Рішення № 42316417, 13.01.2015, Апеляційний суд Київської області

Справа № 369/9471/14-ц Головуючий у І інстанції Дубас Т.В.Провадження № 22-ц/780/279/15 Доповідач у 2 інстанції ПоліщукКатегорія 52 13.01.2015

РІШЕННЯ

Іменем України

13 січня 2015 року колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Київської області у складі:

головуючого судді: Поліщука М.А.,

суддів: Ігнатченко Н.В., Савченка С.І.

при секретарі: Лопатюк В.Ю.

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Києві матеріали цивільної справи за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Київгаз» на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 31 жовтня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Київгаз» про визнання недійсним і скасування наказу про звільнення, визнання запису у трудовій книжці недійсним, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди,-

В С Т А Н О В И Л А:

У вересні 2014 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаним позовом та, уточнивши позовні вимоги, просив визнати незаконним і скасувати наказ №434-ІІ від 18.07.2014 року про звільнення ОСОБА_1, визнати запис у трудовій книжці позивача щодо його звільнення недійсним, поновити позивача на посаді майстра служби аварійних робіт №1 Філії аварійно-відновлювальних робіт ПАТ «Київгаз» і стягнути з Публічного акціонерного товариства «Київгаз» на свою користь середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 23 506, 28 гривень та моральну шкоду у розмірі 10 000 гривень.

Позовні вимоги обґрунтовував тим, що з 2 жовтня 2002 року перебував у трудових правовідносинах із відповідачем і працював на посаді майстра служби аварійних робіт №1 Філії аварійно-відновлювальних робіт ПАТ «Київгаз» з графіком роботи: доба через три.

18 липня 2014 року трудовий договір із ним за ініціативою відповідача було розірвано на підставі п.4 ст.40 КЗПП України із звільненням позивача з роботи за прогул. Звільнення вважає незаконним, так як 11 липня 2014 року і ІНФОРМАЦІЯ_1 року був відсутній на робочому місці з поважних причин, а саме: 11 липня 2014 року відносно нього рішенням суду було застосовано запобіжний захід у вигляді домашнього арешту, а ІНФОРМАЦІЯ_1 року о 7 годині перебував в Київському міському пологовому будинку№3 на «партнерських пологах», коли його дружина ОСОБА_2 народжувала дитину - сина ОСОБА_3. Одразу після пологів приїхав на роботу і написав заяву про відпустку за сімейними обставинами і вважав, що перебуває у відпустці. Також посилався на те, що спірний наказ про звільнення був прийнятий 18 липня 2014 року, коли позивач перебував у стані тимчасової непрацездатності.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 31 жовтня 2014 року позов задоволено частково.

Скасовано наказ№434-ІІ від 18.07.2014 року про звільнення ОСОБА_1.

Визнано запис в трудовій книжці ОСОБА_1 щодо його звільнення згідно наказу №434-ІІ від 18.07.2014 року недійсним.

Поновлено ОСОБА_1 на посаді майстра служби аварійних робіт №1 Філії аварійно-відновлювальних робіт ПАТ «Київгаз» з дня звільнення.

Стягнуто з Публічного акціонерного товариства «Київгаз» на користь ОСОБА_1 суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу в розмірі 23 506грн. 28коп., а на користь держави судовий збір в сумі 243,60грн.

Допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за один місяць в розмірі 4950грн.

В решті позову відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, ПАТ «Київгаз» подало апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення і неправильне застосування норм матеріального права.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку про задоволення апеляційної скарги із наступних підстав.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив із того, що звільнення ОСОБА_1 за п.4 ст.40 КЗПП України є незаконним. Суд зробив висновки, що позивач був відсутній на робочому місці з поважних причин.

Так, відсутність позивача на робочому місці 11 липня 2014 року була зумовлена поважною причиною у вигляді затримання та перебування в ІТТ з підстав, визначених законом, а перебування позивача ІНФОРМАЦІЯ_1 року о 7 год.35 хвилин в пологовому відділенні пологового будинку №3 під час народження свого сина є поважною причиною його відсутності на робочому місці ІНФОРМАЦІЯ_1 року.

Проте погодитись з висновками суду в частині визнання поважною причиною відсутності позивача на робочому місці ІНФОРМАЦІЯ_1 року не можна, так як вони не відповідають обставинам справи і не узгоджуються із вимогами закону.

Відповідно до п.4 ст.40 КЗПП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках:

4) прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин;

Згідно із роз»ясненнями, наданими в п.24 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 6.11.1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів» при розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за п.4 ст.40 КЗпП, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, у зв'язку з поміщенням до медвитверезника, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов'язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу).

Судом першої інстанції встановлено обставини, які не оспорюються.

ОСОБА_1 і Публічне акціонерне товариство «Київгаз» перебували в трудових правовідносинах з 2 жовтня 2002 року.

З 1 квітня 2009 року ОСОБА_1 працював на посаді майстра служби аварійних робіт з графіком роботи: доба через три.

Згідно графіку роботи служби аварійних робіт на липень 2014 року ОСОБА_1 був відсутній на робочому місці 11 і ІНФОРМАЦІЯ_1 року.

9 липня 2014 року о 13.16 год ОСОБА_1 був затриманий та поміщений до ІТТ ЛВ на станції Київ-Пасажирський, а 11 липня 2014 року ухвалою Шевченківського районного суду м.Києва відносно нього застосовано запобіжний захід домашній арешт. (а.с.16-23).

ІНФОРМАЦІЯ_1 року у позивача у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 народилась дитина - хлопчик по імені ОСОБА_3. (а.с.24).

На час народження дитини ІНФОРМАЦІЯ_1 року о 7 год 35 хвилин ОСОБА_1 знаходився в пологовому відділенні Київського міського пологового будинку№3 партнером на пологах жінки ОСОБА_2. (а.с.184-186).

18 липня 2014 року трудовий договір між сторонами було розірвано за ініціативи роботодавця - Публічного акціонерного товариства «Київгаз» і ОСОБА_1 звільнено з роботи за ст.40 п.4 КЗПП України - за прогул без поважних причин. (а.с.62).

31 липня 2014 року рішенням профспілкового комітету первинної профспілкової організації ПАТ «Київгаз» відповідно до вимог ст.43 КЗПП України» надано згоду на звільнення ОСОБА_1 за ст.40 п.4 КЗПП України( прогул без поважної причини ІНФОРМАЦІЯ_1 року). (а.с.76).

Висновок суду першої інстанції про поважність причин відсутності ОСОБА_1 на робочому місці ІНФОРМАЦІЯ_1 року, а відтак про незаконність звільнення позивача за ст.40 п.4 КЗПП України на думку колегії суддів не узгоджується із матеріалами справи і вимогами закону.

Так, при апеляційному розгляді встановлено, що відповідно до графіку роботи служби аварійних робіт (САР)№1 на липень 2014 року ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 року повинен був вийти на роботу о

8 год 00 хвилин і з затвердженим режимом роботи працювати до 8.00.годин 16 липня 2014 року.

Вказану обставину позивач визнав в судовому засіданні.

липня 2014 року ОСОБА_1 на роботу не вийшов і

був відсутній на робочому місці більше трьох годин, що підтверджується актом від 16.07.2014 року і не заперечується позивачем.

18 липня 2014 року позивач з»явився на роботі і надав письмові пояснення про причини відсутності на робочому місці з підстав перебування на «партнерських пологах» дружини та написання ним в той день ІНФОРМАЦІЯ_1 року заяви про відпустку за власний рахунок на одну зміну. (а.с.61).

Проте вказана обставина: надання позивачеві відпустки без збереження заробітної плати відповідно до ст.84 КЗПП України та ст..25 Закону України »Про відпустки» в установленому законом порядку ним не доведена.

Представник відповідача в суді першої і апеляційної інстанції факт написання позивачем заяви на відпустку на ІНФОРМАЦІЯ_1 року не підтвердив.

Наказ про надання відпустки без збереження заробітної плати ОСОБА_1 відповідачем не видавався.

З врахуванням роз»яснень, наданих в п.24 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 6.11.1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів» самовільне вибуття працівника у відпустку не може вважатись поважною причиною невиходу на роботу.

Не можна погодитись також із висновком суду про поважність причин відсутності позивача на робочому місці з причин перебування позивача ІНФОРМАЦІЯ_1 року в пологовому будинку на пологах дружини з підстав, передбачених ст..55 Сімейного кодексу України.

Встановлено судом і не заперечується ОСОБА_1, що пологи у дружини закінчились о 7 год 35 хвилин ІНФОРМАЦІЯ_1 року (а.с.184-186), а робочий день у позивача розпочинався о 8.00.годині, а тому він мав можливість з»явитись на роботу і приступити до виконання своїх трудових обов»язків.

Положення ст..55 Сімейного кодексу України, яка регулює обов»язок подружжя турбуватися про сім»ю, не поширюється на правовідносини сторін, які регулюються трудовим законодавством України.

Колегія суддів також критично відноситься до посилань позивача про те, що у день видачі наказу про звільнення 18 липня 2014 року він перебував у стані тимчасової непрацездатності, а тому його звільнення є незаконним.

Так відповідно до ч.3 ст.40 КЗПП України не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці.

Із справи вбачається, що згідно довідки КЗ «Києво-Святошинський центр первинної медико-санітарної допомоги» від 29.09.2014 року ОСОБА_1 знаходився на амбулаторному лікуванні в Хотівській амбулаторії з 18 по 24 липня 2014 року (а.с.43).

Проте листок непрацездатності про перебування позивача на амбулаторному лікуванні з 18 по 24 липня 2014 року видано 29 вересня 2014 року. (а.с.126).

Представник відповідача не підтвердив надання позивачем медичної довідки про тимчасову непрацездатність ОСОБА_1 відповідачу.

Посилання позивача на повідомлення та направлення на адресу відповідача медичних документів, які підтверджують тимчасову непрацездатність станом на 18 липня 2014 року, відповідно до ст..60 ЦПК України є недоведеними.

Вказані письмові докази в матеріалах справи відсутні.

Позивачем також не пред»явлено до оплати відповідачу листки тимчасової непрацездатності від 29.09.2014 року, від 09.08.2014 року, від 11.08.2014 року і від 14.08.2014 року, ксерокопії яких приєднані представником позивача до матеріалів справи. (а.с.123-126).

В своїх поясненнях, наданих 18 липня 2014 року о 12.36., позивач не повідомляв відповідача про свою хворобу і тимчасову непрацездатність. (а.с.61).

Таким чином на день видання наказу про звільнення 18 липня 2014 року відповідач не був належним чином повідомлений про стан тимчасової непрацездатності ОСОБА_1, а тому вказана обставина не може свідчити про звільнення позивача в період його тимчасової непрацездатності.

Підлягають відхиленню також посилання позивача на порушення відповідачем порядку звільнення з тих підстав, що згода профспілкового органу на звільнення ОСОБА_1 була надана 31 липня 2014 року після проведеного звільнення.

Статтею 43 ч.1 КЗПП України визначено, що розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2-5, 7 статті 40 і пунктами 2 і 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник.

Відповідно до ч.9 ст..43 КЗПП України якщо розірвання трудового договору з працівником проведено власником або уповноваженим ним органом без звернення до виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника), суд зупиняє провадження по справі, запитує згоду виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) і після її одержання або відмови виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) в дачі згоди на звільнення працівника (частина перша цієї статті) розглядає спір по суті.

Аналогічна позиція міститься у роз»ясненнях, наданих в п.15 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 6.11.1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів».

Таким чином надання згоди первинної профспілкової організації на розірвання трудового договору із позивачем з підстав, передбачених п.4 ст.40 КЗПП України, після видання наказу про звільнення не суперечить вимогам закону, відповідає вимогам ст..43 КЗПП України.

Відповідно до ст..309 ЦПК України, так як висновки суду не відповідають обставинам справи, судом неправильно застосовано норми матеріального права, рішення суду в частині позовних вимог про визнання недійсним і скасування наказу про звільнення, визнання запису у трудовій книжці недійсним, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу підлягає скасуванню із ухваленням нового рішення, яким в задоволенні позову відмовити за необґрунтованістю і недоведеністю позовних вимог.

В іншій частині про відмову в позові про стягнення моральної шкоди рішення суду є законним і підлягає залишенню без змін.

Керуючись ст. ст..309, 316 ЦПК України, колегія суддів, -

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Київгаз» задовольнити.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 31 жовтня 2014 року скасувати і ухвалити нове рішення:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Київгаз» в частині вимог про визнання недійсним і скасування наказу про звільнення, визнання запису у трудовій книжці недійсним, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу відмовити.

В іншій частині рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 31 жовтня 2014 року залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: