Ухвала суду № 42292320, 26.11.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"26" листопада 2014 р. м. Київ К/9991/4626/11

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого Бившевої Л.І.,

суддів: Кошіля В.В., Шипуліної Т.М.,

секретар судового засідання Титенко М.П.,

за участю:

представників позивача - Войчука В.А., Матусяк І.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Київської області

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 12 січня 2011 року

у справі № 2а-2637/10/1070

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «СВНК «Юпітер»

до Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Київської області

про скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И Л А :

Товариство з обмеженою відповідальністю «СВНК «Юпітер» (далі - позивач) звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Київської області (далі - відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0000142200/3 від 18 грудня 2009 року.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 22 липня 2010 року у задоволенні позову було відмовлено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 12 січня 2011 року постанову Київського окружного адміністративного суду від 22 липня 2010 року було скасовано. Позовні вимоги задоволено. Скасовано податкове повідомлення-рішення від 18 грудня 2009 року № 0000142200/3, винесене ДПІ у Києво-Святошинському районі Київської області.

У касаційній скарзі ДПІ у Києво-Святошинському районі Київської області, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального права, просить скасувати постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 12 січня 2011 року та залишити в силі постанову Київського окружного адміністративного суду від 22 липня 2010 року.

У запереченні на касаційну скаргу ТОВ «СВНК «Юпітер», посилаючись на те, що рішення суду апеляційної інстанції є законним та обґрунтованим, а положення касаційної скарги жодним чином це не спростовують, просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 12 січня 2011 року - без змін.

Заслухавши суддю - доповідача, пояснення присутніх у судовому засіданні представників позивача, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено наступне.

ДПІ у Києво-Святошинському районі Київської області провела планову виїзну перевірку ТОВ «СВНК «Юпітер» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 16 травня 1996 року по 31 грудня 2008 року, валютного та іншого законодавства за період з 16 травня 1996 року по 31 грудня 200/8 року, за результатами якої був складений акт № 223/23-2/01195655 від 24 квітня 2009 року.

За висновками акта перевірки позивачем були порушені, зокрема: вимоги підпункту «а» пункту 13.1, пункту 13.2 статті 13 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», наказів ДПА України від 16 січня 1998 року № 28 та від 29 березня 2003 року № 143, які полягали у тому, що при здійснені виплат доходів на користь нерезидента у вигляді відсотків за користування кредитними коштами, наданими згідно кредитного договору від 25 жовтня 2004 року № 2-102/2004 з джерелом їх походження з України, не утримано податок з таких доходів.

Зокрема, у акті перевірки (з урахуванням рішень ДПА в Київській області від 18 вересня 2009 року № 1976/10/25-017/241-964 та від 18 листопада 2009 року № 2452/10/25-017-241-1182) було вказано, що: проценти, сплачені позивачем (позичальником) за кредитним договором від 25 жовтня 2004 року № 2-102/2004 резиденту Латвійської Республіки - АТ «Rietumu Banka», можуть оподатковуватись в Україні відповідно до її законодавства з урахуванням норм міжнародних угод щодо максимального розміру ставки податку та інших особливостей оподаткування за цими угодами. Положення статті 11 Конвенції між Урядом України і Урядом Латвійської Республіки про уникнення подвійного оподаткування та попередження податкових ухилень стосовно податків на доход і на майно не можуть трактуватись як такі, що надають платнику податку право вибору, в якій саме з двох договірних держав здійснюватиметься оподаткування одержаного доходу, оскільки таке тлумачення не відповідає дійсному змісту вказаних міжнародних угод та суті податку, наведеному у статті 2 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», з огляду на що проценти, які сплачувались позивачем (резидентом України) резиденту Латвійської Республіки у період листопада 2004 року по листопад 2006 року, підлягали оподаткуванню в Україні за ставкою 10% від загальної суми процентів.

18 грудня 2009 року ДПІ у Києво-Святошинському районі Київської області на підставі вказаного акту перевірки та за урахуванням процедури адміністративного оскарження прийняла податкове повідомлення-рішення № 0000142200/3, яким згідно з підпунктом 4.2.2 пункту 4.2 статті 4, підпунктом 17.1.9 пункту 17.1 статті 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» визначила ТОВ «СВНК «Юпітер» суму податкового зобов'язання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) за платежем: податок на прибуток іноземних осіб (репатріація) в розмірі 145020,45 грн., у тому числі: за основним платежем - 48340,15 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 96680,30 грн.

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, виходив з того, що висновки податкового органу про порушення позивачем положень підпункту «а» пункту 13.1, пункту 13.2 статті 13 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», зафіксовані у акті перевірки, не були спростовані позивачем в процесі розгляду справи належними та допустимими доказами, з урахуванням того, що доказів того, що доказів сплати податку однією із сторін кредитного договору позивачем на вимогу суду надано не було.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що у податкового органу були відсутні правові підстави для покладення на позивача обов'язку по сплаті податків із суми виплачених на користь резидента Латвійської Республіки процентів за кредитним договором, оскільки в матеріалах справи наявні належним легалізовані довідки, які підтверджують, що АТ «Rietumu Banka» є резидентом Латвійської Республіки, що є підставою для звільнення позивача від оподаткування доходів із джерелом їх походження з України.

Однак, погодитись з такими висновками суду апеляційної інстанції колегія суддів не може, з огляду на наступне.

Відповідно до пункту 13.1 статті 13 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) будь-які доходи, отримані нерезидентом із джерелом їх походження з України, від провадження господарської діяльності (у тому числі на рахунки нерезидента, що ведуться в гривнях) оподатковуються у порядку і за ставками, визначеними ці сю статтею. Для цілей цієї статті під доходами, отриманими нерезидентом із джерелом їх походження з України, слід розуміти, зокрема, проценти, дисконтні доходи, що сплачуються на користь нерезидента, у тому числі проценти за борговими зобов'язаннями, випущеними (виданими) резидентом (підпункт «а» цього підпункту).

Пунктом 13.2 статті 13 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що резидент або постійне представництво нерезидента, що здійснюють на користь нерезидента або уповноваженої ним особи будь-яку виплату з доходу з джерелом його походження з України, отриманого таким нерезидентом від провадження господарської діяльності (у тому числі на рахунки нерезидента, що ведуться в гривнях), крім доходів, зазначених у пунктах 13.3-13.6, зобов'язані утримувати податок з таких доходів, зазначених у пункті 13.1 цієї етапі, за ставкою у розмірі 15 відсотків від їх суми та за їх рахунок, який сплачується до бюджету під час такої виплати, якщо інше не передбачене нормами міжнародних угод, які набрали чинності.

Нормами міжнародного права, а саме пунктами 1 і 2 статті 11 Конвенції між Урядом України і Урядом Латвійської Республіки про уникнення подвійного оподаткування та попередження податкових ухилень стосовно податків на доход і на майно (яка ратифікована Україною 12 липня 1996 року та набула чинності для України 21 листопада 1996 року), визначено, що проценти, які виникають в одній Договірній Державі і сплачуються резиденту другої Договірної Держави, можуть оподатковуватись у цій другій Державі. Однак, такі проценти можуть також оподатковуватись у тій Договірній Державі, в якій вони виникають, і відповідно до законодавства цієї Держави, але якщо одержувач фактично має право на проценти, податок, що стягується, не повинен перевищувати 10 процентів від загальної суми процентів. При цьому, механізм усунення подвійного оподаткування передбачено статтею 24 цієї Конвенції.

Випадки, коли проценти, які виникають у Договірній Державі, мають звільнятися від оподаткування в цій Державі, передбачено пунктом 3 статті 11 Конвенції між Урядом України і Урядом Латвійської Республіки про уникнення подвійного оподаткування та попередження податкових ухилень стосовно податків на доход і на майно. Зокрема, це стосується процентів, якщо вони одержуються і дійсно належать Уряду другої Договірної Держави, включаючи його політико- адміністративні підрозділи і місцеві органи влади, Центральний банк або будь- яку фінансову установу, що повністю належить цьому Уряду, або проценти, які одержуються за позиками, що гарантуються цим Урядом.

Виходячи з аналізу наведених вище правових норм, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, з яким погоджується суд касаційної інстанції, що проценти, сплачені позивачем за кредитним договором резиденту Латвійської Республіки, можуть оподатковуватись в Україні відповідно до її законодавства з урахуванням норм міжнародних угод щодо максимального розміру ставки податку та інших особливостей оподаткування за цими угодами. Положення статті 11 Конвенції між Урядом України і Урядом Латвійської Республіки про уникнення подвійного оподаткування та попередження податкових ухилень стосовно податків на доход і на майно не можуть трактуватися як такі, що надають платнику податку право вибору, в якій саме з двох договірних держав здійснюватиметься оподаткування одержаного доходу, оскільки таке тлумачення не відповідає дійсному змісту вказаних міжнародних угод та суті податку, наведеному у статті 2 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

За таких обставин, висновки суду першої інстанції щодо правомірності оспорюваного податкового повідомлення-рішення та відсутності підстав для його скасування є обґрунтованими, у зв'язку з чим суд апеляційної інстанції дійшов неправомірного висновку про наявність підстав для скасування рішення суду першої інстанції та задоволення позовних вимог.

Відповідно до статті 226 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

Враховуючи вищевикладене, постанова Київського апеляційного адміністративного суду від 12 січня 2011 року підлягає скасуванню із залишенням в силі постанови Київського окружного адміністративного суду від 22 липня 2010 року.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210, 220, 221, 223, 226, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Київської області задовольнити.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 12 січня 2011 року скасувати, а постанову Київського окружного адміністративного суду від 22 липня 2010 року залишити в силі.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеному статтями 237, 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: ______ Л.І. Бившева

Судді: ______ В.В. Кошіль

______ Т.М. Шипуліна