Ухвала суду № 42292279, 11.12.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"11" грудня 2014 р. м. Київ К/800/38930/14

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів: головуючої - Юрченко В.П., суддів Блажівської Н. Є., Моторного О.А., при секретарі Іванові Д.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Карнавал-Юг» на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 15 січня 2014 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 24 червня 2014 року у справі № 2а-815/8137/13-а за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Карнавал-Юг» до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Одеси головного управління Міндоходів в Одеській області про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

ТОВ «Карнавал-Юг» звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області про визнання протиправними дій щодо складання акту «Про результати камеральної перевірки достовірності декларування залишку від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного звітного періоду з податку на додану вартість ТОВ „Карнавал-Юг" за серпень 2013 року»; визнання протиправними та незаконними висновків про порушення п. 200.4 ст. 200 та п. 102.5 ст. 102 Податкового кодексу України, що призвело до завищення від'ємного значення податку на додану вартість за серпень 2013 року у розмірі 1 269 263 грн. 00 коп.; визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0003992201 від 08.11.2013 року.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 15 січня 2014 року, яка залишена без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 24 червня 2014 року у задоволені адміністративного позову відмовлено.

В касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення судів скасувати, позовні вимоги задовольнити частково: визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 0003992201 від 08.11.2013 року.

Заслухавши суддю-доповідача, сторін, що беруть участь у справі, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши за матеріалами справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд звертає увагу на наступне.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, які не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Фактичною підставою для зменшення розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість в розмірі 1269263 грн. на підставі податкового повідомлення-рішення від 8 листопада 2013 року № 0003992201, з приводу правомірності якого виник спір, стали висновки відповідача, викладені в акті перевірки № 600/22-01 від 18.10.2013 року, про порушення позивачем вимог п. 102.5 ст. 102 Податкового кодексу України.

В обґрунтування зазначеного висновку зазначено, що перевіркою правомірності визначення залишку від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду з податку на додану вартість, відображених у податковій декларації та уточнюючому розрахунку за серпень 2013 року (з додатками) встановлено завищення, в порушення п. 102.5 ст. 102, п. 200.4 ст. 200 Податкового кодексу України, залишку від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду з податку на додану вартість на вищевказану суму у серпні 2013 року.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачем до податкового органу подано податкову декларацію з податку на додану вартість за серпень 2013 року від 18.09.2013 року з додатками; уточнюючий розрахунок податкових зобов'язань з податку на додану вартість з виправленням самостійно виявлених помилок № 9065767277 від 17.10.2013 року. Відповідно до вказаних документів, позивачем задекларовано суму залишку від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду з податку на додану вартість, яку сформовано з урахуванням залишку від'ємного значення податкового поточного звітного (податкового) періоду складає 1380173 грн. 00 коп., в тому числі: липень 2008 року - 1 228 053 грн. 00 коп., серпень 2008 року - 16 211 грн. 00 коп., вересень 2008 року -23 407 грн. 00 коп., серпень 2009 року - 647 грн. 00 коп., травень 2010 року - 8 грн. 00 коп., червень 2010 року - 408 грн. 00 коп., липень 2010 року - 108 грн. 00 коп., серпень 2008 року - 421 грн. 00 коп., вересень 2010 року - 21 268 грн. 00 коп., листопад 2010 року -274 грн. 00 коп., березень 2011 року - 473 грн. 00 коп., квітень 2011 року -65 743 грн. 00 коп., травень 2011 року - 12 109 грн. 00 коп., липень 2011 року - 2 269 грн. 00 коп., серпень 2011 року - 5 129 грн. 00 коп., листопад 2011 року -422 грн. 00 коп., березень 2012 року - 551 грн. 00 коп., листопад 2012 року -868 грн. 00 коп., грудень 2012 року - 213 грн. 00 коп., січень 2013 року - 485 грн. 00 коп., липень 2013 року - 1 106 грн. 00 коп.

Відмовляючи в задоволені позовних вимог, суди попередніх інстанцій виходили із того, що позивачем включено до рядка 24 декларації з податку на додану вартість за серпень 2013 року залишок від'ємного значення за період, у тому числі, з липня 2008 року по серпень 2010 року, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду в сумі 1 269 263 грн. 00 коп. Оскільки, п. 102.5 ст. 102 Податкового кодексу України передбачено, що заяви про повернення надміру сплачених грошових зобов'язань або про їх відшкодування у випадках, передбачених цим Кодексом, можуть бути подані не пізніше 1095 дня, що настає за днем здійснення такої переплати або отримання права на таке відшкодування, то позивачем пропущено вказаний строк, а тому спірне податкове повідомлення-рішення є законним.

Разом з тим Вищий адміністративний суд України вважає зазначені висновки судів попередніх інстанцій такими, що зроблені без повного з'ясування обставин, що мають значення для вирішення спору та оцінка наявних у матеріалах справи доказів здійснена без дотримання положень статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, а відтак такі судові рішення не є такими, що відповідають вимогам законності та обґрунтованості, що встановлені статтею 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Згідно п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду. Пунктом 200.3 статті 200 Податкового кодексу України визначено, що при від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Пунктом 200.6 статті 200 Податкового кодексу України передбачено, що платник податку може прийняти самостійно рішення про зарахування в повному обсязі належної йому суми бюджетного відшкодування або її частини у зменшення податкових зобов'язань з цього податку, що виникли протягом наступних звітних (податкових) періодів, за наявності умов, передбачених пунктом 200.4 ст. 200 цього Кодексу . Зазначене рішення відображається платником податку у податковій декларації, яку він подає за результатами звітного (податкового) періоду, в якому виникає право на подання заяви про отримання бюджетного відшкодування згідно з нормами цієї статті.

Тобто, чинним законодавством України встановлено два шляхи отримання бюджетного відшкодування: зарахування суми платнику повної суми бюджетного відшкодування до зменшення податкових зобов'язань по цьому податку в наступних податкових періодах, та повернення повної суми бюджетного відшкодування на рахунок платника. При цьому, п.п.102.5 ст. 102 Податкового кодексу України встановлено, що заяви про повернення надміру сплачених грошових зобов'язань або про їх відшкодування у випадках, передбачених цим Кодексом, можуть бути подані не пізніше 1095 дня, що настає за днем здійснення такої переплати або отримання права на таке відшкодування.

Як зазначено вище, 17.10.2013 р. позивачем подано уточнення у зв'язку з виправленням самостійно виявлених помилок за серпень 2013 р., та вилучено показники рядка 23.2 декларації та внесено дані у рядок 24 декларації (залишок від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного (податкового) звітного періоду.

Суди попередніх інстанцій не дослідили та не встановили, чи відповідали або суперечили дії позивача вимогам статті 50 Податкового кодексу України, яка надає право платнику податків внести зміни до податкової звітності, та не застосували до даних правовідносин відповідні норми матеріального права, в тому числі правила Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 25.11.2011 № 1492, який був чинний на момент виникнення спірних правовідносин.

Як зазначено вище, платник податку може прийняти самостійно рішення про зарахування в повному обсязі належної йому суми бюджетного відшкодування або її частини у зменшення податкових зобов'язань з цього податку, яке відображається платником податку у податковій декларації, яку він подає.

Суди прийшли до висновку, що в кожному звітному періоді можливе застосування лише одного з обраних шляхів бюджетного відшкодування, та не допускається зміна задекларованого напрямку відшкодування сум ПДВ., але при цьому, не зазначили норми матеріального права, якими забороняється платнику податку змінювали (уточнювати) показники декларації.

Не надаючи належну оцінку факту подання уточнюючого розрахунку показників з ПДВ, суди попередніх інстанцій погодились з позицією податкового органу з посиланням на приписи п.п. «а» п.п.200.4 ст.200 Податкового кодексу України, - що платник податку добровільно відмовився від суми бюджетного відшкодування. Разом з тим, суди допустили застосування норм матеріального, без належного обґрунтування, оскільки вказана норма передбачає, - якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пунктом 200.1 цієї статті, має від'ємне значення, то бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України. Наведені приписи не дають підстав їх тлумачити як добровільну відмову платника від бюджетного відшкодування, в урахуванням того, що спірна сума є сумою податкового кредиту, яка фактично сплачена позивачем у ціні товару.

Щодо заявлених позовних вимог про визнання протиправними дій податкового органу щодо складання акту та відображення в ньому відповідних висновків, суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що об'єктом судового захисту є саме дії, рішення та бездіяльність суб'єктів владних повноважень, які породжують певні права та обов'язки, та які в даному спорі не спричинили будь-яких негативних наслідків для позивача. На підставі акту перевірки прийнято спірне податкове повідомлення-рішення, яке власне і є правовим наслідком, а тому підлягає перевірці на предмет його законності. Разом з тим, з метою повного та об'єктивного встановлення всіх обставин по справі, судам слід перевірити всі факти, встановити відповідні правовідносини і прийняти законне та обґрунтоване рішення.

Відповідно до частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Враховуючи те, що судами попередніх інстанцій не було встановлено всіх важливих обставин справи, що призвело до необґрунтованих належним чином висновків щодо прав і обов'язків сторін у даному спорі, а також те, що передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, оскаржувані судові рішення у справі підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції відповідно до положень частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

Ухвалив:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Карнавал-Юг» -задовольнити частково.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 15 січня 2014 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 24 червня 2014 року у справі № 2а-815/8137/13 - скасувати.

Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною.

Судді: В.П.Юрченко

Н.Є.Блажівська

О.А.Моторний