Ухвала суду № 42311353, 10.12.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 грудня 2014 року м. Київ К/9991/34689/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:головуючого судді-доповідача:Усенко Є.А.,суддів: Веденяпіна О.А., Зайцева М.П., розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю (ТОВ) «Меркурій»

на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 15.02.2012

та постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 08.05.2012

у справі № 2а/0570/11360/2011 Донецького окружного адміністративного суду

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Меркурій»

до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Донецька (ДПІ)

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 15.02.2012 адміністративний позов ТОВ «Меркурій» до ДПІ у Ленінському районі м.Донецька про скасування податкових повідомлень-рішень від 23.06.2011 № 0000882341 та № 0000892341 задоволено частково: скасовано податкове повідомлення-рішення від 23.06.2011 № 0000882341 про визначення грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств в частині нарахування штрафних (фінансових) санкцій у сумі 19785,50 грн., скасовано податкове повідомлення-рішення від 23.06.2011 № 0000892341 про визначення грошового зобов'язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) в частині нарахування штрафних (фінансових) санкцій у сумі 15 828,60 грн., в задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 08.05.2012 скасовано постанову суду першої інстанції, у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі ТОВ «Меркурій» просить скасувати постанову суду першої інстанції у частині відмови у задоволенні позову та постанову суду апеляційної інстанції, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, та задовольнити позов.

Заперечуючи проти касаційної скарги, відповідач просить залишити її без задоволення як безпідставну.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Фактичною підставою для збільшення у податковому обліку позивача грошового зобов`язання із податку на прибуток, податку на додану вартість та застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) згідно з податковими повідомленнями-рішеннями, з приводу правомірності яких виник спір, стали висновки контролюючого органу, викладені в акті перевірки від 15.06.2011 № 1447/23-2/25105958. Згідно з цими висновками позивач порушив норми підпункту 5.3.9 пункту 5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (Закон № 334/94-ВР) та підпункту 7.4.5 пункту 7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» (Закон № 168/97-ВР), а саме: завищив валові витрати у податковому обліку за півріччя, 3 квартали 2009 року на загальну суму 527622,00 грн. та податковий кредит у податковому обліку за грудень 2009 року, січень, червень, липень 2010 року на загальну суму 105524,00 грн., сформовані за наслідками господарських операцій з поставки товару та послуг від ТОВ «Рамьер», які не підтверджені первинними документами, оскільки такі документи підписані не уповноваженою особою. Внаслідок вказаних порушень позивач занизив податок на прибуток у податковому обліку за півріччя, 3 квартали 2009 року, 2009 рік на 131905,00 грн. та податок на додану вартість у податковому обліку за грудень 2009 року, січень, червень, липень 2010 року на загальну суму 105524,00 грн.

На підставі акту перевірки ДПІ прийняті податкові повідомлення-рішення від 23.06.2011: № 0000882341 - про збільшення суми грошового зобов`язання з податку на прибуток підприємств на 164881,00 грн., з яких 131905,00 грн.- основний платіж та 32976,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції (штрафи); № 0000892341 - про збільшення суми грошового зобов`язання з податку на додану вартість на 131905,00 грн., з яких 105524,00 грн. - основний платіж та 26381,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції (штрафи).

У судовому процесі встановлено, що з посиланням на поставку від ТОВ «Рамьер» товарно-матеріальних цінностей (парафіново-воскова продукція) згідно з договором поставки від 01.04.2009 № 504, маркетингових та інформаційно-консультаційних послуг за договором від 01.04.2009 № 501, розвантажувальних послуг (розігрів парафіново-воскової продукції, фасування, укладання на піддони) згідно з договором від 02.04.2009 № 508, сторони господарських операцій (ТОВ «Рамьер» як постачальник та позивач як покупець) підписали акти приймання-передачі робіт (за договорами про поставку послуг), постачальник виписав видаткові та податкові накладні, на підставі яких позивач сформував валові витрати та податковий кредит.

Крім того, між вказаними сторонами також укладений договір від 17.07.2009 № 717 про поставку позивачем ТОВ «Рамьер» товарно-матеріальних цінностей (парафіново-воскову продукцію, вогнетривкі вироби). З посиланням на виконання цього договору позивач виписав видаткові та податкові накладні.

Відповідно до пункту 5.1 ст.5 Закону № 334/94-ВР валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

До складу валових витрат, згідно підпункту 5.2.1 вказаної статті, включаються: суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Підпунктом 5.3.9 пункту 5.3 ст.5 цього Закону визначено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Абзацами першим, другим підпункту 7.4.1 пункту 7.4 ст. 7 Закону № 168/97-ВР встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168/97-ВР) (абзац перший підпункту 7.4.5 пункту 7.4 цієї статті).

При цьому законодавцем, безумовно, презумується реальність оподатковуваних операцій та витрат платника податку, достовірність документів податкового обліку.

За змістом наведених норм право платника податків на збільшення валових витрат та на включення сум ПДВ до податкового кредиту обумовлено юридичним складом, до якого входять такі юридичні факти, як придбання цим платником податків товарів (послуг) або основних фондів, призначених для використання в оподатковуваних операціях, що відповідають цілям його господарської діяльності; підтвердження обліковими, розрахунковими документами, зокрема податковою накладною, виписаною постачальником - платником ПДВ, митною декларацією (іншими подібними документами, перелік яких встановлений підпунктом 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168/97-ВР) суми витрат на придбання товару (послуг) та ПДВ, нарахованого (сплаченого) в ціні придбання товару (послуг).

Згідно з підпунктом 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168/97 (у редакції, чинній на час виникнення відносин, з приводу прав і обов'язків в яких виник спір) платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: а) порядковий номер податкової накладної; б) дату виписування податкової накладної; в) назву юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; є) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); є) повну назву отримувача; ж) ціну поставки без врахування податку; з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Відповідно до пункту 18 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженої наказом Державної податкової адміністрації України від 30.05.1997 № 165, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 23.06.1997 за № 233/2037, усі складені примірники податкової накладної підписуються особою, уповноваженою платником податку здійснювати поставку товарів (послуг), та скріплюються печаткою такого платника податку - продавця.

Відповідно до частини 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (частина 2 цієї статті).

На підставі досліджених у справі доказів, а саме: пояснень громадянина ОСОБА_4 (а.с. 87-90, т.1), на якого як директора ТОВ «Рамьер» є посилання в договорах поставки від 01.04.2009 № 504, від 01.04.2009 № 501, від 02.04.2009 № 508, податкових накладних, виписаних на підтвердження виконання цих договорів поставок, щодо його непричетності до господарської діяльності вказаного товариства, заперечення факту підпису будь-якої документації цього товариства, листа Донецького слідчого ізолятова УДДУПВП у Донецькій області від 23.02.3011 № 3541, в якому вказано, що ОСОБА_4 з 03.07.2009 знаходився у місцях позбавлення волі, оцінка яких судом відповідає нормам ст. 86 КАС України, суди попередніх інстанцій зробили правильний висновок, що надані позивачем документи не мають значення первинних документів та не можуть підтверджувати правомірність формування валових витрат та податкового кредиту.

У постанові від 21.01.2011 у справі за позовом ТОВ «СІБ» до ДПІ у Жовтневому районі м. Луганська про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення Верховний Суд України висловив правову позицію щодо застосування цих правових норм та зазначив, що неналежним чином оформлена (підписана невідомою особою) податкова накладна не може бути підставою для нарахування податкового кредиту за наявності фактів, що ставлять під сумнів реальність поставки.

Доказів на підтвердження фактичного переміщення товару від постачальника до покупця позивач не надав.

Висновки судів першої та апеляційної інстанції відповідають цій правовій позиції Верховного Суду України, яка згідно з нормою частини першої ст. 244-2 КАС України повинна враховуватись судами при розгляді справ відповідної категорії.

Правильним є також висновок апеляційного суду про правомірність застосованих до позивача штрафних санкцій згідно оскаржуваних податкових повідомлень-рішень відповідно до пункту 123.1 ст. 123 Податкового кодексу України.

Відповідно до абзацу другого пункту 123.1 ст. 123 ПК України у разі якщо контролюючий орган самостійно визначає суму податкового зобов'язання, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків на підставах, визначених підпунктами 54.3.1, 54.3.2, 54.3.4, 54.3.5, 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, - тягне за собою накладення на платника податків штрафу в розмірі 25 відсотків суми визначеного податкового зобов'язання, завищеної суми бюджетного відшкодування.

Висновок суду першої інстанції про те, що до при прийнятті податкових повідомлень-рішень до позивача мали б бути застосовані штрафні (фінансові) санкції, встановлені Законом України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» (Закон № 2181-ІІІ), який втратив чинність з 01.01.2011, не відповідає нормам ст. 58 Конституції України щодо дії закону у часі. Максимальний розмір штрафних (фінансових) санкцій, встановлених абзацом другим пункту 123.1 ст. 123 ПК України, менший порівняно із штрафними (фінансовими) санкціями, встановленими підпунктом 17.1.3 пункту 17.1 ст. 17 Закону № 2181-ІІІ, що має значення при вирішенні питання про фінансово-правову відповідальність позивача за порушення податкового законодавства, викладені в акті перевірки.

Доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків судів попередніх інстанцій, а відтак відсутні підстави для скасування ухвалених ними судових рішень у цій справі.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ст. ст. 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Меркурій» залишити без задоволення, а постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 08.05.2012 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Є.А. Усенко Судді: О.А. Веденяпін М.П. Зайцев