платнику податку у звітному періоді, крім їх надання неприбутковим організаціям згідно з пунктом 7.11 статті 7 цього Закону та у межах таких операцій між платником податку та його відокремленими підрозділами, які не мають статусу юридичної особи, … .

У підпункті 1.22.1 пункту 1.22 статті 1 названого Закону безповоротну фінансову допомогу визначено, зокрема, як: суму коштів, передана платнику податку згідно з договорами дарування, іншими подібними договорами, які не передбачають відповідної компенсації чи повернення таких коштів (за винятком бюджетних дотацій і субсидій), або без укладання таких угод; суму безнадійної заборгованості, відшкодована кредитору позичальником після її списання, якщо така безнадійна заборгованість була попередньо включена до складу валових витрат кредитора; суму заборгованості платника податку перед іншою юридичною чи фізичною особою, що залишилася нестягнутою після закінчення строку позовної давності.

Пункт 1.25 цієї ж статті Закону відносить заборгованість по зобов'язаннях, за якою минув строк позовної давності, до категорії безнадійної заборгованості.

Таким чином, для віднесення грошового зобов'язання позивача за переданими постачальникам векселями до безповоротної фінансової допомоги відповідні зобов'язання мають відповідати критеріям, наведеним у підпункті 1.22.1 пункту 1.22 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», зокрема, критерію спливу строку позовної давності за зобов'язанням за векселем.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 26 листопада 2014 року по справі № К/800/52549/14.

Відповідно до ст. 77 Уніфікованого Закону «Про прості векселі та переказні векселі» (далі - Уніфікований Закон) до простих векселів застосовуються такі ж положення, що стосуються переказних векселів, тією мірою, якою вони є сумісними з природою цих документів, а саме положення щодо: індосаменту (статті 11 - 20); строку платежу (статті 33 - 37); платежу (статті 38 - 42); права регресу у разі неплатежу (статті 43 - 50, 52 - 54); платежу у порядку посередництва (статті 55, 59 - 63); копій (статті 67 і 68); змін (стаття 69); позовної давності (статті 70 і 71); неробочих днів, обчислення строків і заборони пільгових строків (статті 72, 73 і 74).

Згідно ст. 78 Уніфікованого Закону векселедавець простого векселя зобов'язаний так само, як акцептант за переказним векселем.

В силу приписів ст. 33 Уніфікованого Закону переказний вексель може бути виданий із таким строком платежу: за пред'явленням; у визначений строк від пред'явлення; у визначений строк від дати складання; на визначену дату.

Згідно ст. 38 Уніфікованого Закону держатель переказного векселя зі строком платежу на визначений день або у визначений строк від дати складання чи від пред'явлення повинен пред'явити вексель для платежу або в день, в який він підлягає оплаті, або в один із двох наступних робочих днів.

Стаття 11 Уніфікованого Закону передбачає, що будь-який переказний вексель, навіть виданий без прямого застереження про наказ, може бути переданий шляхом індосаменту. Тобто, вексель може бути переданий третій особі без відома та погодження векселедавця, а особа на користь якої повинен бути здійснений платіж за векселем не обов'язково є первісним його отримувачем.

Приписами ст. 16 Уніфікованого Закону передбачено, що власник переказного векселя вважається його законним держателем, якщо його право на вексель базується на безперервному ряді індосаментів, навіть якщо останній індосамент є бланковим.

Індосамент відповідно до п. 6 ст. 1 ЗУ «Про цінні папери та фондовий ринок» - це передавальний напис на ордерному цінному папері, що посвідчує перехід прав на цінний папір та прав за цінним папером до іншої особи в установленому законодавством порядку.

Векселедержателі до припинення своєї діяльності (скасування державної реєстрації суб'єкта господарювання) мають право та могли передати їх за індосаментом іншим особам.

З огляну на положення ч. 1 ст. 70 Уніфікованого закону, позовні вимоги до акцептанта, які випливають з переказного векселя, погашаються із закінченням трьох років, які обчислюються від дати настання строку платежу (дані положення застосовуються й до простих векселів).

Таким чином, апеляційна інстанція приходить до висновку, що оскільки за кредиторською заборгованістю позивача перед векселедержателями не закінчився строк позовної давності, то така заборгованість не може бути кваліфікована як безповоротна фінансова допомога та відповідно, не підлягає включення до складу валового доходу та доходу, що враховується при обчислені об'єкта оподаткування відповідно до приписів п.п. 4.1.6 п. 4.1 ст. 4 ЗУ «Про оподаткування прибутку підприємств» та п.п 135.5.4 п. 135.5 ст. 135 ПК України.

За ст.194 ЦК України цінним папером є документ встановленої форми з відповідними реквізитами, що посвідчує грошове або інше майнове право і визначає взаємовідносини між особою, яка його розмістила (видала), і власником та передбачає виконання зобов'язань згідно з умовами його розміщення, а також можливість передачі прав, що випливають з цього документа, іншим особам.

Статтею 5 Закону про обіг векселів і ст. 14 Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок» визначено, що векселі (переказні та прості) складаються у документарній формі на бланках з відповідним ступенем захисту від підроблення.

Перелік обов'язкових реквізитів для простого векселя наведено у ст. 75 Уніфікованого закону, зокрема це: назва «простий вексель», безумовне зобов'язання сплатити визначену суму грошей, зазначення строку платежу, зазначення місця, в якому повинен бути здійснений платіж, найменування особи, якій або наказу якої повинен бути здійснений платіж, зазначення дати і місця складання простого векселя, підпис особи, яка видає документ (векселедавець).

Виходячи зі змісту ч. 2 ст. 196 ЦК України і статей 2, 76 Уніфікованого закону документ, який не містить обов'язкових реквізитів, перелічених у вказаних статтях Уніфікованого закону, не має сили векселя.

Згідно з ч. 3 ст. 5 Закону України «Про обіг векселів в Україні» вексель підписується від імені юридичних осіб власноручно керівником та головним бухгалтером (якщо така посада передбачена штатним розписом юридичної особи) чи уповноваженими ними особами. Підписи скріплюються печаткою.

Копії векселів, що містяться в матеріалах справи, відповідають вказаним вище вимогам, а отже мають силу векселя.

Умова щодо проведення розрахунків із застосуванням векселів обов'язково відображається у відповідному договорі, який укладається в письмовій формі. У разі видачі (передачі) векселя відповідно до договору припиняються грошові зобов'язання щодо платежу за цим договором та виникають грошові зобов'язання щодо платежу за векселем (ст. 4 Закону України «Про обіг векселів в Україні»).

Строки платежу за векселем визначені главою 5 Уніфікованого закону.

Так, за приписами ст. 34 Уніфікованого закону переказний вексель строком платежу «за пред'явленням» підлягає оплаті в день його належного пред'явлення до платежу.

Держатель такого векселя повинен пред'явити його до платежу протягом одного року від дати складення, якщо векселедавець не скоротив або не встановив більш тривалий строк. Зазначені строки можуть бути скорочені індосантами.

Строк для пред'явлення відраховується з дати складання векселя. Якщо у векселі строком «за пред'явленням» вказано, що він не може бути пред'явлений до платежу раніше визначеної дати, строк для його пред'явлення до платежу відраховується з цієї дати.

У разі непред'явлення до платежу переказного векселя в установлені строки його держатель втрачає права за ним стосовно індосантів, векселедавця, а також інших зобов'язаних за векселем осіб, за винятком акцептанта, а при непред'явленні до платежу простого векселя - за винятком векселедавця (статті 53, 78 Уніфікованого закону). Такі самі наслідки настають, якщо вексель зі строком платежу на визначений день або у визначений строк від дати складання чи пред'явлення не пред'явлено до платежу в день, коли він мав бути оплачений, або протягом двох наступних робочих днів (статті 38, 53, 78 Уніфікованого закону).

Отже, перебіг трирічного строку на пред'явлення позовних вимог до акцептанта переказного векселя або до векселедавця простого векселя починається з дати настання строку платежу, зазначеного у векселі. Встановлені ст. 70 Уніфікованого закону строки для пред'явлення позовних вимог за векселем є присічними, вони не можуть бути змінені за угодою сторін і не підлягають зупиненню або відновленню.

Аналогічна правова позиція викладена у п. 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 8 червня 2007 року.

Таким чином, строк пред'явлення векселя до платежу та строки позовної давності за векселем є різними правовими явищами за своєю суттю та правовими наслідками їх порушення, і строки позовної давності за векселем починають перебіг з моменту закінчення перебігу строків пред'явлення до платежу.

Зважаючи на те, що прості векселі були видані позивачем зі строком платежу на визначений день (вексель АА 0360203 - 04.12.2012, вексель АА 0360263 - 25.04.2018, вексель АА 0360262 -12.02.2018, вексель АА 0360260 - 27.03.2018, вексель АА 0360261 - 02.04.2018, вексель АА 0360264 -13.06.2018, вексель АА 0360801 - 09.02.2012, векселі АА 0360789 і АА 0360788 - 28.03.2018 і 18.03.2018 відповідно, вексель АА 0360259 - 12.03.2012), то строк позовної давності на момент закінчення перевірки не закінчився.

У разі достовірного встановлення обставини щодо припинення господарського зобов'язання згідно із частиною третьої ст. 205 Господарського кодексу України, а саме - у зв'язку з неможливістю виконання у разі ліквідації суб'єкта господарювання, якщо не допускається правонаступництво за цим зобов'язанням, у платника податку (боржника) виникає інший доход із суми непогашеної заборгованості, який відноситься до складу валового доходу звітного періоду, в якому такий доход виник (на дату ліквідації підприємства-кредитора).

У правовідносинах, що виникають у сфері обігу простих векселів, ліквідація векселедержателя та відсутність у нього правонаступників може слугувати підставою для припинення зобов'язань векселедавця відповідно до наведеної норми Кодексу, зокрема, у разі наявності в активах цього векседержатедя на час його ліквідації векселів, які не пред'явлено до сплати.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 26 листопада 2014 року по справі № К/800/52549/14.

Отже, законним та обґрунтованим є висновок суду першої інстанції, що факт визнання ТОВ «Хімбізнес Плюс», ТОВ «Український Брокерський Дім», ТОВ «Дельта Брокер», ЗАТ «Атланта Капітал» кожного окремо або банкрутом/або таким, що перебуває в процесі припинення/або припиненим жодним чином не впливає на вексельні зобов'язання позивача, строки їх подання та терміни позовної давності за цими зобов'язаннями.

Сам по собі факт припинення суб'єктів господарювання або визнання їх банкрутами не означає те, що векселі, видані позивачем, не будуть пред'явлені до оплати іншими особами, які отримали права за цими векселями на підставі індосаменту, здійсненого контрагентами (кредиторами) позивача. Відповідачем не встановлено достовірних фактів того, що емітовані позивачем векселі залишились контрагентів на момент ліквідації/визнання банкрутом і не були передані по індосаменту третім особам.

За таких обставин, не впливає на вексельні зобов'язання і факт подальшої ліквідації векселедержателя, так як, за таких обставин, вексель як актив не втрачає своєї правової сили та може і надалі використовуватися в обігу.

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до однозначного висновку, що посилання апелянта на сплив строків позовної давності по емітованим позивачем векселям є необґрунтованим та передчасним. А тому, за даних обставин відсутні правові підстави вважати заборгованість за векселями безнадійною та такою, що залишилась несплаченою після спливу строків позовної давності (пп. 135.5.4 п. 135.5 ст. 135 Податкового кодексу України). На підставі аналізу пояснень сторін та акту перевірки суд зазначає, що відповідачем безпідставно ототожнюються поняття строків позовної давності зі строками пред'явлення векселя до сплати. А припинення/визнання банкрутом певного контрагента позивача, жодним чином не свідчить про відсутність факту звернення третьої особи-векселедержателя до позивача з вимогою про сплату коштів по такому векселю.

В своїй апеляційній скарзі апелянт вказує на те, що позивачем занижено роялті за ІІ - ІV квартали 2012. Разом з тим, посадовими особами суб'єкта владних повноважень залишено поза увагою той факт, що всі без виключення правовідносини позивача з ТОВ «ТД-«АТОН» в рамках ліцензійного договору № 01-10 від 01.04.2014 мали місце протягом ІІІ кварталу 2011 - І кварталу 2012, що підтверджується актами здачі-приймання робіт (надання послуг) від 30.09.2011 року № ОУ-20 та № ОУ-16, від 30.12.2011 № ОУ-32, від 31.03.2012 року № ОУ-49, які також детально дослідженні відповідачем під час проведення перевірки.

У відповідності до п.п. 135.1, 135.2, 137.11 Податкового кодексу України доходи у вигляді роялті визначаються на підставі первинних документів за датою нарахування таких доходів, яка, в даному випадку, встановлена відповідно до умов укладеного ліцензійного договору № 01-10 від 01.04.2010 та відповідних актів здачі-приймання робіт (надання послуг).

За таких обставин, зі змісту укладеного між позивачем і ТОВ «Торговий дім - Атон» ліцензійного договору та актів здачі-приймання виконаних робіт (надання послуг) вбачається, що позивач не отримував роялті у II - IV кварталах 2012, адже строк існування правовідносин з використання ТОВ «Торговий дім - Атон» торгового знаку «АТОН» сплив 31.03.2014, внаслідок чого твердження ДПІ про заниження позивачем доходів в ІІ - IV кварталах 2012 на суму 4 500 000 грн. є безпідставними та необґрунтованими.

На спростування посилання апелянта на неправомірність віднесення позивачем до витрат суми в розмірі 44 175 грн., оскільки відсутні документи на транспортне перевезення товару (ТТН), судова колегія вказує слідуюче.

Відповідно до розділу 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених Наказом Міністерства транспорту України № 363 від 14.10.1997 товарно-транспортна документація - комплект юридичних документів, на підставі яких здійснюють облік, приймання, передавання, перевезення, здавання вантажу та взаємні розрахунки між учасниками транспортного процесу, а товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Згідно із п. 11.1, 11.3, 11.4, 11.5, 11.7 вказаних правил основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля. Дорожній лист вантажного автомобіля є документом, без якого перевезення вантажів не допускається. Оформлення перевезень вантажів товарно-транспортними накладними здійснюється незалежно від умов оплати за роботу автомобіля. Товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом Замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів. Після прийняття вантажу згідно з товарно-транспортною накладною водій (експедитор) підписує всі її екземпляри. Перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у Замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби й печаткою або штампом), передається Перевізнику.

Колегія суддів пристає на позицію суду першої інстанції, що вказані правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні не встановлюють правил податкового обліку витрат платників податку, а лише встановлюють права, обов'язки та відповідальність власників автомобільного транспорту (перевізників).

При цьому, документи обумовлені вказаними правилами, зокрема, товарно-транспортна накладна та подорожній лист, не є документами первинного бухгалтерського обліку, що підтверджують обставини придбання та продажу товарно-матеріальних цінностей.

Вищенаведеним спростовуються доводи податкового органу, які наведені в акті перевірки, як підстава для позбавлення позивача права віднесення до витрат суми в розмірі 44 175 грн.

Також апеляційна інстанція підтримує позицію суду першої інстанції щодо протиправності тверджень ДПІ з приводу неправомірності формування позивачем витрат в сумі 2 031 666 грн., При цьому колегія суддів виходить з такого.

Позиція апелянта полягає в тому, що позивачем шляхом подання уточнюючої декларації неправомірно включено до витрат за ІІІ квартал 2011 суму в розмірі 2 031 666 грн., адже зазначений період вже було перевірено відповідачем в рамках акта № 509/23-2/33056631.

Так, відповідно до п. 50.1 Податкового кодексу України, у разі якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу) платник податків самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявляє помилки, що містяться у раніше поданій ним податковій декларації (крім обмежень, визначених цією статтею), він зобов'язаний надіслати уточнюючий розрахунок до такої податкової декларації за формою чинного на час подання уточнюючого розрахунку.

Пунктом 50.3 Податкового кодексу України передбачено, що у разі, якщо платник податків подає уточнюючий розрахунок до податкової декларації, поданої за період, що перевірявся, або не подає уточнюючий розрахунок протягом 20 робочих днів після дати складення довідки про проведення електронної перевірки, якою встановлено порушення податкового законодавства, відповідний контролюючий орган має право на проведення позапланової перевірки платника податків за відповідний період.

З урахуванням зазначених положень ст. 50 Податкового кодексу України подання платником податків уточнюючої декларації за вже перевірений період, саме по собі жодним чином не свідчить про неправомірність формування суб'єктом господарювання відповідних показників податкової звітності, а є лише підставою для проведення податковим органом позапланової перевірки платника податків.

Оскільки акт перевірки не містить зауважень до належності первинних документів, на підставі яких сформовано витрати в сумі 2 031 666 грн., а апелянт посилається лише на факт обривізування податкового періоду, за який подано уточнюючу декларацію, судова колегія не може не підтримати позицію суду першої інстанції про необґрунтованість доводів контролюючого органу з приводу відсутності у позивача права на витрати в сумі 2 031 666 грн. за ІІІ квартал 2011.

За ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Ч. 2 ст. 71 КАСУ в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладає на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Всупереч наведеним вимогам апелянт, як суб'єкт владних повноважень, не надав суду апеляційної інстанції достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірності винесення ним спірного податкового повідомлення-рішення.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про необхідність залишення постанови суду першої інстанції без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 196, 198, 200, 205 та 206 КАС України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Оболонському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 10.11.2014 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України.

Повний текст ухвали виготовлено 14.01.2015 року.

Головуючий суддя:

Судді:

Головуючий суддя Саприкіна І.В.

Судді: Карпушова О.В.

Кобаль М.І.