Постанова № 42328479, 13.01.2015, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 січня 2015 року Справа № 902/1211/14

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Бучинська Г.Б., суддя Філіпова Т.Л. , суддя Василишин А.Р.

при секретарі Мухомеджанов Д.Ю.

за участю представників сторін:

від позивача: Скорінов В.О. (дов № 205/12/13)

від відповідача: не з'явився

розглянувши апеляційну скаргу відповідача на рішення господарського суду Вінницької області від 28.10.14 р. у справі № 902/1211/14

за позовом Приватного акціонерного товариства "Страхове товариство "Гарантія"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Вінницьке автотранспортне підприємство - 10556"

про відшкодування матеріальної шкоди в порядку регресу, ціна позову 23 420,43 грн.

ВСТАНОВИВ:

ПАТ "Страхове товариство "Гарантія" звернулось в господарський суд Вінницької області з позовною заявою (а.с. 2-4) до ТОВ "Вінницьке автотранспортне підприємство - 10556" (надалі -відповідач) про відшкодування матеріальної шкоди в порядку регресу в сумі 23 420,43 грн.

Рішенням господарського суду Вінницької області від 28.10.14 р. (а.с. 97-99) позов задоволений.

В обґрунтування свого рішення суд першої інстанції вказав, що враховуючи те, що водій автомобіля "DAF 85430 CF" не забезпечив справний стан транспортного засобу, що призвело до дорожньо-транспортної пригоди, та зважаючи на те, що виплата страхового відшкодування була проведена ПАТ "Страхове товариство "Гарантія" на підставі полісу № АА/2028994, у позивача на підставі підпункту 38.1.1. "г" пункту 38.1. статті 38 ЗУ "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" виникло право регресу до відповідача, після виплати страхового відшкодування за цим полісом.

Не погоджуючись із винесеним рішенням суду першої інстанції, відповідач звернувся з апеляційною скаргою (а.с. 103-106) до Рівненського апеляційного господарського суду, в якій просить рішення господарського суду Вінницької області від 28.10.14 року у даній справі скасувати та прийняти нове, яким в позові відмовити.

Скаржник зокрема зазначає, що позивач не направляв відповідачу претензію, чим порушив ст. 6 ГПК України, не надавши можливості врегулювати спір в судовому порядку.

Відповідач стверджує, що безпідставним є посилання на постанову Ленінського районного суду м. Вінниці від 07.02.12 р.

Обгрунтовуючи свої вимоги, відповідач посилається на журнал реєстрації операцій перевірки технічного стану КТЗ контрольно-пропускним пунктом відповідача 20.12.11 р. та подорожнього листа, з яких вбачається, що застрахований транспортний засіб виїхав в технічно справному стані.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу, а також його повноважний представник в судовому засіданні, проти апеляційної скарги заперечив, оскільки вважає, що посилання скаржника, викладені в апеляційній скарзі, є безпідставними та необґрунтованими. Позивач вважає, що суд першої інстанції повно, об'єктивно та всебічно дослідив усі обставини справи та прийняв законне і обґрунтоване рішення.

Представник відповідача не реалізував процесуальне право на участь у судовому засіданні суду апеляційної інстанції, хоча про час та місце його проведення був повідомлений належним чином, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення. Жодних клопотань про відкладення розгляду справи від відповідача не надходило.

Враховуючи приписи статті 102 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів визнала за можливе здійснити розгляд апеляційної скарги за відсутності представника відповідача за наявними в матеріалах справи доказами.

Відповідно до ч. 2 ст. 101 ГПК України, апеляційний суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Заслухавши пояснення представника позивача, розглянувши матеріали та обставини справи, апеляційну скаргу, відзиви на апеляційну скаргу, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом при винесенні рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а оскаржуване рішення залишити без змін, виходячи з наступного.

Як встановлено судом першої інстанцій та вбачається з матеріалів справи, 18 січня 2011 року між ВАТ "Страхове товариство "Гарантія" в особі Вінницької філії (страховик) та ПАТ "Вінницьке автотранспортне підприємство - 10556" (страхувальником) укладено договір (поліс) № АА/2028994 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, згідно якого забезпеченим транспортним засобом визнано автомобіль "DAF 85430 CF", державний номерний знак АВ 4093 ВЕ (а.с. 8).

В подальшому, відповідно до вимог ЗУ "Про акціонерні товариства" ВАТ "Страхове товариство" Гарантія" перейменовано у ПАТ "Страхове товариство "Гарантія", державну реєстрацію змін до установчих документів проведено 20.06.2011 року.

Крім того, згідно даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців ПАТ "Вінницьке автотранспортне підприємство - 10556" реорганізоване в Товариство з обмеженою відповідальністю "Вінницьке автотранспортне підприємство - 10556", реєстрацію здійснено 29.11.2011 року.

21 грудня 2011 року близько 00:40 год. на автодорозі Кременець - Біла Церква водій ТОВ "Вінницьке АТП - 10556" Пелипенко В.В., керуючи автомобілем "DAF 85430 CF", державний номерний знак АВ 4093 ВЕ, перед виїздом не перевірив та не забезпечив технічно справний стан автомобіля, в результаті чого було зірвано з кріплення два задніх лівих колеса, які викотились на зустрічну смугу руху та потрапили під автомобіль "МАN", державний номерний знак ВН 6345 ВВ, під керуванням Барабаша М.П. В результаті ДТП автомобіль "МАN", державний номерний знак ВН 6345 ВВ отримав механічні пошкодження.

Згідно постанови Ленінського районного суду м. Вінниці від 07.02.2012 року Пелипенка В.В. було визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу (а.с. 9).

Згідно вказаної постанови, ДТП сталася внаслідок управління водієм Пелипенком В.В. технічно несправним транспортним засобом. Свою вину у вчиненні правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, Пелипенко В.В. визнав.

На час виникнення дорожньо-транспортної пригоди Пелипенко В.В. керував транспортним засобом на підставі подорожнього листа № 3281 від 20.12.2011 року, що свідчить про виконання ним на момент вчинення ДТП трудових обов'язків (а.с. 12).

Як вбачається з матеріалів справи, 26.12.2011 року до ПрАТ "СТ "Гарантія" із заявою-повідомленням про випадок з транспортним засобом звернувся власник автомобіля "МАN", державний номерний знак ВН 6345 ВВ, Бахвалов Олексій Миколайович (а.с. 13, 14).

Згідно ст. 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.

Відповідно до акта здачі-прийняття робіт (надання послуг) № ОУ-0000219 від 22.12.2011 року вартість евакуації автомобіля "МАN", державний номерний знак ВН 6345 ВВ із м. Ружин Житомирської області до смт. Радісне Одеської області, склала 7500 грн. (а.с. 16).

Водночас, згідно акта про оцінку № 592 авто товарознавчого дослідження транспортного засобу від 21.02.2012 року вартість відновлювального ремонту автомобіля "МАN", д.н.з. ВН 6345 ВВ, необхідного для усунення пошкоджень, отриманих у ДТП, з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу його складових, складає 19716,52 грн. (а.с. 18-20).

Як вбачається з страхового акта №2-17/02.01/12 від 23.05.2012 року розмір страхової виплати становить 23420,43 грн. ((16430,43 - 510) + 7500 = 23420,43, де 16430,43 - розмір збитку, 510 -франшиза, 7500 - вартість евакуації ТЗ) (а.с. 30).

При цьому, розмір збитку визначено наступним чином: 19716,52 - 3286,09 = 16430,43, де 19716,43 - вартість відновлювального ремонту, 3286,09 - 20% ПДВ.

Дослідивши докази, наявні в матеріалах справи, а саме: платіжне доручення № 147 від 23.05.2012 року та № 149 від 30.05.2012 року (а.с. 31), колегія суддів приходить до висновку, що виконуючи взяті на себе зобов'язання, позивач сплатив 23420,43 грн. страхового відшкодування.

Таким чином, ПАТ "СТ "Гарантія" вважає, що після сплати страхового відшкодування, набуло право регресної вимоги до ТОВ "Вінницьке автотранспортне підприємство - 10556".

За таких обставин, ПАТ "СТ "Гарантія" звернулось в господарський суд Вінницької області з позовною заявою до ТОВ "Вінницьке автотранспортне підприємство - 10556" про стягнення 23 420,43 грн. матеріальної шкоди в порядку регресу.

Аналізуючи встановлені обставини справи, Рівненський апеляційний господарський суд вважає за необхідне враховувати наступні положення чинного законодавства України.

Згідно ч. 1 ст.1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Згідно до п. 1 ч. 1 ст. 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

Колегія судів враховую приписи ст. 1187 ЦК України, п. 4 Постанови Пленуму Верховного суду України від 27.03.92 р. № 6 "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди" щодо законодавчого визначення джерела підвищеної небезпеки та визначення особи, яка відповідає за завдану шкоду.

Згідно ч. 2 ст. 1187 Цивільного кодексу України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом.

В силу дії п. 2 Постанови пленуму Верховного суду України від 27.03.92 р. № 6 "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди", розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, незалежно від наявності вини.

Відповідно до ч. 2 п. 8 Постанови з винної особи за регресною вимогою стягується сума майнових витрат, понесених на виконання зобов'язання по відшкодуванню шкоди, а якщо законом встановлено межі відшкодування або межі відповідальності винної особи, то з неї витрати стягуються в цих межах.

Відповідно до ст. 993 ЦК України та ст.27 Закону України "Про страхування" до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки .

Правила щодо відшкодування шкоди, заподіяної третій особі встановлені, зокрема, статтею 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", згідно пункту 22.1 якої при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи. Таким чином, відшкодування шкоди, що заподіяна третій особі здійснюється у порядку, що встановлений зазначеним законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 1191 ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 228 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який відшкодував збитки, має право стягнути збитки з третіх осіб у порядку регресу.

Правила щодо регресного позову страховика встановлені статтею 38 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".

Право вимоги страховик отримує тільки в разі, якщо він виплатив страхове відшкодування, тобто вимога до винної особи по суті буде мати регресний характер. Таку вимогу страховик може пред'явити до особи, відповідальної за завдані збитки.

Відповідно до підпункту 38.1.1 "г" пункту 38.1 статті 38 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страховик після виплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, у разі, якщо дорожньо-транспортна пригода визначена в установленому порядку безпосереднім наслідком невідповідності технічного стану та обладнання транспортного засобу існуючим вимогам Правил дорожнього руху.

При цьому, згідно статті 33 Закону України "Про дорожній рух" технічний стан транспортних засобів, що перебувають в експлуатації, у частині, що стосується безпеки дорожнього руху та охорони навколишнього середовища, має відповідати правилам, нормативам і стандартам, затвердженим у встановленому порядку. Обов'язок щодо забезпечення належного технічного стану транспортних засобів покладається на їх власників або інших осіб, які їх експлуатують, згідно з чинним законодавством.

Згідно частини 1 статті 1172 Кодексу юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.

Предмет спору у даній справі становить вимога про стягнення з відповідача в порядку регресу суми, виплаченого позивачем страхового відшкодування за полісом АА/2028994 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів на підставі підпункту 38.1.1. "г" пункту 38.1. статті 38 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів". Підставою для подання регресного позову згідно наведених вимог закону є факт, що ДТП сталось внаслідок невідповідності технічного стану та обладнання транспортного засобу існуючим вимогам Правил дорожнього руху.

Вимоги щодо технічного стану транспортних засобів та їх обладнання визначені у розділі 31 Правил дорожнього руху затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001р. № 1306, та згідно з п. 31.1 технічний стан транспортних засобів та їх обладнання повинні відповідати вимогам стандартів, що стосуються безпеки дорожнього руху та охорони навколишнього середовища, а також правил технічної експлуатації, інструкцій підприємств-виробників та іншої нормативно-технічної документації.

Ленінським районним судом м.Вінниці досліджувались обставини ДТП та за наслідками розгляду справи було встановлено, що 21 грудня 2011 року на автодорозі Кременець - Біла Церква водій ТОВ "Вінницьке АТП - 10556" Пелипенко В.В., керуючи автомобілем "DAF 85430 CF", державний номерний знак АВ 4093 ВЕ, перед виїздом не перевірив та не забезпечив технічно справний стан автомобіля, в результаті чого було зірвано з кріплення два задніх лівих колеса, які викотились на зустрічну смугу руху та потрапили під автомобіль "МАN", державний номерний знак ВН 6345 ВВ, під керуванням Барабаша М.П. В результаті ДТП автомобіль "МАN", державний номерний знак ВН 6345 ВВ отримав механічні пошкодження. Своїми діями Пелипенко В.В. скоїв ДТП та порушив вимоги ст. 124 КУпАП. Окрім того, як вбачається з вказаної постанови, свою вину у вчиненні правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, Пелипенко В.В. визнав, що також доведено матеріалами справи.

Враховуючи вказане, колегія суддів констатує, що постановою Ленінського районного суду м.Вінниці від 07.02.2012 року встановлено, що водій автомобіля "DAF 85430 CF", державний номерний знак АВ 4093 ВЕ, Пелипенко В.В. не забезпечив справний стан транспортного засобу, що призвело до дорожньо-транспортної пригоди, та те, що винною особою у ДТП визнано Пелипенко В.В..

Докази скасування постанови Ленінського районного суду м.Вінниці від 07.02.2012 року в матеріалах справи відсутні.

З урахуванням ч.5 ст. 35 ГПК України факти, які встановлені постановою Ленінського районного суду м.Вінниці від 07.02.2012 року, не доводяться при розгляді даної справи.

Враховуючи вказане, апеляційний суд не бере до уваги доводи відповідача, викладені в апеляційній скарзі про безпідставність врахування постанови Ленінського районного суду м.Вінниці від 07.02.2012 року.

Крім того, факти встановлені постановою Ленінського районного суду м.Вінниці від 07.02.2012 року спростовують твердження відповідача, що застрахований транспортний засіб виїхав в технічно справному стані.

Водночас, колегія суду не бере до уваги посилання відповідача на подорожний лист, як на належний доказ справності транспортного засобу, оскільки з даного листа не вбачається, що автомобіль "DAF 85430 CF", державний номерний знак АВ 4093 ВЕ виїхав у технічно справному стані.

Отже, з матеріалів справи вбачається та позивачем доведено у встановленому порядку факт невідповідності технічного стану транспортного засобу вимогам Правил дорожнього руху та неправомірності дій відповідача у виникненні ДТП, внаслідок якої був пошкоджений автомобіль "МАN", державний номерний знак ВН 6345 ВВ, якому відшкодована шкода позивачем.

Враховуючи те, що виплата страхового відшкодування була проведена ПАТ "Страхове товариство "Гарантія" на підставі полісу № АА/2028994, у позивача на підставі підпункту 38.1.1. "г" пункту 38.1. статті 38 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" виникло право регресу до відповідача після виплати страхового відшкодування за цим полісом.

А відтак, відповідно до статті 38 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" та враховуючи встановлені судом обставини, до позивача, з моменту виплати страхового відшкодування, перейшло право вимоги до відповідача як до страхувальника, працівник якого відповідальний за заподіяний збиток.

Крім того, апеляційний суд не бере до уваги доводи відповідача, викладені в апеляційній скарзі про передчасність звернення позивача до суду, оскільки позивачем не направлено відповідачу претензію про відшкодування шкоди в прядку регресу, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 33 ГПК України обов'язком позивача є доведення (підтвердження) в установленому законом порядку наявності факту порушення або оспорювання його прав та інтересів.

Суд враховує той факт, що наявність підстави для відшкодування шкоди в порядку регресу за наявності порушених прав та інтересів позивача, є підставою для здійснення регресного відшкодування в судовому порядку, оскільки відповідно до приписів ст. 1 ГПК України особа звертається до суду саме за захистом своїх порушених або оспорюваних прав та охоронюваних законом інтересів.

Наявність матеріальної шкоди (регресної вимоги до відповідача) є достатньою підставою для звернення позивача до суду за захистом своїх прав та інтересів, та узгоджується з правовою позицією ВГС України (інформаційний лист від 09.10.12 р. № 01-06/1398/2012).

Таким чином, колегія суддів вважає посилання скаржника, викладені в апеляційній скарзі, безпідставними, документально необґрунтованими, такими, що належним чином досліджені судом першої інстанції при розгляді спору. Відтак, скаржник, в порушення вимог ст.ст. 33,34 ГПК України, не довів тих обставин, на які він посилався як на підставу для відмови в задоволенні позовних вимог.

Судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно з'ясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку. Порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права при розгляді спору судом першої інстанції, судовою колегією не встановлено, тому мотиви, з яких подана апеляційна скарга, не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, а наведені в ній доводи не спростовують висновків суду.

Судові витрати зі сплати судового збору за розгляд апеляційної скарги покладаються на відповідача згідно ст.49 ГПК.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Рівненський апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Вінницьке автотранспортне підприємство - 10556" на рішення господарського суду Вінницької області від 28.10.14 р. у справі № 902/1211/14 залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Вінницької області від 28.10.14 р. у справі № 902/1211/14 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Справу №902/1211/14 повернути господарському суду Вінницької області.

Головуючий суддя Бучинська Г.Б.

Суддя Філіпова Т.Л.

Суддя Василишин А.Р.