Постанова № 423275, 23.01.2007, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23.01.07 р. № 3/266а

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Борисенко І.В.

суддів: Алданової С.О.

Шипка В.В.

при секретарі:

За участю представників:

від позивача -Левицька Л.Л. – дов. № 17/7721 від 27.12.2006 Куценко В.В. – дов. № 17/345 від 22.01.2007

від відповідача - Орєхова О.М. – дов. № 328/9/10-010 від 22.01.2007 Нітченко Ю.В. – дов. № 54/9/10-010 від 11.01.2007

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ВАТ "ЕК "Чернігівобленерго"

на постанову Господарського суду Чернігвської області від 17.10.2006

у справі № 3/266а (Репех В.М.)

за позовом ВАТ "ЕК "Чернігівобленерго"

до Державної податкової інспекції у м.Чернігові

про скасування податкового повідомлення-рішення

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Відкрите акціонерне товариство енергопостачальнакомпанія „Чернігівобленерго” (надалі – позивач) звернулось до Господарського суду м. Києва із позовом до Державної податкової інспекції у м. Чернігові про скасування податкового повідомлення-рішення від 15.08.2006р. № 0002852320/2/8874, яким позивачу визначено податкове зобов’язання по податку на прибуток у сумі 46 370,00 грн., в т.ч. 36 200,00 грн. основного платежу та 10 170,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Постановою Господарського суду Чернігівської області від 17.10.2006 р. у справі №3/266а в позові відмовлено.

Господарський суд Чернігівської області свою постанову мотивував тим, що у разі виплати нерезидентам, що розташовані в офшорних зонах, процентів за отримані фінансові послуги, склад валових витрат визначається відповідно до п.5.5 ст.5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” з врахуванням обмежень, встановлених положеннями п. 18.3 ст. 18 зазначеного Закону, а тому відповідачем правомірно визначено позивачу податкове зобов’язання по податку на прибуток та застосовано штрафні (фінансові) санкції.

Не погоджуючись із вказаною постановою, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою від 13.11.2006р. № 17/5871, в якій просить скасувати постанову Господарського суду Чернігівської області від 17.10.2006р. у справі № 3/266а та ухвалити нову постанову, якою задовольнити позовні ВАТ ЕК „Чернігівобленерго” та скасувати податкове повідомлення-рішення ДПІ у м. Чернігові №0002852320/2/8874 від 15.08.2006р.

Доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що постанова суду першої інстанції прийнята з неправильним застосуванням норм матеріального права, а саме пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5, п. 18.3 ст. 18 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств”, ст.ст. 1046-1049 ЦК України та помилковим застосуванням Закону України „Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг”.

Від відповідача надійшли заперечення на апеляційну скаргу № 29729/10/10-010 від 15.12.06р., в яких він проти доводів позивача заперечує та просить в задоволенні апеляційної скарги у справі № 3/266а відмовити.

Представники апелянта (відповідача) в судовому засіданні апеляційної інстанції апеляційну скаргу підтримали та просили її задовольнити.

Представники позивача в судовому засіданні апеляційної інстанції проти доводів апелянта заперечували та просили у задоволенні апеляційної скарги відмовити.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки, перевіривши правильність застосування норм права місцевим господарським судом, судова колегія Київського апеляційного господарського суду, -

ВСТАНОВИЛА:

Державною податковою інспекцією у м. Чернігові прийнято податкове повідомлення-рішення від 15.08.2006р. № 0001292320/2/8874, яким згідно з пп. ”б” пп.4.2.2 п.4.2 ст.4 Закону України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” та п.3.1 ст.3, пп.5.2.1 п.5.2, пп.5.5.2 п.5.5 ст.5, п.7.20 ст.7, п.18.3 ст.18 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств”, пп. 17.1.3 п. 17.1 ст. 17 Закону України „Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” позивачу визначено податкове зобов’язання по податку на прибуток у сумі 46 370,00 грн., в т.ч. 36 200,00 грн. основного платежу та 10 170,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Вказане податкове повідомлення-рішення прийняте на підставі:

- акту ДПІ у м. Чернігові № 106/23/22815333 від 30.03.2006р. „Про результати планової виїзної перевірки дотримання вимог податкового та валютного законодавства Відкритим акціонерним товариством Енергопостачальна компанія „Чернігівобленерго”, код 22815333, з податку на прибуток за період з 01.04.2005р. по 31.12.2005р., з податку на додану вартість за період з 01.06.2005р. по 31.12.2005р., з інших податків і зборів (обов’язкових платежів) за період з 01.07.2004р. по 31.12.2005р., дотримання порядку ведення операцій з готівкою з 01.04.2004р. по 31.12.2005р., дотримання вимог валютного законодавства за період з 01.01.2003р. по 31.12.2005р.” (надалі – акт перевірки від 30.03.2006р.);

- акту ДПІ у м. Чернігові № 553/23/22815333 від 27.07.2006р. „Про результати позапланової виїзної перевірки дотримання вимог податкового законодавства Відкритим акціонерним товариством Енергопостачальна компанія „Чернігівобленерго” (код 22815333) в зв’язку з прийняттям рішення ДПА в Чернігівській області про призначення додаткової перевірки з податку на прибуток за період з 01.04.2005р. по 31.12.2005р., з податку на додану вартість за період з 01.06.2005р. по 31.12.2005р. з питання пільгової реалізації електроенергії”;

- рішення про результати розгляду скарги ДПА в Чернігівській області № 1235/10/25-020 від 02.08.2006р.

Копії усіх названих документів наявні в матеріалах справи.

Як вбачається з акту перевірки від 30.03.2006р., перевіркою встановлено, що в порушення пп.5.5.2 п.5.5 ст.5 та п.18.3 ст.18 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” підприємством за період з 01.04.2005 по 31.12.2005р. завищено суму валових витрат на 145 026,32 грн.

Висновок про завищення позивачем валових витрат зроблений відповідачем у зв’язку з тим, що, на його думку, отримання позивачем позики від нерезидента є операцією з отримання послуги, а сума нарахованих відсотків – це вартість отриманих послуг, у зв’язку з чим до складу валових витрат згідно з п. 18.3 ст. 18 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” відносяться витрати в розмірі, що становить 85% від вартості цих послуг.

Доводи відповідача, викладені у відзиві на позов та в запереченнях на апеляційну скаргу, співпадають з висновками акту перевірки.

Судова колегія Київського апеляційного господарського суду не погоджується з доводами відповідача, а також з висновками Господарського суду Чернігівської області про те, що оспорюване податкове повідомлення-рішення є підставним та обґрунтованим з огляду на наступне.

Згідно зі ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або ж таку кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Відповідно до ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено законом або договором. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. (ст.1049 ЦК України)

Таким чином, у відповідності до норм Цивільного кодексу України (чинного на момент укладення та виконання укладеного позивачем договору), предметом договору позики є грошові кошти, які передаються позикодавцем позичальнику у власність. При цьому позикодавець має право на отримання процентів від суми позики, а позикодавець зобов’язаний повернути таку ж суму грошей у строк та в порядку, визначеному договором.

Відповідно до ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов’язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов’язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов’язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (ст. 903 ЦК України).

Отже, за договором про надання послуг виконавець зобов’язується надати замовнику послугу, яка споживається замовником в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, та оплачується ним.

Таким чином, з аналізу вказаних норм Цивільного кодексу України вбачається, що договір позики та договір про надання послуг – це різні види угод, оскільки предметом договору позики є надання грошових коштів (а не надання послуг по операціях з грошовими коштами) і цей договір передбачає повернення позикодавцю отриманих позичальником коштів, в той час як за договором надання послуг послуга споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності виконавцем, а тому не може бути повернута замовником виконавцю.

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами, між позивачем та компанією „KITLEX COMMERCIAL LTD” (Республіка Кіпр) укладено договір позики № 17 від 27.04.2004р., відповідно до якого компанія „KITLEX COMMERCIAL LTD” надає ВАТ ЕК „Чернігівобленерго” позику в сумі 201 330 000,00 руб. РФ строком на 3 роки на поповнення обігових коштів. Згідно п.3.1 Договору позичальник повинен повністю повернути позику одним траншем. Згідно з п. 3.5 вказаного Договору плата за користування позикою встановлена в розмірі 18 % річних.

Таким чином, судом встановлено, що між позивачем та компанією „KITLEX COMMERCIAL LTD” укладено договір позики, який відповідає нормам ЦК України щодо цього виду договорів.

У відповідності до п.1.11 ст.1 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” кредит – це кошти та матеріальні цінності, які надаються резидентами або нерезидентами у користування юридичним або фізичним особам на визначений строк та під процент. Кредит розподіляється на фінансовий кредит, товарний кредит, інвестиційний податковий кредит та кредит під цінні папери, що засвідчують відносини позики.

Підпунктом 1.11.1 п.1.11 ст.1 названого Закону передбачено, що фінансовий кредит – це кошти, які надаються банком - резидентом або нерезидентом, кваліфікованим як банківська установа згідно із законодавством країни перебування нерезидента, або резидентами і нерезидентами, які мають статус небанківських фінансових установ, згідно з відповідним законодавством, а також іноземними урядами або його офіційними агентствами чи міжнародними фінансовими організаціями та іншими кредиторами-нерезидентами у позику юридичній або фізичній особі на визначений строк, для цільового використання та під процент.

Таким чином, отримані позивачем за договором позики № 17 від 27.04.2004р. кошті є фінансовим кредитом.

Відповідно до п.1.10 ст.1 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств”, проценти – це доход, який сплачується (нараховується) позичальником на користь кредитора у вигляді плати за використання залучених на визначений строк коштів або майна. До процентів, зокрема, включаються платежі за використання коштів або товарів (робіт, послуг), отриманих у кредит.

Таким чином, оскільки пунктом 3.5 укладеного позивачем договору позики передбачено, що плата за користування позикою встановлюється в розмірі 18%, то, відповідно, платіж у розмірі 18% за цим договором є платежем за використання коштів, отриманих у кредит, та відповідає визначенню процентів, передбаченому п.1.10 ст.1 Закону „Про оподаткування прибутку підприємств”.

Судова колегія вважає помилковим посилання суду першої інстанції на Закон України „Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг”, оскільки норми цього закону не можуть бути застосовані до даних правовідносин з огляду на наступне.

У відповідності до ст.2 Закону України „Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг”, цей закон регулює відносини, що виникають між учасниками ринків фінансових послуг під час здійснення операцій з надання фінансових послуг. Учасники ринків фінансових послуг - юридичні особи та фізичні особи – суб’єкти підприємницької діяльності, які відповідно до закону мають право здійснювати діяльність з надання фінансових послуг на території України, та споживачі таких послуг (п.п.7 п. 1 ст. 1 Закону).

Статтею 5 названого Закону встановлено, що фінансові послуги надаються фінансовими установами, а також, якщо це прямо передбачено законом, фізичними особами-суб'єктами підприємницької діяльності.

Підпунктом 1.1 п.1 ст.1 названого Закону передбачено, що фінансова установа – це юридична особа, яка відповідно до закону надає одну чи декілька фінансових послуг та яка внесена до відповідного реєстру у порядку, встановленому законом. До фінансових установ належать банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди і компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг.

Оскільки перевірками відповідача не встановлено той факт, що компанія „KITLEX COMMERCIAL LTD” є учасником ринку фінансових послуг та в порядку, встановленому законом, внесена до відповідного реєстру фінансових установ, що здійснюють діяльність з надання фінансових послуг на території України, суд першої інстанції помилково послався на норми Закону України „Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг”.

Згідно з пп.5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” до складу валових витрат виробництва відносяться суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті. Встановлення додаткових обмежень по віднесенню витрат до складу валових витрат платника податку, крім вказаних в цьому Законі, не дозволяється (п.5.11 ст.5 названого Закону).

У відповідності до п.5.5.1 п.5.5. ст.5 названого Закону до складу валових витрат відносяться будь-які витрати, пов'язані з виплатою чи нарахуванням процентів по боргових зобов'язаннях (в тому числі по будь-яких кредитах, депозитах) протягом звітного періоду, якщо такі виплати або нарахування здійснюються у зв'язку з веденням господарської діяльності платника податку.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до п.1.2 укладеного позивачем договору позики, позика призначається для поповнення обігових коштів позичальника, тобто, для здійснення господарської діяльності позивача.

Таким чином, проценти по договору позики, укладеному ВАТ ЕК „Чернігівобленерго” з компанією „KITLEX COMMERCIAL LTD”, правомірно включені позивачем до валових витрат в повній сумі, а у відповідача не було підстав для донарахування позивачу податкового зобов’язання по податку на прибуток та застосування штрафних (фінансових) санкцій за порушення податкового законодавства.

Посилання відповідача на обмеження, встановлені п.18.3 ст.18 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств”, судова колегія вважає безпідставними, оскільки вказаним пунктом передбачено спеціальні правила включення до складу валових витрат витрат платників податку на здійснення оплати товарів (робіт, послуг) на користь нерезидентів, що мають офшорний статус. Оскільки договором позики не передбачено здійснення оплати товарів (робіт, послуг), то відсутні й підстави для застосування п.18.3 ст.18 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств”.

За таких обставин судова колегія вважає, що оспорюване податкове повідомлення-рішення є безпідставним, а тому підлягає скасуванню, а позовні вимоги позивача – повному задоволенню.

Враховуючи викладене, судова колегія дійшла висновку, що судом першої інстанції були неправильно встановлені обставини справи та судове рішення ухвалено з порушенням норм матеріального права, а тому апеляційна скарга ВАТ ЕК „Чернігівобленерго” підлягає задоволенню, а постанова Господарського суду м. Києва від 17.10.2006р. у справі № 3/266а – скасуванню.

Керуючись ст. ст. 86, 94, 160, 167, 195, 198, 202, 205, 207, 209, 212 та 254, п. 6 розділу 7 “Прикінцеві та перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України, Київський апеляційний господарський суд, –

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства енергопостачальної компанії „Чернігівобленерго” від 13.11.2006р. № 17/5871 на постанову Господарського суду м. Києва від 17.10.2006р. у справі № 3/266а задовольнити.

2. Постанову Господарського суду м. Києва від 17.10.2006р. у справі № 3/266а за позовом Відкритого акціонерного товариства енергопостачальної компанії „Чернігівобленерго” до Державної податкової інспекції у м. Чернігові скасувати та прийняти нову постанову, якою позов задовольнити повністю.

3. Скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Чернігові № 0002852320/2/8874 від 15.08.2006 р.

4. Матеріали справи № 3/266а направити до Господарського суду Чернігівської області.

5. Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в порядку і строки, передбачені ст.ст. 211, 212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Борисенко І.В.

Судді

Алданова С.О.

Шипко В.В.