Рішення № 42328166, 16.12.2014, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/22798/14 16.12.14

Позивач: Комунального підприємства "Чоколівське" Солом'янської районної у м.Києві державної адміністрації

вул. Волинська, 4-А, м. Київ, 03087

Відповідач: Товариства з обмеженою відповідальністю "ОАЗИС - ІНТЕРНЕТ" вул. Мішина, 2, м. Київ, 03151

про стягнення 36362,64 грн.

Суддя Селівон А.М.

ПРЕДСТАВНИКИ СТОРІН:

Від позивача: Опанасенко О.С. - юрисконсульт, дов.№ 19 від 01.09.14 р.

Від відповідача: не з'явився .

В судовому засіданні на підставі ч.2 ст.85 Господарського процесуального кодексу України оголошені вступна та резолютивна частини рішення.

СУТЬ СПОРУ:

Комунальне підприємство "Чоколівське" Солом'янської районної у м. Києві державної адміністрації звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ОАЗИС - ІНТЕРНЕТ" про стягнення 36362,64 грн, а саме 22930,19 грн. заборгованості за спожиті комунальні послуги, витрати по утриманню будинку та прибудинкової території, 3411,55 грн. інфляційних втрат, 1025,56 грн. процентів річних та 8995,34 грн. пені, а також 1827,00 грн витрат зі сплати судового збору.

В обґрунтування позовних вимог в позовній заяві позивач посилається на невиконання належним чином відповідачем умов укладеного між сторонами Договору № 3232 про надання послуг з водо-, теплопостачання, водовідведення та участь у витратах по утриманню будинку та прибудинкової території від 01.04.08р. в частині оплати наданих позивачем комунальних послуг та витрат по утриманню будинку і прибудинкової території, внаслідок чого утворилась заборгованість в розмірі 22930,19 грн, за наявності якої позивачем нараховано відповідачу пеню, проценти річних, а також інфляційні втрати.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.10.14 р. порушено провадження у справі № 910/22798/14 та справу призначено до розгляду на 06.11.14 р..

Ухвалами суду від 06.11.14 р. та 25.11.14 р. розгляд справи відкладався на 25.11.14 р. та 16.12.14 р. відповідно.

В судові засідання 06.11.14 р., 25.11.14 р. та 16.12.14 р. з'явився уповноважений представник позивача.

Уповноважений представник відповідача у вказані судові засідання не з'явився.

Копії ухвал суду від 23.10.14 р. та 06.11.14р., які направлялись відповідачу на вказану в позовній заяві адресу, яка співпадає з місцезнаходженням відповідача згідно Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців стосовно відповідача станом на 04.11.14 р., а саме: вул. Мішина 2, м. Київ, 03151, повернулись до суду неврученими адресату у зв'язку із закінченням терміну зберігання рекомендованого поштового відправлення на підприємстві поштового зв'язку та з відміткою оператора поштового зв'язку про відсутність адресату за вказаною адресою відповідно.

Відомості про вручення відповідачу копії ухвали суду від 25.11.14 року на час судового засідання 16.12.14 відсутні.

Інші дані (адреси), за якими можна встановити місцезнаходження відповідача позивачем не вказано.

Суд зазначає, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Окрім цього, пунктом 3.9.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.11 р. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" (далі - Постанова № 18) передбачено, що за змістом статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

З огляду на приписи ст. 64 Господарського процесуального кодексу України та п.3.9.1 Постанови № 18 суд вважає, що відповідач повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Про поважні причини неявки представника відповідача суд не повідомлено.

До початку судового засідання 06.11.14 р. через канцелярію суду представником позивача подано клопотання б/н від 05.11.14 р. про долучення документів до матеріалів справи.

Крім того, клопотання позивача містить повідомлення про відсутність у провадженні господарських судів або інших органів, які в межах своєї компетенції вирішують господарські спори, справи зі спору між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав, а також рішення цих органів з такого спору.

Клопотання судом задоволене, документи до матеріалів справи долучені.

Від відповідача заяв та клопотань процесуального характеру на час проведення судових засідань 06.11.14 р., 25.11.14 р. та 16.12.14 р. до суду не надходило.

Документи, витребувані ухвалами суду від 23.10.14 р., від 06.11.14 р. та від 25.11.14 р., позивачем надані не в повному обсязі, відповідачем - суду не надані.

Інших доказів на підтвердження своїх вимог, окрім наявних в матеріалах справи, позивачем суду не надано.

Відповідно до 2.3 Постанови № 18 якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Згідно п. 3.9.2 Постанови № 18 у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Окрім того, відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

З огляду на вищевикладене, оскільки явка представника відповідача в судові засідання обов'язковою не визнавалась, відповідач не скористався належним йому процесуальним правом приймати участь в судових засіданнях, відповідачем не надано суду відзиву на позовну заяву, будь-яких письмових пояснень та інших доказів, що впливають на вирішення даного спору по суті, беручи до уваги відсутність процесуальних заяв та клопотань відповідача на час розгляду справи, а також той факт, що представник позивача проти розгляду справи без участі представника відповідача не заперечував, суд, на підставі ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, здійснював розгляд справи за відсутності уповноваженого представника відповідача, виключно за наявними у справі матеріалами.

При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи учасникам судового процесу можливість реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 Господарського процесуального кодексу України, не знаходив підстав для відкладення розгляду справи.

Враховуючи відсутність на час проведення судових засідань 06.11.14 р., 25.11.14 р. та 16.12.14 р. клопотань представника позивача щодо здійснення фіксації судового засідання по розгляду даної справи технічними засобами, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось. Судовий процес відображено у протоколах судового засідання.

Перед початком розгляду справи в судовому засіданні представника позивача було ознайомлено з правами та обов'язками відповідно до ст.ст. 20, 22, 60, 74 та ч. 5 ст. 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Представник позивача в судових засіданнях повідомив суд, що права та обов'язки стороні зрозумілі.

Відводу судді представником позивача не заявлено.

В судовому засіданні 16.12.14 р. представник позивача підтримав позовні вимоги, викладені в позовній заяві.

Дослідивши матеріали справи та подані докази, заслухавши в судовому засіданні пояснення представника позивача, з'ясувавши обставини, що мають значення для вирішення спору, перевіривши наданими позивачем доказами та оглянувши в судовому засіданні їх оригінали, суд

ВСТАНОВИВ:

Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

01 квітня 2008 р. між позивачем (Виконавець за договором) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ОАЗІС-ІНТЕРНЕТ» (відповідач у справі, Орендар (власник) за договором) був укладений договір № 3232 про надання послуг з водо-, теплопостачання, водовідведення та участь у витратах по утриманню будинку та прибудинкової території (далі - Договір).

Згідно п.1.1 Договору його предметом є надання Виконавцем за плату Орендарю (Власнику) комунальних послуг (холодне, гаряче водопостачання, центральне опалення і водовідведення) в приміщення, будівлю, загальною площею 77,9 кв. м., яке знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Мішина, 2 і участь Орендаря (Власника ) у витратах по утриманню будинку і прибудинкової території. Приміщенні використовується для аптеки.

Розділами 2, 3, 4 Договору сторони визначені порядок розрахунків, обов'язки та відповідальність Виконавця та Орендаря (власника).

Згідно п.п. 5.1, 5.2. Договору строк його дії встановлено з 01 квітня 2008 р. до 01 квітня 2009 р. Дія договору продовжується на наступний строк, якщо жодна із сторін до його закінчення не попередить інші сторони про припинення договору.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором про надання послуг, який підпадає під правове регулювання норм глави 63 Цивільного кодексу України.

Згідно ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Умовами п. 3.1 Договору передбачений обов'язок Виконавця безперебійно забезпечувати Орендаря (Власника) холодною, гарячою водою, центральним опаленням і приймати від нього стічні води в кількості, необхідній для задоволення його господарсько -побутових потреб, які передбачені даним Договором, з урахуванням діяльності Орендаря (Власника).

На виконання умов вищевказаного Договору позивачем за період з 01 лютого 2013 р. по 30 червня 2014 р. було надано послуги на загальну суму 21031,04 грн., що підтверджується наданими позивачем копіями облікових карток (табуляграм) за спірний період та виставлених позивачем рахунків - фактур №3232 від 22.02.13 р., 20.03.13 р., 19.04.13 р., 20.05.13 р., 20.06.13 р., 18.07.13 р., 22.08.13 р., 18.09.13 р., 18.10.13 р., 22.11.13 р., 16.12.13 р., 20.01.14 р., 24.02.14 р., 21.03.14 р., 18.04.14 р., 20.05.14 р., 18.06.14 р..

Заперечення щодо факту отримання та обсягів наданих позивачем комунальних послуг за вказаним Договором в матеріалах справи відсутні.

Як вбачається із матеріалів справи, доказів пред'явлення відповідачем претензій щодо якості, обсягів та термінів надання комунальних послуг, доказів опротестування щодо виставлених позивачем рахунків-фактур до суду не надходило, будь-які заперечення щодо повного та належного виконання КП «Чоколівське» умов Договору з боку відповідача відсутні.

За таких обставин, судом встановлено, що позивачем виконано прийняті на себе зобов'язання по наданню комунальних послуг (холодне, гаряче водопостачання, центральне опалення і водовідведення), обумовлених Договором, а відповідачем, у свою чергу, прийнято надані послуги без будь - яких зауважень.

Частина 1 статті 903 Цивільного кодексу України передбачає, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до п. 2.1 Договору Орендар (Власник) щомісячно сплачує виконавцю вартість фактично отриманих комунальних послуг, згідно виставлених постачальниками табуляграм.

Розрахунки за отримані комунальні послуги здійснюються за діючими тарифами, встановленими відповідними державними органами. (п. 2.2 Договору ).

Згідно зазначеного пункту Договору відповідач користується такими послугами:

Опалення - оплата здійснюється в опалювальний період за табуляграмами, які постачальник (АЕК " Київенерго ") надає виконавцю.

Гаряче водопостачання - оплата здійснюється щомісячно за табуляграмами, які постачальник (АЕК " Київенерго ") надає виконавцю.

Холодне водопостачання - оплата здійснюється щомісячно за табуляграмами, які постачальник (ДКО " Київводоканал ") надає виконавцю.

За умовами п.п. 2.6, 2.7 Договору крім плати за комунальні послуги відповідач зобов'язався сплачувати Виконавцю експлуатаційні витрати та відшкодовувати витрати за технічне та аварійне обслуговування внутрішньобудинкових мереж гарячого водопостачання та опалення (відшкодування внутрішньобудинкових мереж).

Відповідно до п. 4.1 Договору Орендар (Власник) повинен сплачувати всі платежі, які передбачені цим договором, незалежно від результатів господарської діяльності щомісячно до 01 числа місяця, наступного за звітним.

За результатами вивчення матеріалів справи судом встановлено, що в позовній заяві б/н від 20.10.14 р. позивачем зазначено про несплату відповідачем рахунків - фактур за лютий 2013 р. - червень 2014 р. включно. Згідно наданих позивачем розрахунків Товариством з обмеженою відповідальністю «ОАЗИС-ІНТЕРНЕТ» здійснено часткову оплату наданих позивачем комунальних послуг в сумі 24978,50 грн., проте, оскільки належних та допустимих доказів на підтвердження вказаних оплат сторонами суду не надано, підстави віднесення вказаної часткової оплати в рахунок оплати наданих за період лютий 2013 р. - червень 2014 р. комунальних послуг за Договором відсутні. Таким чином, у відповідача станом на день подання позову утворилась заборгованість перед позивачем за наведеним Договором за період лютий 2013 р. - червень 2014 р. на суму 21031,04 грн..

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

За змістом ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ч.1, 2 ст. 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст.610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч.2 ст.193 ГКУ кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Таким чином, як вбачається з матеріалів справи, а також підтверджено позивачем, свої зобов'язання щодо сплати позивачу грошових коштів в сумі 21031,04 грн. за надані комунальні послуги у встановлений термін, всупереч вимогам господарського та цивільного законодавства, а також умовам Договору відповідач не виконав, а отже станом на день прийняття рішення у відповідача утворилась заборгованість за надані послуги в зазначеному розмірі, які позивач просив стягнути в позовній заяві.

У відповідності до ст. 124, п.п. 2, 3, 4 ч. 2 ст. 129 Конституції України, ст. 4-2, 4-3 Господарського процесуального кодексу України, основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Обов'язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до ст. 33 ГПК України покладено на сторони та інших учасників судового процесу. При цьому відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження відсутності боргу, письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів, або ж фактів, що заперечують викладені позивачем позовні вимоги.

За приписами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Доказів визнання недійсним, розірвання Договору № 3232 про надання послуг з водо-, теплопостачання, водовідведення та участь у витратах по утриманню будинку та прибудинкової території від 01.04.08 р. або наявності заяв про припинення зазначеного Договору суду не надано.

Враховуючи вищевикладене, оскільки матеріалами справи підтверджується факт невиконання відповідачем зобов'язань за Договором у встановлений термін, розмір заборгованості відповідає фактичним обставинам та на момент прийняття рішення доказів погашення заборгованості в обсязі, заявленому позивачем, відповідач суду не представив, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини, тому вимога позивача про стягнення з ТОВ «ОАЗИС-ІНТЕРНЕТ» 21031,04 грн. заборгованості за спожиті комунальні послуги підлягають задоволенню.

Окрім цього суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549-552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Згідно з частиною другою статті 9 названого Кодексу законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання. Відповідні особливості щодо наслідків порушення грошових зобов'язань у зазначеній сфері визначено статтями 229-232, 234, 343 Господарського кодексу України та нормами Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".

З урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Так, виходячи з положень ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно п.1 ст. 546, ст. 547 Цивільного кодексу виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (ч.1 ст.548 Цивільного кодексу).

У відповідності до ст. 549 Цивільного кодексу неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного або неналежно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно п. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Приписами ч. 1 ст. 258 Цивільного кодексу України встановлена спеціальна позовна давність для окремих видів вимог: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Так, згідно п.1 ч.2 вказаної статті позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до ч. 5 ст. 254 Цивільного кодексу України якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідально до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення стоку є перший за ним робочий день.

Відповідно до п. 4.2 Договору сторони передбачили, що за несвоєчасну оплату платежів, які передбачені даним договором, нараховується пеня в розмірі 1% від суми боргу за кожен день затримки платежів, але не більше 100% від суми боргу.

За змістом частини 3 статті 1 Закону України "Про відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне виконання плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій" від 20 травня 1999 року № 686-XIV суб'єкти підприємницької діяльності, які використовують нежилі будинки і приміщення, належні їм на праві власності або орендовані ними на підставі договору, для провадження своєї діяльності за несвоєчасні розрахунки за спожиті комунальні послуги сплачують пеню в розмірі 1 % від суми простроченого платежу за кожен день прострочення, якщо інший розмір пені не встановлено угодою сторін, але не більше 100 % загальної суми боргу.

Зазначений Закон був чинним станом на момент укладення договору та є чинним на момент розгляду справи.

Отже, цей Закон є спеціальним нормативним актом, який регулює відносини, що виникають при несвоєчасному внесенні плати за комунальні послуги суб'єктами підприємницької діяльності.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Нормою частини 1 статті 1 Закон України "Про відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій" встановлено законну неустойку за порушення грошового зобов'язання у сфері відносин з надання житлово-комунальних послуг. Кредитор має право на стягнення цієї законної неустойки у тому числі й за відсутності у договорі умови про неустойку. Той факт, що сторони у Договорі зафіксували неустойку саме в тому розмірі, який встановлено Законом, не перетворює цю неустойку на договірну, що набуває обов'язковості за відсутності домовленості сторін про інше.

Аналогічну правову позицію викладено в постанові Верховного Суду України від 16.04.2013 року у справі № 18/957/12.

Крім того, відповідно до ст.625 Цивільного кодексу боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи вищевикладене та у зв'язку з простроченням відповідачем виконання зобов'язання щодо оплати за спожиті комунальні послуги у термін, визначений умовами Договору, з урахуванням положень п.1 ч. 2 ст. 258, ч. 5 ст. 254 Цивільного кодексу України та ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, а також приписів Закону України "Про відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій" позивачем нараховано та пред'явлено до стягнення пеню в сумі 8995,34 грн. за період з 01.08.13 р. по 30.06.14 р., а також 3 % річних в сумі 1025,56 грн. за період з 01.02.13 р. по 30.06.14 р. та інфляційні нарахування в сумі 3411,55 грн. за період з лютого 2013 р. по червень 2014 р., які він просив стягнути з відповідача відповідно до наданих розрахунків.

Згідно п.1.12 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.13 р. "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" (далі - Постанова № 14) з огляду на вимоги частини першої статті 47 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з'ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов'язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов'язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).

За результатами здійсненої за допомогою системи "ЛІГА" перевірки нарахування позивачем заявлених до стягнення пені, відсотків річних та інфляційних нарахувань судом встановлено, що розмір пені, перерахований судом у відповідності до умов Договору та приписів чинного законодавства в межах визначеного позивачем періоду з 01.08.13 р. по 30.06.14 р., є більшим, ніж заявлено у позивача, і становить 11601,59 грн.. Проте, приймаючи до уваги пред'явлення позивачем до стягнення пені в сумі 8995,34 грн., виходячи з того, що збільшення розміру позовних вимог є правом позивача, передбаченим ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, яким позивач не скористався, суд не вправі самостійно збільшувати розмір позовних вимог, зокрема, в частині пені, тому позовні вимоги в частині стягнення пені за несвоєчасну оплату наданих позивачем комунальних послуг підлягають задоволенню в сумі, нарахованій позивачем, а саме 8995,34 грн..

Як встановлено судом, граничний строк оплати наданих за червень 2014 р. комунальних послуг в сумі 519,53 грн. припадає на 30.06.14 р., який визначений позивачем останнім днем нарахування процентів річних втрат від інфляції, тобто початок періоду прострочення оплати комунальних послуг за червень 2014 р. знаходиться поза межами визначеного позивачем періоду нарахування, крім того в розрахунок включено заборгованість, яка виникла до початку спірного періоду станом на 01.02.13 р..

Отже, розмір відсотків річних, перерахований судом у відповідності до приписів чинного законодавства, становить 449,44 грн., та є меншим, ніж заявлено до стягнення позивачем, тому позовні вимоги в частині стягнення відсотків річних за несвоєчасну оплату спожитих комунальних послуг підлягають частковому задоволенню в сумі 449,44 грн..

Згідно п. 3 Постанови № 14 інфляційні нарахування на суму боргу здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Відповідно до п. 1.9. Постанови № 14 день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені.

Згідно листа Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97 р. при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс інфляції розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць; тому умовно слід вважати, що сума, яка внесена за період з 01 по 15 число відповідного місяця, наприклад травня, індексується за період з урахуванням травня, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця - червня.

Розмір інфляційних нарахувань, перерахований судом у відповідності до приписів чинного законодавства, становить 2196,85 грн., а отже є меншим, ніж нараховано та заявлено до стягнення позивачем, тому позовні вимоги в частині стягнення інфляційних нарахувань за несвоєчасну оплату спожитих комунальних послуг підлягають частковому задоволенню в сумі 2196,85 грн..

Відповідно до пункту 1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення" рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Враховуючи вищевикладене, виходячи з того, що позов частково доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу судові витрати покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись ст.ст. 124, 129 Конституції України, Законом України "Про відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне виконання плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій", ст.ст. 11, 202, 254, 258, 525, 526, 530, 546-549, 599, 610, 612, 625, 626, 629, 901, 903 Цивільного кодексу України, ст.ст. 173, 193, 216-218, 230, 232 Господарського кодексу України, ст.ст. 4-2, 4-3, 43, 44, 49, 75, 82-85, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ОАЗИС - ІНТЕРНЕТ" (03151, м. Київ, вул. Мішина, 2, код 30908346) на користь Комунального підприємства "Чоколівське" Солом'янської районної у м. Києві державної адміністрації (03087, м. Київ, вул. Волинська, 4-А, код 35756971) 21031,04 грн. боргу, 8995,34 грн. пені, 449,44 грн. процентів річних та 2196,85 грн. інфляційних нарахувань, а також 1641,60 грн. витрат зі сплати судового збору.

3. В решті позовних вимог відмовити.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Повний текст рішення складений та підписаний 22 грудня 2014 року.

Суддя А.М. Селівон