Рішення № 42328120, 06.01.2015, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Київської області

01032, м. Київ - 32, вул. С.Петлюри, 16тел. 239-72-81

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" січня 2015 р. Справа № 911/4625/14

Господарський суд Київської області у складі судді Черногуза А.Ф., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" до Фізичної особи-підприємця Сімороза Андрія Олександровича про звернення стягнення,

за участю представників:

позивача: Огієнко А.А. (дов. № 2526-К-О від 22.07.2014);

відповідача: не з'явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У провадженні господарського суду Київської області знаходиться справа за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" до Фізичної особи-підприємця Сімороза Андрія Олександровича про звернення стягнення.

Позивач обґрунтовує позовні вимоги неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за кредитним договором № SM77/BC2 від 11.08.2008 та іпотечним договором від 12.08.2008.

Ухвалою господарського суду Київської області від 30.10.2014 порушено провадження та призначено її до розгляду на 11.11.2014.

Ухвалою від 11.11.2014 розгляд справи відкладено на 25.11.2014.

Ухвалою від 25.11.2014 розгляд справи відкладено на 09.12.2014.

Ухвалою від 09.12.2014 розгляд справи відкладено на 23.12.2014.

Ухвалою від 23.12.2014 строк розгляду спору продовжено на 15 днів, а розгляд справи відкладено на 06.01.2015.

В судовому засіданні 06.01.2015 суд заслухав пояснення представника позивача, він підтримав позовні вимоги. Відповідач в судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої ст. 64 та ст. 87 Господарського процесуального кодексу України. За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору. (Аналогічна правова позиція викладена в Постанові Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції»)

Враховуючи, що сторони були належним чином повідомлені про судове засідання та те, що реалізація норми ст. 38 Господарського процесуального кодексу України щодо витребування господарським судом у сторін документів і матеріалів, необхідних для вирішення спору, безпосередньо залежить від суб'єктивної реалізації сторонами їх диспозитивного права подавати та витребовувати через суд докази, а також враховуючи положення п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України, який визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, господарський суд вважає, що судом в межах наданих повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та вважає за можливе розглядати справу за наявними у справі документами.

У судовому засіданні 06.01.2015, відповідно до ч. 2 ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, після виходу з нарадчої кімнати, суд проголосив вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд

УСТАНОВИВ:

11.08.2008 між Публічним акціонерним товариством комерційний банк "ПриватБанк" (банк) та Фізичною особою-підприємцем Сіморозом Андрієм Олександровичем (позичальник) було укладено кредитний договір № SM77/BC2, відповідно до п. 1.1. якого в рамках програми мікрокредитування, за наявності вільних грошових коштів, банк зобов'язується надати позичальнику кредит в межах суми, встановленої в п. 1.2. даного договору, на строк та на умовах, передбачених в даному договорі, а позичальник зобов'язується повернути отриманий кредит та сплатити проценти у встановлені даним договором строки, а також виконати інші зобов'язання згідно даного договору у повному обсязі.

Сума кредиту: 80000,00 грн. Строк повернення кредиту, процентів та винагороди згідно Графіку погашення кредиту, процентів та винагороди (додаток № 1 до даного договору), але не пізніше 15.04.2018 (п.п. 1.2., 1.3. договору).

За використання кредиту позичальник сплачує проценти у розмірі 24% річних (п. 4.1. договору).

Так, відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Як встановлено судом, на виконання умов кредитного договору банком надано кредитні кошти у сумі 80000,00 грн, що підтверджується меморіальним ордером № 2 від 14.08.2008 (копія меморіального ордеру міститься в матеріалах справи).

У зв'язку з несвоєчасним виконанням позичальником своїх грошових зобов'язань, банк звернувся до останнього з листом № 30.1.0.0/2-88DKILES06L70 від 14.02.2014 в якому вимагав погашення суми заборгованості. Докази надсилання вказаного листа містяться в матеріалах справи.

Позичальник свої зобов'язання щодо повернення кредиту та сплати процентів за користування кредитними коштами згідно умов кредитного договору у повному обсязі не виконав, доказів повернення кредиту та сплати процентів за користування кредитом позичальником суду не надано.

Так, звертаючись до суду, позивач зазначив, що розмір заборгованості відповідача складає 35630,18 грн заборгованості за кредитом, 14054,47 грн заборгованість за процентами, а також 949,22 грн пені, нарахованої у зв'язку із несвоєчасним виконанням зобов'язань за договором, та надав відповідні банківські виписки та розрахунки.

В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між Публічним акціонерним товариством комерційний банк "ПриватБанк" (іпотекодержатель) та Фізичною особою-підприємцем Сіморозом Андрієм Олександровичем (іпотекодавець) було укладено іпотечний договір від 12.08.2008, згідно умов якого останнім забезпечується виконання зобов'язань з повернення кредиту, сплати процентів, сплати винагороди, сплати пені, штрафу.

Предметом іпотеки є нерухоме майно, а саме житловий будинок за адресою: Київська обл., Білоцерківський р-н, с. Озерна, вул. Леніна, буд. 28 та земельна ділянка, кадастровий номер: 3220484101:04:020:0022, що належать іпотекодавцю на праві приватної власності.

Як визначено договором іпотеки, іпотекодержатель має право звернути стягнення на майно та (або) земельну ділянку незалежно від настання термінів виконання якого-небудь із зобов'язань за кредитним договором у випадку порушення позичальником якого-небудь із зобов'язань, передбачених умовами кредитного договору (п. 19.8.3. договору).

Частиною 1 ст. 575 ЦК України встановлено, що іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.

Згідно ст. 572 ЦК України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Статтею 589 ЦК України передбачено, що у разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави.

Аналогічні визначення надані і ст.1 Закону України «Про іпотеку» (далі - Закон), норми якого є спеціальними по відношенню до норм ЦК України. Так, відповідно до ст. 1 Закону, визначено, що іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом

Як визначено, ч. 1 ст. 7 Закону України «Про іпотеку» за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання.

Приписами ст. 11 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що майновий поручитель несе відповідальність перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов'язання виключно в межах вартості предмета іпотеки.

Як передбачено ч.1 ст. 33 Закону України «Про іпотеку», у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя (ч.3. ст. 33 Закону України «Про іпотеку»)

Згідно ст. 35 вказаного Закону у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення, у якому зазначає: стислий зміст порушених зобов'язань, вимогу про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. При цьому, якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Частиною 2 ст. 35 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що положення частини першої цієї статті не є перешкодою для реалізації права іпотекодержателя звернутись у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду у встановленому законом порядку.

У зв'язку із порушенням відповідачем своїх грошових зобов'язань за кредитним договором, позивачем, як вже зазначалось, направлявся відповідачу лист № 30.1.0.0/2-88DKILES06L70 від 14.02.2014, в якому він, зокрема, повідомив його про те, що у разі невиконання в тридцятиденний термін грошових зобов'язань за договором, банк має намір звернути стягнення на майно, що передбачено укладеним іпотечним договором.

Оскільки відповідач вказаної вимоги не виконав, позивач звернувся до суду з даним позовом про звернення стягнення на житловий будинок за адресою: Київська обл., Білоцерківський р-н, с. Озерна, вул. Леніна, буд. 28 та земельну ділянка площею 0,1824 га, кадастровий номер: 3220484101:04:020:0022.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Статтею 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» встановлено, що суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно ст. 3 Цивільного кодексу України одними з загальних засад цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.

При вирішенні спору про звернення стягнення на предмет іпотеки суд має дати оцінку співмірності суми заборгованості за кредитом та вартості іпотечного майна, якщо допущене боржником або іпотекодавцем, якщо він є відмінним від боржника, порушення основного зобов'язання чи іпотечного договору не завдає збитків іпотекодержателю і не змінює обсяг його прав (аналогічна правова позиція викладена в Постанові пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012 № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин»).

Так, дослідивши матеріали справи, судом встановлено що предмет іпотеки - нерухоме майно є місцем проживання відповідача.

Суд, виходячи із загальних засад правосуддя, як то розумність та справедливість, зазначає, що договір іпотеки є похідним від основного зобов'язання за кредитним договором, та враховуючи, що позивач не звертався до суду з позовом про стягнення з позичальника достроково всієї суми кредиту, відсотків та штрафних санкцій, вважає звернення стягнення на майно в цьому випадку передчасним. Судом також враховано, що сума боргу відповідача не є значною (50633,87 грн) і кінцевій термін повернення кредиту не настав (15.04.2018), а відтак ступінь вини відповідача не є співрозмірним з заявленою позовною вимогою - звернення стягнення на майно та фактичним виселенням відповідача з місця його проживання.

Аналогічна правова позиція викладена в Ухвалі Верховного суду України від 25.05.2011.

Враховуючи вищевикладене, ступінь вини відповідача, загальні принципи судочинства, суд вважає вимогу позивача передчасною, а відтак такою, що не підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відтак, сторони, звертаючись до суду повинні враховувати те, що визначення та наповнення доказової бази переданого на розгляд суду спору покладаються саме на сторони, а не на суд. Суд вирішує спір на підставі поданих та витребуваних в порядку ст. 38 ГПК України сторонами доказів.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст.ст. 44-49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються судом на позивача.

За таких обставин, керуючись ст.ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Повний текст рішення складено 15.01.2015.

Суддя А.Ф. Черногуз