Рішення № 42312321, 12.01.2015, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" січня 2015 р.Справа № 922/5249/14

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Інте Т.В.

при секретарі судового засідання Федоровой К.О.

розглянувши справу

за позовом Підприємства "Палац Праці" об'єднання профспілок Харківської області, м. Харків до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м. Харків про стягнення коштів за участю представників сторін:

позивача - Строкова Л.С., дов. № 07 від 09.01.14 р.;

відповідача - не з'явився;

ВСТАНОВИВ:

Позивач - Підприємство "Палац Праці" об'єднання профспілок Харківської області, звернувся до господарського суду Харківської області з позовом, в якому просить (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог від 12.01.15 р., яка була прийнята судом) стягнути з відповідача - фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 основний борг в сумі 25765,17 грн., 255,76 грн. пені, інфляційні втрати в сумі 2311,28 грн., 3% річних в сумі 327,99 грн. та 1827,00 грн. судового збору, мотивуючи свої вимоги неналежним виконанням відповідачем його грошових зобов'язань за договором оренди нежитлових приміщень №099-12 від 01.12.12 р.

12.01.15 р. відповідач надав письмовий відзив, в якому основну заборгованість та пеню визнав, але проти стягнення 3% річних та інфляційних втрат заперечував.

Представник позивача в судовому засіданні 12.01.15 р. позовні вимоги підтримав в повному обсязі, просив позов задовольнити, через канцелярію суду надав додаткові документи.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився.

На адресу суду повернулась копія ухвали господарського суду Харківської області по справі від 18.11.14 р., яка була направлена на адресу відповідача, з відміткою "за закінченням терміну зберігання".

Вищезазначена ухвала була направлена на адресу: 61145, АДРЕСА_1, відповідно до відомостей, зазначених у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

У пункті 3.9.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" зазначено, що в разі, якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Враховуючи викладене, відповідач вважається судом таким, що був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи.

Беручи до уваги, що відповідно до статті 33 ГПК України обов'язок доказування і подання доказів покладено на сторони, суд згідно за статтею 75 ГПК України розглядає справу за наявними матеріалами.

Розглянувши надані учасниками судового процесу документи і матеріали, всебічно та повно з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, вислухавши пояснення представника позивача, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

01 грудня 2012 року між Підприємством "Палац Праці" Об'єднання профспілок Харківської області (позивач, орендодавець) та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (відповідач, орендар) був укладений договір оренди нежитлових приміщень № 099-12 (далі - договір)(а.с. 16-17), відповідно до умов якого, позивач зобов'язався передати, а відповідач прийняти в строкове платне користування нежитлові приміщення АДРЕСА_2

Позивач, виконуючи свої зобов'язання за вказаним договором, передав відповідачеві майно, що є предметом цього договору, а саме нежитлові приміщення №62-12, загальною площею 30,0 кв. м., розташовані за адресою: АДРЕСА_2 що підтверджується двостороннім актом приймання-передачі орендованого майна від 01.12.12 р. (а.с. 18), який був підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплений печатками підприємств.

Термін дії договору встановлений п. 6 договору - до 30 листопада 2013 р., та згідно додаткових угод №5 від 29.11.2013 р. та №7 від 01.08.2014 р. (а.с. 27, 33), був подовжений, відповідно, до 30.11.2014 р. та до 31.01.2015 року.

Відповідно до п. 3.1 - 3.5 договору, відповідач зобов'язаний не пізніше 10 числа кожного поточного місяця перераховувати позивачу орендну плату за кожний поточний місяць.

Розмір орендної плати за користування орендованими приміщеннями встановлено п.3.1 договору у розмірі 99,10 грн. за 1 кв.м., у тому числі: 60,75 грн. - орендна плата; 14,08 грн. - експлуатаційні витрати; 8,25 грн. - відшкодування вартості комунальних послуг та 16,62 грн. - ПДВ.

Згідно з додатковою угодою № 2 від 01.12.2012 р. (а.с. 20) збільшено площу орендованих приміщень на 16,0 кв.м. за рахунок частини підвального приміщення №112, оплату за користування яким встановлено у розмірі 13,90 грн. (з урахуванням ПДВ) за 1 кв.м.

Факт передачі приміщень, площею 16,0 кв.м. підтверджується актом прийому-передачі від 01.12.2012 р. (а.с. 21).

Згідно з додатковою угодою № 4 від 22.05.2013 р. (а.с. 25) орендовану площу збільшено на 12,0 кв.м. за рахунок нежитлового приміщення № 74-09, оплату за користування яким встановлено у п.3.1 договору.

Факт передачі приміщень, розміром 12,0 кв.м. підтверджено актом прийому-передачі від 22.05.2013 р. (а.с. 26).

Згідно з додатковою угодою №6 від 31.12.2013 р. (а.с. 29) орендну площу зменшено на 12.0 кв.м. за рахунок нежитлового приміщення № 74-09.

Факт повернення відповідачем приміщення № 74-09, площею 12,0 кв.м., підтверджується актом прийому-передачі від 31.12.2013 р. (а.с. 30).

Відповідно до додаткової угоди № 7 від 01.08.2014 р. (а.с. 33), сторони домовилися про розстрочення заборгованості, яка станом на 01.08.2014 р. становила 9148,63 грн., рівними частинами по 1524,77 грн., починаючи з 10.08.2014 р. по 10.01.2015 р. (шість місяців). При цьому орендар не звільнявся від оплати поточних платежів. На момент розгляду справи термін розстрочення боргу, встановлений додатковою угодою від 01.082014 р. сплив 10.01.2015 р.

В порушення умов договору відповідач не вносив орендну плату в повному обсязі, в зв'язку з чим виникла заборгованість по орендній платі, яка за період з 11.08.2014 р. по 12.01.2015 р. складає 25765,17 грн.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд виходить з наступного.

За загальним положенням цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договір та інші правочини та юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

У відповідності із ст. 173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб'єкт господарювання (зобов'язана сторона, у ому числі боржник) зобов'язаний вичинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкту (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо) або утримуватися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язків.

Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 Господарського кодексу України).

Відповідно до ч.7 ст.179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 статті 16 Цивільного кодексу України, частиною 2 статті 20 Господарського кодексу України, одним із засобів захисту права є примусове виконання обов'язку в натурі (присудження до виконання обов'язку в натурі).

Відповідно до ст. 598 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом та припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених законом або договором, а згідно ст. 599 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з ч.1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не припустив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст. 193 Господарського кодексу України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно ч.1 ст. 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Частиною 6 вказаної норми передбачено, що до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Відповідно до статті 284 Господарського кодексу України орендна плата є істотною умовою договору оренди.

Пунктом 1 статті 286 Господарського кодексу України встановлено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Відповідно до пункту 1 статті 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Обов'язок своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату встановлені частиною 2 статті 285 Господарського кодексу України.

Станом на момент розгляду справи, відповідач не сплатив 25765,17 грн. основної заборгованості, що підтверджується його визнанням суми боргу у відзиві, наданому суду та його підписами у бухгалтерських актах звірки розрахунків.

Отже, враховуючи вищевикладене, відповідач визнається судом таким, що прострочив виконання зобов'язання з оплати орендної плати за договором оренди №099-12 від 01.12.2012 року.

Відповідно до статті 55 Конституції України, статей 15,16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно статті 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до вимог статті 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність або відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до статті 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Враховуючи, що відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України, статей 193, 198 Господарського кодексу України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином у встановлений строк відповідно до умов і порядку укладеного між сторонами договору та згідно вимогам закону, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, приймаючи до уваги викладені обставини, та враховуючи те, що відповідач не надав суду жодного документу, який би підтверджував сплату заборгованості за договором оренди № 099-12 від 01.12.2012 р. у сумі 25765,17 грн., суд визнає вимогу позивача щодо стягнення з відповідача 25765,17 грн. основної заборгованості з орендної плати, належно обґрунтованою, доведеною матеріалами справи та такою, що підлягає задоволенню.

Відповідно до ч.1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч.1 статті 548 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено законом або договором.

Згідно статям 610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до статті 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.

Статтею 549 Цивільного кодексу України передбачено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення.

Відповідно до п.п. 4.1 - 4.4 договору орендна плата, перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, стягується відповідно до чинного законодавства з урахуванням пені в розмірі 0,5% від суми заборгованості за кожен день затримки платежів, з урахуванням обмежень, встановлених законом.

Згідно ст. 3 Закону України від 22.11.1996 р. № 543 "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", розмір пені, передбачений статтями 1 та 2 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконане.

Відповідно до п.1 частини 2 статті 258 Цивільного кодексу України, позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

В частині 2 статті 343 Господарського кодексу України прямо зазначається, що пеня за прострочення платежу встановлюється за згодою сторін господарських договорів, але її розмір не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України.

Позивачем обґрунтовано нарахована відповідачу пеня на суму заборгованості у розмірі 255,76 грн. за період з 11.12.2014 р. по 12.01.2015 р., розрахунок пені перевірено судом з урахуванням вимог діючого законодавства.

Наведені законодавчі приписи та установлені фактичні дані, зокрема й щодо вини в невиконанні взятих на себе зобов'язань по сплаті грошових коштів у строк, встановлений договором, дають підстави для висновку суду про стягнення на користь позивача пені у сумі 255,76 грн.

Сума основної заборгованості та пені підтверджена відповідачем при підписанні бухгалтерського акту звірки розрахунків станом на 12.01.2015 р., який міститься в матеріалах справи.

У відповідності до приписів ч.2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши розрахунок суми інфляційного знецінення коштів у сумі 2311,28 грн. за період з 01.05.201 4р. по 12.01.2015 р. та 3% річних за користування чужими грошима в сумі 327,99 грн. за період з 11.02.2014 р. по 12.01.2015 р. суд встановив, що їх нарахування є вірним, а тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Щодо клопотання відповідача, в якому він просить не стягувати з нього нарахованих позивачем сум інфляційного знецінення коштів та 3% річних, обґрунтовуючи свої вимоги скрутним фінансовим становищем туристичного бізнесу у зв'язку із економічною кризою в країні, втратою об'єктів відпочинку в Криму, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 233 ГК України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

В той же час, в п. 3.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" роз'яснено, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові (п. 4.1 зазначеної постанови).

Таким чином, чинним законодавством не передбачена можливість зменшення розміру інфляційних втрат та 3% річних за рішенням суду.

В постанові пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" також зазначено, що за загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання через відсутність у нього необхідних коштів, оскільки згадане правило обумовлено замінністю грошей як їх юридичною властивістю. Тому у випадках порушення грошового зобов'язання суди не повинні приймати доводи боржника з посиланням на неможливість виконання грошового зобов'язання через відсутність необхідних коштів (стаття 607 ЦК України) або на відсутність вини (статті 614, 617 ЦК України чи стаття 218 ГК України).

За таких обставин, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими, доведеними і такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до статей 44-49 господарського процесуального кодексу України, у разі задоволення позовних вимог, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст. ст. 1, 4, 12, 33, 43, 44-49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер - НОМЕР_1, адреса: АДРЕСА_1; р/р НОМЕР_2 в АТ "ОТП Банк", МФО 300528) на користь Підприємства "Палац Праці" Об'єднання профспілок Харківської області (код ЄДРПОУ 30238257, адреса: м. Харків, 61003, мн. Конституції, 1, під'їзд 3, поверх 5; п/р 26005036215700 у АТ "УкрСиббанк" м. Харків, МФО 351005) 25765,17 грн. основної заборгованості за період з 11.08.2014 р. по 12.01.2015 р., 255,76 грн. пені за період з 11.12.2014 р. по 12.01.2015 р., інфляційні втрати в сумі 2311,28 грн., 3% річних в сумі 327,99 грн. та 1827,00 грн. судового збору.

Повне рішення складено 14.01.2015 р.

Суддя Т.В. Інте