Ухвала суду № 42292334, 17.12.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 грудня 2014 року м. Київ К/9991/76067/11

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого Бившевої Л.І.,

суддів: Лосєва А.М., Шипуліної Т.М.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у місті Вінниці

на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 20 червня 2011 року

та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 18 жовтня 2011 року

у справі № 2а/0270/2016/11

за позовом Публічного акціонерного товариства «Поділля»

до 1. Державної податкової інспекції у місті Вінниці,

2. Головного управління Державного казначейства України у Вінницькій області

за участю Прокуратури міста Вінниці

про визнання протиправними і скасування податкових повідомлень-рішень та стягнення бюджетної відшкодування податку на додану вартість, -

В С Т А Н О В И Л А :

Публічне акціонерне товариство «Поділля» (далі - позивач) звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у місті Вінниці (далі - відповідач-1), Головного управління Державного казначейства України у Вінницькій області (відповідач-2) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень ДПІ у м. Вінниці від 21 березня 2001 року № 0000902310 і № 0001022310; стягнення з Державного бюджету України на користь ПАТ «Поділля» 674779,90 грн. грн. бюджетного відшкодування податку на додану вартість (в редакції заяви про уточнення позовних вимог - т.4 арк. справи 154).

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 20 червня 2011 року позов задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у м. Вінниці від 21 березня 2011 року № 0000902310. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у м. Вінниці від 21 березня 2011 року №0001022310. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ПАТ «Поділля» 674779,90 грн. бюджетного відшкодування податку на додану вартість. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ПАТ «Поділля» 1703,40 грн. витрат по сплаті судового збору.

Ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 18 жовтня 2011 року постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 20 червня 2011 року залишено без змін.

В касаційній скарзі ДПІ у м. Вінниці, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 20 червня 2011 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 18 жовтня 2011 року і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів, враховуючи межі касаційної скарги, дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено наступне.

ДПІ у м. Вінниці провела документальну позапланову невиїзну перевірку ПАТ «Поділля» з питань достовірності нарахування сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника у банку за лютий 2007 року - травень 2010 року, за результатами якої був складений акт № 911/2301/05502396 від 21 березня 2011 року.

За висновками акту перевірки позивачем були порушені вимоги пункту 1.8 статті 1, підпунктів 7.7.1, 7.7.2, 7.7.10 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого завищено суму бюджетного відшкодування податку на додану вартість за лютий 2007 року - травень 2010 на 559605,90 грн.

Зокрема, в акті перевірки було встановлено, що позивач не може претендувати на відшкодування коштів з державного бюджету у сумі 559605,90 грн., у зв'язку з тим, що відсутнє джерело відшкодування, оскільки при проведенні зустрічних перевірок по ланцюгу до виробника було встановлено, що згідно даних бази АІС ПДС контрагенти позивача мають стан відмінний від основного, а саме: ТОВ «Українська газоторгова компанія» (має стан «до ЄДР внесено запис про відсутність за місцезнаходженням»), ТОВ «Сервіс Центрмаш» (має стан «запит на встановлення місцезнаходження»), ДП «Нафтогазмережі» НАК «Нафтогаз України» (має стан «припинено (ліквідовано, закрито)»), ТОВ «Новобуд ЛТД» (має стан «визнано банкрутом»), ТОВ «Поділля Агросервіс» (має стан «порушення провадження у справі про банкрутство»), ДП «Вінрос-Конті» (має стан «до ЄДР внесено запис про відсутність за місцезнаходженням»), ПП «Олександр і К» (має стан «до ЄДР внесено запис про відсутність відомостей»), що свідчить про те, що правочини, укладені позивачем із зазначеними суб'єктами господарювання, мають ознаки нікчемності.

21 березня 2011 року ДПІ у м. Вінниці на підставі вказаного акту перевірки прийняла податкове повідомлення-рішення №0000902310, яким згідно з пунктом 54.3 статті 54, пунктом 58.1 статті 58 Податкового кодексу зменшила ПАТ «Поділля» суму бюджетного відшкодування (у тому числі заявленого в рахунок зменшення податкових зобов'язань наступних періодів) з податку на додану вартість за період з лютого 2007 року по травень 2010 року включно на загальну суму 559605,90 грн.

ДПІ у м. Вінниці провела документальну невиїзну позапланову перевірку ПАТ «Поділля» з питань достовірності нарахування сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника у банку за період з 01 червня 2010 року по 30 листопада 2010 року, яка виникла за рахунок від'ємного значення з податку на додану вартість, що декларувалось у період з 01 травня 2010 року по 31 жовтня 2010 року, за результатами якої був складений акт №916/2310/05502396 від 18 березня 2011 року.

За висновками акту перевірки позивачем були порушені вимоги пункту 1.8 статті 1, підпунктів 7.7.1, 7.7.2, 7.7.10 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого завищено суму бюджетного відшкодування податку на додану вартість за червень 2010 року - листопад 2010 року на 115174,00 грн.

Зокрема, в акті перевірки було встановлено, що позивач не може претендувати на відшкодування коштів з державного бюджету у сумі 115174,00 грн., що пов'язано з неотриманням відповідей від інших державних податкових інспекцій про надання загальних відомостей щодо основних постачальників позивача, а саме: УДСО при ГУМУС України у Вінницькій області, ВАТ «АК Вінницяобленерго» СО Вінницькі міські ЕМ» та суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1

21 березня 2011 року ДПІ у м. Вінниці на підставі вказаного акту перевірки прийняла податкове повідомлення-рішення №0001022310, яким згідно з пунктом 54.3 статті 54, пунктом 58.1 статті 58 Податкового кодексу зменшила ПАТ «Поділля» суму бюджетного відшкодування (у тому числі заявленого в рахунок зменшення податкових зобов'язань наступних періодів) з податку на додану вартість з червня 2010 року по листопад 2010 року включно на загальну суму 115174,00 грн.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що зменшення податковим органом позивачу суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість є безпідставним, оскільки порушення контрагентами позивача правил здійснення податкової дисципліни та господарської діяльності не є підставою для позбавлення позивача права на отримання податкової вигоди у зв'язку з відсутністю доказів недобросовісності такого платника, з урахуванням того, що реальність господарських операцій між позивачем та його контрагентами підтверджена належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, складеними належним чином зареєстрованими юридичними особами та платниками податку на додану вартість, а також зважаючи на те, щоЗакон України «Про податок на додану вартість» не передбачає отримання результатів зустрічних перевірок контрагентів суб'єкта оподаткування у якості обов'язкової умови відшкодування податку на додану вартість.

Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, з огляду на наступне.

За визначенням, наведеним у пункті 1.8 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), бюджетне відшкодування - це сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Згідно положень підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8 1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Абзацом 1 підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Відповідно до абзаців 1, 3 підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду. При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

За приписами підпункту 7.7.2 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то: а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередньому податковому періоді постачальникам таких товарів (послуг); б) залишок від'ємного значення після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Отже, визначальним для бюджетного відшкодування є фактична сплата податку на додану вартість отримувачем товарів (робіт та послуг) у попередньому податковому періоді постачальникам таких товарів (робіт та послуг).

Як вбачається з акту перевірки № 911/2301/05502396 від 21 березня 2011 року, підставою для зменшення позивачу суми бюджетного відшкодування оспорюваним податковим повідомленням-рішенням слугував висновок податкового органу про те, що контрагенти позивача, а саме: ТОВ «Українська газоторгова компанія, ТОВ «Сервіс Центрмаш», ДП «Нафтогазмережі» НАК «Нафтогаз України», ТОВ «Новобуд ЛТД», ТОВ «Поділля Агросервіс», ДП «Вінрос-Конті», ПП «Олександр і К» мають став відмінний від основного, що свідчить про нікчемність правочинів, укладених позивачем з вказаними суб'єктами господарювання.

Разом з цим, судами попередніх інстанцій було встановлено та підтверджується матеріалами справи, що у період з лютого 2007 року по травень 2010 року вказані суб'єкти господарювання були належним чином зареєстрованими юридичними особами та платниками податку на додану вартість (т.1 арк. справи 67-80).

Крім іншого, судами було встановлено що перевірка, результати якої оформлені актом №911/2301/05502396 від 21 березня 2011 року, проводилась без дослідження договорів та первинних бухгалтерських документів, які б підтверджували (спростовували) доводи податкового органу про нікчемність правочинів, укладених позивачем з ТОВ «Українська газоторгова компанія, ТОВ «Сервіс Центрмаш», ДП «Нафтогазмережі» НАК «Нафтогаз України», ТОВ «Новобуд ЛТД», ТОВ «Поділля Агросервіс», ДП «Вінрос-Конті», ПП «Олександр і К», а сам акт перевірки не містить посилань на будь-які конкретні господарські операції (договори).

Як вбачається з акту перевірки №916/2310/05502396 від 18 березня 2011 року, підставою для зменшення позивачу суми бюджетного відшкодування оспорюваним податковим повідомленням-рішенням слугував висновок податкового органу про те, що станом на дату проведення перевірки до ДПІ у м. Вінниці не надійшли відповіді на запити податкового органу щодо проведення зустрічної звірки відомостей стосовно правових відносин з такими контрагентами, а саме: УДСО при ГУМУС України у Вінницькій області, ВАТ «АК Вінницяобленерго» СО Вінницькі міські ЕМ» та суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1

Суди попередніх інстанцій правомірно виходили з того, що нормами Закону України «Про податок на додану вартість» право платника податку не поставлене в залежність від проведення або не проведення всіх зустрічних перевірок по всьому ланцюгу до кінцевого виробника.

В зв'язку з цим, посилання податкового органу на те, що право позивача на відшкодування не підтверджене результатами зустрічних перевірок постачальників позивача визнається колегією суддів необґрунтованим, оскільки Закон України «Про податок на додану вартість» не передбачає отримання результатів зустрічних перевірок контрагентів суб'єкта оподаткування у якості обов'язкової умови відшкодування податку на додану вартість.

Крім іншого, твердження податкового органу про те, що необхідною умовою бюджетного відшкодування є, відповідно до пункту 1.8 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість», сплата сум податку на додану вартість до бюджету всіма контрагентами позивача правомірно відхилено судами попередніх інстанцій, з огляду на наступне.

Відповідно до пункту 1.3 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) платник податку - особа, яка згідно з цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка імпортує товари на митну територію України.

Платники податку, визначені у підпунктах «а», «в», «г», «д» пункту 10.1 статті 10 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту та своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону (пункт 10.2 статті 10 Закону).

Таким чином, якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи.

Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Закон України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) не встановлює обов'язку покупця сплачувати податок на додану вартість ще й до бюджету, коли такий податок не буде сплачений продавцем або іншою особою, з урахуванням суми податку, отриманого від покупця в ціні товару. Відповідно до положень вказаного Закону сума податку на додану вартість, що включена до ціни товару, є податковим зобов'язанням продавця товару, і саме продавець товару несе обов'язок зі сплати цього податку до бюджету. Сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі у разі ухилення від сплати) при фактичному здійсненні господарської операції не впливає на податковий кредит покупця і суму бюджетного відшкодування. Тобто, покупець - платник податку на додану вартість не несе відповідальності за податкові зобов'язання продавця.

З огляду на викладене, суди попередніх інстанції дійшли обґрунтованого висновку, з яким погоджується суд касаційної інстанції, про безпідставність зменшення позивачу суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість згідно з оспорюваними податковими повідомленнями-рішеннями.

За приписами підпункту 7.7.4 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) платник податку, який має право на одержання бюджетного відшкодування та прийняв рішення про повернення повної суми бюджетного відшкодування, подає відповідному податковому органу податкову декларацію та заяву про повернення такої повної суми бюджетного відшкодування, яка відображається у податковій декларації. При цьому платник податку в п'ятиденний термін після подання декларації податковому органу подає органу Державного казначейства України копію декларації, з відміткою податкового органу про її прийняття, для ведення реєстру податкових декларацій у розрізі платників. До декларації додаються розрахунок суми бюджетного відшкодування, копії погашених податкових векселів (податкових розписок), у разі їх наявності, та оригіналів п'ятих основних аркушів (примірників декларанта) вантажних митних декларацій, у разі наявності експортних операцій. Форма заяви про відшкодування та форма розрахунку суми бюджетного відшкодування визначаються за процедурою, встановленою центральним податковим органом.

Згідно з положеннями підпункту 7.7.5 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) протягом 30 днів, наступних за днем отримання податкової декларації, податковий орган проводить документальну невиїзну перевірку (камеральну) заявлених у ній даних. За наявності достатніх підстав вважати, що розрахунок суми бюджетного відшкодування було зроблено з порушенням норм податкового законодавства, податковий орган має право протягом такого ж строку провести позапланову виїзну перевірку (документальну) платника для визначення достовірності нарахування такого бюджетного відшкодування. Податковий орган зобов'язаний у п'ятиденний термін після закінчення перевірки надати органу державного казначейства висновок із зазначенням суми, що підлягає відшкодуванню з бюджету.

На підставі отриманого висновку відповідного податкового органу орган державного казначейства надає платнику податку зазначену у ньому суму бюджетного відшкодування шляхом перерахування коштів з бюджетного рахунку на поточний банківський рахунок платника податку в обслуговуючому банку протягом п'яти операційних днів після отримання висновку податкового органу (підпункт 7.7.6 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин)).

Обов'язок, передбачений Законом України «Про податок на додану вартість», не був виконаний ДПІ у м. Вінниці, чим були порушені права позивача.

З урахуванням вищевикладеного, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшли правомірного висновку про обґрунтованість позовних вимог.

Доводи касаційної скарги викладеного не спростовують.

Відповідно до частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Враховуючи вищевикладене, касаційна скарга ДПІ у м. Вінниці підлягає залишенню без задоволення, а постанова Вінницького окружного адміністративного суду від 20 червня 2011 року та ухвала Вінницького апеляційного адміністративного суду від 18 жовтня 2011 року підлягають залишенню без змін.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210, 220, 2201, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у місті Вінниці залишити без задоволення, а постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 20 червня 2011 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 18 жовтня 2011 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеному статтями 237, 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: ______ Л.І. Бившева

Судді: ______ А.М. Лосєв

______ Т.М. Шипуліна