Рішення № 42322273, 14.01.2015, Зарічний районний суд м. Суми

Справа № 591/6409/14-ц

Провадження № 2/591/45/15

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 січня 2015 року Зарічний районний суд м.Суми в складі:

головуючого судді Клімашевської І. В.,

з участю секретаря Гребенькової О.М.,

представника позивача Суворової М.О.,

відповідача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Суми цивільну справу за позовом Управління Міністерства внутрішніх справ в Сумській області до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням, -

ВСТАНОВИВ:

29.08.2014 року представник позивача звернулась до суду із зазначеним позовом, який уточнювала в ході слухання справи та мотивувала тим, що у 1996 році ОСОБА_2 та його родина отримали ордер та вселились в кімнату АДРЕСА_1. У 2013 році до керівництва УМВС звернулись мешканці кімнати 303-2 вказаного гуртожитку та повідомили про те, що вже декілька років родина ОСОБА_2 виїхала з кімнати і ніхто з членів сім"ї не з"являється. Вказані обставини підтверджено і в доповідній записці завідуючої гуртожитку, яка здійснила перевірку цього факту, розглядаючи зазначене звернення. За таких обставин та на підставі ст..71 ЖК України просили суд визнати відповідачів такими, що втратили право користування житловим приміщенням - кімнатою гуртожитку АДРЕСА_1.

В судовому засіданні представник позивача вказані вимоги підтримала в повному обсязі, вважаючи, що показами свідків суду доведено обставину не проживання відповідачів у кімнаті гуртожитку понад шість місяців, а тому є підстави для визнання їх такими, що втратили право користування житловим приміщенням.Просила позов задовольнити в повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_2 в судовому засіданні та в письмових поясненнях проти позову заперечував. Звертав увагу суду на те, що хоча фактично він та його родина і не проживає у спірній кімнаті гуртожитку, проте він постійно сплачує за кімнату та житлово-комунальні послуги, отримує за адресою реєстрації в гуртожитку кореспонденцію, а у кімнаті до цього часу зберігаються його речі. Вважав, що за таких обставин підстав для задоволення позову немає, а до показів свідків просив віднестись критично, оскільки вони створили для нього нестерпні умови через що він виїхав з кімнати та є зацікавленими у справі особами, так як у такий спосіб намагаються заволодіти його кімнатою у гуртожитку.

Відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 до суду не з"явились, надіслали заяви про можливість слухання справи без їх участі, проти позову заперечували.

Допитані в якості свідків ОСОБА_6 та ОСОБА_7 зазначали, що ОСОБА_2 в кімнаті гуртожитку не проживає. Декілька років у спірній кімнаті проживає племінник відповідача ОСОБА_8 разом із дівчиною.

Свідок ОСОБА_8 суду повідомив, що є племінником ОСОБА_2, має ключі від кімнати гуртожитку та періодично приходить в гості, а тому може стверджувати, що в кімнаті знаходяться речі відповідача.

Суд, вислухавши пояснення сторін, свідків, дослідивши матеріали справи, вважає, що позов не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що згідно рішення ЖПК УМВС України в Сумській області співробітнику УМВС ОСОБА_2 та його родині (дружині ОСОБА_9 та доньці ОСОБА_3) був виданий ордер НОМЕР_1 від 26.07.1996 року на кімнату АДРЕСА_1, що перебуває в оперативному управлінні УМВС України в Сумській області (а.с.5,44-48).

Рішенням виконкому Сумської міської ради від 06.04.04 №282 ОСОБА_2 був призначений опікуном над своєю племінницею ОСОБА_4, у зв"язку з тим, що її батьки померли (а.с.6). Це стало підставою для реєстрації ОСОБА_4 за місцем реєстрації її опікуна, тобто у вказаній кімнаті гуртожитку (а.с.7-9,20).

У 2010 році ОСОБА_9 була знята з реєстрації (а.с. 7).

Як зазначалось вище, сторона позивача вважає, що відповідачів, які до цього часу зареєстровані у кімнаті гуртожитку, але фактично в ній не проживають, необхідно визнати такими, що втратили право користування житловим приміщенням.

Проте, з такими твердженнями погодитись не можна.

Так, відповідно до ст. 127 Житлового кодексу України, п. 2 Примірного положення про гуртожитки (далі - Положення), затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від 03 червня 1986 року за № 208, жилі будинку реєструються як гуртожитки у виконавчому комітеті місцевої ради й призначаються лише для проживання робітників, службовців, студентів, учнів, а також інших громадян у період їх роботи або навчання.

Згідно зі ст. 129 ЖК України на підставі рішення про надання жилої площі в гуртожитку адміністрація підприємства, установи, організації видає громадянинові спеціальний ордер, який є єдиною підставою для вселення на надану жилу площу.

Пунктом 17 Положення передбачено, що вселення громадянами, які проживають у приміщеннях, що перебувають у їх відособленому користуванні, інших членів сім'ї, крім своїх неповнолітніх дітей, в указані приміщення допускається лише з дозволу адміністрації, профспілкового комітету, установи, організації та письмової згоди членів сім'ї громадянина, які проживають разом з ним.

Вищевикладене дає підстави стверджувати, що ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 набули права користування жилим приміщенням в установленому порядку, а тому слід виходити з того, що вони на законних підставах користуються жилим приміщенням і мають обґрунтовану презумпцію своїх прав.

Відповідно до ч. 4 ст. 9 ЖК України ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Статтею 125 ЖК України та п. 41 Примірного положення визначено, що без надання іншого жилого приміщення у випадках, зазначених у ст. 124 цього Кодексу, не може бути виселено в тому числі: осіб, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації, що надали їм жилу площу в гуртожитку, не менш як десять років.

Пленум Верховного Суду України в п. 22 постанови від 12 квітня 1985 року № 2 "Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України" зазначив, що, вирішуючи спори про виселення з гуртожитків, судам слід з'ясовувати, крім інших питань, питання щодо видачі відповідно до Примірного положення ордера і зайняття жилої площі в гуртожитку. Якщо гуртожиток надано у зв'язку роботою, слід з'ясовувати вид трудового договору, укладеного між позивачем і відповідачем, і за яких підстав він був припинений, маючи на увазі, що згідно зі ст. 132 ЖК без надання іншого жилого приміщення можуть бути виселені сезонні, тимчасові працівники, які припинили роботу, особи, як працюють за строковим трудовим договором, а також інші працівники, як звільнилися за власним бажанням без поважних причин, або звільнені з порушення трудової дисципліни чи вчинення злочину. При припинення трудового договору з інших підстав вони, як і особи, перелічені в ст. 125 ЖК України, можуть бути виселені лише з наданням іншого жилого приміщення.

В даному випадку ОСОБА_2 отримав ордер на вселення до відомчого житлового приміщення як співробітник УМВС України в Сумській області.

З органів внутрішніх справ ОСОБА_2 був звільнений у зв"язку з виходом на пенсію за вислугою років у 2011 році (а.с.140). Тобто, він пропрацював в системі УМВС більше ніж десять років.

Вищевикладене дає підстави стверджувати, що ОСОБА_2 та його родина вселились у кімнату відомчого гуртожитку у встановленому порядку, набули права користування нею й не можуть бути виселені без надання іншого житлового приміщення. Тому законних підстав для задоволення позову немає.

Керуючись ст. ст. 10, 11, 57-60, 88, 212-215 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позову Управління Міністерства внутрішніх справ в Сумській області до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням - відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційний суд Сумської області через Зарічний районний суд м.Суми протягом 10 днів з дня його проголошення. Особи, які беруть участь у справі, але не були присутні під час проголошення рішення, можуть оскаржити його протягом 10 днів з дня отримання копії рішення.

Суддя (підпис) І.В.Клімашевська